«Я взяв під свою заступництво 12-й Міжнародний гомеопатичний Конгрес в Берліні, щоб показати зацікавленість націонал-соціалістичної держави у всіх методах лікування, які служать народному здоров'ю».
(З промови на 12-му Міжнародному Конгресі гомеопатів в Берліні 9 серпня 1937 р.)
ГЕСС (Hess) Рудольф Вернер Ріхард (26.04. 1894, Олександрія, Єгипет – 17.8.1987, тюрма Шпандау, Берлін), партійний і державний діяч, райхсляйтер (1933), обергруппенфюрер СС (1.7.1933), обергруппенфюрер СА.
Пані та панове!
Нова Німеччина вважає державно-політичною необхідністю перевірку всіх явищ на предмет того, наскільки вони корисні для нашого народу. Цей принцип слід особливо строго дотримуватися при оцінці методів лікування, так вони мають прямий вплив на життєву основу всього народу шляхом збереження або відновлення здоров'я окремої людини.
Відомо, що не тільки нові методи лікування, але і такі, які сягають своїм корінням в далеке минуле – а гомеопатія може сьогодні так сказати про себе – зустрічали вороже ставлення і відкидалися окремими лікарями без будь-якої серйозної перевірки. Але лікар несе відповідальність за те, щоб всі медичні знання і все лікарське мистецтво були поставлені на службу народному здоров'ю.
Тому я взяв під свою заступництво 12-й Міжнародний гомеопатичний Конгрес в Берліні, щоб показати зацікавленість націонал-соціалістичної держави у всіх методах лікування, які служать народному здоров'ю.
Одночасно я хотів би попросити всіх лікарів неупереджено віднестися і до тих методів лікування, які вони раніше відкидали або ставилися до них вороже. Необхідно, щоб неупереджена перевірка була не тільки теоретичною, але торкнулася, перш за все, практичних результатів роботи тих, хто використовує для зцілення інші методи, відмінні від загальноприйнятих.
Часто наука, спираючись на одну теорію, дає оцінки, які пізніше на практиці доводяться до абсурду. Часто це триває довгий час, прогрес гальмується десятиліттями і до новаторів, що мають великі заслуги, ставляться вкрай несправедливо.
Я наведу лише один знаменитий приклад з вашої медичної галузі: один лікар рівно сто років тому, коли велася боротьба з пологовою гарячкою, створив вчення про сепсис і асепсис і протягом усього життя піддавався глузуванням з боку своїх колег, які ставилися до нього вороже. Але ніхто не буде сперечатися, що в цьому вченні містяться дуже важливі для лікарського мистецтва пізнання, які сьогодні належать до числа загальнозрозумілих основ медицини.
Розсудливі лікарі, в тому числі і з відомими іменами, відкрито говорили в останні роки про кризу медицини, про глухий кут, в який вона зайшла.
Напрошується думка, що вихід – у напрямку, що наближає до природи. Навряд чи є інша наука, настільки пов'язана з природою, ніж та наука, яка займається лікуванням живих істот. І все голосніше звучить вимога не випускати з виду за подробицями ціле – загальнозначуща вимога, дотримання якої в державній політиці вже принесло плоди. В області медицини ця вимога звучить так: шлях до лікування хворого органу повинен більш, ніж будь-коли, йти через вплив на весь організм. Гомеопатія – природний метод лікування – давно йде цим шляхом.
Німеччина останніх років є доказом того, що можна примирити здавалися такі, що суперечать один одному і виключають одне одного поняття. Не так давно твердження, що націоналізм і соціалізм повинні доповнювати один одного, викликало саму різку критику і насмішки, сьогодні для всього німецького народу сама по собі зрозуміла істина, що вони дійсно доповнюють один одного.
Проводячи паралель з цим політичним досвідом, я можу зробити втішне пророкування, що і в медицині настане час, коли так само очевидно гомеопатія і алопатія будуть не виключати, а доповнювати один одного. Так, медицина більше немислима без застосування обох методів лікування. Я хотів би навіть піти ще далі і висловити думку, що лікарське мистецтво в недалекому майбутньому, спираючись на досвід і знання алопатії і гомеопатії, збере і застосує нові пізнання, які сьогодні ще знаходяться в області, мало дослідженій наукою. Цей розвиток піде на благо медицині і тим самим людству.
У надії, що засідання 12-го Міжнародного гомеопатичного Конгресу в Берліні будуть сприяти цьому примиренню і взаємному доповненню в недалекому майбутньому, я бажаю цьому Конгресу повного успіху в його роботі.
Гомеопатія (з грец. ὅμοιοπάθεια – подібність у стражданні, від грец. ὅμοιος – подібний і грец. πάθος – страждання, хвороба) – вид альтернативної медицини, що пропонує використання сильно розведених препаратів, що, ймовірно, викликають у здорових людей симптоми, схожі на хворобу пацієнта. Гомеопати протиставляють концепцію лікування за принципом "подібне подібним" (лат. similia similibus curantur) принципам раціональної фармакотерапії. Основоположник і автор терміна – німецький лікар Самюель Ганеман (1755–1843).
Принципи гомеопатії вперше було оприлюднено в медичному журналі Гуфеланда у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796). Наукове співтовариство розглядає гомеопатію як шахрайство [1].
Комітет з науки та технології Британського парламенту стверджує, що гомеопатичні засоби працюють не краще, аніж плацебо, а самі препарати – "пігулки, які не містять активних інгредієнтів" [2].
Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим вченням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.
Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica» [3], склав найбільш відомий довідник симптомів – «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» – це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу) [4].
Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи і називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» та ін., – і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., – і лікують, відповідно, їх.
Діагноз в гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».
Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці, «Органон лікарського мистецтва» (1814), Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим [«подібне лікується подібним»] принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.
Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо, завдяки структурним змінам води).
Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:
1) згідно з матеріалістичною наукою, матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та інформації, – отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною. Тим не менш, не було знайдено ніякого нового виду енергіі чи будь-якої інформації у гомеопатичних препаратах.
2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють, – однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний ефект плацебо.
3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною) (на відміну від більшості наукових теорій, що абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною).
Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти («плюралістичний» і «комплексистський» напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.
В гомеопатії немає вікових обмежень: лікувати можна і немовлят, і вагітних жінок, і літніх людей.
Надзвичайно важливим є профілактичний аспект гомеопатії: людина, яка з народження перебуває під спостереженням гомеопата, має порівняно] вищий рівень здоров'я, значно рідше хворіє, перебіг хвороби є легшим, без переходу в затяжні, хронічні форми.
Гомеопатія – не лише наукова дисципліна у прямому смислі, а й ефективна та безпечна галузь практичної медицини найвищого ґатунку. На відміну від аллопатії, гомеопатія не має побічних ефектів (токсичних, алергічних тощо), не викликає звикання. Але це не головна її перевага. Гомеопатія, намагаючись вплинути на причину (етіотропне лікування), дає хворому шанс на зцілення.
Спосіб приготування ліків не вимагає дорогої апаратури, а початкової сировини, для приготування кінцевого продукту, потрібна незначна кількість: наприклад, щоб приготувати гомеопатичні ліки Apis mellifica всіх розведень, для всього світу треба відняти життя тільки в однієї бджілки. Так само, для приготування ліків з рослин потрібна лише одна рослина даного виду. Виробництво гомеопатичних ліків вимагає тільки порядності провізора. Встановлення діагнозу не вимагає дорогих аналізів і методів обстеження.
* * *
В Україні гомеопатію офіційно визнано наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР №165 від 03.08.1989 р. "О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами" [5].
Гомеопатія викладається в українських медичних навчальних закладах. Наприклад на 4 курсі всіх факультетів НМУ ім.. Богомольця крім стоматологічного, існує курс за вибором "Основи сучасної гомеопатії", тривалістю 36 годин. У 2008-14 роках МОЗ України затвердив нову навчальну програму за кредитно-модульною системою "Основи гомеопатії" [6]. Існують відповідні навчальні плани [7].
Посилання:
[1]. Caulfield, Timothy; Rachul, Christen (2011-09-15). Supported by science?: what canadian naturopaths advertise to the public. Allergy, Asthma & Clinical Immunology (En) 7 (1). doi:10.1186/1710-1492-7-14. PMC 3182944. PMID 21920039.
[2]. Coghlan, Andy. Stop funding homeopathy, say British MPs. New Scientist (en-US).
[3]. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica : в 2 т. – Mосква : Гомеопатическая медицина, 2006. – ISBN 5-89-777-022-0.
[4]. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. – Новосибирск : Трина, 1995. – 640 с. – ISBN 5-7241-0045-2.
[5]. Мощич О.П. Гомеопатія в системі підготовки і удосконалення лікарів у світі і в Україні / Консультативне гомеопатичне відділення УМК МЕДІАЛ при навчальній клінічній базі Національної Медичної Академії імені П. Л. Шупика // http://homeopat.net.ua/uk/article/64-homeopathy-in-training-and-advanced-training-of-doctors-in-the-world-and-in-ukraine
[6]. Історія кафедри. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця.
[7]. Тематичний план практичних занять з гомеопатії. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Рудольф Гесс: Лікар і методи лікування
Світ:
Спецтема:
«Я взяв під свою заступництво 12-й Міжнародний гомеопатичний Конгрес в Берліні, щоб показати зацікавленість націонал-соціалістичної держави у всіх методах лікування, які служать народному здоров'ю».
(З промови на 12-му Міжнародному Конгресі гомеопатів в Берліні 9 серпня 1937 р.)
2gess.jpg
Пані та панове!
Нова Німеччина вважає державно-політичною необхідністю перевірку всіх явищ на предмет того, наскільки вони корисні для нашого народу. Цей принцип слід особливо строго дотримуватися при оцінці методів лікування, так вони мають прямий вплив на життєву основу всього народу шляхом збереження або відновлення здоров'я окремої людини.
Відомо, що не тільки нові методи лікування, але і такі, які сягають своїм корінням в далеке минуле – а гомеопатія може сьогодні так сказати про себе – зустрічали вороже ставлення і відкидалися окремими лікарями без будь-якої серйозної перевірки. Але лікар несе відповідальність за те, щоб всі медичні знання і все лікарське мистецтво були поставлені на службу народному здоров'ю.
Тому я взяв під свою заступництво 12-й Міжнародний гомеопатичний Конгрес в Берліні, щоб показати зацікавленість націонал-соціалістичної держави у всіх методах лікування, які служать народному здоров'ю.
Одночасно я хотів би попросити всіх лікарів неупереджено віднестися і до тих методів лікування, які вони раніше відкидали або ставилися до них вороже. Необхідно, щоб неупереджена перевірка була не тільки теоретичною, але торкнулася, перш за все, практичних результатів роботи тих, хто використовує для зцілення інші методи, відмінні від загальноприйнятих.
Часто наука, спираючись на одну теорію, дає оцінки, які пізніше на практиці доводяться до абсурду. Часто це триває довгий час, прогрес гальмується десятиліттями і до новаторів, що мають великі заслуги, ставляться вкрай несправедливо.
Я наведу лише один знаменитий приклад з вашої медичної галузі: один лікар рівно сто років тому, коли велася боротьба з пологовою гарячкою, створив вчення про сепсис і асепсис і протягом усього життя піддавався глузуванням з боку своїх колег, які ставилися до нього вороже. Але ніхто не буде сперечатися, що в цьому вченні містяться дуже важливі для лікарського мистецтва пізнання, які сьогодні належать до числа загальнозрозумілих основ медицини.
Розсудливі лікарі, в тому числі і з відомими іменами, відкрито говорили в останні роки про кризу медицини, про глухий кут, в який вона зайшла.
Напрошується думка, що вихід – у напрямку, що наближає до природи. Навряд чи є інша наука, настільки пов'язана з природою, ніж та наука, яка займається лікуванням живих істот. І все голосніше звучить вимога не випускати з виду за подробицями ціле – загальнозначуща вимога, дотримання якої в державній політиці вже принесло плоди. В області медицини ця вимога звучить так: шлях до лікування хворого органу повинен більш, ніж будь-коли, йти через вплив на весь організм. Гомеопатія – природний метод лікування – давно йде цим шляхом.
Німеччина останніх років є доказом того, що можна примирити здавалися такі, що суперечать один одному і виключають одне одного поняття. Не так давно твердження, що націоналізм і соціалізм повинні доповнювати один одного, викликало саму різку критику і насмішки, сьогодні для всього німецького народу сама по собі зрозуміла істина, що вони дійсно доповнюють один одного.
Проводячи паралель з цим політичним досвідом, я можу зробити втішне пророкування, що і в медицині настане час, коли так само очевидно гомеопатія і алопатія будуть не виключати, а доповнювати один одного. Так, медицина більше немислима без застосування обох методів лікування. Я хотів би навіть піти ще далі і висловити думку, що лікарське мистецтво в недалекому майбутньому, спираючись на досвід і знання алопатії і гомеопатії, збере і застосує нові пізнання, які сьогодні ще знаходяться в області, мало дослідженій наукою. Цей розвиток піде на благо медицині і тим самим людству.
У надії, що засідання 12-го Міжнародного гомеопатичного Конгресу в Берліні будуть сприяти цьому примиренню і взаємному доповненню в недалекому майбутньому, я бажаю цьому Конгресу повного успіху в його роботі.
Джерело:
Рудольф Гесс. Избранные речи. / Центральное издательство НСДАП. 1938.
(Переклад українською мовою ВІТ «СПАДЩИНА»)
Довідка про гомеопатію:
Гомеопатія (з грец. ὅμοιοπάθεια – подібність у стражданні, від грец. ὅμοιος – подібний і грец. πάθος – страждання, хвороба) – вид альтернативної медицини, що пропонує використання сильно розведених препаратів, що, ймовірно, викликають у здорових людей симптоми, схожі на хворобу пацієнта. Гомеопати протиставляють концепцію лікування за принципом "подібне подібним" (лат. similia similibus curantur) принципам раціональної фармакотерапії. Основоположник і автор терміна – німецький лікар Самюель Ганеман (1755–1843).
Принципи гомеопатії вперше було оприлюднено в медичному журналі Гуфеланда у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілющих сил лікарських речовин» (1796). Наукове співтовариство розглядає гомеопатію як шахрайство [1].
Комітет з науки та технології Британського парламенту стверджує, що гомеопатичні засоби працюють не краще, аніж плацебо, а самі препарати – "пігулки, які не містять активних інгредієнтів" [2].
Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». Згідно з цим вченням, хворому необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би симптоми подібні до тих, які спостерігаються у хворого. Причому, при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру та темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.
Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент, автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica» [3], склав найбільш відомий довідник симптомів – «Реперторіум», до якого увійшло близько 64 000 симптомів, з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» – це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі, під час підбору препарату (встановленні діагнозу) [4].
Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Звичайні лікарі мають свої групи і називають їх: «гепатит», «геморой», «інсульт» та ін., – і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи, називають їх: «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс» та ін., – і лікують, відповідно, їх.
Діагноз в гомеопатії збігається з назвою препарату. Тобто, препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album».
Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці, «Органон лікарського мистецтва» (1814), Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим [«подібне лікується подібним»] принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.
Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо, завдяки структурним змінам води).
Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:
1) згідно з матеріалістичною наукою, матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та інформації, – отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною. Тим не менш, не було знайдено ніякого нового виду енергіі чи будь-якої інформації у гомеопатичних препаратах.
2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють, – однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний ефект плацебо.
3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною) (на відміну від більшості наукових теорій, що абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною).
Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти («плюралістичний» і «комплексистський» напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.
В гомеопатії немає вікових обмежень: лікувати можна і немовлят, і вагітних жінок, і літніх людей.
Надзвичайно важливим є профілактичний аспект гомеопатії: людина, яка з народження перебуває під спостереженням гомеопата, має порівняно] вищий рівень здоров'я, значно рідше хворіє, перебіг хвороби є легшим, без переходу в затяжні, хронічні форми.
Гомеопатія – не лише наукова дисципліна у прямому смислі, а й ефективна та безпечна галузь практичної медицини найвищого ґатунку. На відміну від аллопатії, гомеопатія не має побічних ефектів (токсичних, алергічних тощо), не викликає звикання. Але це не головна її перевага. Гомеопатія, намагаючись вплинути на причину (етіотропне лікування), дає хворому шанс на зцілення.
Спосіб приготування ліків не вимагає дорогої апаратури, а початкової сировини, для приготування кінцевого продукту, потрібна незначна кількість: наприклад, щоб приготувати гомеопатичні ліки Apis mellifica всіх розведень, для всього світу треба відняти життя тільки в однієї бджілки. Так само, для приготування ліків з рослин потрібна лише одна рослина даного виду. Виробництво гомеопатичних ліків вимагає тільки порядності провізора. Встановлення діагнозу не вимагає дорогих аналізів і методів обстеження.
* * *
В Україні гомеопатію офіційно визнано наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР №165 від 03.08.1989 р. "О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами" [5].
Гомеопатія викладається в українських медичних навчальних закладах. Наприклад на 4 курсі всіх факультетів НМУ ім.. Богомольця крім стоматологічного, існує курс за вибором "Основи сучасної гомеопатії", тривалістю 36 годин. У 2008-14 роках МОЗ України затвердив нову навчальну програму за кредитно-модульною системою "Основи гомеопатії" [6]. Існують відповідні навчальні плани [7].
Посилання:
[1]. Caulfield, Timothy; Rachul, Christen (2011-09-15). Supported by science?: what canadian naturopaths advertise to the public. Allergy, Asthma & Clinical Immunology (En) 7 (1). doi:10.1186/1710-1492-7-14. PMC 3182944. PMID 21920039.
[2]. Coghlan, Andy. Stop funding homeopathy, say British MPs. New Scientist (en-US).
[3]. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica : в 2 т. – Mосква : Гомеопатическая медицина, 2006. – ISBN 5-89-777-022-0.
[4]. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. – Новосибирск : Трина, 1995. – 640 с. – ISBN 5-7241-0045-2.
[5]. Мощич О.П. Гомеопатія в системі підготовки і удосконалення лікарів у світі і в Україні / Консультативне гомеопатичне відділення УМК МЕДІАЛ при навчальній клінічній базі Національної Медичної Академії імені П. Л. Шупика // http://homeopat.net.ua/uk/article/64-homeopathy-in-training-and-advanced-training-of-doctors-in-the-world-and-in-ukraine
[6]. Історія кафедри. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця.
[7]. Тематичний план практичних занять з гомеопатії. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця.
Знати правдиву історію ХХ століття.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь