1967 рік. Весна. Мені два з половиною роки, Славі шість, Гані чотири, а Ігорові ще немає року. Ми переїхали жити в село Боброїди на Кут.
Моя розповідь про Ганю розпочнеться із цієї фотографії. Цього моменту, як нас фотографували я не пам’ятаю, але Ганя із Славою пам’ятають. Це було посвячення нашої хати, в яку ми переселилися з села Кам’янка Нова. В нас в роду Ганни були і по татові і по мамині лініях. Та наша мама Марія її назвала в честь своєї мами, нашої баби Анни з Драбинярів із роду Брунців.
Ганя після закінчення восьмого класу Бишківської середньої школи. 1978
рік.
Злів на право Карапінка Марія, Слава і Ганя на порозі нашої хати в Боброїдах. 1980 рік.
Спільна фотографія Ганених друзів і моїх . Зліва на право стоять: Андрій Закала,Гані подружка із хлопцем, Ганя і Я, сидить Маріка Карапінка і Степан Заморський із Сокаля.
Сестра Ганя народилася 26.11.1962р. Була тихою дівчиною, слухалася завжди сестри Слави і мами. Також доглядала і виховувала всіх молодших братів і сестер. Але, на мою думку, найбільше долучилася до мого виховання, бо так склалося наше життя. Вчилася в школі добре але найбільше надавалася до творчості. Гарно співала і малювала. Це вона перейняла від нашої мами, бо вона вміла гарно малювати і співати. Малювання їй вдавалося найкраще і тому після закінчення восьмого класу батьки захотіли її віддати вчитися в художнє училище ім. Труша, що у Львові. Готувалася Ганя до поступлення, малювала багато малюнків і ескізів, висилала їх на конкурс. Вперше я почав малювати беручи приклад з неї. Поїхала вона з мамою здавати екзамени, але не поступила. Коли мама приїхала після поступлення до дому, то сказала, що бракувало лишень бика, і вона би поступила. У Львівських вузах вже тоді була корупція, поступали по блату або за гроші. Ганя багато чого взяла від мами, але командиром бути не надавалася. Була трохи вперта, тому вертатися до школи не захотіла і пішла вчитися в будівельне училище №12 на маляра-штукатура. В якому потім вчився я і мій брат Ігор. Вона проклала нам дорогу в життя. Через неї я краще пристосувався до життя у великому місті. Її подружки то були мої колежанки, а її одногрупники були моїми наставниками в юності. Жили ми в одному гуртожитку, я на першому поверсі, а Ганя на п’ятому. Часто спілкувалися. Вона постійно мене виручала і наглядала за мною, щоби я не вплутався в якусь банду, як казала наша мама. В Гані було десь п’ять чи шість подружок з якими вона і досі товаришує. По черзі я в них всіх закохувався, але так як вони були старші і хотіли старших хлопців, моє захоплення проходило. Перші кавалерки у Львові були з ними. В училищі ми вчилися три роки. Ганя його закінчила в 1981 році і пішла працювати в будівельну компанію. На танцях вона зустріла Євгена, що був родом із сусіднього села. Євген працював електриком в Москві на Олімпіаді 80 року і цим дуже пишався. Був крутим хлопцем на селі. Яка в них там була любов, я точно не в курсі, але в кінці зими вже батьки почали говорити про весілля і 21 лютого 1982 року Ганя вийшла заміж за Білецького Євгена Яковича. Після весілля вони разом працювали в Київській будівельній фірмі, яка називалася БУ – 150 і мала своє відділення у Львові. Євген працював електриком а Ганя маляром – штукатуром. Він на п’ять років був старший від неї, народився 27.03.1957р. Пам’ятаю їхнє весілля в нас дома. Я ще вчився в училищі на третьому курсі і йшов вітати молодих, як в нас казали, йшов до перепою, а мені заспівали жінки таку частушку: «А що то за молодий у клітчастій блюзі, а то він ся доробив в радянськім союзі». Піджак в клітинку тоді був модний. А літом цього року в них народилася доця. Назвали її Іванкою. Мене покликали бути хресним татом, а хресною мамою була Євгена сестра Ульяна. Євген був родом з села Бишкова також із багатодітної родини. Молодим, після весілля, будівельна фірма виділила окрему кімнату в гуртожитку на Левандівці. А коли народилася Іванка, то дали службову однокімнатну квартиру в Скниловів. Як вони жили, я не дуже знаю, тому що весною 1983 року мене призвали до армії. Після служби повернувся до Львова і пішов працювати на «Іскру», завод низьковольтних ламп, що розташовувався біля ЖД вокзалу. Гуртожитку завод не надавав і Ганя запросила мене жити до себе в Скнилів. А ще тому запросила, що Євген почав зловживати алкоголем та при тому піднімати на нею руку.
Весілля Гані і Євгена. 1982 рік.
В місті Золочеві на нашому весіллі: Ганя і Євген Білецькі. Євген тримає Іванку, за ними сестра Надя із сином Полєхи, спереді сусід Степан Білецький із сусідкою Катериною Патрик.
Ульяна – сестра Євгена. Хресна мама Іванки та моя кума.
На Скнилові життя було спокійне. Я ходив на роботу в шостій ранку. Приходив з роботи вечором. Працював регулювальником вакуумних напівавтоматів з виробництва мініатюрних лампочок. Через деякий час поставили мене бригадиром. Радянським союзом тоді керував Андропов. Проходила компанія тверезості та додержання трудового законодавства. Економіка союзу занепадала, і такими методами хотіли навести порядок і покращити продуктивність праці. Міліція виявляла людей які ніде не працюють, або прогулюють роботу і влаштовували на примусові роботи. Розпивати алкогольні напої можна було тільки в не робочий час і в спеціально відведених місцях. Партія заставляла проводити безалкогольні весілля та інші заходи. По всій країні вирубувалися виноградники. За алкоголем і продуктами постійно стояли черги. Я товаришував з хлопцями які вчилися зі мною в училищі. Це Віктор Пилипишин, Зеник Павлів, Андрій Литвин, Ігор Качмарик, Володимир Кошик. Віктор і Андрій вже були жонатими. Ми часто з ними зустрічалися в них в дома, або ходили після роботи на пиво. А ще я деколи забирав Іванку з садочка. Ганя з Євгеном час від часу сварилися, але до рукоприкладства не доходило. Весною 1986 року сталася чорнобильська катастрофа. Ганя частіше почала прибирати в квартирі, а Євген збільшив прийом алкоголю, бо казали пияки, що алкоголь виводить з організму радіонукліди. Першого травня цього ж року я зустрів свою Миросю, на день народженні її подружки. Першому кому я розказав про своє кохання була Ганя. Так я на Скнилові прожив майже рік, поки не женився і переїхав у Золочів. Після мого від’їзду Ганя ще протерпіла декілька років Євгена і десь в 1988 році вони розвелися. Євген женився повторно на дівчині Любі і має з нею дочку Зоряну. Зараз вона пишеться Кухар Зоряна Євгенівна, яка вийшла заміж і має сина 2016 року народження. Зараз вона проживає за кордоном а сина виховує дружина Євгена Люба. Так , що Іванка по татові має сестру і племінника. Євген помер 22.01.2002р. і похований в Боброїдах.
Євген Білецький в центрі з друзями. 1976 рік.
Білецький Євген Якович 27.03.1957р - 22.01.2002р. з с. Бишків. Батьки Євгена: тато Яків Михайлович (30.05.1917р. - 06.09.1979р.) виховувався в дитячому будинку. Мама - Білецька ( Демчина) Ольга Йосипівна (21.11.1924р. - 06.04.2005р). родом з Бишкова. В 1945 році її сім’я попала під репресії і розкуркулення. Чоловіка арештували і вислали в Сибір. Ольга лишилася на руках з дочкою Мирославою. В сибірських таборах чоловік пропав. В їхній сім’ї наймитом працював Яків, який був круглим сиротою. Невдовзі вони одружилися. Яків вивчився на вчителя математики і в Бишківській середній школі пропрацював більше тридцяти років. Вони народили п’ятеро дітей: Мирослава (1944р.), Лідія (24.01.1950р.-14.09.2001), Ярослава (1952р.),Уляна (1955р.), Євген (27.03.1957р. - 22.01.2002р.)
Чупахін Володимира Петровича 07.11.1963р - 04.09.2021 р.
Білецька Ганна Ярославівна ще раз вийшла заміж за Чупахіна Володимира Петровича 07.11.1963р. з Київської області м. Бровари . Помер 04.09.2021 р. і похований в селі Боброїди Львівської області. Народився він в Казахстані, його мама Чупахіна Катерина Єфимівна родом з Гомеля, білоруска, а тато Петро Йосипович, з Ленінграду, росіянин. В Їхній сім’ї народилося шестеро дітей: Володя 1963 р., Юра 1966 р., Сергій 1968 р., Світлана 19872 р., Лена 1975 р. і ще є молодший брат. Ганя в 1990 році перебуваючи у відрядженні в Києві зустріла Володю Чупахіна. Побралися вони з Ганею в 1993 році. Володя працював у тій самій будівельній компанії, що і Ганя, тільки в Києві, на автокрані.
Володя був спокійним, врівноваженим, в спілкуванні приємним чоловіком. Зразу влився в нашу родину. Тато його жартома називав «Божим Караїмом». (Караїми – народність яка проживала в Криму). Хоча мама його була білоруска а тато росіянин. Розмовляв Володя українською, з невеличким акцентом. Всі його в родині полюбили, особливо племінники. Коло нього і Ганя трохи віджила. Володя у всьому їй допомагав. Іванка також його поважала. Старалася не заважати їхньому коханню. Часто приїжджали до нас в гості. На великі свята зустрічалися в Боброїдах в батьківській хаті. Помер в 2021 році від раку кишечника.
День народження Іванки – двадцять років.2002 рік.
Похресниця Іванка закінчила ПТУ – 26, що у Львові на Левандівці по спеціальності ОТК, але по спеціальності не працювала. Поступила в Київський національний університет культури і мистецтв і деякий час працювала офіціанткою в «Міленіумі». По закінченні університету переїхала на роботу в Київ. Працювала адміністратором виконавців і художніх колективів. В 2014 році разом зі мною приймала участь в революції гідності на майдані в Києві.
2014 рік Майдан Незалежності. Палатка Золочівського району. Іванка бере участь в протестах.
Розказувала мені що була закохана в хлопця, але в них не склалося і вже 2017 році вона виїхала на роботу в Ізраїль де працювала гувернанткою. Добре вивчила Англійську мову і працювала там більше двох років. Повернувшись в Україну влаштувалася на роботу адміністратором в готелі «Осоння Карпати». А 10.02.22 року, перед самою великою війною, виїхала в Швейцарію в місто Лозана. Живе з хлопцем Джойсом. Він швейцарець, хоча його тато з Тайланду, мама швейцарка, а дідо італієць.
2002 р. Львівський ЖД вокзал. Проводжають Марусю з дітьми на поїзд в Херсон. Стоять з ліва на право: Брат Ігор, мама, перед нею Любина Оксана, Ірина, Богдан, Настя, перед нею стоїть Христинка, сестра Ганя, сестра Марія, швагро Володимир, перед ним невістка Оксана, сидять з ліва на право: Ромко, Андрій, Сергій і Михайло.
Ганя з Володею в Рясному 2000 рік.
Різдво в Боброїдах. Приїхали до мами на Марії. Зліва на право: сидять Полосьмак Настя, Володя Пирог, Богдан Роман, стоять перед сходами Володя Чупахін, Роман Закала, Ігор Закала, Ганя Чупахіна, Маруся Закала, Полосьмак Роман, на сходах Володя Пирог, Роман Ярослава, Володя Роман, Закала Іван, перед ним Надія Стадницька, тато, Люба Лака, мама, Марія Полосьмак і Мирослава Закала.
Білецька Іванна Євгенівна 23.06.1982 року. Зима 2000 року.
Похресниця Іванка 2022 рік.
В 2022 році Гані виповнилося 60 років. Незважаючи на війну вона зібрала всю родину і своїх подружок, щоб відсвяткувати ювілей. Свято проходило в столові ВО «Маяк», в чому їй допомогла сестра Слава. Наближалася зима. Москалі атакували енергетичні потужності України. Світло подавалося по графіку. Гані свято проходило при свічках, в холодному приміщенні. Але всі були щасливі, що змогли зібратися і побачити один одного. Бо часи були не певні. Як пишеться цей розділ то пройшло вже три роки, але українці борються, і Україна відзначає свою 34 річницю Незалежності. Ганя вийшовши на пенсію і далі працює, в бістро «Швидка їжа», що на вулиці Шпитальній в місті Львові. Жаліється на здоров’я, що болять її ноги. З нею на квартирі живе сестра Марійка, яка переселенка з Нової Каховки. Час від часу Ганя їздить за кордон провідати свою дочку.
Ганя з дочкою Іванкою. 2024 р.
Ганя за кордоном на відпочинку. 2024 р.
Гані шістдесят. Осінь 2022 року.
Столова швейної фабрики «Маяк». Застілля на Ганиному ювілеї при свічках. Йде війна, світла не має.
Наші інтереси:
Знати свій родовід.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Центром усієї традиційної доктрини безсмертя є спроможність керуватися виключно волею власного духу, без огляду на зовнішні обставини. Встановлення надійного зв’язку зі своїм духовним Я відкриває...
Родинне дерево – книжка для внуків. Ганя
Сестра Ганя
img202212271247161.jpg
Родинне дерево
Книжка для внуків
Сестра Ганя.
1967 рік. Весна. Мені два з половиною роки, Славі шість, Гані чотири, а Ігорові ще немає року. Ми переїхали жити в село Боброїди на Кут.
Моя розповідь про Ганю розпочнеться із цієї фотографії. Цього моменту, як нас фотографували я не пам’ятаю, але Ганя із Славою пам’ятають. Це було посвячення нашої хати, в яку ми переселилися з села Кам’янка Нова. В нас в роду Ганни були і по татові і по мамині лініях. Та наша мама Марія її назвала в честь своєї мами, нашої баби Анни з Драбинярів із роду Брунців.
Ганя після закінчення восьмого класу Бишківської середньої школи. 1978
рік.
Злів на право Карапінка Марія, Слава і Ганя на порозі нашої хати в Боброїдах. 1980 рік.
Спільна фотографія Ганених друзів і моїх . Зліва на право стоять: Андрій Закала,Гані подружка із хлопцем, Ганя і Я, сидить Маріка Карапінка і Степан Заморський із Сокаля.
Сестра Ганя народилася 26.11.1962р. Була тихою дівчиною, слухалася завжди сестри Слави і мами. Також доглядала і виховувала всіх молодших братів і сестер. Але, на мою думку, найбільше долучилася до мого виховання, бо так склалося наше життя. Вчилася в школі добре але найбільше надавалася до творчості. Гарно співала і малювала. Це вона перейняла від нашої мами, бо вона вміла гарно малювати і співати. Малювання їй вдавалося найкраще і тому після закінчення восьмого класу батьки захотіли її віддати вчитися в художнє училище ім. Труша, що у Львові. Готувалася Ганя до поступлення, малювала багато малюнків і ескізів, висилала їх на конкурс. Вперше я почав малювати беручи приклад з неї. Поїхала вона з мамою здавати екзамени, але не поступила. Коли мама приїхала після поступлення до дому, то сказала, що бракувало лишень бика, і вона би поступила. У Львівських вузах вже тоді була корупція, поступали по блату або за гроші. Ганя багато чого взяла від мами, але командиром бути не надавалася. Була трохи вперта, тому вертатися до школи не захотіла і пішла вчитися в будівельне училище №12 на маляра-штукатура. В якому потім вчився я і мій брат Ігор. Вона проклала нам дорогу в життя. Через неї я краще пристосувався до життя у великому місті. Її подружки то були мої колежанки, а її одногрупники були моїми наставниками в юності. Жили ми в одному гуртожитку, я на першому поверсі, а Ганя на п’ятому. Часто спілкувалися. Вона постійно мене виручала і наглядала за мною, щоби я не вплутався в якусь банду, як казала наша мама. В Гані було десь п’ять чи шість подружок з якими вона і досі товаришує. По черзі я в них всіх закохувався, але так як вони були старші і хотіли старших хлопців, моє захоплення проходило. Перші кавалерки у Львові були з ними. В училищі ми вчилися три роки. Ганя його закінчила в 1981 році і пішла працювати в будівельну компанію. На танцях вона зустріла Євгена, що був родом із сусіднього села. Євген працював електриком в Москві на Олімпіаді 80 року і цим дуже пишався. Був крутим хлопцем на селі. Яка в них там була любов, я точно не в курсі, але в кінці зими вже батьки почали говорити про весілля і 21 лютого 1982 року Ганя вийшла заміж за Білецького Євгена Яковича. Після весілля вони разом працювали в Київській будівельній фірмі, яка називалася БУ – 150 і мала своє відділення у Львові. Євген працював електриком а Ганя маляром – штукатуром. Він на п’ять років був старший від неї, народився 27.03.1957р. Пам’ятаю їхнє весілля в нас дома. Я ще вчився в училищі на третьому курсі і йшов вітати молодих, як в нас казали, йшов до перепою, а мені заспівали жінки таку частушку: «А що то за молодий у клітчастій блюзі, а то він ся доробив в радянськім союзі». Піджак в клітинку тоді був модний. А літом цього року в них народилася доця. Назвали її Іванкою. Мене покликали бути хресним татом, а хресною мамою була Євгена сестра Ульяна. Євген був родом з села Бишкова також із багатодітної родини. Молодим, після весілля, будівельна фірма виділила окрему кімнату в гуртожитку на Левандівці. А коли народилася Іванка, то дали службову однокімнатну квартиру в Скниловів. Як вони жили, я не дуже знаю, тому що весною 1983 року мене призвали до армії. Після служби повернувся до Львова і пішов працювати на «Іскру», завод низьковольтних ламп, що розташовувався біля ЖД вокзалу. Гуртожитку завод не надавав і Ганя запросила мене жити до себе в Скнилів. А ще тому запросила, що Євген почав зловживати алкоголем та при тому піднімати на нею руку.
Весілля Гані і Євгена. 1982 рік.
В місті Золочеві на нашому весіллі: Ганя і Євген Білецькі. Євген тримає Іванку, за ними сестра Надя із сином Полєхи, спереді сусід Степан Білецький із сусідкою Катериною Патрик.
Ульяна – сестра Євгена. Хресна мама Іванки та моя кума.
На Скнилові життя було спокійне. Я ходив на роботу в шостій ранку. Приходив з роботи вечором. Працював регулювальником вакуумних напівавтоматів з виробництва мініатюрних лампочок. Через деякий час поставили мене бригадиром. Радянським союзом тоді керував Андропов. Проходила компанія тверезості та додержання трудового законодавства. Економіка союзу занепадала, і такими методами хотіли навести порядок і покращити продуктивність праці. Міліція виявляла людей які ніде не працюють, або прогулюють роботу і влаштовували на примусові роботи. Розпивати алкогольні напої можна було тільки в не робочий час і в спеціально відведених місцях. Партія заставляла проводити безалкогольні весілля та інші заходи. По всій країні вирубувалися виноградники. За алкоголем і продуктами постійно стояли черги. Я товаришував з хлопцями які вчилися зі мною в училищі. Це Віктор Пилипишин, Зеник Павлів, Андрій Литвин, Ігор Качмарик, Володимир Кошик. Віктор і Андрій вже були жонатими. Ми часто з ними зустрічалися в них в дома, або ходили після роботи на пиво. А ще я деколи забирав Іванку з садочка. Ганя з Євгеном час від часу сварилися, але до рукоприкладства не доходило. Весною 1986 року сталася чорнобильська катастрофа. Ганя частіше почала прибирати в квартирі, а Євген збільшив прийом алкоголю, бо казали пияки, що алкоголь виводить з організму радіонукліди. Першого травня цього ж року я зустрів свою Миросю, на день народженні її подружки. Першому кому я розказав про своє кохання була Ганя. Так я на Скнилові прожив майже рік, поки не женився і переїхав у Золочів. Після мого від’їзду Ганя ще протерпіла декілька років Євгена і десь в 1988 році вони розвелися. Євген женився повторно на дівчині Любі і має з нею дочку Зоряну. Зараз вона пишеться Кухар Зоряна Євгенівна, яка вийшла заміж і має сина 2016 року народження. Зараз вона проживає за кордоном а сина виховує дружина Євгена Люба. Так , що Іванка по татові має сестру і племінника. Євген помер 22.01.2002р. і похований в Боброїдах.
Євген Білецький в центрі з друзями. 1976 рік.
Білецький Євген Якович 27.03.1957р - 22.01.2002р. з с. Бишків. Батьки Євгена: тато Яків Михайлович (30.05.1917р. - 06.09.1979р.) виховувався в дитячому будинку. Мама - Білецька ( Демчина) Ольга Йосипівна (21.11.1924р. - 06.04.2005р). родом з Бишкова. В 1945 році її сім’я попала під репресії і розкуркулення. Чоловіка арештували і вислали в Сибір. Ольга лишилася на руках з дочкою Мирославою. В сибірських таборах чоловік пропав. В їхній сім’ї наймитом працював Яків, який був круглим сиротою. Невдовзі вони одружилися. Яків вивчився на вчителя математики і в Бишківській середній школі пропрацював більше тридцяти років. Вони народили п’ятеро дітей: Мирослава (1944р.), Лідія (24.01.1950р.-14.09.2001), Ярослава (1952р.),Уляна (1955р.), Євген (27.03.1957р. - 22.01.2002р.)
Чупахін Володимира Петровича 07.11.1963р - 04.09.2021 р.
Білецька Ганна Ярославівна ще раз вийшла заміж за Чупахіна Володимира Петровича 07.11.1963р. з Київської області м. Бровари . Помер 04.09.2021 р. і похований в селі Боброїди Львівської області. Народився він в Казахстані, його мама Чупахіна Катерина Єфимівна родом з Гомеля, білоруска, а тато Петро Йосипович, з Ленінграду, росіянин. В Їхній сім’ї народилося шестеро дітей: Володя 1963 р., Юра 1966 р., Сергій 1968 р., Світлана 19872 р., Лена 1975 р. і ще є молодший брат. Ганя в 1990 році перебуваючи у відрядженні в Києві зустріла Володю Чупахіна. Побралися вони з Ганею в 1993 році. Володя працював у тій самій будівельній компанії, що і Ганя, тільки в Києві, на автокрані.
Володя був спокійним, врівноваженим, в спілкуванні приємним чоловіком. Зразу влився в нашу родину. Тато його жартома називав «Божим Караїмом». (Караїми – народність яка проживала в Криму). Хоча мама його була білоруска а тато росіянин. Розмовляв Володя українською, з невеличким акцентом. Всі його в родині полюбили, особливо племінники. Коло нього і Ганя трохи віджила. Володя у всьому їй допомагав. Іванка також його поважала. Старалася не заважати їхньому коханню. Часто приїжджали до нас в гості. На великі свята зустрічалися в Боброїдах в батьківській хаті. Помер в 2021 році від раку кишечника.
День народження Іванки – двадцять років.2002 рік.
Похресниця Іванка закінчила ПТУ – 26, що у Львові на Левандівці по спеціальності ОТК, але по спеціальності не працювала. Поступила в Київський національний університет культури і мистецтв і деякий час працювала офіціанткою в «Міленіумі». По закінченні університету переїхала на роботу в Київ. Працювала адміністратором виконавців і художніх колективів. В 2014 році разом зі мною приймала участь в революції гідності на майдані в Києві.
2014 рік Майдан Незалежності. Палатка Золочівського району. Іванка бере участь в протестах.
Розказувала мені що була закохана в хлопця, але в них не склалося і вже 2017 році вона виїхала на роботу в Ізраїль де працювала гувернанткою. Добре вивчила Англійську мову і працювала там більше двох років. Повернувшись в Україну влаштувалася на роботу адміністратором в готелі «Осоння Карпати». А 10.02.22 року, перед самою великою війною, виїхала в Швейцарію в місто Лозана. Живе з хлопцем Джойсом. Він швейцарець, хоча його тато з Тайланду, мама швейцарка, а дідо італієць.
2002 р. Львівський ЖД вокзал. Проводжають Марусю з дітьми на поїзд в Херсон. Стоять з ліва на право: Брат Ігор, мама, перед нею Любина Оксана, Ірина, Богдан, Настя, перед нею стоїть Христинка, сестра Ганя, сестра Марія, швагро Володимир, перед ним невістка Оксана, сидять з ліва на право: Ромко, Андрій, Сергій і Михайло.
Ганя з Володею в Рясному 2000 рік.
Різдво в Боброїдах. Приїхали до мами на Марії. Зліва на право: сидять Полосьмак Настя, Володя Пирог, Богдан Роман, стоять перед сходами Володя Чупахін, Роман Закала, Ігор Закала, Ганя Чупахіна, Маруся Закала, Полосьмак Роман, на сходах Володя Пирог, Роман Ярослава, Володя Роман, Закала Іван, перед ним Надія Стадницька, тато, Люба Лака, мама, Марія Полосьмак і Мирослава Закала.
Білецька Іванна Євгенівна 23.06.1982 року. Зима 2000 року.
Похресниця Іванка 2022 рік.
В 2022 році Гані виповнилося 60 років. Незважаючи на війну вона зібрала всю родину і своїх подружок, щоб відсвяткувати ювілей. Свято проходило в столові ВО «Маяк», в чому їй допомогла сестра Слава. Наближалася зима. Москалі атакували енергетичні потужності України. Світло подавалося по графіку. Гані свято проходило при свічках, в холодному приміщенні. Але всі були щасливі, що змогли зібратися і побачити один одного. Бо часи були не певні. Як пишеться цей розділ то пройшло вже три роки, але українці борються, і Україна відзначає свою 34 річницю Незалежності. Ганя вийшовши на пенсію і далі працює, в бістро «Швидка їжа», що на вулиці Шпитальній в місті Львові. Жаліється на здоров’я, що болять її ноги. З нею на квартирі живе сестра Марійка, яка переселенка з Нової Каховки. Час від часу Ганя їздить за кордон провідати свою дочку.
Ганя з дочкою Іванкою. 2024 р.
Ганя за кордоном на відпочинку. 2024 р.
Гані шістдесят. Осінь 2022 року.
Столова швейної фабрики «Маяк». Застілля на Ганиному ювілеї при свічках. Йде війна, світла не має.
Знати свій родовід.
Зверніть увагу
Шлях Одіна, людина-армія та скандинавський оптимізм: як перемагати перед кінцем світу (+аудіо)