Проект світу після Мордору. Форум вільних народів Росії ухвалив Декларацію про деколонізацію РФ

Всіляко вітаючи кожен крок у цьому напрямі (і всіх моїх читачів закликаючи робити те саме), вивішую тут, "замість тисячі слів", фраґмент із нової книжки "Найдовша подорож", присвячений якраз темі майбутнього світу, що постане на руїнах нинішньої РФ.

Про це у Фейсбук написала відома українська письменниця Оксана Забужко.

"Про що ще боляче думати – що так, як не вийшло поховати нас, Москві вийшло поховати (знищити, загеноцидити, паралізувати, спинити в розвитку й приректи на виродження, довести до демографічної катастрофи, і т.д. і т.п.) – понад сотню проковтнутих нею народів, кожен із яких, коли б лишився живим, міг би зробити світ кращим: принаймні подбав би про те, щоб зробити придатним до життя ареал свого історичного заселення.

Бо ми в Україні бачили, як, на очах одного покоління, мінявся Крим, мірою того, як у нього з початку 1990-х стали повертатись нащадки депортованих Сталіним кримських татар, – як із пустельного й незатишного «радянського гуртожитку» він робився квітучим і обжитим: прокидались джерела (татари їх знали!), чистились криниці й русла річок, будувались земляні дамби, повертались виноградники, вівчарство, конярство, густі, плотські пахощі східної кухні й вуличні музиканти з традиційними інструментами, словом, життя перло звідусюди, як трава після дощу, – і як під повторною російською окупацією воно різко занепало, й тепер кожен пчих природи, як злива влітку 2021 р., обертається техногенною катастрофою, гаразд іще коли не з людськими жертвами.

Це дуже показовий експеримент – гірший було поставлено тільки над корінними народами Америки, але то все-таки було в доіндустріальну епоху й місцевої природи не зруйнувало, – щоб укотре впевнитися: людина – теж частина біоценозу, і ніхто краще од народу-автохтона не потрапить подбати про екологію реґіону. І це неймовірно боляче – що про всі ті занапащені Росією народи ніхто у відповідальних міжнародних організаціях навіть увічу кліматичної кризи не б’є на сполох, і взагалі якось особливо про них не згадує (а там були і війни, й потоплені в крові антимосковські повстання, були свої культурні традиції й державні утворення, і це й є ота «загублена» СПРАВЖНЯ історія Росії, яка єдина могла б врятувати її від страху космічної пустки!), – так, як ніхто особливо не переймався тим, що в Росії щороку можуть непоміченими згоряти сотні гектарів тайги площею з Бельгію, бо ніхто тим не переймався ні в Москві, ні в Петербурзі.

Навіть тепер, коли нам вже буквально під ногами починають танути льодовики, ніхто не має відваги сказати вголос, що дальше існування архаїчної ресурсної імперії завбільшки з одну дев’яту земної тверді становить ПРЯМУ ЗАГРОЗУ ДАЛЬШОМУ ІСНУВАННЮ ЛЮДСТВА, навіть якби ця імперія не мала ядерної зброї, і взагалі була демілітаризована ще в 2008 р. (відразу ж після того, як цинічно порушила міжнародне право, вдершись на територію незалежної Грузії).  

Там іще повно життя, яке підлягає відновленню. Того, за яке спалив себе в 2019-му р. на центральній площі Іжевська вчений Альберт Разін, протестуючи проти наступу Москви на права удмуртської мови, того, за яке впоминався очільник народу ерзя Сиресь Боляень, виступаючи в травні 2022 р. на форумі ООН з питань корінних народів, за яке бореться «Вільна Бурятія» – перша етнічна громадська ініціатива в РФ, яка відкрито виступила проти війни в Україні, закликаючи бурятів не йти «на м’ясо» в російську армію…

Якби стільки зусиль, скільки було затрачено цивілізованим світом від 2008 р. на те, щоби «зберегти обличчя» Росії, допомагаючи їй у створенні й поширенні ілюзії, ніби нічого страшного не відбувається, все гаразд (цитуючи Путіна, «спецоперація йде по плану»), було витрачено на врятування ЦЬОГО майбутнього – ну хоча б на створення ефективних проектів міжнародного контролю за різними реґіонами Російської Федерації після її неминучого й рано чи пізно неминучого розпаду, – можливо, вдалося б зберегти не один льодовик. Адже ні сотні гектарів згорілої тайги, ні 2,5 тисячі випущених по Україні ракет, 1600 танків, 2600 бронемашин і ще бозна-скільки тисяч тонн згорілої в полях України техніки на користь нашій планеті точно не пішли – а це ж всього тільки необлічимо мізерний відсоток від сумарно завданої Росією за цей час планеті ШКОДИ".

Відомий економіст Валерій Пекар оприлюднив головні тези Декларації про деколонізацію Росії, яку ухвалив Форум вільних народів Росії.

1. Автори декларації посилаються на базові документи ООН: зафіксоване статутом право народів на самовизначення, декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, декларація про права корінних народів. Це ґрунтовна опора на міжнародне право, що робить процес зрозумілим для міжнародних гравців.

2. Автори документа також посилаються на декларації про суверенітет, ухвалені парламентами національних республік на початку 1990-х, таким чином, прив'язуючись до процесів, які були перервані на 30 років, але відновилися.

3. Декларація стверджує, що російська федерація стоїть на порозі хаосу та громадянської війни, чому може запобігти лише контрольована деколонізація. Я дотримуюсь аналогічної думки, яку виклав у нещодавній статті (якщо не читали, вона у другому коментарі).

4. Важливо, що декларація визнає провідну роль нинішніх парламентів, хоч би як їх обирали в умовах путінської росії, – тобто спирається на легітимність нинішніх органів влади, попри те, що там нині засідають політичні противники авторів документу. Це мені сильно нагадує українську ситуацію 1991 (та й інші тодішні "союзні" республіки, але нашу я знаю не лише по книгах). Схоже, уроки України, уроки 1991 добре вивчені, зауважує Пекар.

5. По суті, документ містить вичерпний список внутрішніх стейкхолдерів: національні рухи, нинішні місцеві управлінські еліти, інтелектуали та духовні лідери, активісти, силовики з представників національностей.

6. Чітко вказані базові речі, які хоче почути Захід: прихильність до демократії, мирний характер демонтажу імперії, без'ядерний статус нових держав, захист прав і свобод громадян всіх національностей.

7. Не забули і про Україну: підтвердили, що правонаступники російської федерації мають зобов'язання щодо репарацій.

8. Попри зайвий пафос, погану структуру та багатослівність, а також взятий зі стелі явно надмірний список майбутніх незалежних держав, в цілому Декларація про деколонізацію окреслює більш-менш зрозумілий шлях керованого демонтажу російської федерації. Цей шлях потребує принаймні десятиріччя, а розпочатися може як через кілька років, так і завтра вранці. Важливо бути готовим – так, як Україна була готова у 1991. (Насправді ми були слабенько готові, але достатньо, щоб вирулити на той шлях, яким йдемо.)

Нинішній стан російської федерації набагато слабший за тодішній СРСР – військова поразка, санкції та наявність історій успіху 1991-2022 полегшують процес демонтажу. Правда, національні рухи нині ще дуже слабкі, але швидко набирають силу. Інваріантом залишається позиція Заходу – тоді, як і тепер, Захід був готовий робити все що завгодно для збереження імперії, не розуміючи, що це неможливо, а потім після розпаду приписав собі всю славу.

Наш український інтерес дуже простий – нам треба, щоб російська імперія ніколи більше не становила загрозу для України, а найпростіший шлях до цього – щоб ця імперія припинила існування.