Повідомлення про спогади з минулих життів

Повідомлення дітей про спогади про попередні життя стали предметом систематичного дослідження за останні п’ятдесят років (Stevenson, 2001). Починаючи зі Стівенсона, дослідники зібрали понад 2500 подібних випадків. Хоча їх найпростіше знайти в культурах із загальною вірою у перевтілення духа, випадки були виявлені у всьому світі, зокрема в Америці (Tucker, 2005) та в Європі (Stevenson, 2003). Випадки включали твердження, які були перевірені за точними описами життя конкретної померлої людини. Нижче наведено кілька прикладів.

Справа Кумкуми Верми

Стівенсон (1975) повідомив про справу дівчини на ймення Кумкум Верм з Бгарату, яка почала говорити про попереднє життя, коли їй було три роки. Вона сказала, що жила в місті, що називається Дарбханга. Вона описала життя жінки там і назвала район міста, де, як вона сказала, жила раніше, це був район ремісників і майстрів. Вона розповіла численні подробиці, а її тітка записала деякі висловлювання Кумкуми за шість місяців до будь-якої спроби їх перевірити. Стівенсон отримав частину записів і переклав їх англійською мовою. Виявлено 18 тверджень Кумкуми, які відповідали життю дружини коваля, яка померла у Дарбханзі за п’ять років до того, як народилася Кумкум. Сюди було включено назву району міста, ім'я її сина та те, що він працював молотком, ім'я її онука, назва міста, де жив її батько, місце розташування його будинку біля мангових садів та наявність ставка біля її будинку. Також були включені особисті дані, які були точними для померлої жінки.

Сім'я Кумкум зазначила, що вона використовувала деякі незвичні вирази й розмовляла з акцентом, які вони асоціювали з нижчими класами Дарбханга. Кумкум не мала доступу до інформації про жінку за допомогою звичайних засобів. За всіма даними, ці дві сім'ї були абсолютно незнайомими між собою і були розділені не тільки відстанями, але і соціальними класами, оскільки батько Верми був освіченим землевласником.

Діти в цих випадках, як правило, починають говорити про попереднє життя у ранньому віці, в середньому 35 місяців. Зазвичай вони припиняють це робити до шести-семи років.

Вони починають свою розмову з минулого життя спонтанно. Батьки часто намагаються змусити дітей перестати говорити про минуле життя, навіть у місцевостях із загальною вірою у перевтілення. Причому одним винятковим аспектом часто є смерть неприродним чином. Деякі діти кажуть, що вони були померлими членами тієї ж сім'ї, де народилися знову, але інші повідомляють, що походять з інших місць, як Кумкум. 

Майже всі описують попереднє життя в країні, в якій вони проживають, хоча деякі повідомляють, що вони були солдатами іншої національності, загиблими під час війни на даній території. Сюди входить 24 бірманці - діти, які розказали, що в Бірмі загинули японські солдати під час світової війни.

Малоймовірно, що цих дітей заохочували, враховуючи, як там зневажають японську армію (Stevenson & Keil, 2005).

Збереження японських рис у новому втіленні

Три дитини з Бірми (тепер ця країна називається інакше) заявили, що пам'ятають про попередні життя японських солдатів, які загинули не пізніше, ніж навесні 1945 року, коли британська армія остаточно перемогла японську.

Перший з них мав єдину родиму ​​пляму на грудях. Це була плоска кругла область підвищеної пігментації. У Тінн Сейн описав, як у попередньому житті він, японський солдат, перебував біля озера. Аероплан пролітав над тією місцевістю, обстрілюючи її. Хлопчик сказав, що деякий час після загибелі був безтілесною особистістю. Майбутній батько У Тінна Сейна прийшов на узбережжя озера з вагонеткою для збору дров. Дух японського солдата пішов за ним додому і там народився знову.

У Тінн Сейн, проявив низку рис, які Ян Стівенсон назвав "японськими". Він невтомно працював і зневажав тих, хто цього не робив. Бірманці - працьовиті люди, але їхнє суспільство заохочує задовільнятись малим статком, і вони рідко хочуть виробляти більше, ніж потребують. Якось, коли Тінн Сейн повернувся додому зі школи, він побачив, що його батьки сидять і безтурботно спілкуються. Він сказав їм: "Чому ви не працюєте? У Токіо нам доводилося працювати від дзвінка до дзвінка".

Інший бірманський хлопчик цієї групи, Маунг Сейн Вінг, також заявив, що пам'ятає про попереднє життя японського солдата в Бірмі. Він також сказав, що його вбито пострілом з літака біля села, де потім народився знову. На відміну від У Тінна Сейна, він мав дві родові плями, схожі на шрам від кулі. Маунг Сейн виявив незвичну (як для дітей Бірми) працьовитість. Він сказав, що він був механіком у попередньому житті. А коли виріс, то власноруч збудував собі дім. У нього була помітна фобія літаків, коли він чув гуркіт літака, то біг в укриття або падав на землю.

Маунг Мінт Аунг був третім бірманським хлопчиком цієї групи, який стверджував, що пам'ятає попереднє життя. Він народився у Верхній Бірмі в 1972 році. На відміну від У Тінна Сейна і Маунга Сейна Вінга, він сказав, що помер у Рангуні, далеко від села, де потім народився. Він розповідав, що служив у японській армії, яка відступала перед британцями. Нарешті опинився з чотирма друзями в зоопарку, де був ризик потрапити в полон. Надавши перевагу смерті над ганебним полоном, вони всі покінчили життя самогубством. Маунг Мінт Аунг сказав, що перерізав собі горло великим ножем або багнетом.

Маунг Мінт Аунг мав видатну родиму пляму на шиї. Вона виглядала як шрам. Аунг сказав, що після смерті він залишився в зоопарку Рангуна, поки одного дня побачив теперішнього батька і пішов за ним. Батько підтвердив, що він відвідував зоопарк в Рангуні, до народження сина. Аунг не назвав ім’я японського солдата, але згадав про те, що він у минулому житті був заможнішим, ніж його теперішні батьки. Аж до віку приблизно 7 років висловлював думку повернутися в Японію. Аунг любив грати у війноньку. Організував солдатів серед своїх товаришів, призначивши собі роль лідера або офіцера.

Крім того, він мав численні "японські" риси. Надавав перевагу солодкій їжі, як і більшість японських людей. Показав певну стійкість до спроб нав’язати йому бірманський буддизм. Він був працьовитий і відносно нечутливий до болю та фізичного дискомфорту. Був визнаний трохи жорстким і грубим. Його батько описував поведінку сина як «готового солдата». Аунг також був стурбований будь-якими коментарями чи новинами, несприятливими для Японії. Наприклад, сумував, якщо японська футбольна команда програла матч.

Випадок Карла Ідена

Карл Іден народився в англійському місті Мідлсбро 29 грудня 1972 року. Його батьків звали Джеймс і Валерія. Також у Карла були старші брат і сестра. На відміну від них Карл був блакитнооким і світловолосим. Навчившись зв’язно говорити у віці 2 роки, він почав розказувати про авіакатастрофу. Іноді він додавав, що виконував завдання з бомбардування Англії. І втратив праву ногу в катастрофі. За збігом обставин у нього була велика родима пляма на тому місці, де він вказував, що йому відірвало ногу. Навчившись малювати, він почав створювати ескізи свастики й орла. У віці шість років намалював панель управління з кабіни літака й описав функції датчиків своїм батькам. Ще в юному віці Карл спонтанно демонстрував жести у вигляді арійського вітання і маршував гусячим кроком. Дивлячись кінофільми з кадрами про німецьких солдатів, Карл коментував транспортні засоби або німецький однострій. І завжди демонстрував сильне бажання поїхати до Німеччини, щоб жити там.

Відомий дослідник реінкарнації доктор Ян Стівенсон вивчав цей випадок, щоб знайти підтвердження спогадів хлопчика. Й справді поблизу місця, яке описав Карл, було знайдено уламки літака і рештки трьох німецьких воїнів. Але жодне з тіл не підходило під опис Карла. Стівенсон вважав, що зайнявся цим випадком надто пізно, коли частину спогадів уже було втрачено. Адже батьки Карла були юдохристиянами й не здійснили записів найраніших спогадів свого сина. А саме такі спогади зазвичай є найточнішими.

Після того, як цей випадок опублікували в місцевій газеті, однокласники почали дражнити Карла і дали йому прізвисько нацист. Тож у віці приблизно 10-11 років він припинив розказувати про свої спогади.

Ян Стівенсон відвідав Карла вдруге у 1993 році, коли йому було 21. На той час він уже втратив більшість спогадів про минуле втілення. Тож Стівенсону так і не вдалось перевірити цей випадок згідно зі своєю методикою.

Коли у 1995 році Карл працював у вагонному депо, на нього раптово напав Гарі - схильний до насильства колега по роботі - й завдав Карлові смертельної рани. Це відбулось поблизу місця, яке більше, ніж 40 років назад мав бомбардувати пілот у спогадах Карла. Ось такий викрутас долі. Таким чином Кар загинув.

Але згодом, 1997 року, місцевий історик відкрив вражаючу інформацію про літак, що зазнав катастрофи поблизу Мідлсбро і про тіло пілота, нога якого була розірвана точно, як у Карлових спогадах. Було також встановлено ім’я цього чоловіка - Генріх. Він виконував завдання на німецькому бомбардувальнику з трьома іншими членами екіпажу. І був збитий силами протиповітряної оборони. Його тіло було трохи далі від місця катастрофи й знайдено пізніше від інших трьох. Історик віднайшов також фото загиблого Генріха. Якщо цю світлину розмістити поряд із Карловою, то чітко видно, що вони схильні подібно тримати голову на шиї, позуючи перед фотокамерою.

Ця історія дуже схожа на випадок Джеймса Лейнінгера, хоча звісно певні відмінності теж є.

Інші особливості

Поряд зі своїми твердженнями, багато дітей демонструють поведінку, яка з’являється з їхніми спогадами. Вони часто виявляють сильні емоції з приводу попереднього життя, а також емоції, відповідні взаєминам попередньої людини. Наприклад, зверхнє ставлення до молодших братів і сестер. Інші форми поведінки включають фобії, при цьому у дітей виявляються сильні страхи, пов'язані зі способом загибелі у 35% випадках неприродної смерті (Такер, 2005). Багато дітей також використовують певні теми в їх іграх, які виявляються пов'язаними з їхніми спогадами. Найчастіше це стосується заняття попередньої людини.

Важливо зазначити, що у низки дітей були родимі плями або вроджені вади, які збігалися з ранами - як правило, смертельними - на тілах попередньої особи. Стівенсон (1997) опублікував збірку з 225 таких випадків, до яких увійшла різноманітність драматичних або незвичайних дефектів. Стівенсон перераховував 18 випадків, у яких діти мали подвійні родимки, відповідні входу і виходу кулі в тілі попередньої особи.

Такі знаки нагадують праці в інших галузях: демонструючи ментальні образи можна викликати специфічні соматичні ефекти принаймні у деяких осіб, наприклад, загіпнотизованих, які розвиваються в пухирі після того, як їм сказали, що їх печуть гарячим предметом (Голд, 1992). Родимки та вроджені дефекти узгоджуються з процесом, при якому свідомість попереднього індивіда, що містить кінцеві ментальні образи з попереднього життя, впливає на розвиток плоду і виробляє дефекти, схожі на рани, яких зазнав індивід. Підсумовуючи можна сказати, що деякі діти володіють спогадами, емоціями й ментальними установками, які раніше належали померлому індивідууму. Хоча спосіб, який може здійснити їх перенесення до нового організма ще залишається зрозуміти, такі справи подають докази існування свідомості після тілесної смерті.

Джерела

Consciousness -- What Is It? 

Where Reincarnation and Biology Intersect, Ian Stevenson, 1997

Nazi Pilot Reborn as an Englishman