Походження Трипільської цивілізації

Попередні статті:
Ной, вара і Великий Потоп
Борія і «стара земля», тобто Атлантида
Звідки почався Арійський простір
Вертеба: великий льох, або підземний космос Гіперборії

Досі походження трипільців залишалося нез’ясованим. Давня гіпотеза про те, що це прийшле населення, не витримала перевірки генетичним аналізом (див.: Вертеба: великий льох, або підземний космос Гіперборії) і радіовуглецевим датуванням (найдавніші поселення знаходяться у Середньому Подністров’ї – в центрі ареалу трипільської культури (див.: Звідки почався Арійський простір). «Трипільці, котрі проживали на теренах України, не були прибульцями ні з заходу, ні з півдня» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — К.: Наш час, 2007. – С. 64). Не були вони і прибульцями зі сходу, оскільки виразно прослідковується розгортання трипільської культури з Подністров’я якраз на схід і північний схід.

Археологія фіксує просування трипільської культури також на південь та південний захід (Прекукутень), хоча й менш масштабне в порівнянні зі східним вектором. Так, на західному березі Чорного моря «виявлено посуд, пов’язаний із традиціями Прекукутень-III, а турецький археолог Мехмед Оздоган виявив кераміку, подібну до Прекукутень-II аж на європейському узбережжі Босфору. Ці знахідки вказують на вірогідність певного шляху із Карпато-Подніпров’я на Південь ще у другій половині VI тис. до н.е.!» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. – К.: Наш час, 2007. – С. 78).

Не підтвердилась і гіпотеза про те, що трипільська культура була спадкоємницею древнішої місцевої Буго-дністровської культури. «На жаль, неможливо прослідкувати сліди контактів із сусідами на сході – скажімо, носіями культури буго-дністровської, поселення якої поширені переважно на берегах Південного Бугу та його приток. Вона теж проявляє європейське коріння, але до трипільської, здається, жодного стосунку не має. Просто бугодністровці потрапили на східні території набагато раніше за трипільців» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — К.: Наш час, 2007. – С. 61).

Ще є гіпотеза про те, що трипільську цивілізацію заснувати втікачі з навколишніх територій, які постраждали від різких кліматичних змін у другій половині 6 тис. до н. е., передусім від повеней і посух. Вони були носіями різних культур і технологій, а коли зібралися разом, то здійснили своєрідний синтез. Такий варіант можливий, але при умові наявності твердого внутрішнього ядра, спроможного культурно і організаційно об’єднати втікачів. Тому, висловлюючи цю гіпотезу, відомий археолог Михайло Відейко додає: «Ті, хто вцілів після стихійного лиха, все ж таки мали шанс вижити. Він був в об’єднанні в нову громаду. Звичайно, прибивалися до того роду, який вцілів найбільше» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — К.: Наш час, 2007. – С. 63). Тому запитання залишається: звідки взялося це культурно-організаційне ядро – цей рід, «який вцілів найбільше»?

Отже, з одного боку, трипільці не прийшли в Подністров’я з навколишніх земель, хоча й були з ними культурно і технологічно пов’язаними. З другого боку, трипільська культура не була продовженням місцевої культури. То звідки тоді трипільці взялися в Подністров’ї в 55 ст. до н.е.? Десантувалися з неба?

Відповідь дає арійська міфологія про Великий Потоп в поєднанні з результатами досліджень територій Чорного моря, затоплених внаслідок Циркумпонтійської катастрофи якраз у районі 55 ст. до н.е. Трипільську цивілізацію заснувала організована група неолітичних землеробів, які завчасно переселилися в Подністров’я з територій, які до затоплення в 55 ст. до н.е. були головним центром землеробства і тваринництва допотопної кроманьйонської цивілізації.

Нова громада – зародок нової цивілізації – була цілеспрямовано сформована в середовищі старого суспільства. Ці люди були добре поінформовані про технологічні здобутки тогочасного світу і взяли в нього все, що вважали найкращим. Тому-то «якщо подивитися на найдавніший посуд трипільської культури, який в Україні знайдено під час розкопок поселення Бернашівка на Дністрі, з таких позицій, можна побачити риси різних археологічних культур» (Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — К.: Наш час, 2007. – С. 60). Інакше і не могло бути. Трипільці отримали перевагу не завдяки володінню якоюсь унікальною матеріальною технологією, а завдяки тому, що зібрали всі найкращі елементи старого світу і об’єднали їх в якісно нову систему. Зокрема, ідея вари-трої також не була абсолютно новою – її обриси бачимо в конструкції мезолітичного храму Гобеклі-тепе допотопної Борії (див.: Борія і «стара земля», тобто Атлантида).

Щоб краще зрозуміти механізм заснування Трипільської цивілізації, уявіть собі, що подібний процес відбувається сьогодні. Скажімо, в якомусь мегаполісі сформувалася громада людей з наміром «почати нове життя». Вони дослідили наявні технології, відібрали ті, які вважали найкращими для себе, продали все непотрібне, покинули своє місто і побудували на вільній території свій передовий екополіс. Він буде суттєво відрізнятися від старого міста, але не тому, що переселенці винайшли щось принципово нове, а тому, що вони об’єднали вже наявні здобутки в нову систему.

Якщо до цього технологічного концентрату додати передову організацію і передовий світогляд, то це буде місто нової цивілізації. За його успішним прикладом згодом почнуть творитися нові міста, причому вихідцями не тільки з цього екополісу, а й з інших старих міст. Очевидно, що почне поширюватися мода на запропонований новою громадою стиль життя, світогляд, організацію, технології. Археологи, які через багато тисячоліть досліджуватимуть заснування цієї цивілізації, також констатуватимуть, що «нові люди» не прийшли з сусідніх територій, але й не були продуктом розвитку місцевого сільського населення. То звідки ж взявся цей цивілізаційний десант? Відповідь нам уже відома: новий світ заснувала громада, які здійснила Великий Перехід.



На схемі добре видно, що переселенці відійшли з Понтійської рівнини на північний захід «з запасом» – для гарантованого захисту від майбутнього потопу, адже вони не знали, де зупиниться вода. Переселення на вищу землю (Вищу Борію, або Гіперборію) розпочали руслом ще допотопного Дністра, який перетинав всію Західну Атлантиду і впадав у Понтійське озеро. Перехід вздовж річки є найпростішим, адже необхідні речі (інструменти, продукти, запаси зерна) можна було тягнути вгору на плотах або човнах.

Щоб убезпечитися від розливів такої великої річки як Дністер, переселенці піднялися по притоці Дністра – річці Серет – і на підвищенні заснували Трою – первинну вару святого Ноя, тобто Нового – лідера нових людей. Можливо, це не дуже зручно, бо треба пройти з кілометр до річки Серет, зате тут було безпечніше з огляду на бурхливі весняні повені. Нагадаємо, що в середині 6 тис. до н.е. завершився теплий і сухий Бореальний кліматичний період (7–5,5 тис. до н.е.) і розпочався теплий і вологий Атлантичний період (5,5–3,5 тис. до н.е.). Відповідно, весняні повені стали потужнішими, а тому жити на березі малої річки було безпечніше. Засновники Арійської цивілізації діяли фундаментально, тому своє укріплене поселення побудували на пагорбі.

Ще раз наголосимо, що нова культура не з’явилася на порожньому місці. Духовні, організаційні та технологічні зародки Арійської цивілізації визрівали в середовищі допотопної Борії. З виходом у вільний простір Ар’яна Вейджі ці зародки нового життя скинули баласт застарілих підходів, здійснили стрімкий цивілізаційний стрибок і дали стократні плоди.

Продовження: Трипільські агроміста – перші міста-держави