- Відвідувань: 80
- Переглядів: 87
Першоджерела антисемітизму Гітлера: Маркс - Лассаль, Нілус та російська «Чорна сотня»
Світ:
Спецтема:
Згадуючи віденський період свого життя, Гітлер писав:
«Тон, в якому віденська антисемітська преса викривала євреїв, здавався мені негідним культурних традицій великого народу. Наді мною тяжіли спогади про відомі події середньовічної історії, і я зовсім не хотів бути свідком повторення таких епізодів. Антисемітські газети тоді аж ніяк не належали до кращої частини преси, — звідкіля я це тоді взяв, я тепер і сам не знаю, — і тому в боротьбі цієї преси проти євреїв я схильний був тоді вбачати продукт озлобленої ненависті, а зовсім не результат принципових, хоч, можливо, і неправильних поглядів. <…> У такій думці мене зміцнювало ще й те, що справді велика преса відповідала антисемітам на їхні нападки в тоні нескінченно гіднішому, а іноді і не відповідала зовсім, — що тоді здавалося мені ще більш підходящим». [1]
Адольф Гітлер (нім. Adolf Hitler) (20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945, Берлін, Німеччина) — політичний та державний діяч Німеччини, райхсканцлер від 1933 до 1945 року, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму.
Опрацювавши з 1919 по 1921 рік велику і просякнуту антисемітизмом «націонал-соціалістичну бібліотеку» мюнхенського націонал-соціаліста доктора Фридріха Крона, Гітлер заявив:
«...Від 20-го по 24-й [рік] я усе більше і більше займався політичними справами, але це не означає, що я відвідував багато зборів, скоріше я ґрунтовно вивчав економічні теорії, так само як і всю антисемітську літературу, яка була в той час. Після того як мені виповнилося 22 роки [тобто з 1911 року. – В.Ф.], з особливим завзяттям я накинувся на воєнно-політичні твори і ніколи за всі роки не нехтував можливістю займатися загальною світовою історією найсерйознішим чином» [2].
Ліберали і ліві постійно стверджують, що крайній антисемітизм Гітлера був наріжним каменем як його світогляду, так і практичної політики. За всього бажання обминути це питання в його житті і діяльності просто неможливо, тим більше що антисемітизм було піднесено у Третьому Рейху до рангу державної політики. Але де шукати першоджерела антисемітизму, з яких Гітлер почерпнув свою нетерпимість до євреїв?
Прослідкуємо за еволюцією поглядів Адольфа Гітлера, спираючись на свідчення його сучасників, його друзів і ворогів. Перше слово надаємо відомому журналісту Конраду Гейдену, автору ряду книг та багатьох публікацій про Третій Райх, НСДАП і Гітлера.
«Було б перебільшенням назвати зовнішню політику націонал-соціалізму, яка починається віднині, царистською. Але фактично її духовні витоки знаходяться в царській Росії, в Росії чорносотенців і «Союзу русского народа» [оригінальна назва російською мовою. – В.Ф.]. Змушені емігрувати з Росії і блукати на чужині, ці верстви приносять у Середню і Західну Європу свої уявлення, свої мрії і свою ненависть. Похмуре криваве російське юдофобство просочує благодушніший німецький антисемітизм. Уже Мережковський проповідує ненависть до «більшовицького антихриста».
У нас у Німеччині старанно читають «Протоколи сіонських мудреців». Для антибільшовизму білої еміграції старе російське юдофобство — найпридатніша зброя. Але тепер воно — зовсім недоречно — стало вихідним пунктом німецького націонал-соціалізму у сфері його зовнішньополітичних ідей. Можна як завгодно підходити до єврейського питання, спираючись на німецькі національні передумови, але ясно одне — той антисемітизм, в який балтійські німці запрягли Гітлера та його друзів, у всякому разі не є німецькою справою.
Це — двійник Агасфера: вічний антисеміт, який блукає світом за ’’вічним жидом’’» [3].
Конрад Гейден цілком слушно твердить, що войовничий антисемітизм у Німеччину було принесено з Росії, що «похмуре криваве російське юдофобство просочує благодушніший німецький антисемітизм». Справді, російський антисемітизм ліг на благодатний німецький, уже готовий його сприйняти ґрунт... Для багатьох марксистів-ленінців буде дуже неприємним сюрпризом довідатися про те, що основоположники і класики їхнього віровчення також були затятими антисемітами, які сприяли виникненню й оформленню антисемітизму як політичної течії до 1870 року, і справили глибокий вплив на багатьох політичних діячів Німеччини XIX—XX століть, у тому числі і на Адольфа Гітлера.
Ба навіть більше того, класики і про Росію, і про росіян відгукувалися, кажучи словами російського письменника Григорія Клімова з «неприхованою ворожістю, ненавистю і презирством...». Ото вже справді — «Не сотвори собі кумира»!
Карл Гайнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір — 14 березня 1883, Лондон) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавче вчення, що за його іменем отримало назву марксизму і стало підґрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху в Європі і світі.
Почнемо з Карла Маркса, — як його величає «Советский энциклопедический словарь» [4], — «основоположника наукового комунізму, великого вчителя і вождя міжнародного пролетаріату». А ось що про «вождя» пише Дагоберт Рунес у своїй книзі «Історія філософії»:
«Велетенська фігура Маркса була вельми зіпсована його антисемітськими тенденціями. Хоч сам він був з євреїв-вихрестів, він постійно ототожнював євреїв із грошима, банками, лихварством і матеріалізмом. У своїй праці «До єврейського питання» він дозволяє собі такі висловлювання: «Основою іудаїзму є себелюбність. Єдиний зв’язок, що з’єднує євреїв, це збереження їхнього майна та егоїзм...»; «Мирська культура єврея — це лихварство, його бог — гроші. Емансипація від лихварства і грошей, тобто від реального іудаїзму, буде звільненням нашого часу».
Цей антисемітизм затьмарював соціалістичний рух Європи від Прудона до Сталіна і, на жаль, ще не припинився» [5].
Далі в книзі — портрет Гітлера і підпис: «При створенні своєї націонал-соціалістської партії Адольф Гітлер перебував під сильним впливом антисемітських писань Карла Маркса, який часто закликав до знищення того, що він називав єврейським капіталізмом».
У своїй наступній книзі «Історія тиранії», що її Д. Рунес присвятив своєму батькові Ісидору, який загинув у сталінських концтаборах у Сибіру, та своїй матері Аделі, вбитій в Австрії штурмовиками, автор знову акцентує увагу на антисемітизмі Карла Маркса. Цитуємо: «...Карл Маркс, який твердив, що єврейський капіталізм є загрозою для перемоги комунізму і що світ повинен звільнитися від євреїв...»; «Антисемітизм Карла Маркса, сина єврея-вихреста, який у своїй книзі «Проблеми, що стосуються єврейського питання» писав, що євреї вінчають і розвінчують королів, що вони прагнуть світового уряду, яким командуватимуть євреї, що їхній бог — гроші і їхній фах — лихварство...» [6].
Потім Д. Рунес скаржиться, що антисемітизм досяг свого апогею (цитуємо дослівно) у «нібито документальній праці, озаглавленій «Протоколи сіонських мудреців», де наводяться «докази» тих обвинувачень, що їх робили Карл Маркс та інші» [7].
Залишається додати, що на суперобкладинці «Тиранії» для реклами вміщено схвальний відгук самого Альберта Ейнштейна [8].
До речі, ось що каже стосовно статті «До єврейського питання» Радянський енциклопедичний словник: «Перехід Маркса до матеріалізму і комунізму знайшов вираження у статтях «До єврейського питання» і «До критики гегелівської філософії права. Вступ» [9].
Григорій Петрович Клімов (справжнє ім'я — Ігор Борисович Калмиков; в Німеччині був відомий під ім'ям Ральф Вернер; 26 вересня 1918, Новочеркаськ — 10 грудня 2007, Нью-Йорк) — російсько-американський письменник-перебіжчик, журналіст, редактор, автор численних публікацій та лекцій конспірологічного і євгенічного змісту.
А тепер надамо слово Григорію Климову, відомому російському письменнику, військовослужбовцю-перебіжчику:
«Але Карл Маркс був не тільки жидожером. І про росіян він відгукувався як запеклий гітлерівець. Він писав про Росію і про росіян з неприхованою ворожістю, ненавистю і презирством — згустки наклепів і лихослів’я. Звісно, ви не знайдете цього в радянських виданнях творів Маркса...
І тоді можна сказати, що родоначальником ідеї про росіянина-«унтерменша» [«нижча за розвитком людина», недолюдина». – В.Ф.]. був не Гітлер, а Карл Маркс. Основною рушійною силою Маркса була патологічна ненависть до всіх і вся, сублімований садизм, що його фрейдисти називають комплексом руйнування» [10].
Отже, як бачиш наш шановний читач, що з Марксом, як то кажуть, усе ясно, але відомий німецький соціаліст Фердинанд Лассаль теж не без гріха...
Фердинанд Лассаль (нім. Ferdinand Lassalle, 11 квітня 1825, Бреслау — 31 серпня 1864, Женева) — німецький політичний діяч, мислитель. Лідер німецьких соціалістів.
Знаний єврейський історик Дубнов у своїй книзі «Новітня історія єврейського народу» наводить таке висловлювання Лассаля: «Я зовсім не люблю євреїв, навіть узагалі ненавиджу їх. Я бачу в них лише украй звироднілих синів великого, але давно зниклого минулого» (т. 2, с. 314).
В «Універсальній єврейській енциклопедії» (Нью-Йорк, 1942), у статті «Лассаль», наголошується, що за словами самого ж Лассаля він терпіти не міг євреїв і журналістів. Хоч, до речі, сам він був і тим, і іншим...
Слідом за Марксом і Лассалем на шлях антисемітизму ступили й інші німецькі філософи.
У 1873 році Вільгельм Марр запровадив у суспільно-політичний обіг слово «антисемітизм», опублікувавши книгу «Перемога єврейства над германством, розглянута з єдиної точки зору».
У 1881 році викладач економіки і філософії Берлінського університету Євгеній Дюринг видав нарис «Єврейське питання як питання расове, моральне і культурне».
Карл Євген Дюрінг (12 січня 1833, Берлін — 21 вересня 1921 Новавес, поблизу Потсдама) — німецький філософ, професор механіки, займався питаннями політекономії і права. Ідеї Дюринга отримали деяке поширення в середовищі німецької соціал-демократії. Це спонукало Фрідріха Енгельса піддати погляди Дюрінга критичному аналізу, що показав їх еклектичний характер і наукову неспроможність з точки зору марксизму.
У цих творах євреї виставлені не просто як зло, а як зло непоправне; джерело їхньої порочності не тільки криється в їхній релігії, а й закладено в них від народження.
У 1890-х роках ці твердження підхопив і почав пропагувати невтомний антисемітський агітатор Теодор Фритш — той самий, який пізніше опублікував «Протоколи сіонських мудреців». У численних памфлетах і періодичних виданнях, випущених видавництвом «Хаммер», Фритш заявляв, що своїми «науковими» доказами порочності євреїв і переваги германської раси німецькі расисти сприяли не тільки могутньому ривку вперед людського інтелекту, але і відкривали нову епоху в історії людства [11].
У Росії антисемітизм найширше виявився в діяльності «Союза русского народа» («Чорної сотні»), і відомий дослідник Норман Кон прямо вказує як на духовний зв’язок чорносотенців з націонал-соціалістами, так і на те, що теорію і практику боротьби з єврейством Гітлер запозичив саме у «Чорної сотні», злегка модифікувавши їх до нових історичних умов.
«Ці люди [чорносотенці. – В.Ф.]. власне кажучи, були попередниками націонал-соціалістів. Такі слова, як «профашист», настільки часто спотворювалися при вживанні, що ними важко користуватися, і все-таки не можна заперечувати, що «Чорна сотня» — важливий етап у процесі переходу від реакційної політики, як вона розумілася у XIX столітті, до націонал-соціалістичного тоталітаризму. Присягаючи на вірність трону та олтареві, вони належали минулому. Як політичні авантюристи вони намагалися за допомогою антисемітської агітації і терору зупинити розвиток демократії. Будучи романтичними реакціонерами, яким не чужа радикально-демагогічна фразеологія, вони, безперечно, належали майбутньому — Гітлерові та його поплічникам. Як і націонал-соціалісти, вони твердили, що євреї організували капіталістично-революційну змову, і, щоб заперешкодити цій змові, мета якої — запровадити жахливу тиранію, робітники і селяни повинні твердо підтримувати свій «рідний» уряд.
Вони визначили наперед ідеї націонал-соціалістів і в тому, як треба чинити з євреями. Якщо деякі з чорносотенців пропонували депортувати їх на Колиму, у район Північної Арктики або ж за Алтайські гори в Південному Сибіру, то інші жадали їхнього повного фізичного знищення. Один з лідерів «Союза русского народа» Марков 2-й, якого в 30-ті роки націонал-соціалісти залучили як експерта з «Протоколів» і єврейсько-масонської змови, уже в 1911 році закликав у своїй промові у Думі, що ’’з євреями Росії треба покінчити...’’» [12].
«У 1906 році міністр закордонних справ Росії граф В. Н. Ламсдорф підготував секретний меморандум, в якому рекомендував, щоб Росія, Німеччина і Ватикан почали загальні дії, спрямовані проти Всесвітнього єврейського союзу і проти Франції, яку союз використовує як інструмент. <...> Цар наклав таку резолюцію на полях меморандуму: ’’Перемови слід почати негайно. Я цілком поділяю висловлену тут думку’’» [13].
Дуже сильний, якщо не вирішальний, вплив на Адольфа Гітлера справили «Протоколи сіонських мудреців», з якими він ознайомився в січні (або трохи пізніше) 1920 року. Історію появи цього документу в Німеччині і того колосального впливу, що його він справив не лише на Німеччину, а й на усю Європу початку 20-х років, дуже аргументовано розповідає Норман Кін у своїй книзі «Благословення на геноцид» Нижче ми переповідаємо уривок з неї.
«У 1918 році германська влада надала потяг для всіх російських офіцерів, бажаючих виїхати разом з німецькими військами (які поверталися з України додому).
Шабельський-Борк і Ф. Вінберг скористалися з цієї можливості і вирушили до Німеччини. Судячи з усього, відразу ж по приїзді туди Вінберг познайомився з людиною, яка стала першим перекладачем «Протоколів» на німецьку мову, — Людвигом Мюллером. Мюллер, який любив величати себе Мюллером фон Хаузеном, узяв собі псевдонім Готфрид цур Бек. Він був армійським капітаном у відставці і видавав антисемітський і консервативний щомісячник «Ауф форпостен». Наприкінці листопада Мюллер уже мав у своєму розпорядженні копію книги Нілуса «Велике в малому» видання 1911 року разом з «Протоколами», що їх він одержав або від Вінберга, або від одного з його приятелів. Дружні стосунки між цими темними, напівбожевільними, напівкарними особами призвели до серйозних наслідків: Монсеньйор Жуен, який багато зробив для поширення «Протоколів» у Франції, вважав, що діяльність Вінберга у Німеччині «стала відправним пунктом у хрестовому поході проти єврейсько-масонської загрози». Якщо ця оцінка і виглядає як перебільшення, усе ж таки вона містила частку істини. Поза сумнівом, після прибуття Вінберга до Німеччини антисемітська агітація набула тут таких страхітливих масштабів, яких раніше не знала Західна Європа.
У Берліні Вінберг і Шабельський-Борк співробітничали у щорічнику «Промінь світла», третій номер якого (травень 1920) містив повний текст видання книги Нілуса 1911 року.
Сергій Олександрович Нілус (28 серпня (9 вересня) 1862 року в Москві — 14 січня 1929 року в селі Крутець Александровський округ Івановської Промислової області) — російський релігійний письменник і громадський діяч, відомий як православний автор (зокрема по книгах, присвяченим видатним особистостям Дівеєвського монастиря і Оптиної пустині) і публікатор «Протоколів сіонських мудреців».
Усі номери щорічника настирливо торочили про еврейсько-масонсько-більшовистську змову (як і перекладена на німецьку мову книжка самого Вінберга «Хресний шлях»).
В усіх своїх писаннях Вінберг у тій чи іншій формі провадив думку, що з євреями необхідно покінчити. Звісно, він розумів, що нічого подібного у демократичній країні зробити не можна, але це його анітрохи не турбувало, позаяк, на його думку, демократія є величезною оманою, диявольським інструментом, вигаданим євреями для досягнення свого панування. Отож Вінберг і вимагав, аби неформально визнані вожді націй раз і назавжди констатували політичне невігластво натовпу і, поклавши край грі в демократію, захопили легітимну владу та запровадили диктатуру над цим «людиноподібним стадом». Тоді й дозріє необхідний момент для об’єднання усіх націй проти всесвітньої змови євреїв.
А поки що Вінберга утішало одне: Німеччина була відносно вільною від демократичної недуги. «У Німеччині гуляє по містах, по фабриках і заводах, переноситься із села в село знаменна книга — «Протоколи сіонських мудреців», і робітники з приводу цієї книги скликають термінові наради і ухвалюють постанови щодо перегляду усіх своїх соціалістичних програм» [14].
Оплотом «мудреців», на думку Вінберга, були вороги Німеччини — Франція та Англія. Ще у XVIII столітті Англія на вимогу «мудреців» платила Руссо, Вольтерові та енциклопедистам за їхню роботу, спрямовану на підрив Франції; нещодавно вона заплатила Толстому і Горькому за підрив суспільних підвалин у Росії. Французька революція була справою рук «мудреців», так само як і російська й німецька революції 1917—1918 років: «Загальний зв’язок і нашої, і німецької революції полягає у тому, що обидва державні перевороти здійснені штучним шляхом, за допомогою світової, повсюди розкиданої мережі інтриг і таємних підступів єврейсько-масонських організацій. У цих організаціях масонство нижчими шарами своїми відіграє роль сліпого знаряддя знаменитої «Аліт» («Всесвітнього єврейського союзу»), а вищі шари (ступені) масонства цілком поглинені і заповнені євреями, так що вище управління масонством зосереджене виключно в єврейських руках» [15].
Ба навіть більше того, не тільки революції, але й перша світова війна була справою рук «мудреців», які контролювали зовнішню політику Англії і Франції. Кайзер і цар зробили все, щоб уникнути війни, але вони не могли за силою рівнятися з «мудрецями». Єдиний тепер вихід — це союз істинної Німеччини з істинною Росією, тобто Росією і Німеччиною під диктатурою правих. Такий союз може кинути виклик і зруйнувати єврейсько-масонську змову разом з її французькими та англійськими маріонетками. Необхідно висунути нове гасло: «Росія, Німеччина над усе, над усе у світі!» «І тоді, — коментує Вінберг, — обидва народи знайдуть своє справжнє покликання і знайдуть уселюдське, великодушне і милостиве прагнення до ’’Миру всього Світу’’» [16].
Як політичну програму висловлювання Вінберга неможливо було приймати всерйоз. Серед російських емігрантів, навіть у середовищі правих екстремістів, лише незначна частина мріяла закликати Німеччину на допомогу, щоб відновити царський режим, а серед німецьких правих лише дехто, наприклад Людендорф, настільки були відірвані від реальності, що всерйоз розглядали можливість реставрації монархії. З іншого боку, Вінберг мав цілковиту рацію, вважаючи, що «Протоколи» знайдуть у Німеччині значно більший відгук, ніж у будь-якій іншій країні. Він знав, звісно, що від часу виникнення (близько 1870 року) антисемітизму як політичної сили він був значно сильнішим і поширенішим у Німеччині, аніж в Англії та Франції. Але це було ще не все: як тільки стало ясно, що Німеччина програє війну, ті, хто вів країну до катастрофи, поспішили звалити провину на євреїв, яких оголосили відповідальними не лише за розв’язання війни, але й за поразку в ній.
Уже у січні 1918 року щомісячник правих «Дойчланд ернойерунг» опублікував деякі варіації на тему «Промови рабина», але доволі пристосовані до вимог поточного моменту. Щомісячник повідомляв, що в 1913 році в Парижі зібралася міжнародна група євреїв-банкірів і ухвалила: настав час для великих фінансистів скинути з престолів царів та імператорів і відкрито накинути свою владу усьому світу; те, що до цього контролювалося таємно, тепер повинне стати відкритою диктатурою. Саме ці люди утягли світ у війну. Вони також наполягали на тому, що «єврейські агітатори» повинні так підірвати суспільні підвалини Німеччини, щоб іноземні держави могли безперешкодно напасти на неї, заздалегідь знаючи, що ця війна перетвориться на революцію.
Цю «сміливу» ідею щорічника швидко сприйняли в правих колах. Так, протягом останніх запеклих місяців війни у Німеччині та Австрії на повсюдних страйках розкидали листівки, в яких стверджувалося, що «американські, англійські та російські євреї виділили 1500 мільйонів марок.., щоб нацькувати німців на німців, брата на брата». У серпні 1918 року, коли німецька армія спішно відступала на західному фронті, доктор Отто цу Зальм-Хоршмар (який потім став активним поширювачем «Протоколів») заявив: Німеччина програє війну через те, що демократична ідеологія підірвала укорінену в цій країні філософію аристократизму і що демократична ідеологія знайшла найбільшу підтримку в міжнародному єврействі, котре діє через масонські ложі. Для посилення своєї аргументації він додав, що Ленін також єврей і належить до масонської ложі в Парижі, — до тієї ж самої, що й Троцький. Усе це князь Зальм-Хоршмар висловив в офіційній промові у верхній палаті прусського парламенту.
Газета «Ауф форпостен» так прокоментувала остаточну поразку Німеччини: «Біло-блакитний прапор єврейського народу і криваво-червоний прапор старих, віддавна сприйнятих шотландських ритуалів (масонська система має 33 ступені; шотландський ритуал — один з них, який був запроваджений у Сполучених Штатах і поширився на багато країн. — В.Ф.), у даний час виграли! Трони романових, габсбургів і гогенцоллернів... спорожніли, а Німеччина стогне під тиранією робітничих і солдатських Рад» [17].
На початку 1919 року, коли німці переживали гіркоту поразки, з’явилися об’ємисті книги, які докладно витлумачували результат війни. Найбільшою популярністю серед них користувалися «Рахунки, що їх Німеччина повинна звести з євреями», які вийшли друком під псевдонімом Вільгельм Майстер (автором був Пауль Банг — експерт з економіки в Національній партії Німеччини — спадкоємиці існуючої до 1918 року консервативної партії Пруссії), та «Всесвітнє масонство, всесвітня революція, всесвітня республіка: дослідження походження і кінцевих цілей світової війни» доктора Ф. Віхтля. Обидві книги були надруковані в Мюнхені, де Адольф Гітлер тільки починав свою політичну кар’єру. Мету цих книг з чарівною наївністю пояснив сам Віхтль: «Ми хочемо переконати читача, що обвинувачувати у страхітливому кровопролитті необхідно не нас, німців, а єврейсько-масонську всесвітню змову, цього незримого пана усіх народів і держав» [18].
Малося на увазі, зрозуміло, що Росія знаходиться в чіпких лапах цієї сили, але що не меншою мірою їй підлягає й Англія. Англійці разом з євреями склали змову і розв’язали війну, щоб їм було легше досягти світового панування.
Як і пацифістська пропаганда, яка підірвала міць Німеччини, Антанта була організована євреями з їхнього бастіону в Лондоні. І якщо Троцький є одночасно агентом вищих фінансових кіл і рабинату [«корпусу» єврейських рабинів. – В.Ф.], то єврейським монархом, що його необхідно звести на трон як правителя усього світу, повинен стати не хто інший, як англійський король Георг V. Країна [тобто Німеччина. – В.Ф.], в якій подібні дурниці могли користуватися величезною популярністю (за один рік згадані вище антисемітські книжки розійшлися тут накладом у 50 тисяч примірників кожна), справді дозріла для «Протоколів».
Аж ось «Протоколи» дали осічку. Передбачалося опублікувати їх одночасно в Німеччині й Англії з відповідними коментарями, але знайти в Англії видавця виявилося далеко не легкою справою. Отож публікація їх у Німеччині була відкладена до початку 1920 року...
Тим часом у квітні 1919 року «Ауф форпостен» умістила на своїх шпальтах публікацію, що є дуже серйозним документом: «У Німеччині інформація про сіонських мудреців до війни була відомою лише в єврейських і масонських колах. Світова історія, безумовно, пішла б іншим шляхом, якби уряди європейських країн ознайомилися з «Таємницями сіонських мудреців» завчасно і зробили з усього правильні висновки...
Через м’якотілість, що її виявляють народи Центральної Європи, і особливо німецький народ, у підході до єврейського питання, обнародування до війни справжніх цілей євреїв було б, вочевидь, відхилене з недовірливою посмішкою. Навіть під час війни тільки дехто усвідомив, що може існувати якийсь великий план знищення Німеччини; утаємничені знали, що масони та євреї розробляли цей план задовго до початку війни, протягом десятиліть, щоб скинути правлячі династії Європи, а потім почати боротьбу проти церкви... Нехай безсторонній трибунал розсудить, хто завинив у цій війні! Ми викликаємо керівників міжнародного масонства, єврейських всесвітніх союзів і всіх головних рабинів у цей трибунал» [19].
Про появу першого німецького видання «Протоколів» багато чого відомо. Книжка була надрукована в середині січня 1920 року під назвою «Таємниці сіонських мудреців». Опублікувала її та ж сама група, що випускала і газету «Ауф форпостен», — Асоціація проти презумпції невинності євреїв, створена у 1912 чи 1913 році з метою «просвічення духовної, соціальної та економічної еліти нації». Видав «Протоколи» засновник цієї організації, усе той же Людвиг Мюллер... Книжка відразу ж стала бестселером, почали надходити значні кошти на її перевидання, — з яких джерел, зрозуміло... Хоч за новою конституцією верхня палата австрійського парламенту повинна була бути розпущеною, її консервативне крило продовжувало функціонувати, зокрема направляючи значні фонди різним організаціям, чия діяльність спрямовувалася на дискредитацію республіки і відновлення монархії. Князь доктор Отто цу Зальм-Хоршмар брав гроші для видання «Протоколів» саме з цього джерела. Окрім того, не викликає сумніву, що й скинена династія Гогенцоллернів зробила свій внесок; в усякому разі, коли проти неї було висунуте це обвинувачення, звичайно криклива «Ауф форпостен» розважливо промовчала.
Гогенцоллерни, звісно, були задоволені виданням, і ось чому: на титульному аркуші стояла присвята — «Правителям Європи» — і красувався портрет їхнього уславленого предка — «великого курфюрста» з гаслом: «Нехай месник постане на кілька днів із праху». Отож й не дивно, що принц Йоахим Альбрехт Прусський роздавав примірники книжки обслуговуючому персоналові готелів і ресторанів, що їх він відвідував. Стосовно ж кайзера, який перебував у вигнанні, то, коли леді Нора Бентинк відвідала його влітку 1921 року, він висловив їй своє тверде переконання, що його падіння — справа рук «мудреців» [20].
Еріх Людендорф і Адольф Гітлер, 1923 рік.
Еріх Людендорф (нім. Erich Ludendorff; 9 квітня 1865 — 20 грудня 1937) — німецький воєначальник, генерал-полковник часів Першої Світової війни.
Для великого героя Німеччини генерала Людендорфа «Протоколи» стали справжнім одкровенням; він продовжував вірити в їхню автентичність навіть тоді, коли «Таймс» викрила їх як фальшивку. «Вищий уряд ізраїльського народу, — писав Людендорф у 1922 році, — працював рука в руку з Францією та Англією. Можливо, він керував і тією, й іншою» [21].
І потім згадував: «Нещодавно з’явилося кілька публікацій, що пролили більше світла на позицію єврейського народу. Німецький народ, як і інші народи Землі, має вагомі причини для того, аби піддати ретельному вивченню історичний розвиток єврейського народу, його організації, методи боротьби і його плани. Можна припустити, що в багатьох випадках ми дійдемо інших уявлень про світову історію» [22].
Ясна річ, Людендорф відчував величезну потребу знайти цапа-відбувайла, позаяк, пропонуючи посилити підводну війну, він зробив незмірно більше, ніж будь-хто інший, щоб утягти Сполучені Штати у війну проти Німеччини. Але якщо Людендорф і кайзер, судячи з усього, просто щиро помилялися, то такий професійний політик, як граф Ернст цу Ревентлов, пречудово знав, що робить. Цей прусський аристократ, один з керівників блоку «народників», або фьолькіш, майбутній націонал-соціаліст, присвятив життя пропаганді «Протоколів». Він пропагував їх в «Ауф форпостен», у власній газеті «Дер райхсварт», а також у газетах з масовим тиражем, таких як «Дойче тагеблатт», а коли «Таймс» викрила цю фальшивку, він продовжував захищати «Протоколи» з подвоєною енергією: «Викриття ’’Таймс’’ не можуть зачепити і тим більше спростувати «Протоколи». Навпаки, ці викриття проливають світло на підступи євреїв. Нехай народ Німеччини зробить практичні висновки і подбає про те, щоб ця книга, яка вже і так досить відома, розповсюджувалася і надалі так само широко, як це тільки можливо!»...
Серед цього хвалебного хору голос Асоціації проти презумпції невинності євреїв лунав ясніше й голосніше від усіх. Ці спритні видавці не просто тлумачили політику, війни і революції, — викриття еврейсько-масонської змови підносилося ними (а згодом і націонал-соціалістичною пропагандою) як поворотний пункт у духовній історії людства. Відповідно до тверджень «Ауф форпостен», нова книга виявила змову, яка мала «на меті знищення християнства та інших релігій і запровадження масонсько-талмудистської віри як всесвітньої релігії. Велика боротьба, яку далекоглядні люди передбачали десятиліття тому, почалася. Якщо цивілізовані народи Європи не піднімуться на боротьбу проти загального ворога, то наша цивілізація загине від тієї ж самої руйнівної цвілі, яка знищила древню цивілізацію дві тисячі років тому... Нещодавно один берлінський професор повідомив нам, що книга, безперечно, принесе порятунок нашому народові, а інший учений з Південної Німеччини написав нам, що жодна книга, на його думку, ніколи не робила такого перевороту у світогляді народу, як праця Готтфрида цур Бека, навіть не з часів винаходу друкарства, ні, ні, — від часу винаходу алфавіту! Усі верстви германського суспільства, від палаців принців до будинків робітників, шлють нам листи, в яких висловлюють радість і схвалення діяльності цієї мужньої людини, котра розв’язала проблему, від якої залежить доля німецького народу» [23].
Рекламні заяви видавців, звісно, є перебільшенням, але прийом, зроблений громадськістю Мюллерові фон Хаузену (чи то пак Готтфридові цур Беку) і його публікації «Протоколів», був вражаючим. За один місяць вони вийшли друком удвічі і ще тричі до кінця 1920 року; наклад незабаром досяг 120 тисяч примірників. Ця книжка, безумовно, підлила масла в огонь націонал-соціалістичного підйому мас вже у період демократичного і ліберального режиму Веймарської республіки. Ось, приміром, замітка одного з єврейських оглядачів початку 20-х років: «У Берліні я відвідав кілька мітингів, цілком присвячених ’’Протоколам’’. Виступали звичайно або професори, або вчителі, видавці, адвокати — взагалі люди цього кола. Аудиторія складалася з освічених людей — цивільних службовців, ділків, офіцерів у відставці, дам з вищого світу і головним чином студентів, студентів усіх факультетів та всіх віків... Пристрасті загострилися до межі: ось вона, причина всіх лих, ось вони, у плоті, ті, хто спровокував війну, призвів до поразки, організував революцію, ті, хто завинив у всіх наших стражданнях. Цей ворог близько, поруч, його можна схопити за руку, і все-таки цей ворог зникав у темряві, і мурашки бігали по шкірі від думки, які ж таємні плани виношує він.
Я спостерігав за студентами. За кілька годин перед цим вони, імовірно, трудилися на семінарі, де під керівництвом якогось відомого професора або вченого намагалися розв’язати якусь математичну, філософську чи то юридичну проблему... Тепер молода кров нуртувала, очі спалахували вогнем, кулаки стискалися, хрипкі горлянки ревли або ’’браво!’’, або ’’помста!’’ Іноді дозволялося виголошувати промови з місця; того, хто насмілювався висловити бодай хоч якусь тінь сумніву, зустрічали вигуками, образами, а іноді і погрозами. Якби я був упізнаний як єврей, то не знаю, чи зміг би піти звідтіля без побоїв. Німецька система навчання проповідувала віру в автентичність ’’Протоколів’’ і в існування всесвітньої єврейської змови, упроваджуючи її в усі верстви освіченого німецького суспільства, так що тепер ці ідеї викорінити неможливо. Час від часу якась газета християнського напрямку висловлювала легкі сумніви, уміщуючи сумирні і боязкі заперечення, але далі цього не йшла. Жоден з великих німецьких учених (окрім покійного, оплакуваного всіма Штрака) не підвівся і не викрив фальшивку...» [24].
Це повідомлення підтверджується й іншими, стосовними до того ж періоду, і усі вони одностайні у тому, що сприятливий грунт для зацікавлення «Протоколами» виявлявся в колах дрібних буржуа. Соціал-демократичні газети викривали їх, а велика частина буржуазної преси залишалася принаймні нейтральною. Найбільший інтерес до «Протоколів» демонстрували не кваліфіковані робітники, а особи інтелектуальних професій. Особливу «любов» до них відчували колишні військові, але так само широко вони циркулювали в технологічних інститутах, здебільшого зі схвалення адміністрації, і сприяли формуванню світогляду тих студентів, які згодом досягли помітного — аж до найвищих посад — становища в промисловості.
Попит на «Протоколи» серед широкого загалу, який належав в основному до середніх верств суспільства, міг падати, але ніколи не зникав остаточно. Уже в 1920 році Німеччину наводнили сотні тисяч примірників «Протоколів» і коментарів до них. На час приходу Гітлера до влади (у 1933 році) побачили світ 33 видання (!) перекладу цур Бека. Тим часом видавництво «Der Xammer» у Лейпцигу випустило популярне видання «Протоколів» за редакцією Теодора Фритша, яке до 1933 року розійшлося накладом близько 100 тисяч примірників (окрім того, ці видання супроводжувалися потоком книжок, що доповнювали і захищали самі «Протоколи»). Німецький переклад книжки «Міжнародне єврейство», організований Генрі Фордом, у період з 1920 по 1922 рік вийшов шістьма (!) виданнями.
Генрі Форд (англ. Henry Ford; 30 липня 1863, Дірборн, Мічиган, США — 7 квітня 1947, Дірборн, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE (нині — SAE International), також один з найбагатших людей усіх часів.
Форд був неоднозначною особистістю. Під його іменем у 1920 р. опублікована книга «Міжнародне єврейство», яку пізніше активно використовувала націонал-соціалістична пропаганда. В 1927 році вийшла його автобіографічна книга «Моє життя та робота». У 1938 р. нагороджений орденом «Орден Заслуг германського орла».
До 1923 року офіційний ідеолог НСДАП Альфред Розенберг видав книжку «Протоколи сіонських мудреців і єврейська світова політика», яка за один рік витримала три видання.
Альфред Розенберґ (нім. Alfred Rosenberg, 12 січня 1893, Таллінн, Естляндська губернія, Російська імперія — 16 жовтня 1946, Нюрнберг, Баварія, Німеччина) — німецький націонал-соціалістичний лідер . Вважається одним з головних ідеологів німецького націонал-соціалізму, головні засадничі ідеї якого виклав у праці Міф XX століття (нім. Der Mythus des 20. Jahrhunderts), виданій у 1930.
Усе це було частиною антисемітської кампанії такого розмаху, який був невідомий до війни.
Через рік після укладення перемир’я у Німеччині існувало вже шість організацій, які займалися поширенням «Протоколів», — дві в Берліні, три в Гамбургу, одна в Лейпцигу, і принаймні 12 газет та інших періодичних видань. І це тоді, коли Гітлера з його лютим антисемітизмом уся Німеччина ще не знала!
Уже у 1919 році з’явилися два видання «Промови рабина», — окрім тих її варіантів, які були включені в книгу Вільгельма Майстера. «Документ Цундера», що відіграв таку важливу роль в організації погромів у Росії, також потрапив до Німеччини: він був надрукований у лютому 1920 року в російській газеті правого напрямку «Призыв» і відразу перекладений і передрукований «Ауф форпостен» та подібними виданнями. Того ж місяця була перевидана стара книга Осман-Бея «Завоювання світу євреями». Ще одну золоту жилу для антисемітів знайшов Мюллер, який умістив у своєму виданні «Протоколів» великий вступ і закінчення...» [25].
Ми свідомо навели так багато свідчень і такий великий уривок з дослідження Нормана Кона, щоб читач зміг самостійно зробити висновки як про джерела антисемітизму Гітлера, так і про його особисту роль у цій пропагандистській кампанії.
Нагадаємо тільки, що пік антисемітизму в Німеччині припав на післявоєнний період, — той час, коли Адольф Гітлер зі своєю партією ще навіть не вийшов з невідомості на політичну арену.
Посилання:
[1] А. Гитлер. Моя борьба. — М.: «Т-ОКО», 1992.
[2] Мазер В. Адольф Гитлер. Легенда, миф, реальность / Пер. с нем. Л. И. Ясинской, Г. С. Завгородней. Серия «След в истории». Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998.
[3] Гейден К. История германского фашизма / Пер. с нем. Ф. Капелюша и А. Риша. С предисл. И. Дворкина. М.—Л.: Соцэкгиз, 1935.
[4] Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1984. С. 761.
[5] Дагоберт Рунес. «Історія філософії», Нью-Йорк, 1959. / Цитується по: Григорий Климов. Протоколы советских мудрецов. Нью-Йорк, 1981.
[6] Дагоберт Рунес. «Історія тиранії» (видання «Філософська бібліотека»), Нью-Йорк, 1963), / Цитується по: Григорий Климов. Протоколы советских мудрецов. Нью-Йорк, 1981.
[7] Там само.
[8] Там само.
[9] Советский энциклопедический словарь, 1984.
[10] Григорий Климов. Протоколы советских мудрецов. Нью-Йорк, 1981.
[11] Норман Кон. Благословение на геноцид: Миф о всемирном заговоре евреев и «Протоколах сионских мудрецов». / Пер. с англ. Бычкова С.С. Общ. ред. и посл. Карасовой Т.А. и Черняховского Д.А. — М. — Прогресс, 1990.
[12] Там само.
[13] Там само.
[14] Вінберг Ф. В. Хресний шлях. Мюнхен, 1922. С. 246.
[15] Промінь світла. Берлін, 1919. Т. 1. С. 50.
[16] Вінберг Ф. В. Хресний шлях. С. 49.
[17] Auf Vorposten. 1918. Heft 4—6. S. 82.
[18] Wichtl F. Weltfreimaurerei, Weltrevolution, Weltrepublik. Munich, 1922. S. 268.
[19] Auf Vorposten. 1919. Heft 4-6. S. 78—80.
[20] Lady Norah Bentinck. The Ex-Kaiser in Exile. London, 1921. Р. 99—108.
[21] Ludendorff E. Kriegfuhrung und Politik, zweite auffage. Berlin, 1922. S. 51.
[22] Там само. С. 322.
[23] Auf Vorposten. 1920. Heft 1-2. S. 35-37.
[24] Segel B. Die Protokolle... S. 37-38
[25] Норман Кон. Вищеназвана праця.
Джерело:
ГИТЛЕР: Информация к размышлению. (Даты. События. Мнения. 1889-2000). 2-я редакция. В трех книгах, книга первая. / Авт.-сост. Е. Сидоренков, В. Федько. С предисл. Н. Коропа. — К., 2001. — 758 с.: ил. — (МОЯ РЕВОЛЮЦИЯ)
Авторське право на твір зареєстровано в Державному агентстві України з авторських і суміжних прав (Свідоцтво ПА № 3748 від 26 грудня 2000 р.)
Знати європейську історію ХХ століття, пануючи ідеології та політичних лідерів.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Друже Євгене…
Почнемо з того, що в липні 1932 року на виборах у рейхстаг НСДАП під керівництвом Гітлера одержала 13,7 млн голосів і 230 місць із 608 і стала найсильнішою партією у Німеччині.
Виборам передували наймасовіші і найкривавіші вуличні сутички в Німеччині від часів останніх днів Першої Світової війни. І комуністи, і націонал-соціалісти мали власні добре вишколені вуличні загони, але коричневосорочечників СА тепер було вже 400 тисяч, і завдяки зв’язкам Рьома в армії на додаток до залізних прутів і кийків (якими вони, як і їхні супротивники, звичайно билися) у них з’явилася уже і вогнепальна зброя.
Тільки в одній Пруссії за перші дванадцять днів червня 1932 року відбувся 461 рішучий бій на вулицях, який забрав 82 життя при 400 поранених. У липні серед 86 забитих у вуличних сутичках значилися 38 націонал-соціалістів і 30 комуністів. Найжахливішим днем виявилася неділя 17 липня, коли націонал-соціалісти під охороною поліцейських рушили маршем через робітничий район Гамбурга Альтону і були атаковані комуністами. У лютій битві 19 чоловік були застрелені і 285 поранені.
У результаті виборів НСДАП стала основною політичною силою в Німеччині, одержавши 37,4% голосів і, повторимо, 230 місць у парламенті. Соціал-демократи залишилися далеко позаду, одержавши 26,1% голосів (133 місця). У комуністів було 14,5% голосів і 89 місць, у центристів — 12,5% голосів і 75 місць.
Що цікавило монополістичну буржуазію в Гітлері, так це антикомуністична, імперіалістична програма і мільйони виборців, що стояли за НСДАП. До того ж протягом 1932 року з’ясувалося ще виразніше, що стабілізація капіталістичного ладу без залучення нацистів неможлива.
19 листопада 1932 року великі промисловці і землевласники направили на ім’я райхспрезидента Пауля фон Гінденбурга Меморандум, в якому говорилося:
«Ми заявляємо про те, що не дотримуємось якоїсь вузької партійно-політичної орієнтації. Ми убачаємо в національному русі, що охоплює наш народ, багатообіцяючий початок, який тільки і створить, завдяки подоланню класових суперечностей, необхідну базу для нового піднесення німецької економіки. Ми знаємо, що це піднесення вимагатиме великих жертв. Ми віримо, що ці жертви можуть бути охоче принесені тільки у випадку, якщо найбільша група цього національного руху (мається на увазі НСДАП) братиме участь в уряді як керівна сила. Довірення відповідального керування президентським кабінетом, складеним із найкращих у діловому й особистому відношенні кадрів, фюрерові найбільшої національної групи усуне недоліки і помилки, властиві в силу обставин будь-якому масовому руху, і дозволить повести за собою мільйони людей, які нині стоять осторонь, зробить їх надійною силою.
У цілковитій довірі до Вашого Превосходительства мудрості і Вашого Превосходительства тісного зв’язку з народом ми вітаємо Ваше Превосходительство з найбільшою повагою.
Д-р Яльмар Шахт, Берлін
Барон Курт фон Шрьодер, Кьольн
Фридрих Тиссен, Мюльхайм
Граф Еберхард фон Калькройт, Берлін
Фридріх Райнхарт, Берлін
Курт Вьорман, Гамбург
Фридрих Байндорф, Гамбург
Курт фон Айхборн, Бреслау
Еміль Хельферіх, Гамбург
Евальд Хеккер, Ганновер
Карл Вінцент Крогман
Д-р Ервін Любберт, Берлін
Ервін Мерхнув, Гамбург
Йоахім фон Оппен-Данненвальде
Рудольф Вентцкі, Еслінген (Вюртемберг)
Франц Генріх Вітхьофт, Гамбург
Аугуст Росстерг, Берлін
Граф Роберт фон Кайзерлінк, Каммерау
Фон Рор-Манце
Енгельберт Беккман, Хенгстай та інші…
Промислові магнати, які підписали меморандум до президента Гінденбурга, репрезентували разом більш ніж 160 найбільших компаній з капіталом понад 1,5 млрд марок (загальний капітал усіх акціонерних товариств Німеччини у 1933 році становив 2,2 млрд марок).
Висновки робіть самі!
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Коментарі
Усвідомила, що ненависть - хвороба. Як і жалість. Ненависть до росіян як рукою зняло. Випав камінь із-за пазухи, стало легше на душі. Дякую автору статті.
Несподіваний висновок...
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Маєш сміливість Друже згадати на сайті НО Григорія Петровича Клімова. Вітаю.
Вірю в те, що розумію.
Талановита людина... Не з усім я з ним погоджуюсь, але багато чого в його творах правильне і корисне.
P.S.
А що на згадування імені Климова на "НО" існує "табу"?
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Та ні,але Тобі ж відома думка Клімова про вище керівництво гітлерівської Німеччини.
У мене також деякі його ідеї викликають питання.
Вірю в те, що розумію.
Письменників іноді настільки "заносить" і "підносить", що вони починають вважати себе пророками і втрачають почуття міри і такту. Так і з Климовим.
До речі, сучасний приклад - Юрій Нестеренко.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
До речі, у 1913 році майбутні диктатори — Сталін і Гітлер живуть в одному місті — Відні.
У будинку на Шенбруннершлоссштрассе у XIV-му районі Відня, біля славетного імператорського палацу, Сталін наймає койку в кімнаті російського емігранта Олександра Трояновського (майбутнього радянського дипломата) і пише свою відому працю «Марксизм і національне питання».
У ці ж місяці Гітлер живе в іншому, далекому звідси XX-му районі в чоловічому гуртожитку на Мельдеманнштрассе.
Гітлер так-сяк животіє з вуличного продажу своїх акварелей, до яких росіяни-емігранти навряд чи прицінювалися; Сталін же, проживає на партійний кошт - гроші здобути шляхом експропріацій, тобто грабунків поштових карет царської Росії.
Сталін, не знаючи німецької мови, уникає прогулянок містом, тому мало вірогідно, що вони могли десь випадково зустрітися...
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Стосовно віденського періоду:
«Це величезне місто стало мені видаватися чимось на кшталт утілення кровозмісного гріху».
(А. Гітлер. «Моя боротьба».)
***
Ця оцінка Гітлера разюче збігається з оцінкою Відня 1913 року, яку відомий радянський письменник Валентин Пікуль дав у своєму романі «Честь имею» (1989): «У Відні бенкетували тільки єврейські банкіри та міжнародні шахраї, що їм грошей не бракувало.
Славетна віденська чарівність, награна веселість мешканців, збуджених музикою, вином і красою віденських жінок, - це було немовби мішурним фасадом похмурого і переможного зла.
Габсбурги обплутали підданців масою указів, розпоряджень, законів, інструкцій, параграфів і незліченних до них доповнень, через що австрієць змолоду не вмів самостійно мислити. Одна лише аморальність не переслідувалася, і у Відні сама аристократія подавала приклад розпусти, улаштовуючи в Пратері оргії, гідні часів Сарданапала. Розпуста згори захопила і нижні поверхи імперії, отож кожна віденська служниця квапилася швидше завагітніти від пана, щоб потім жити на доходи з його аліментів.
...Чоловік в Австрії ставав самостійним лише перед тридцятьма роками, бо університети випускали переспілих неуків, та й то лише «кандидатами на посаду». Такі телепні подовгу «наживали» віковий ценз, а до цього годувалися подачками від багатих дам, які брали їх на утримання. Подібні порядки підтримувалися владою, щоб молодь не замислювалася над питаннями політики, щоб її хвилювало саме лише облаштування своєї кар’єри...
Самі віденці ставилися до росіян беззлобно, а от їхня преса, їхні газети... О-о, отут на Росію виливалося стільки бруду і стільки брехні... Без усякого сорому публікували статті про те, що Австро-Угорщина перебуває напередодні нападу Росії, яка давно мріє про поділ двоєдиної монархії, а усі російські туристи — це шпигуни, які бажають підкупити наших добрих і бідних офіцерів...».
(Пикуль В. С. Честь имею: Роман, исторические миниатюры. — М.: Современник, 1989. — 716 с.)
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Пізнавальна стаття! З усім цим психозом треба щось робити.
По-перше, сам термін "антисемітизм" помилковий, хоча б тому, що нині найбільшими антисемітами є семіти-араби.
По-друге, чи не найбільшими антисемітами (юдофобами) були євреї.
По-третє, "антисемітизм" - це зручний спосіб перевести стрілки на євреїв замість того, щоб дослідити і визнати справжні причини деградації.
Вихід я бачу є розвитку такої науки як соціальна паразитологія. Паразити активізуються тільки тоді, коли соціальний організм ослаблюється і деградує. Тому паразити - це не причина деградації, а її наслідок і прояв.
З цього випливає, що соціальна паразитологія має бути підрозділом ширшої науки, яка досліджує здоров’я і гармонійний розвиток соціальних організмів.
Щодо боротьби. Якщо вже з кимось боротися, то не з паразитами, а з паразитичними процесами. Проте у здоровому соціальному організмі нема паразитичних процесів. Тому в ідеалі треба не боротися проти паразитів, а творити здорове суспільство.
На мою думку, Гітлер не був юдофобом, проте як політик він не міг відверто піти проти масових антиєврейських настроїв.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Якщо Карл Маркс був системним антисемітом, то існує прямий зв’язок між марксизмом і антисемітизмом.
Гарно сказано: Це — двійник Агасфера: вічний антисеміт, який блукає світом за ’’вічним жидом’’.
Антиреклама - це також реклама.
Антисемітизм (антиіудаїзм) - це антиреклама, яка насправді є рекламою семітизму (іудаїзму). Це дві сторони однієї медалі - два взаємодоповнюючі компоненти сатанізму.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Тобто антисемітизм придумали семіти.
Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)
Подібність між антисемітизмом і семітизмом у тому, що обидва генерують негатив і тягнуть вниз - у простір страждань. Напару в них це виходить ефективніше, ніж поодинці. Тому нерідко "семіти" (професійні євреї) фінансують заходи "антисемітів".
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Загалом добірка постатей і цитат корисна. За це - подяка, без сумнівів. Проте, для осмислення історичних процесів і сучасності, як недолік для подібних матеріалів, є декілька моментів.
Перший (хоча тут, можливо, така і була задумка автора), усі оці особистості, які згадані у статті, важко вважати недоуками або тими, хто не вмів логічно мислити, аналізувати ту інформацію, яка була їм доступна. Тобто осмислення і розуміння цих діячів у свій час оцього питання, яке трактується як «антисемітизм», вказує зовсім на інше. Уярмлення людей у вигляді народів і взагалі людства у стан покірної голосу хазяїв «свійської тварини», яка навіть не спроможна осмислювати своє становище – саме проти спрямування цього діяння виступали ці особистості. І це не є «антисемітизм», «юдофобія». Власне кажучи, якщо таке протиставлення і ідейну відсіч щодо такого «уярмлення до тваринного стану» так визначати, то і ЙогоШую (ім‘я якого також піддали понятійному перекручу як Іісус) треба віднести до таких же «антисемітів».
І в цьому ми дотикаємося до другого. Яке майже ніхто не відзначає і, нібито, не бачить. Це стосується використання поняття «єврейство», як певної єдиної суспільної сили. Оце – єврейський народ. Якщо проаналізувати це питання через ті відомості, що надаються у Старому Заповіті, то структурна побудова, яка утворена була від імені Мойсея під проводом «левітів»-рабинів дозволяє цілком аргументовано визначити, що неправомірно говорити про таку єдність. Більше того, усі оті критичні звинувачення у ідеології паразитизму неправомірно обертати до такої єдності, використовуючи поняття «євреї», або «єврейський народ». Без осмислення, що собою насправді уявляє т.зв. «єврейський народ», його структурну побудову в силу певних ідей, зрозуміти, хто кого насправді пригнічує, експлуатує і на кому лежить відповідальність за впровадження по суті своїй анти людської, протиприродної ідеології існування суспільства – марна справа. Своє питання, чому оці борці проти суспільного «лихварства», які згадані у статті, до цього чомусь «не додумалися», але події 20 століття і сучасна історія робить майже очевидним усвідомлення цього.
Говорячи про якусь відповідальність «єврейського народу» треба, в першу чергу розуміти, що більшість цього народу, яка по суті відноситься саме до іудеїв, є ті, хто були уярмлені самими першими, кого перетворили, фактично, у стан «свійська худоба». Саме це перетворення треба розуміти, як початок нищення іудеїв, початок «Холокосту». Вони складають ту більшість «євреїв», які жодним чином не несуть відповідальність за усю ту мерзоту лиходіянній, вони є, насправді, найбільше постраждалим народом серед усіх інших народів.
Тому суттєвий недолік в тім, що під поняттям "євреї", "єврейський народ" приховується та справжня сила лиходіянія, яка гнобить і висотує кров і з тих, кого визначають "єврейський народ". Якраз до Біблії – відповідні місця з тексту Тори дають можливість зрозуміти, що початок геноциду іудеїв відбувся в "часи Мойсея" - за ті самі "40 років ходіння по пустелі" неодноразово (десь 3 чи 4 рази) т.зв. священики з коліна "левитів" тисячами вбивали тих чоловіків-іудеїв, які повставали проти їх вчення та того підпорядкування цьому клану-рабинів, який за ці 40 роки було впроваджено в середовище цієї людності. Фактично, це діяння є саме започаткування геноциду народу іудеїв в результаті чого утворилась штучно створена спільнота, яку не правомірно визначати поняттям "народ".
Проаналізуйте ці місця в Біблії, де прописані канони, як мають підкорятись і слухати саме "левітів" всі інші «коліна»: в разі нападу на їхню «пустельну» спільноту, всі – і чоловіки, і жінки, і діти – отих "колін» мають утворити коло, в середині якого мають зібратись "всі з коліна левітів" (не тільки їх жінки-діти, але й чоловіки, тобто саме рабини), які не повинні воювати. А всі інші, ще раз наголошу і жінки, і діти також, - повинні захищати отих у центрі кола з усіх боків. Це і є структурний принцип побудови того, що нині йменуємо «єврейський народ».
Прогляньте, як прописано щодо їжі - найкращу частину будь-якого харчу правовірний має віддати священику-рабину, без цього його їдло не буде освяченим ( сучасний варіант про кошерність – усі надумки, що це по особливому приготовані страви, вирощене зілля чи вигодувані тварини, по особливому заколені-порізані, є замилювання очей значно пізніших часів, чого не існує у текстах Старого заповіту й, гадаю, у Торі).
Це приписи, які були впроваджені саме в той час, як певна система навіювання, психологічна обробка. Якщо до цього додати, що проповідування цього "навчення" левітами (Аарон - глава клану левітів, який фактично й говорив завжди від імені Мойсея, який був чи й розмовляючим взагалі) водночас супроводжувалось із запровадженням механізму т. зв. "обрізання" саме на 8 день після народження. Це специфічна психо-фізіологічна методика пригнічення, "обрізання" і чоловічої і жіночої статті застосовували ще з більше давніх часів - проти так званих "чандалів", недоторканих - але не на 8 день, а зразу після народження. В цьому своя "новація" тих рабинів-левітів для підкорення і абсолютного послуху тих, до кого ця методика "перетворення" застосована. Звідси цілком ясним буде, що "єврейський народ" є результат такого штучного відбору, селекції. Додайте до цього, що "єврейськими священиками" можуть бути тільки ті, хто належать до "коліна левітів" з усіх тих 12 колін, самі ці равини-рабини "обрізанню" не підлягають... Подібний принцип організації і взаємодії, про що тут схематично було відзначено, вказує, що т.зв. єврейський народ - є справді найбільш нещасним людом, Холокост яких розпочався і продовжується вже багато століть. При цьому організаторами цього Холокосту були і залишаються саме ті, хто виступає в ролі пастирів "єврейського народу", ті самі "сини Левіта" - їх священики-рабини.. Всі "ростовщики", а українською - лихварі (!), а зараз це і є банкіри, бо система банків - це та ж схема лихварства за своїми принципами, різні "меценати", політичні діячі тощо - то все з тих, хто має "стояти по колу і ціною і свого майна, і життя захищати тих, хто ховається від ворога у центрі кола". До речі - якщо пригадати сучасні наукові уявлення про ракові клітини, то це дуже схожий структурний принцип організації саме цього "організму". Бо зараз вже зрозуміло, що онко-організм це є "організм в організмі".. З цієї аналогії - випливає цікавий висновок щодо можливості подальшого розвитку суспільства, як також певного "організму".
Нерозуміння цього, цієї соціальної структурності призводить до хибного ставлення до більшості тих, хто сьогодні визначає себе євреєм (зненависть, заклики до їх знищення, а в кращому разі, бажання їм щось пояснити, пробудити голос „розуму і совісті”). Треба розуміти, що проти них довготривало застосовується механізм глибинного (від покоління в покоління) психічного навіювання (пороблення) з використанням певних фізіологічних прийомів.
Взагалі, відома історія людства не знає більше жорстокого геноциду жодного народу в розумінні психічного зламу, підпорядкування, а, насправді, пораблення на рівні свідомості, психології особистості, яка дотикається до змін у тому, що визначається поняття сутність („душа”). Застосована левітами практика – це діяння на такому рівні. Це гірше, ніж стан рабства в часи стародавнього Риму чи Єгипту.
Але оті суспільні відносини і рабство, і кріпацтво, і фінансові є певними кроками, є певними правИлами, уздами, через які мають бути приведені до уярмлення більш суттєвого.
Оце й понині маємо можливість спостерігати і переживати…
А щодо Гітлера, чому саме його "висунули" і з якою метою та цілями на цій "хвилі" спротиву механізмам уярмлення, і що за процеси відбулися тоді - це окрема тема.. Але розуміти це як прояв "антисемітизму" - є концептуальна помилка. Гітлеризм був використаний якраз зовсім у протилежному напрямку, він покращив і посилив можливості уярмлення..
Хай Буде!
VitaYou!
Чудовий коментар! І багато в чому я з Вами згідний...
В той же час я не можу погодитися з твердженнями:
1)
Гітлер був надзвичайно талановитим лідером і на той час виражав настрої і сподівання переважної частини німецького народу. Його не "висунули", він сам піднявся на Олімп влади.
2)
Можливості уярмлення змогли посилитися завдяки перемозі радянсько-англо-американського блоку, який провів судилища в Нюрнберзі і наклав на Німеччину і її народ колективну відповідальність за розв'язання Другої Світової війни.
Звинувачення у Голокості на певний час закріпили уярмлення та розвинули його.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Звичайно, говорити, що маю документальне підтвердження цим логічним висновкам, - я не можу. Це треба мати доступ до архівних документів, свідчень, але.. Як на мій розсуд з того аналізу подій і певних документів (не оригінали, а у переказі з чиїхось публікаціях), з якими у мене була можливість ознайомитись, досить впевнено можна стверджувати:
1. Гітлер стрімко просунувся до влади за рахунок підтримки відповідних «банкірів». Що ці «світові фінансисти» були зв‘язані із отим сіонським рухом у той час – документів таких у вільному доступі не знайти, але все що стосується грошей – Ви самі наводили цитати того ж К.Маркса.
2. Про «перемогу радянсько-англо-американського блоку».. Це якраз ще один приклад перекручу (приховання) реалій подій. Свого часу (близько до розвалу Рад.Союзу) розмірковуючи над тим, що вважати т.зв. «радянський народ» - народом переможців на народом Германії у війнй 41-45 р.р. вже на той час розвитку історії можуть тільки люди, які нічого не бачать, навіть, коли їм цей час вже настільки повернув голову і розтягнув повіки очей. Чого не могли так добре бачити ті, хто, як мій батько, мав ордени-медалі із інвалідністю, і вважав себе, що ми перемогли. По рівню життя тих, кого визначали «переможцем» і тих, кого «перемогли». Переможці не можуть жити гірше, ніж переможені. Це, як на мене, майже аксіома. Якщо ця аксіома не працює – це означає, що ми не усвідомлюємо, де саме працює ця аксіома.
Задавшись питанням: а хто ж тоді переміг, - я для себе визначив ознаки перемоги у війнах. Не знаю, наскільки для когось це переконливо, але основними такими ознаками, на мою думку є: А) завоювання нових земель – заселення власною людністю з винищенням чи витисненням місцевої народності; Б) кращий рівень життя представників народу переможців у порівнянні з переможеними; В) культурні прояви – панування однієї національної культури і пригнічення іншої.
Мені здається це три основні ознаки аби визначити, хто є переможець.
Коли я задався питання, а який народ по цим ознакам таки переміг, хто, насправді, завоював для себе нові землі, хто отримаф грошовий профіт (не обманюємося варіантами – американські банкіри) і, відповідно, можливості через цей механізм спрямовувати енергію людей для покращення свого життя – то відповідь кого вважати переможцями очевидна. Як на мене.
Ще один логічний посил – як правило, ті, хто починають війну – вони і перемагають. Було б цікаво з‘сувати статистику такого твердження в огляді нам відомої історії.
Якщо до цього додати все-таки не повністю приховані свідчення з документів про існування кадрованої дивізії СС з одних тільки євреїв, які на протязі з 33-го року до 37-го (чи 38-го) займались організацієї виїзду євреїв з Німеччини, проводячи селекцію, хто їде в Америку, а хто в Палестину – більшість, - а загоняти в табори почали тільки після 1938 р. тих, хто «відбився від стада» і не став слухати своїх пастирів-равинів.
Якщо до цього долучити ті свідчення (це від родичів і знайомих чув свого часу), про які майже ніде не зустрічав якихось документальних даних – що у Рад. Союзі десь за три місяця до початку війни євреї в Західній Україні, Білорусії почали масово продавати житло і сім‘ями виїджати на схід – оті «Ташкент, місто хлібне». За спогадами, не можна було нікому купити квитка на поїзди десь з березня 1941р, що їхали на схід, - всі вони були заповнені єврейськими сім‘ямі з речами.
Що подібне є спонтанні процеси – виїзд євреїв вже за нашої пам‘яті дозволяє зрозуміти, що подібне є організований рух.
Якщо сюди додати про т.зв. «5-й український фронт», як тоді називали ті, хто воював і посміювались між собою, як пригадував мій батько, коли на прикінці 44 року, коли ще не зовсім Україну звільнили, але вже перейшли кордони, то із тих «Ташкенті» посунувся отой 5-й фронт і заселялися вони у такі міста, як Харків, Київ та подібне, хоча до цього проживали у містечках та селах західних..
Про утворення Ізраїлю і яку на розвиток виплачувала Німеччина на протязі, здається, десь біля 20 років починаючи з 1947р., чи щось таке, - про яку «перемогу радянсько-англо-американського блоку» можна говорити, шановний?
Хай Буде!
VitaYou!
Відверто кажучи, з подивом прочитав, що жидівські пастори є необрізані. Хто-хто, а вони, мені здавалося, в першу чергу мають бути обрізаними. Я завжди вважав, що обрізана людина нездатна до духовного розвитку. До інтелектуального — так, до духовного — ні. А тут виходить тепер (у моєму розумінні), що найзапекліші духовні дегенерати якраз і можуть духовно розвиватися, а загальне «стадо» — ні.
<b>За добро заплатимо добром,</b>
<b>а за зло — по-справедливості.</b>
Війна - це рішучі дії, спрямовані на зміну поведінки противника. Зміна поведінки противника у потрібному напрямку, нав’язування йому власної волі - це головний критерій перемоги. А вищий рівень життя і вищий рівень культури - речі бажані, але не обов’язкові. Особливо, коли перемагає народ з низькою культурою.
Німці досі є переможеним народом, тому що їм зламали природний стереотип поведінки, нав’язали комплекс вини за неіснуючі злочити, вкорінили страх щодо свого минулого.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Друже Євгене…
Почнемо з того, що в липні 1932 року на виборах у рейхстаг НСДАП під керівництвом Гітлера одержала 13,7 млн голосів і 230 місць із 608 і стала найсильнішою партією у Німеччині.
Виборам передували наймасовіші і найкривавіші вуличні сутички в Німеччині від часів останніх днів Першої Світової війни. І комуністи, і націонал-соціалісти мали власні добре вишколені вуличні загони, але коричневосорочечників СА тепер було вже 400 тисяч, і завдяки зв’язкам Рьома в армії на додаток до залізних прутів і кийків (якими вони, як і їхні супротивники, звичайно билися) у них з’явилася уже і вогнепальна зброя.
Тільки в одній Пруссії за перші дванадцять днів червня 1932 року відбувся 461 рішучий бій на вулицях, який забрав 82 життя при 400 поранених. У липні серед 86 забитих у вуличних сутичках значилися 38 націонал-соціалістів і 30 комуністів. Найжахливішим днем виявилася неділя 17 липня, коли націонал-соціалісти під охороною поліцейських рушили маршем через робітничий район Гамбурга Альтону і були атаковані комуністами. У лютій битві 19 чоловік були застрелені і 285 поранені.
У результаті виборів НСДАП стала основною політичною силою в Німеччині, одержавши 37,4% голосів і, повторимо, 230 місць у парламенті. Соціал-демократи залишилися далеко позаду, одержавши 26,1% голосів (133 місця). У комуністів було 14,5% голосів і 89 місць, у центристів — 12,5% голосів і 75 місць.
Що цікавило монополістичну буржуазію в Гітлері, так це антикомуністична, імперіалістична програма і мільйони виборців, що стояли за НСДАП. До того ж протягом 1932 року з’ясувалося ще виразніше, що стабілізація капіталістичного ладу без залучення нацистів неможлива.
19 листопада 1932 року великі промисловці і землевласники направили на ім’я райхспрезидента Пауля фон Гінденбурга Меморандум, в якому говорилося:
«Ми заявляємо про те, що не дотримуємось якоїсь вузької партійно-політичної орієнтації. Ми убачаємо в національному русі, що охоплює наш народ, багатообіцяючий початок, який тільки і створить, завдяки подоланню класових суперечностей, необхідну базу для нового піднесення німецької економіки. Ми знаємо, що це піднесення вимагатиме великих жертв. Ми віримо, що ці жертви можуть бути охоче принесені тільки у випадку, якщо найбільша група цього національного руху (мається на увазі НСДАП) братиме участь в уряді як керівна сила. Довірення відповідального керування президентським кабінетом, складеним із найкращих у діловому й особистому відношенні кадрів, фюрерові найбільшої національної групи усуне недоліки і помилки, властиві в силу обставин будь-якому масовому руху, і дозволить повести за собою мільйони людей, які нині стоять осторонь, зробить їх надійною силою.
У цілковитій довірі до Вашого Превосходительства мудрості і Вашого Превосходительства тісного зв’язку з народом ми вітаємо Ваше Превосходительство з найбільшою повагою.
Д-р Яльмар Шахт, Берлін
Барон Курт фон Шрьодер, Кьольн
Фридрих Тиссен, Мюльхайм
Граф Еберхард фон Калькройт, Берлін
Фридріх Райнхарт, Берлін
Курт Вьорман, Гамбург
Фридрих Байндорф, Гамбург
Курт фон Айхборн, Бреслау
Еміль Хельферіх, Гамбург
Евальд Хеккер, Ганновер
Карл Вінцент Крогман
Д-р Ервін Любберт, Берлін
Ервін Мерхнув, Гамбург
Йоахім фон Оппен-Данненвальде
Рудольф Вентцкі, Еслінген (Вюртемберг)
Франц Генріх Вітхьофт, Гамбург
Аугуст Росстерг, Берлін
Граф Роберт фон Кайзерлінк, Каммерау
Фон Рор-Манце
Енгельберт Беккман, Хенгстай та інші…
Промислові магнати, які підписали меморандум до президента Гінденбурга, репрезентували разом більш ніж 160 найбільших компаній з капіталом понад 1,5 млрд марок (загальний капітал усіх акціонерних товариств Німеччини у 1933 році становив 2,2 млрд марок).
Висновки робіть самі!
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Із заяви під присягою банкіра барона Курта фон Шрьодера на Нюрнберзькому процесі у справі концерну «ІГ Фарбеніндустрі» (1947 р.):
«4 січня 1933 р. Гітлер, фон Папен, Гесс, Гіммлер і Кепплер зустрілися в моєму будинку в Кьольні...
Зустріч між Гітлером і фон Папеном була організована мною 4 січня 1933 р. у моєму будинку в Кьольні після того, як фон Папен попросив мене про це приблизно 10 грудня 1932 р. Перш ніж почати такий крок, я переговорив з деякими поважними особами з економічної сфери і в принципі дістав уявлення, як керівники економіки ставляться до співробітництва. Загальне устремління цих панів зводилося до того, щоб одержати сильного фюрера, що утворив би уряд, здатний залишатися при владі протягом тривалого часу. ...Загальний для цих кіл інтерес обумовлювався страхом перед більшовизмом і надією, що націонал-соціалісти, у випадку їхнього приходу до влади, створять стійку політичну й економічну базу в Німеччині. Інший загальний інтерес зумовлювався бажанням здійснити економічну програму Гітлера, причому суть питання полягала у тому, що економічні сили повинні були самі скеровувати справу до розв’язання проблем, поставлених політичним керівництвом... Крім того, очікувалося, що виникне сприятлива економічна кон’юнктура завдяки розміщенню великих державних замовлень».
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Друже Євгене…
Твердження про фінансування НСДАП певними банкірами дещо перебільшені!
Реалії виглядають так:
На 30 січня 1933 року НСДАП налічувала у своїх лавах близько 850 тисяч чоловік. В основному це були вихідці з міщанського середовища. Робітники складали одну третину від загального числа, близько половини з них — безробітні. Протягом п’яти наступних місяців чисельність партії зросла утричі і досягла 2,5 мільйонів. Серед нових членів було багато службовців і вчителів.
Тріумф Гітлера був тим більше вагомий, оскільки партія перебувала на межі розколу і згиналася під вагою боргу у 12 млн марок. Фінансова криза нацистів досягла таких розмірів, що члени СА змушені були збирати пожертвування на вулицях Берліна та інших великих міст.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
мова була не про фінансування (пряма і явна дія), а про просування, тобто допомога по створенню певних умов.. До створення таких умов - фінансові труднощі партії, збудження бажань мас допомогти, "розкручування" інтересу, коли одні глашатаї-газетярі ображають, а інші захищають - є не пряма фінансова підтримка, але дієві способи соціалізації певних представників. Я про таке більше мав на увазі. Проте, ще раз зазначу - це не має якихось документальних підтверджень.
Це певне відтворення логічності подій, як певна логіка і пояснення начебто неможливого за тим, що настирливо поширюється про ідеологію винищення євреїв "фашистами". З такої логіки антисемітизму Гітлера зовсім нелогічним виявляється, чому саме єврей займав у тому Райху генеральську посаду якраз у тій службі, яка здійснювала репресії у концтаборах, і проти євреїв, які туди потрапили, чому у найбільших показових стратах євреїв у Білорусії і у Бабиному Яру командували цим два рідних брати, хоч і різні прізвища мали, і які були напівкровками-євреями. Не знаю, але схоже, що саме за материнською лінією.
Але якщо на це подивитись з точки зору саме отієї "пустельної методології" відбору/селекції тих, хто слухається, як заповідано вченням, голос своїх рабинів, то саме ті, хто не слухаються команд - їх відбраковують. Це цілком відповідає отим методам левітів, які у Моїсеєві часи власноруч брали мечи і вирізали неслухів, а у часи Гітлера вже робили це руками інших. Але керівники на ключові позиції все ж таки призначалися з числа своїх "слухняних".
Але, справді, певні висновки кожний повинен зробити сам, оскільки знищення (безслідно пропалі (?) документів, контроль за розповсюдження через ЗМІ певних свідчень - це все один механізм затьмарення розуму і засоби "відведення" очей від бачення реалій подій.
На моє розуміння Гітлер, як і Троцький-(Ленін)-Сталін були більше інструментами, ніж діячами, через яких були реалізовані стратегічні задуми.
Це ті стратеги "розвитку" людства, хто насправді організували винищення певної маси євреїв, які саме їх перестали слухатись. Зберігши і покращивши життя тим, хто не порушив традиції слухатись команд-порад своїх пастирей у відповідності до Мойсєєвих завітів. Водночас на порядок більше вони винищили тих, кого відносять до гоїв.
В усякому разі, за таким варіантом стає логічним всі ті "нелогічності" подій, які не складаються за варіантом, що "ми" перемогли, що "фашисти" нібито хотіли не залишити живим жодного єврея, а при цьому була ота дивізія, причому дивізія СС.. При тому логічним висновком стає те, що винними за Холокост є якраз самі оті "духовні вчителя" євреїв, а не "німецький" народ та інші подібні твердження.
І це, як маю здогад, далеко не всі факти, якщо б була можливість витягнути все це на світ. Але навіть такі уривчасті дані дозволяють за логікою подій та певних історичних результатів зрозуміти хто і чому почав ту бійню на території Орійських народів і які результати хто отримав. На даний час..
Хай Буде!
VitaYou!
Друже Євгене, Ви безумовно маєте право на висловлення будь-яких версій!
Але, як автор і дослідник, Ви повинні хоч якось ці версії обгрунтовувати. :-)
Якщо Ви вважаєте, що є:
то наведіть їх.
"Документи знищені"... "свідків нема" - не є аргументом у науковій дискусії.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
"наведіть їх".. із наданням поіменого переліку всього кадрового складу з нотаріально завіреними витягами з особистих справ по графі "національність"
:) Ви мене розвеселили трошки цим, досить, часто зустрічаємим аргументом.
Взагалі, для мене подібна тема - не має наукового інтересу. До цього я досить давно не приймаю участі у "дискусіях" чи "диспутах".. Але у форматі обміну думок, певних висновків дозволяю собі висловити своє розуміння з певних питань у силу моїх здібностей до аналітичного мислення і відповідного життєвого досвіду (прочитане, почуте, побачене). Ті питання, які мені уявляються цікавими і важливими, я дотримуюсь отих правил цитувань та посилань. Хоча зі свого досвіду зазначу, це все рівно не стає якимось непереборним доводом для тих, хто не хочить сприймати певну інформацію, особливо незвичну, не загальноприйняту.
Але "єврейське питання" як саме питання мене давно не цікавить взагалі, вже не кажучи, як наукове дослідження.
Втім я не сумніваюсь щодо своєї пам"яті (поки що) про такого штибу дивізію, можливо, хіба що там було не СС, а СД чи якось інше..
Для мене, в межах моєї дотичності до цієї теми, це не принципово - логіки пояснень подій це не порушує. Як на моє осмислення.
Хай Буде!
VitaYou!
Друже Євгене...
СД (Sicherheitsdienst, - дослівно "секретна служба") - служба безпеки, розвідувальне управління СС, було створено у 1934 році для забезпечення безпеки А. Гітлера і вищого керівництва Рейху. З 1936 по 1942 рік СД очолював Рейнгард Гейдріх. Ніякого відношення до справ євреїв СД не мало.
Я ж назвав у коментарі, які організації відповідали за єврейську еміграцію і хто безпосередньо цим опікувався - Адольф Ейхман.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Друже Євгене...
За 20 років я перечитав безліч книжок і статей про Німеччину і Третій Райх, але не знайшов жодного посилання на існування "кадрованої дивізії СС з одних тільки євреїв", про яку Ви згадуєте!
1) Почнемо з того, що в СС не було євреїв і не могло бути! За расовим принципом. З цього правила не було виключень, крім одного, яке стосувалося Еміля Моріса, друга і соратника Гітлера з самого початку націонал-соціалістичного Руху, створення НСДАП і СС (партквиток № 39; членський квиток СС № 2). Але коли кадрова служба СС вияснила, що Еміль Моріс має єврейські корені (його батьки походили з Франції), то його ім'я не було внесено в родову книгу СС. Але за заслуги перед партією і СС він був визнаний "почесним наци".
2) Питаннями переселення євреїв в Палестину з 1934 року займався Адольф Карл Ейхман, співробітник відділу з єврейських питань в складі Гестапо; в 1938 році він очолив Відомство по єврейській еміграції у Відні, створене під егідою СС (через відомство з Австрії в Палестину емігрувало близько 15 000 євреїв). В жовтні 1939 р. Ейхману було доручено очолити Імперське центральне відомство з єврейської еміграції у Берліні...
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
про таку дивізію було у матеріалах, які досить давно друкувались у журналі МАУП. Там серія статей була. Прізвище автора не пригадаю - він був тоді викладачем. Це за часи того ректора МАУП, якого потім "змішували з лайном" і за ці статті також. Проти нього і його статей потім були свої "звинувачення". Шукати ті журнали, вибачте не буду. Але у одній з тих статей було про це із посиланням на якісь накази про створення і подібні дані цілком переконливого вигляду, якщо, звичайно, той чоловік не "злісний фальсифікатор".. Там і інший фактаж був.
Хай Буде!
VitaYou!
Я багато читав матеріалів МАУП... Але "дивізія" це вигадки пропагандистів на кшалт, що "Гітлер був євреєм"...
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
До теми фінансування НСДАП...
В червні 1921 року газета «Мюнхенер Пост» надрукувала сатиричний памфлет «Адольф Гітлер, вождь і зрадник», спрямований проти Гітлера і НСДАП. У памфлеті йшлося про таємничі джерела фінансування партії, про незвичайний антисемітизмі Гітлера і навіть про можливе його єврейське походження.
Гітлер особисто порушив проти газети судовий позов, звинувативши журналістів у фальсифікації фактів і образі. Суд визнав позов Гітлера обґрунтованим і задовольнив його. За вердиктом суду «Мюнхенер Пост» змушена була сплатити 600 марок штрафу.
А в 1923 році у НСДАП з'явилися впливові покровителі: в Мюнхен приїжджають дві людини, індустріальні володіння яких були справді грандіозними. Це - господар Сталевого тресту Фріц Тіссен і генеральний директор концерну Стиннеса Міну. Тіссен виділив для нацистської партії 100 тис. золотих марок. В епоху інфляції це була величезна сума!
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!