Мабуть, якби ми не жили в Україні, де історія повторюється із дивною періодичністю, а громадяни мають звичку не звертати увагу на негативний досвід попередніх років, щоразу стаючи на одні й ті ж самі граблі, історія з партією УДАР цілком могла б виглядати як сенсація. Бо ж шалене зростання рейтингів, що вони продемонстрували під час цієї передвиборчої кампанії, у нормальній ситуації тягнуло б на справжній успіх.
Хто б іще кілька місяців тому міг подумати, що із маловідомої партії виросте такий собі новітній монстр, здатний переплюнути чи не усіх опозиційних попередників. Сьогодні ударівці без будь-якої “зайвої” сором’язливості нав’язують виборцям думку про те, що саме навколо їхньої майбутньої фракції у Верховній Раді формуватиметься так звана демократична антирегіональна більшість. Тож ми вирішили розібратися, наскільки справедливі ці зазіхання на першість?
Без сумніву, в українському суспільстві, де всі без винятку політики, приходячи кожен у свій час до влади, демонстрували виключно свою нікчемність та яловість, є величезний попит на “нові обличчя”. Причому (яке диво!) найбільший попит на альтернативні політичні сили традиційно зберігається на сході і півдні країни, де суспільство, здається, застрягло в комуно-радянській дійсності й задихається вже від засилля вічно провладних політиків. Але ж оті “нові паростки” чомусь обирають собі місцем для проростання саме захід і центр, де і з демократією усе більш-менш в порядку, і національної свідомості в громадян якось “трохи більше”, ніж у Луганську чи Севастополі.
Згадуючи про це, аналітики не раз робили припущення, що так звані нові обличчя насправді у своїй більшості є лише політичними проектами діючої влади, що аж ніяк не зацікавлена у розвитку України, зате усіма силами прагне, з одного боку, законсервувати своє панівне становище, з іншого - максимально розмити підтримку національно-патріотичних і демократичних сил.
Щойно УДАР розпочинав нинішню передвиборчу кампанію, у багатьох іще була слабка надія, що він стане альтернативою для Партії Регіонів та комуністів у південно-східних областях. Та вже під кінець стає зрозуміло: на ділі партія Кличка конкурує переважно не з представниками авторитарного режиму, проти якого декларується непримиренна боротьба, а, передусім, із формальними союзниками у цій боротьбі.
Чи насправді це так, можемо побачити, уважно придивившись, по-перше, до моменту створення партії УДАР, по-друге, - до основних його програмних засад. Нарешті, по-третє, - до самого перебігу передвиборчої кампанії.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Оце так УДАР!
Світ:
Хто б іще кілька місяців тому міг подумати, що із маловідомої партії виросте такий собі новітній монстр, здатний переплюнути чи не усіх опозиційних попередників. Сьогодні ударівці без будь-якої “зайвої” сором’язливості нав’язують виборцям думку про те, що саме навколо їхньої майбутньої фракції у Верховній Раді формуватиметься так звана демократична антирегіональна більшість. Тож ми вирішили розібратися, наскільки справедливі ці зазіхання на першість?
Без сумніву, в українському суспільстві, де всі без винятку політики, приходячи кожен у свій час до влади, демонстрували виключно свою нікчемність та яловість, є величезний попит на “нові обличчя”. Причому (яке диво!) найбільший попит на альтернативні політичні сили традиційно зберігається на сході і півдні країни, де суспільство, здається, застрягло в комуно-радянській дійсності й задихається вже від засилля вічно провладних політиків. Але ж оті “нові паростки” чомусь обирають собі місцем для проростання саме захід і центр, де і з демократією усе більш-менш в порядку, і національної свідомості в громадян якось “трохи більше”, ніж у Луганську чи Севастополі.
Згадуючи про це, аналітики не раз робили припущення, що так звані нові обличчя насправді у своїй більшості є лише політичними проектами діючої влади, що аж ніяк не зацікавлена у розвитку України, зате усіма силами прагне, з одного боку, законсервувати своє панівне становище, з іншого - максимально розмити підтримку національно-патріотичних і демократичних сил.
Щойно УДАР розпочинав нинішню передвиборчу кампанію, у багатьох іще була слабка надія, що він стане альтернативою для Партії Регіонів та комуністів у південно-східних областях. Та вже під кінець стає зрозуміло: на ділі партія Кличка конкурує переважно не з представниками авторитарного режиму, проти якого декларується непримиренна боротьба, а, передусім, із формальними союзниками у цій боротьбі.
Чи насправді це так, можемо побачити, уважно придивившись, по-перше, до моменту створення партії УДАР, по-друге, - до основних його програмних засад. Нарешті, по-третє, - до самого перебігу передвиборчої кампанії.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)