27 послів Євросоюзу в Китаї опублікували в урядовій газеті China Daily вітальну статтю на честь 45-ї річниці дипломатичних відносин між ЄС та Китаєм. Проте, замість того, щоб бути швидко забутою – стаття перетворилась на дипломатичну катастрофу для Євросоюзу. Виявляється, що текст привітання відцензурували комуністичні редактори [газети] на вимогу власного міністерства закордонних справ і прибрали невеличке згадування про китайське походження COVID-19.
Це не є дивним для тоталітарної держави: комунізм - це одна велика брехня, і вона боїться навіть натяку на правду. Врешті-решт, Комуністична партія Китаю (КПК) не дуже відрізняється від своїх історичних попередників у Москві та інших світових столицях.
Дивно те, що посол ЄС погодився на цензуровану версію. Він погодився на брехню, сплутавши її з обіцянкою гармонії.
Але за цим цензуруванням статті ховається ще більша проблема: позиція ЄС щодо Китаю. Ця історія показала, що деякі із зовнішньополітичних апаратів ЄС продовжують живити надію на велику співпрацю з Пекіном з різних транснаціональних питань. І це попри власні заяви ЄС, що виходять із Брюсселя, і все більше розуміння багатьох країн-учасниць, що прийшов час протистояти Китаю, а не підлаштовуватися під нього.
Свій прогин під брехню КПК делегація ЄС обґрунтувала тим, що ця стаття «передала нашій потенційній аудиторії, що налічує понад 1 мільярд читачів, ключові повідомлення у ряді наших пріоритетних напрямків. Повідомлення про зміни клімату та сталий розвиток, права людини, важливість багатосторонності, глобальний саміт щодо реагування на коронавірус, макроекономічну допомогу та звільнення боргів для країн з високою заборгованістю». Таке обґрунтування, як і основні положення статті – навіть гірше, ніж згода на комуністичну цензуру. Воно вказує на глибокі проблеми, як апарат ЄС (або принаймні його частина) дивиться на комуністичний Китай та його поведінку: Китай продовжує вважатись ключовим партнером для ЄС, оскільки світ потребує їх співпраці для «кліматичних дій, миру та безпеки, сталого розвитку та підтримки багатостороннього глобального порядку».
Пріоритети ЄС – це поєднання постмодерністських вигадок (типу «сталість», «багатосторонність») та традиційних принципів з вихолощеним сенсом. Наприклад, «права людини» пораховані як тема для співпраці та діалогу, але без чіткого твердження про грубі та систематичні порушення основних свобод Китаю. Комуністичний уряд Китаю кидає уйгурів у концтабори, арештовує політичних опонентів, і навіть затуляє рота вченим, які першими били на сполох про уханьський вірус. Це не дрібні винятки з у цілому гарної поведінки – це інструменти контролю, без яких КПК не може функціонувати. Ми маємо озвучувати та карати їх за тоталітарну поведінку, а не нагороджувати їх визнанням їх партнером. Насправді, те, як дипломати ЄС висловлювали цю заяву, говорить про те, що гоніння проти християн в Китаї, «табори перевиховання» для мусульман, примусові аборти можливо і є одними із «пріоритетних напрямів» для обговорення, але не більше, бо не заважає продовженню партнерства для вирішення інших нагальних «глобальних викликів».
Нездатність дипломатичної машини ЄС побачити Китай як потужного конкурента стає все більш згубним, оскільки це підриває безпеку країн-членів ЄС – і тим самим послаблює саме призначення Євросоюзу. Китай краде найсучасніші європейські виробничі потужності (наприклад, через вороже поглинання провідної німецької фірми промислової робототехніки Kuka у 2016 році). Економічна деструкція, викликана поточною, організованою Китаєм пандемією тільки збільшить імовірність подальших придбань Китаю у ключових галузях промисловості. Зараз не час для «партнерства» з Китаєм, а час для узгодженої політики протистояння китайському хижацтву.
Співпрацювати з хижаком – означає «здатися». І якщо саме це пропонує дипломатичний корпус ЄС, то країни-члени ЄС (принаймні ті, які готові протистояти їх колонізації Китаєм) матимуть ще більший сумнів у користі спільної європейської зовнішньої політики. Насправді, обнадіює те, що у деяких європейських столицях зазнав критики цей дипломатичний прокол ЄС (погодження на цензуру з боку КПК та прогинання перед китайськими вимогами заради «продовження партнерства»). Кандидат у лідери ХДС Німеччини Норберт Ротґен (Norbert Rottgen) відверто засудив це у твіттері. Але інші країни, особливо насамперед з так званої групи «16+1» в Центральній та Східній Європі, поводяться тихо, прагнучи й далі отримувати китайські інвестиції, попри їх хижацький характер. (Між іншим, це той випадок, коли прокитайські еліти ЄС у повній згоді з деякими національними лідерами, такими, як Президент Польщі Дуда, якого в інших випадках вважають «паршивою вівцею» регіону за його консервативні погляди).
Комісія ЄС була на вірному шляху, коли в документі 2019 року визначила Китай «економічним конкурентом у досягненні технологічного лідерства та системним конкурентом, що пропагує альтернативні моделі управління». А нахабна поведінка деяких китайських дипломатів у різних європейських столицях в останні два місяці з їх нападками на будь-яку критику Китаю та його плутаних дій проти уханьського вірусу – схоже посилили страх деяких європейських лідерів перед китайським економічним домінуванням та політичним впливом.
Ті посли Євросоюзу у Китаї, котрі підписали цю статтю у «China Daily», схоже дуже прагнуть партнерських відносин з експансіоністським Китаєм, що суперечить тій політиці, яка формується у країнах-членах ЄС. Ця розбіжність поглядів між деякими європейськими державами, які усвідомлюють безперервну конкуренцію з Китаєм, та деякими структурами ЄС, що застрягли у постійному пошуку гармонії з комуністичним Китаєм – послаблює доречність Євросоюзу в епоху конкурентної боротьби великих гравців.
Якуб Гриґіель (Jakub Grygiel) - доцент Католицького університету Америки та співробітник Інституту екології людини. У 2017-18 рр працював старшим радником в Управлінні планування політики Держдепартаменту США, спеціалізуючись на питаннях європейської політики. Автор чисельних статей з політології та міжнародних відносин, а також трьох книг, зокрема «Return of the Barbarians: Confronting Non-State Actors from Ancient Rome to the Present» («Повернення варварів: протистояння недержавним угрупуванням від Стародавнього Риму до сучасності»).
Наші інтереси:
Останнім часом чимало представників «західної еліти» виявились корумпованимі російськими або китайськими грошима. Заради особистої поточної вигоди вони були готові продати ті цінності, на яких побудована сучасна Європа. Вони реально не усвідомлюють, що продавши за гроші європейські цінності, вони в якійсь момент можуть опинитись у стані «електронного рабства», яке зараз методично впроваджується в Китаї.
Для України реальним порятунком може бути створення братства «Міжмор’я», непідконтрольне ані Китаю, ані Росії, ані Євросоюзу.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Ні, ми не можемо просто змиритись: як ЄС погоджується на цензуру китайських комуністів
Світ:
Співпрацювати з хижаком – означає здатися. Деякі західні дипломати грають у небезпечну гру.
20200528dragon.jpg
27 послів Євросоюзу в Китаї опублікували в урядовій газеті China Daily вітальну статтю на честь 45-ї річниці дипломатичних відносин між ЄС та Китаєм. Проте, замість того, щоб бути швидко забутою – стаття перетворилась на дипломатичну катастрофу для Євросоюзу. Виявляється, що текст привітання відцензурували комуністичні редактори [газети] на вимогу власного міністерства закордонних справ і прибрали невеличке згадування про китайське походження COVID-19.
Це не є дивним для тоталітарної держави: комунізм - це одна велика брехня, і вона боїться навіть натяку на правду. Врешті-решт, Комуністична партія Китаю (КПК) не дуже відрізняється від своїх історичних попередників у Москві та інших світових столицях.
Дивно те, що посол ЄС погодився на цензуровану версію. Він погодився на брехню, сплутавши її з обіцянкою гармонії.
Але за цим цензуруванням статті ховається ще більша проблема: позиція ЄС щодо Китаю. Ця історія показала, що деякі із зовнішньополітичних апаратів ЄС продовжують живити надію на велику співпрацю з Пекіном з різних транснаціональних питань. І це попри власні заяви ЄС, що виходять із Брюсселя, і все більше розуміння багатьох країн-учасниць, що прийшов час протистояти Китаю, а не підлаштовуватися під нього.
Свій прогин під брехню КПК делегація ЄС обґрунтувала тим, що ця стаття «передала нашій потенційній аудиторії, що налічує понад 1 мільярд читачів, ключові повідомлення у ряді наших пріоритетних напрямків. Повідомлення про зміни клімату та сталий розвиток, права людини, важливість багатосторонності, глобальний саміт щодо реагування на коронавірус, макроекономічну допомогу та звільнення боргів для країн з високою заборгованістю». Таке обґрунтування, як і основні положення статті – навіть гірше, ніж згода на комуністичну цензуру. Воно вказує на глибокі проблеми, як апарат ЄС (або принаймні його частина) дивиться на комуністичний Китай та його поведінку: Китай продовжує вважатись ключовим партнером для ЄС, оскільки світ потребує їх співпраці для «кліматичних дій, миру та безпеки, сталого розвитку та підтримки багатостороннього глобального порядку».
Пріоритети ЄС – це поєднання постмодерністських вигадок (типу «сталість», «багатосторонність») та традиційних принципів з вихолощеним сенсом. Наприклад, «права людини» пораховані як тема для співпраці та діалогу, але без чіткого твердження про грубі та систематичні порушення основних свобод Китаю. Комуністичний уряд Китаю кидає уйгурів у концтабори, арештовує політичних опонентів, і навіть затуляє рота вченим, які першими били на сполох про уханьський вірус. Це не дрібні винятки з у цілому гарної поведінки – це інструменти контролю, без яких КПК не може функціонувати. Ми маємо озвучувати та карати їх за тоталітарну поведінку, а не нагороджувати їх визнанням їх партнером. Насправді, те, як дипломати ЄС висловлювали цю заяву, говорить про те, що гоніння проти християн в Китаї, «табори перевиховання» для мусульман, примусові аборти можливо і є одними із «пріоритетних напрямів» для обговорення, але не більше, бо не заважає продовженню партнерства для вирішення інших нагальних «глобальних викликів».
Нездатність дипломатичної машини ЄС побачити Китай як потужного конкурента стає все більш згубним, оскільки це підриває безпеку країн-членів ЄС – і тим самим послаблює саме призначення Євросоюзу. Китай краде найсучасніші європейські виробничі потужності (наприклад, через вороже поглинання провідної німецької фірми промислової робототехніки Kuka у 2016 році). Економічна деструкція, викликана поточною, організованою Китаєм пандемією тільки збільшить імовірність подальших придбань Китаю у ключових галузях промисловості. Зараз не час для «партнерства» з Китаєм, а час для узгодженої політики протистояння китайському хижацтву.
Співпрацювати з хижаком – означає «здатися». І якщо саме це пропонує дипломатичний корпус ЄС, то країни-члени ЄС (принаймні ті, які готові протистояти їх колонізації Китаєм) матимуть ще більший сумнів у користі спільної європейської зовнішньої політики. Насправді, обнадіює те, що у деяких європейських столицях зазнав критики цей дипломатичний прокол ЄС (погодження на цензуру з боку КПК та прогинання перед китайськими вимогами заради «продовження партнерства»). Кандидат у лідери ХДС Німеччини Норберт Ротґен (Norbert Rottgen) відверто засудив це у твіттері. Але інші країни, особливо насамперед з так званої групи «16+1» в Центральній та Східній Європі, поводяться тихо, прагнучи й далі отримувати китайські інвестиції, попри їх хижацький характер. (Між іншим, це той випадок, коли прокитайські еліти ЄС у повній згоді з деякими національними лідерами, такими, як Президент Польщі Дуда, якого в інших випадках вважають «паршивою вівцею» регіону за його консервативні погляди).
Комісія ЄС була на вірному шляху, коли в документі 2019 року визначила Китай «економічним конкурентом у досягненні технологічного лідерства та системним конкурентом, що пропагує альтернативні моделі управління». А нахабна поведінка деяких китайських дипломатів у різних європейських столицях в останні два місяці з їх нападками на будь-яку критику Китаю та його плутаних дій проти уханьського вірусу – схоже посилили страх деяких європейських лідерів перед китайським економічним домінуванням та політичним впливом.
Ті посли Євросоюзу у Китаї, котрі підписали цю статтю у «China Daily», схоже дуже прагнуть партнерських відносин з експансіоністським Китаєм, що суперечить тій політиці, яка формується у країнах-членах ЄС. Ця розбіжність поглядів між деякими європейськими державами, які усвідомлюють безперервну конкуренцію з Китаєм, та деякими структурами ЄС, що застрягли у постійному пошуку гармонії з комуністичним Китаєм – послаблює доречність Євросоюзу в епоху конкурентної боротьби великих гравців.
Джерело: Jakub Grygiel «No, We Can’t Just Get Along» – May 15, 2020, «The American Interest»
Переклав Володимир Щербина
Якуб Гриґіель (Jakub Grygiel) - доцент Католицького університету Америки та співробітник Інституту екології людини. У 2017-18 рр працював старшим радником в Управлінні планування політики Держдепартаменту США, спеціалізуючись на питаннях європейської політики. Автор чисельних статей з політології та міжнародних відносин, а також трьох книг, зокрема «Return of the Barbarians: Confronting Non-State Actors from Ancient Rome to the Present» («Повернення варварів: протистояння недержавним угрупуванням від Стародавнього Риму до сучасності»).
Останнім часом чимало представників «західної еліти» виявились корумпованимі російськими або китайськими грошима. Заради особистої поточної вигоди вони були готові продати ті цінності, на яких побудована сучасна Європа. Вони реально не усвідомлюють, що продавши за гроші європейські цінності, вони в якійсь момент можуть опинитись у стані «електронного рабства», яке зараз методично впроваджується в Китаї.
Для України реальним порятунком може бути створення братства «Міжмор’я», непідконтрольне ані Китаю, ані Росії, ані Євросоюзу.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта