8 березня 1946 року (тобто в день солідарності всіх совєтскіх жінок) у Львові відбувя сумнозвісний «псевдособор», на якому частина духовенства УГКЦ, під тиском НКВД і при співучасті Російської православної Церкви, «прийняли рішення про ліквідацію постанов Берестейської унії і восоєдінєніє з Московською Правослівною Церквою». Попри неканонічніть псевдособору, Московський Патріярхат завжди урочисто святкував цю подію. Важко збагнути з якої причини 60-ту річницю псевдособору відзначила цього року і УГКЦ.
«УГКЦ святкуватиме річницю собору 1946 року» - саме таку інформацію кілька місяців тому подав у титрах 5-ий канал. Згодом в убогій греко-католицькій пресі появилась інформація про те, що УГКЦ таки справді «відзначатиме», а не «святкуватиме» події 1946 року. «Відзначення» відбуватиметься під чудернацьким гаслом: «Ми пробачаємо, але пам’ятаємо», чи може навпаки «Ми пам’ятаємо, але пробачаємо» - суть не міняється. Приблизно два роки тому професор орієнтального інституту о. Роберт Тафт у відомому інтерв’ю, в якому радив греко-католикам «наплювати» на Ватикан і самостійно проголосити Патріархат, влучно назвав псевдособор 1946 року комедією. Видається, що «гіганти мислі» із Святоюрської гори вирішили продовжити ту комедію: у програмі заходів передбачено «крєсниє хади» найперше у Львові, а відтак по всіх єпархіях УГКЦ. Складається враження, що УГКЦ надивившись на «крєсниє хади» братви Карчінскаво і Вітрєнка у Києві вирішила «клін кліном вишибать». «Вони нам, а ми їм тим же!» Звідки в УГКЦ раптом традиція «крєсних хадов»? У нас завжи були урочисті процесії на великі свята, на свято Євхаристії, на Богоявлення.... Хто це нарадив ієрархам УГКЦ? Чи не колишні ревізори з Московського пітріярхату, які твердо засіли на Святоюрській горі і очолили товариство «Туринської плащаниці», бо зрозуміли, що наш люд побожний і більше кидатиме на тацу, з благоволінням дотикаючись до дешевої копії, думаючи, що це оригінал?
Ми, воістину дивовижний народ! Якщо інші народи святкують ювілеї своїх перемог, то ми чомусь зациклились на ювілеях трагедій і поразок до тієї міри, що вже не відрізняємо значення слів «святкувати» і «відзначати». І навпаки, там де справді велика трагедія, ми мовчимо. Якщо євреї, вірмени постійно бомбардують весь світ, незалежно від дат і ювілеїв, поширюючи інформацію про голокост і геноцид, то ми мовчимо про наш голодомор! Чому ієрархи УГКЦ не організували скорботні хресні ходи коли відзначалась річниця голодомору? Саме тут і пасувало це зробити без огляду на традиції, бо саме тут була нагода до духовного поєднання всіх українців навколо страшної трагедії. Що, їм байдуже до 10-ти мільйонів наших співвітчизників які загинули страшною смертю? Байдуже, бо й тепер проводиться страшний експеремент над нашим народом, і тепер триває справжній геноцид, ще страшніший, бо більш витончений. Байдуже, бо вже цього року, коли на наших вулицях люди масово замерзали від холоду, ієрархам УГКЦ не прийшло на думку звернутись із закликом до чернечих згромаджень та відкрити приміщення своїх затишних, євровідремонтованих, п’ятизіркових монастирів, щоб врятувати людей від холоду!
Останнє: хто з такого роду «побожних заходів» матиме користь? Московський патріархат, проросійські структури і російська аґентура – так! УГКЦ, Україна – ні! Чому?
1. Зрозуміло, Російська Православна Церква відзначатиме згадану річницю пишно і помпезно і не буде нічого дивного, якщо на їхні заходи прибудуть представники Ватикану. На противагу тим подіям УГКЦ вирішила знову підкреслити свою вірність Римо-Католицькій Церкві і Ватикану. Тут буде всіляко підкреслена роль мучеників, які радше вибрали мученицьку смерть, ніж зраду Римо-католицькій Церкві та вірі. І з другого боку, буде згадано про тих, які «похитнулись» і «зрадили батьківську віру» і перейшли у православіє. Знову вбивається клин в українське суспільство – замість об’єднання, знову поділ: «на тих, що не зрадили католицьку віру» і «зрадників». Кому це вигідно?
2. Своїми заходами УГКЦ намагатиметься показати перед Ватиканом буцім-то свою толерантність: «Ось бачите, які ми гарні: нам Москва відверто плює в лице, а ми кажемо, що дощ паде». Окрім того УГКЦ делікатно натякне Ватиканові: «Ось бачите, ми давали життя за католицьку віру, а ви далі продовжуєте з Москвою за нашими плечима вирішувати глобальне питання: що робити з тими уніатами?» Але ніц з того не буде! Ватикан, як кохався з Москвою, так і далі кохатиметься! Цього року папа Бенедикт навіть не вважав за потрібне виголосити коротке різдв’яне привітання українською мовою – мовою найчисельнішої Східної Католицької Церкви! Скажете: «Так, але ж папа підтримав кардинала Гузара у його бажанні переїхати до Києва! Папа на нашому боці!» Звичайно підтримав: нехай їде собі до Києва, і нехай собі сидить там і керує кількома нещасними греко-католицькими парафіями, а у Львові всім керуватиме кардинал Яворскі! Невже ви думаєте, що якби на місці кардинала Гузара була особа на зразок митрополита Шептицького, або Йосипа Сліпого, то папа би погодився на перенесення катедри? Звичайно ні! А від такої безхарактерної особи, як кардинал Гузар ні католикам, ні правосланим не буде шкоди, а от греко-католики зазнають біди, бо кардинал Гузар ніколи не реаґуватиме належним чином. Зрештою, у тому ми переконались кілька років тому, коли із Святоюрських палат викрали трон і меблі митрополита А. Шептицького. Тоді кардинал Гузар зробив сенсаційну заяву на каналі 1+1: «Нам шкода, що це пропало, але тепер це не наша справа, а правохоронних органів, нехай вони цим і займаються!» Називається – вмив руки, як Понтій Пилат. А згодом появилась інформація, що кардинал Гузар отримав високу нагороду від злочинця Кучми «за заслуґі пєрєд родіной - ордєн Ярослава Мудрого». Кардинал Гузар щиро сподівається, що українське суспільство вже забуло про це і що його не запитають: «Агов, кардинале, а чи ви возсідатимете на троні митрополита Шептицького у стольнім граді Києві і чи носитимете орден Кучми?»
3. Заходи «відзначення річниці псевдособору» відбувалися у дуже незручний час: за два тижні до виборів. Очевидно, що тим скористаються лише наші противники! Невже цього не розуміють ієрархи УГКЦ?
Звичайно, на події 1946 року необхідно реаґувати. Коли перед кількома роками Кучма наказав широко відзначити річницю «Переяславської зради», інститут Археографії і Джерелознавства НАН України підготував збірник документів, які висвітлювали правдивий бік події. По всій Україні у складних умовах (Кучма наказав всіляко перешкоджати) відбулись презентації збірника. Можливо, і в ситуації з річницею псевдособору було би на часі щось подібне організувати. Але ніхто цим займатись не буде, священики і єпископи УГКЦ наукою не займаються. Взяти б хоча славнозвісний випадок з о. Ковпаком: великі каноністи о.Димид і єпископ Возьняк наломали таких дров, що людям у Львові вже набридло слухати про безконечні екскомуніки і відкликання екскомуніки о. Ковпака. А от позмагатись з братвою Карчінскаво в кількості і масовості «кресних хадов» це інші справа. Що зробити, «дурной прімєр заразітєльний», особливо, коли паству провадять безголові і дешеві запроданці!
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Навіщо УГКЦ «святкує» річницю псевдособору 1946 року?
Світ:
Ми, воістину дивовижний народ! Якщо інші народи святкують ювілеї своїх перемог, то ми чомусь зациклились на ювілеях трагедій і поразок до тієї міри, що вже не відрізняємо значення слів «святкувати» і «відзначати». І навпаки, там де справді велика трагедія, ми мовчимо. Якщо євреї, вірмени постійно бомбардують весь світ, незалежно від дат і ювілеїв, поширюючи інформацію про голокост і геноцид, то ми мовчимо про наш голодомор! Чому ієрархи УГКЦ не організували скорботні хресні ходи коли відзначалась річниця голодомору? Саме тут і пасувало це зробити без огляду на традиції, бо саме тут була нагода до духовного поєднання всіх українців навколо страшної трагедії. Що, їм байдуже до 10-ти мільйонів наших співвітчизників які загинули страшною смертю? Байдуже, бо й тепер проводиться страшний експеремент над нашим народом, і тепер триває справжній геноцид, ще страшніший, бо більш витончений. Байдуже, бо вже цього року, коли на наших вулицях люди масово замерзали від холоду, ієрархам УГКЦ не прийшло на думку звернутись із закликом до чернечих згромаджень та відкрити приміщення своїх затишних, євровідремонтованих, п’ятизіркових монастирів, щоб врятувати людей від холоду!
Останнє: хто з такого роду «побожних заходів» матиме користь? Московський патріархат, проросійські структури і російська аґентура – так! УГКЦ, Україна – ні! Чому?
1. Зрозуміло, Російська Православна Церква відзначатиме згадану річницю пишно і помпезно і не буде нічого дивного, якщо на їхні заходи прибудуть представники Ватикану. На противагу тим подіям УГКЦ вирішила знову підкреслити свою вірність Римо-Католицькій Церкві і Ватикану. Тут буде всіляко підкреслена роль мучеників, які радше вибрали мученицьку смерть, ніж зраду Римо-католицькій Церкві та вірі. І з другого боку, буде згадано про тих, які «похитнулись» і «зрадили батьківську віру» і перейшли у православіє. Знову вбивається клин в українське суспільство – замість об’єднання, знову поділ: «на тих, що не зрадили католицьку віру» і «зрадників». Кому це вигідно?
2. Своїми заходами УГКЦ намагатиметься показати перед Ватиканом буцім-то свою толерантність: «Ось бачите, які ми гарні: нам Москва відверто плює в лице, а ми кажемо, що дощ паде». Окрім того УГКЦ делікатно натякне Ватиканові: «Ось бачите, ми давали життя за католицьку віру, а ви далі продовжуєте з Москвою за нашими плечима вирішувати глобальне питання: що робити з тими уніатами?» Але ніц з того не буде! Ватикан, як кохався з Москвою, так і далі кохатиметься! Цього року папа Бенедикт навіть не вважав за потрібне виголосити коротке різдв’яне привітання українською мовою – мовою найчисельнішої Східної Католицької Церкви! Скажете: «Так, але ж папа підтримав кардинала Гузара у його бажанні переїхати до Києва! Папа на нашому боці!» Звичайно підтримав: нехай їде собі до Києва, і нехай собі сидить там і керує кількома нещасними греко-католицькими парафіями, а у Львові всім керуватиме кардинал Яворскі! Невже ви думаєте, що якби на місці кардинала Гузара була особа на зразок митрополита Шептицького, або Йосипа Сліпого, то папа би погодився на перенесення катедри? Звичайно ні! А від такої безхарактерної особи, як кардинал Гузар ні католикам, ні правосланим не буде шкоди, а от греко-католики зазнають біди, бо кардинал Гузар ніколи не реаґуватиме належним чином. Зрештою, у тому ми переконались кілька років тому, коли із Святоюрських палат викрали трон і меблі митрополита А. Шептицького. Тоді кардинал Гузар зробив сенсаційну заяву на каналі 1+1: «Нам шкода, що це пропало, але тепер це не наша справа, а правохоронних органів, нехай вони цим і займаються!» Називається – вмив руки, як Понтій Пилат. А згодом появилась інформація, що кардинал Гузар отримав високу нагороду від злочинця Кучми «за заслуґі пєрєд родіной - ордєн Ярослава Мудрого». Кардинал Гузар щиро сподівається, що українське суспільство вже забуло про це і що його не запитають: «Агов, кардинале, а чи ви возсідатимете на троні митрополита Шептицького у стольнім граді Києві і чи носитимете орден Кучми?»
3. Заходи «відзначення річниці псевдособору» відбувалися у дуже незручний час: за два тижні до виборів. Очевидно, що тим скористаються лише наші противники! Невже цього не розуміють ієрархи УГКЦ?
Звичайно, на події 1946 року необхідно реаґувати. Коли перед кількома роками Кучма наказав широко відзначити річницю «Переяславської зради», інститут Археографії і Джерелознавства НАН України підготував збірник документів, які висвітлювали правдивий бік події. По всій Україні у складних умовах (Кучма наказав всіляко перешкоджати) відбулись презентації збірника. Можливо, і в ситуації з річницею псевдособору було би на часі щось подібне організувати. Але ніхто цим займатись не буде, священики і єпископи УГКЦ наукою не займаються. Взяти б хоча славнозвісний випадок з о. Ковпаком: великі каноністи о.Димид і єпископ Возьняк наломали таких дров, що людям у Львові вже набридло слухати про безконечні екскомуніки і відкликання екскомуніки о. Ковпака. А от позмагатись з братвою Карчінскаво в кількості і масовості «кресних хадов» це інші справа. Що зробити, «дурной прімєр заразітєльний», особливо, коли паству провадять безголові і дешеві запроданці!
Будьмо уважні! Нехай Премудрість простить немудрим!
---------------------------------
В тему:
Духовне відродження чи духовне виродження?
Скільки коштує Традиція...?
Євангеліє наполовину сфальсифіковане?
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)