Наш Піночет. Реквієм

Чим усіх нас так завжди приваблювала скромна постать сивочолого диктатора? Спокійною силою. Він знав, що за всі добрі справи, зроблені заради виживання та прориву у майбутнє чилійського народу, його проклинатимуть. І тим не менше він пішов на путч. Хунта Піночета придушила лівацько-ліберастичну заразу єдино можливим засобом. Хунта Піночета – це приклад ефективного розрубування гордієва вузла зневіри і безвиході.


Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом.

Дивлячись хроніку військових парадів у Сант-Яго періоду тріумфу Піночета мимоволі пробиває ностальгія. Генерал знав орієнтир – кров і земля.

Він не вважав за потрібне комусь щось доводити – він просто діяв. Швидко і ефективно.

Августо Піночет модернізував Традицію. Соціальний націоналізм без толерантних соплів корумпованого кагалу. Для українських нових правих Латинська Америка - континент Перона і Піночета.

Завдяки генералу Піночету слово „Чилі” асоціюється з порядком, свободою і дисципліною.

Вічная пам’ять!

Ф.Крюгер