Я особисто вважаю, що Московська Патріархія безблагодатна. Так вважав теж митрополит Філарет [Вознесенський] до мене, так само вважав і владика [митрополит] Анастасій [Грибановський], який нам залишив таку заповідь: навіть не спілкуватися з ними, навіть у побутовому спілкуванні абсолютно не спілкуватися з ними, не тільки в релігійному питанні, але навіть у побутовому.
Митрополит Віталій (Устинов)
Про Церкву і Другу світову війну (фрагмент з проповіді митр. Віталія (Устинова))
«Уся Церква в особі мирян, в особі всього рядового духовенства, в особі всього єпископату просила його [митр. Сергія (Страгородського)] відмовитися [від декларації] – ні! Так що після цього ми стали вважати, що він [Сергій] вийшов з Церкви...
Патріарх Сергій (в миру Іван Миколайович Страгородський, рос. Иван Николаевич Страгородский; 23 січня 1867, Арзамас — 15 травня 1944, Москва) — єпископ Російської Православної Церкви; з 12 вересня 1943 року — Патріарх Московський і всієї Русі. Богослов, автор богослужбових текстів і духовних віршів.
З грудня 1925 р. до кінця 1936 р. — Заступник Патріаршого Місцеблюстителя (митрополита Петра (Полянського); з 1 січня 1937 р. — Патріарший Місцеблюститель, зважаючи на отримання помилкового повідомлення про смерть митрополита Петра.
З травня 1927 р. став на шлях безумовної лояльності політичному режимові СРСР, що викликало досить суперечливу реакцію в Церкві як в СРСР («Іосіфляни», «Сергіанство»), так і за кордоном.
І я особисто вважаю, що Московська Патріархія безблагодатна.
Я нікому не нав'язую цю думку, але я особисто вважаю, що це так. Так вважав теж митрополит Філарет [Вознесенський] до мене, так само вважав і владика [митрополит] Анастасій [Грибановський], який нам залишив таку заповідь: навіть не спілкуватися з ними, навіть у побутовому спілкуванні абсолютно не спілкуватися з ними, не тільки в релігійному питанні, але навіть у побутовому.
Так що ми абсолютно точно маємо голос Церкви, ми точно знаємо, як це було. До 1927-го року вже було знищено дуже багато: тисячі священиків розстріляні і сотні тисяч пішло на каторгу, у всілякі табори...
А коли через 10 років після цього постав Гітлер і оголосив війну, і вторгся до Росії, то треба пам'ятати одну річ (це не викреслиш з історії): народ зустрічав німецьку армію, ворожу армію – зустрічав з квітами в руках! Це правда!
Наш монастир був за 50 кілометрів від совєтського кордону в Чехословаччині, де я був, у Ладомирово. Наш монастир був заснований Архієпископом Віталієм [Максименком], який заснував і Джорданвіль. Так от, ми все знали, тому що армія Словацька брала участь у війні, вони кілька дивізій дали до Росії проти більшовиків. І там було багато колишніх російських колишніх, ми через них все знали абсолютно. Ми постачали Росію всім, чим могли. Ми дали до двохсот пакетів. Там були всі книги, (це тільки для священика такий пакет), там були всі книги богослужбові, всі необхідні, щоб служити ціле річне коло, також там була чаша, антимінс не підписаний (але там були вже архієреї), і все начиння, хрест, Євангеліє, Апостол – все було там. І це отримали до двохсот священиків в Україні від нас.
Ми були в курсі, що творитися, і що народ зустрічав німецьку армію з радістю, з веселощами, навіть з квітами – це факт!
І коли дізнався про це Сталін – то жахнувся! Він думав, що він абсолютно підкорив усю церкву, в своїх руках тримає всю церкву, в підпорядкуванні, у рабстві, що вже немає нічого, а лишень дехто пішов взагалі в небуття – у катакомби. То він жахнувся і відразу сказав: усіх священиків, які знаходяться по всіх таборах – негайно звільнити! Негайно! Дав цей указ. І звичайно НКВД-исти, чекісти стали виконувати це.
У кожному таборі буває перекличка вранці та ввечері. Їх ставлять в стрій всіх, цих нещасних... смертників, загалом, тому що їх послали туди не для того, щоб вони жили, а щоб вони працювали, щоб праця їх так доконала, аби вони померли - ось сенс таборів який був – смерть, це повільна смерть, голодна, напівголодна смерть. Так от їх вибудували всіх і чекіст головний оголошує: «хто тут з попів – три кроки вперед».
Там були, звичайно, священики, але думали: це розстріл вже, але так втомилися від цих знущання, праць, від голоду, ну вмирати так вмирати... ну виступили там якісь десять чоловік. Замість того, щоб розстрілювати їх відразу ж в лазню, і стали шити ряси, і ще й підрясники, стали їх умивати, взувати, все... і відпускати стали їх вже не в теплушках, а в першокласних вагонах, куди – до Москви, Петрограда. Всі майже знепритомніли від здивування! Багато хто не розумів, що коїться... Ну знали, чули, що війна йде з німцями, але чому така зміна!?
Ну, і, значить, знову на другий день чекіст оголошує: «ну хто ще тут з попів?» Бо вже поширилося, що не на розстріл, а на свободу... Ну і звичайно багато урок виступили вперед, думали, що теж, скористаються цим шансом утекти з табору, але він знав, чекіст все знав, він їх вмить став лаяти неймовірними словами. Ну, ще може бути два-три вийшло, але це вже були полускелети, вони довго не проіснували і дуже скоро всі, загалом, повмирали дуже скоро.
Але в цей час вже Сталін наказав відкрити семінарії, де тільки можливо, щоб нових сергіанської церкви священиків робити «совєтськими патріотами». Створювати із совєтських священиків – совєтських патріотів, які захищали б «Родіну». Тому що, він [Сталін] відчув, що у нього не все благополучно...
Скінчилася війна. Митрополити їхні були кинуті в усі столиці. Виїжджали в Париж, Лондон, в Нью-Йорк, всюди... Говорили, проповідували, що в Росії гонінь немає.
Тобто, якщо і були гоніння, то нібито тільки за політику, бо ті які були розстріляні архієреї, або ж розстріляні або ж заслані – вони всі постраждали за політику, вони всі нібито були монархістами і працювали, щоб відновити монархію – це була звісно ж цілковита брехня.
І це виходило із вуст митрополитів. Білі клобуки з'явилися всюди, всюди з'являлися і проповідували брехню, справжнісіньку брехню...
[Саме завдяки брехливій релігійній пропаганді, десятки тисяч емігрантів, серед яких було чимало духовенства і навіть єпископів, повіривши в привид свободи, по закінченні Другої світової війни стали повертатися в СРСР, де їх чекали совєтські концтабори і в'язниці. Крім цього, після закінчення війни за сприяння урядів західних країн–союзниць в СРСР з Європи, Америки та Африки до 1948 р. було насильно репатрійовані понад 6 мільйонів «совєтських» військовополонених, робітників «остів», біженців та емігрантів, більшість з яких загинуло в сталінських катівнях НКВД. Ці трагічні сторінки нашої історії річками невинної крові відображені на всіх наступних поколіннях. І багато в чому вина за це, за десятки тисяч загублених життів і покалічених доль, лежить на першому радянському патріархові Сергію (Страгородському), який словом і ділом служив богоборчій радянській тоталітарній системі. – В.Ф.]
Патріарх Алексій (Сіманський) зліва, митрополит Миколай (Ярушевич) зправа
Джерела:
Про Церкву і Другу світову війну (фрагмент з проповіді митр. Віталія (Устинова)). Православний оглядач // http://pravoslavnews.com.ua/articles/cerkva_i_vijna/
Архів Військово-історичного товариства «СПАДЩИНА».
Наші інтереси:
Знати як радянська влада і спецслужби створили радянський Московський Патріархат і використовували Руську православну церкву (РПЦ МП) в політичних, репресивних, розвідувальних та диверсійних цілях.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Митрополит Віталій (Устинов): Я особисто вважаю, що Московська Патріархія безблагодатна
Світ:
Спецтема:
Я особисто вважаю, що Московська Патріархія безблагодатна. Так вважав теж митрополит Філарет [Вознесенський] до мене, так само вважав і владика [митрополит] Анастасій [Грибановський], який нам залишив таку заповідь: навіть не спілкуватися з ними, навіть у побутовому спілкуванні абсолютно не спілкуватися з ними, не тільки в релігійному питанні, але навіть у побутовому.
Митрополит Віталій (Устинов)
Про Церкву і Другу світову війну (фрагмент з проповіді митр. Віталія (Устинова))
«Уся Церква в особі мирян, в особі всього рядового духовенства, в особі всього єпископату просила його [митр. Сергія (Страгородського)] відмовитися [від декларації] – ні! Так що після цього ми стали вважати, що він [Сергій] вийшов з Церкви...
Патріарх Сергій (в миру Іван Миколайович Страгородський, рос. Иван Николаевич Страгородский; 23 січня 1867, Арзамас — 15 травня 1944, Москва) — єпископ Російської Православної Церкви; з 12 вересня 1943 року — Патріарх Московський і всієї Русі. Богослов, автор богослужбових текстів і духовних віршів.
З грудня 1925 р. до кінця 1936 р. — Заступник Патріаршого Місцеблюстителя (митрополита Петра (Полянського); з 1 січня 1937 р. — Патріарший Місцеблюститель, зважаючи на отримання помилкового повідомлення про смерть митрополита Петра.
З травня 1927 р. став на шлях безумовної лояльності політичному режимові СРСР, що викликало досить суперечливу реакцію в Церкві як в СРСР («Іосіфляни», «Сергіанство»), так і за кордоном.
І я особисто вважаю, що Московська Патріархія безблагодатна.
Я нікому не нав'язую цю думку, але я особисто вважаю, що це так. Так вважав теж митрополит Філарет [Вознесенський] до мене, так само вважав і владика [митрополит] Анастасій [Грибановський], який нам залишив таку заповідь: навіть не спілкуватися з ними, навіть у побутовому спілкуванні абсолютно не спілкуватися з ними, не тільки в релігійному питанні, але навіть у побутовому.
Так що ми абсолютно точно маємо голос Церкви, ми точно знаємо, як це було. До 1927-го року вже було знищено дуже багато: тисячі священиків розстріляні і сотні тисяч пішло на каторгу, у всілякі табори...
А коли через 10 років після цього постав Гітлер і оголосив війну, і вторгся до Росії, то треба пам'ятати одну річ (це не викреслиш з історії): народ зустрічав німецьку армію, ворожу армію – зустрічав з квітами в руках! Це правда!
Наш монастир був за 50 кілометрів від совєтського кордону в Чехословаччині, де я був, у Ладомирово. Наш монастир був заснований Архієпископом Віталієм [Максименком], який заснував і Джорданвіль. Так от, ми все знали, тому що армія Словацька брала участь у війні, вони кілька дивізій дали до Росії проти більшовиків. І там було багато колишніх російських колишніх, ми через них все знали абсолютно. Ми постачали Росію всім, чим могли. Ми дали до двохсот пакетів. Там були всі книги, (це тільки для священика такий пакет), там були всі книги богослужбові, всі необхідні, щоб служити ціле річне коло, також там була чаша, антимінс не підписаний (але там були вже архієреї), і все начиння, хрест, Євангеліє, Апостол – все було там. І це отримали до двохсот священиків в Україні від нас.
Ми були в курсі, що творитися, і що народ зустрічав німецьку армію з радістю, з веселощами, навіть з квітами – це факт!
І коли дізнався про це Сталін – то жахнувся! Він думав, що він абсолютно підкорив усю церкву, в своїх руках тримає всю церкву, в підпорядкуванні, у рабстві, що вже немає нічого, а лишень дехто пішов взагалі в небуття – у катакомби. То він жахнувся і відразу сказав: усіх священиків, які знаходяться по всіх таборах – негайно звільнити! Негайно! Дав цей указ. І звичайно НКВД-исти, чекісти стали виконувати це.
У кожному таборі буває перекличка вранці та ввечері. Їх ставлять в стрій всіх, цих нещасних... смертників, загалом, тому що їх послали туди не для того, щоб вони жили, а щоб вони працювали, щоб праця їх так доконала, аби вони померли - ось сенс таборів який був – смерть, це повільна смерть, голодна, напівголодна смерть. Так от їх вибудували всіх і чекіст головний оголошує: «хто тут з попів – три кроки вперед».
Там були, звичайно, священики, але думали: це розстріл вже, але так втомилися від цих знущання, праць, від голоду, ну вмирати так вмирати... ну виступили там якісь десять чоловік. Замість того, щоб розстрілювати їх відразу ж в лазню, і стали шити ряси, і ще й підрясники, стали їх умивати, взувати, все... і відпускати стали їх вже не в теплушках, а в першокласних вагонах, куди – до Москви, Петрограда. Всі майже знепритомніли від здивування! Багато хто не розумів, що коїться... Ну знали, чули, що війна йде з німцями, але чому така зміна!?
Ну, і, значить, знову на другий день чекіст оголошує: «ну хто ще тут з попів?» Бо вже поширилося, що не на розстріл, а на свободу... Ну і звичайно багато урок виступили вперед, думали, що теж, скористаються цим шансом утекти з табору, але він знав, чекіст все знав, він їх вмить став лаяти неймовірними словами. Ну, ще може бути два-три вийшло, але це вже були полускелети, вони довго не проіснували і дуже скоро всі, загалом, повмирали дуже скоро.
Але в цей час вже Сталін наказав відкрити семінарії, де тільки можливо, щоб нових сергіанської церкви священиків робити «совєтськими патріотами». Створювати із совєтських священиків – совєтських патріотів, які захищали б «Родіну». Тому що, він [Сталін] відчув, що у нього не все благополучно...
Скінчилася війна. Митрополити їхні були кинуті в усі столиці. Виїжджали в Париж, Лондон, в Нью-Йорк, всюди... Говорили, проповідували, що в Росії гонінь немає.
Тобто, якщо і були гоніння, то нібито тільки за політику, бо ті які були розстріляні архієреї, або ж розстріляні або ж заслані – вони всі постраждали за політику, вони всі нібито були монархістами і працювали, щоб відновити монархію – це була звісно ж цілковита брехня.
І це виходило із вуст митрополитів. Білі клобуки з'явилися всюди, всюди з'являлися і проповідували брехню, справжнісіньку брехню...
[Саме завдяки брехливій релігійній пропаганді, десятки тисяч емігрантів, серед яких було чимало духовенства і навіть єпископів, повіривши в привид свободи, по закінченні Другої світової війни стали повертатися в СРСР, де їх чекали совєтські концтабори і в'язниці. Крім цього, після закінчення війни за сприяння урядів західних країн–союзниць в СРСР з Європи, Америки та Африки до 1948 р. було насильно репатрійовані понад 6 мільйонів «совєтських» військовополонених, робітників «остів», біженців та емігрантів, більшість з яких загинуло в сталінських катівнях НКВД. Ці трагічні сторінки нашої історії річками невинної крові відображені на всіх наступних поколіннях. І багато в чому вина за це, за десятки тисяч загублених життів і покалічених доль, лежить на першому радянському патріархові Сергію (Страгородському), який словом і ділом служив богоборчій радянській тоталітарній системі. – В.Ф.]
Патріарх Алексій (Сіманський) зліва, митрополит Миколай (Ярушевич) зправа
Джерела:
Знати як радянська влада і спецслужби створили радянський Московський Патріархат і використовували Руську православну церкву (РПЦ МП) в політичних, репресивних, розвідувальних та диверсійних цілях.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта