«Мистецтво брехні» є основною рисою Росії - Ален Безансон

У своїй останній праці «Свята Русь» його гостра думка, втілена у слові, наче скальпелем препарує суть Росії як держави-секти: «З точки зору секти, вона була досконалим суспільством. Проте поряд з ідеалом – реальністю, яка є жахливою навіть в очах росіян».

Ален Безансон стверджує, що мистецтво брехні таке ж старе, як і сама Росія і що це «мистецтво», за словами його французьких попередників маркіза де Кюстіна і Жуля Мішле, є основною рисою Росії.

Автор «Святої Русі» підписується під цитатою з останнього: «Росіянин – це брехня. Брехня – в громаді, фальшивій громаді. Брехня – в поміщику, священику і цареві... брехня, яка увінчує всі брехні. Крещендо брехні, хитрощів та ілюзій… Тенденцією подібної держави є те, що вона стає все менше державою і все більше релігією… Все є або хоче бути святим… Предивна забаганка! Ви навіть не можете організувати в себе світ громадського правопорядку, нижчий світ! А претендуєте на вищий світ релігії. Будучи ворогами Закону, ви хочете піднятися вище Закону, ви зазіхаєте на світ Благодаті! Нездатні до людської праці, ви себе величаєте Богами».

Ален Безансон наголошує, що російська брехня лежить в основі складнішої версії згаданої брехні – комуністичної, яка вийшла з Росії і поширилися на всю територію комунізму.

«Коли досліджують ракові метастази, – пише він метафорично, – можна розпізнати клітини початкової пухлини. Наприклад, при раку легень виявляють також ниркові ракові клітини, що розвинулися в метастази до цього місця. Так само в китайському комунізмі (або в’єтнамському, північно-корейському чи кубинському) існують клітини російського комунізму (ленінізм). Китай і В’єтнам живуть із цим раком, але розвиваються власним шляхом».

Свята Русь

Сама назва Безансонової праці потребує невеликого пояснення. Справа в тому, що у французькій мові (і не лише в ній) для позначення «Росії» і «Русі» існує одне слово «La Russie». Тому в процесі перекладу мені доводилося в кожному окремому випадку, виходячи з контексту, визначити, яку з двох назв використовувати. Відповідно до «букви й духу» книжки назву варто було б узяти в лапки, але лапок немає в оригіналі.

Звичайно, можна було б написати «Свята Росія», але саме «Святу Русь» для гібридного застосування під час підготовки окупації частини України і вторгнення на українську територію Кремль використовував як міфологему. А це – одна з підвалин російської брехні.

Міфологеми «Москва – третій Рим», «Свята Русь» почали з’являтися вже в XV столітті. Час від часу їх «викликають» на авансцену історії – особливо тоді, коли треба говорити про месіанську роль Росії і російського народу як новообраного, якому судилося врятувати світ. Росія завжди намагалася подати іноземцям неправдиве бачення себе. Такі ідеї посилюються тоді, коли наближається кінець того чи іншого режиму в Росії.

Відомо, що політика Кремля ґрунтується на офіційній позиції і на неофіційних позиціях таких потужних сегментів російської влади (і російського впливу), як «Газпром» і Російська православна церква. Фактично виконавча і законодавча влади Російської Федерації разом із РПЦ та газовим монополістом є на сьогодні основними підпірками новітньої Російської імперії. Згадаймо хоча б не дуже давню нав’язливу ідею «Газпрому» скасувати національні чемпіонати з футболу Росії та України і запровадити об’єднаний чемпіонат.

Саме глава РПЦ патріарх Кирило, ще до початку воєнної агресії Росії в Україні, реанімував і запустив у щоденний обіг термін «Свята Русь», щоразу наголошуючи, що мова не йде про етноси чи кордони, а що це – спільний духовний простір Росії, Білорусі та України.

Україна

Ален Безансон належить до найвідданіших друзів України. В одному зі своїх інтерв’ю для французького видання він сказав, що Україна – це ключ та умова існування Російської імперії, яка розвалилася разом із комуністичним режимом, а вирішальний момент цього розвалу – не відокремлення Балтійських країн, Центральної Азії і Кавказу, а нове відокремлення України.

Вже півстоліття французький академік, занурюючись у вивчення Росії і комуністичного режиму, досліджує українське питання. Ось що він, наприклад, писав ще у 1978 році у передмові до збірника самвидаву «Етноцид українців в СРСР» про національну і мовну ситуацію в Україні: «Радянська влада почала наступ на українську мову. Вона її знищила за межами власне кордонів України… Вона її знищила у вразливих місцях самої України, в містах. Їй вдалося зрусифікувати Kiev, Kharkov (свідченням цього є те, що я подаю російське написання цих власних назв) та інші великі міста – як шляхом імміграції росіян в Україну, так і приневоленням українців уживати лише російську мову в науковій, науково-технічній діяльності, в різних публічних сферах життя. Вона намагається надати українській мові, яка до того ж була вельми сильно засмічена русизмами, статусу «фольклорної», сільської мови, від якої кожен, хто хоче зробити кар’єру, має відмовитися».

Чимало своїх текстів Ален Безансон присвятив Голодоморові. Це і стаття «Війна більшовиків проти селян. 1933 рік», і блискучі промови, виголошені в Парижі до сумних дат вшанування жертв Голодомору, і фундаментальна праця «Лихо століття: про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту», яку я мав також честь перекласти. У цій праці про один із найбільших злочинів комуністичного режиму він наголосив, що мета Голодомору полягала не в прагненні покінчити з будь-яким опором селянства, бо колективізація вже зламала його, «а з національним існуванням українського народу. З цього приводу писали про геноцид, і це справедливо».

25 років тому у передмові до франкомовної «Історії України» Ален Безансон застеріг українців, що час, відпущений Україні для швидкого розвитку, порахований, оскільки стан анархії в Росії не триватиме вічно, і коли в Росії буде знову створено сильний уряд, над Україною нависнуть нові небезпеки – з огляду на те, що більшість росіян не сприймають незалежності України і бояться, що внаслідок цього Росія втратить статус наддержави.

На жаль, це пророцтво здійснилося. Стали дійсністю також його слова, сказані в інтерв’ю польському виданню про початок російської окупації України: «На горизонті з’являється російський солдат. Любить красти, ґвалтувати, вбивати. З тим ворогом Європа може не дати собі ради».

Тарас Марусик – перекладач з французької, громадський діяч, експерт з мовних питань