Документи, що ілюструють безнадійні спроби Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу радянським і німецьким військовополоненим. Реакція радянського керівництва на ці спроби, як випливає з внутрішнього листування МЗС СРСР, була гранично цинічною. Обговорювалася не допомога, а тільки одне питання: чи варто на звернення Червоного Хреста взагалі реагувати.
Рішення Сталіна прирівняти потрапляння радянських військовослужбовців в полон до зради Батьківщини і карати їх розстрілом (плюс репресії для членів сім'ї) було прийнято напередодні запланованої переможної війни проти Західної Європи. Воно зафіксовано в передмові до тексту військової присяги РККА, виданої в 1939 році.
Тоді передбачалося, мабуть, що військовополонених буде відносно мало, цінність їх після потрапляння в полон і контактів з ворогом прирівнювалася до нуля, а тотальне знищення після «визволення з полону» не представляло б особливих проблем. Тільки катастрофа 1941 року з мільйонними втратами не дозволила потім Сталіну відразу знищити всіх, хто мав дурість або нещастя повернутися в СРСР.
У 1941 році в полон потрапило 3,5 – 3,8 мільйонів радянських солдатів. Третій Рейх, як би там не брехали радянські пропагандисти, намагався наскільки можливо було в умовах жорстокої війни і обмеженості ресурсів зберегти полоненим життя. Сталіну їх життя було байдуже. Така кількість радянських людей, що опинилися за кордоном, у багатьох сенсах представляла собою небезпеку для радянського режиму. Тому в знищенні власних полонених під час війни був в першу чергу зацікавлений саме Сталін.І зробив все, щоб це сталося. У тому числі відмовився зробити хоч якісь дії, які полегшать становище радянських полонених, і недвозначно наказував не брати в полон і знищувати німецьких солдатів, хто здавався. Що, крім іншого, цілком могло привести до помсти німців щодо радянських військовополонених.
В живому журналі блоггер «allin777» опубліковані архівні документи, що ілюструють безнадійні спроби Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу радянським і німецьким військовополоненим. Причому від радянської сторони була потрібна суто організаційне, а аж ніяк не матеріальне сприяння.
Реакція радянського керівництва на ці спроби, як випливає з внутрішнього листування радянського МЗС, була гранично цинічною. Неодноразово обговорювали можлива допомога, а тільки одне питання: чи варто на звернення Міжнародного Червоного Хреста взагалі реагувати.
Далі буде…
Джерела:
СССР и Красный Крест: "Не отвечать!" // Блог ALLIN777 / Архивное… / запись 331721. 13 октября 2015 г.
Советский Союз и Красный Крест. «…Отвечать не следует» // АРГУМЕНТ / argumentua/stati/sovetskii-soyuz-i-krasnyi-krest-otvechat-ne-sleduet
Наші інтереси:
Знати правду про Другу світову війну.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Літо 1941-го: Як нагодувати радянських полонених ? Ч. 3. СРСР і Міжнародний Червоний Хрест.
Світ:
Спецтема:
Документи, що ілюструють безнадійні спроби Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу радянським і німецьким військовополоненим. Реакція радянського керівництва на ці спроби, як випливає з внутрішнього листування МЗС СРСР, була гранично цинічною. Обговорювалася не допомога, а тільки одне питання: чи варто на звернення Червоного Хреста взагалі реагувати.
02stalin-molotov.jpg
Попередня стаття: Літо 1941-го: Як нагодувати радянських полонених ? Ч. 2. «Сталін: військовополонений – зрадник батьківщини»...
Рішення Сталіна прирівняти потрапляння радянських військовослужбовців в полон до зради Батьківщини і карати їх розстрілом (плюс репресії для членів сім'ї) було прийнято напередодні запланованої переможної війни проти Західної Європи. Воно зафіксовано в передмові до тексту військової присяги РККА, виданої в 1939 році.
Тоді передбачалося, мабуть, що військовополонених буде відносно мало, цінність їх після потрапляння в полон і контактів з ворогом прирівнювалася до нуля, а тотальне знищення після «визволення з полону» не представляло б особливих проблем. Тільки катастрофа 1941 року з мільйонними втратами не дозволила потім Сталіну відразу знищити всіх, хто мав дурість або нещастя повернутися в СРСР.
У 1941 році в полон потрапило 3,5 – 3,8 мільйонів радянських солдатів. Третій Рейх, як би там не брехали радянські пропагандисти, намагався наскільки можливо було в умовах жорстокої війни і обмеженості ресурсів зберегти полоненим життя. Сталіну їх життя було байдуже. Така кількість радянських людей, що опинилися за кордоном, у багатьох сенсах представляла собою небезпеку для радянського режиму. Тому в знищенні власних полонених під час війни був в першу чергу зацікавлений саме Сталін. І зробив все, щоб це сталося. У тому числі відмовився зробити хоч якісь дії, які полегшать становище радянських полонених, і недвозначно наказував не брати в полон і знищувати німецьких солдатів, хто здавався. Що, крім іншого, цілком могло привести до помсти німців щодо радянських військовополонених.
В живому журналі блоггер «allin777» опубліковані архівні документи, що ілюструють безнадійні спроби Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу радянським і німецьким військовополоненим. Причому від радянської сторони була потрібна суто організаційне, а аж ніяк не матеріальне сприяння.
Реакція радянського керівництва на ці спроби, як випливає з внутрішнього листування радянського МЗС, була гранично цинічною. Неодноразово обговорювали можлива допомога, а тільки одне питання: чи варто на звернення Міжнародного Червоного Хреста взагалі реагувати.
Далі буде…
Джерела:
Знати правду про Другу світову війну.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта