Країна шкідливих порад. Піти всупереч суспільним очікуванням чи надалі купатися в променях загальної любові?

Ігорю Коломойському можна дорікати в чому завгодно, окрім дурості. Коли український олігарх говорить про те, що співпраця із заходом для Володимира Зеленського може спричинити втрату рейтингу ‒ в цьому немає ні грама неправди, пише у своїй статті спеціально для Крим.Реалії відомий журналіст Павло Казарин.

Коли артист скаржиться на відсутність приватності ‒ це завжди трохи лицемірство. Тому що популярність, неминучі селфі та увага ЗМІ до особистого життя ‒ той самий податок, який він платить за свій спосіб життя. Чим більша ця популярність ‒ тим вища якість його життя.

Гастролі, оплески, любов публіки ‒ той самий наркотик, на який приречена підсісти будь-яка «зірка». Розставання з усім цим світом обожнювання б'є боляче, з розмаху. Володимиру Зеленському лише належить це все випробувати на собі.

Поки що йому нема про що турбуватися. Медовий місяць триває, його шанувальники продовжують купати свого кумира у хвилях обожнювання. Але в якийсь момент вже не вийде списувати ненастання епохи щастя на парламент чи попередників ‒ і в цей момент йому доведеться нелегко.

Захід вимагає від України реформ. Тих самих, які знизять вплив самого Ігоря Коломойського та його колег з олігархічного цеху. Роздержавлення, конкуренція, ринок, демонополізація ‒ все це безпосередньо б'є по інтересах фінансово-промислових груп. І кільком великим немає жодного резону бажати появи безлічі середніх. Тому що така трансформація ризикує зламати ситуацію, в якій Україна ‒ це лише офіс для їхнього збагачення.

Те домашнє завдання, яке Захід раз у раз пропонує Україні, йде всупереч інтересам українських олігархів. Які зацікавлені в максимальному ослабленні держави як такої. Тому що сильні інститути для них ‒ природний супротивник, який обмежує їхній вплив. Було б дивно, якби Ігор Коломойський не пропонував новообраному президенту відмовитися від західних рекомендацій.

Тим більше, що з іншого боку Володимира Зеленського чатує пастка суспільних очікувань. Дослідження Центру Разумкова досить показове.

• 58% виборців Зеленського хочуть мораторію на продаж землі (за ‒ 29%)
• 67% хочуть зниження тарифів (адресні субсидії до вподоби лише 27%)
• 46% хочуть припинення співпраці з МВФ (за ‒ 22%)

Цифри в документі говорять самі за себе. Виборці Володимира Зеленського не хочуть реформ. Не хочуть приватизації, реформи освіти та медицини. І справа не в ефективності цих реформ.

Проблема в тому, що для обивателя «реформи» ‒ це, частіше за все, лише одномоментне зростання прибутків та зниження витрат. В межах такої логіки держава ‒ це не більше ніж тумбочка, з якої потрібно брати гроші.

Можливо, цим людям ніхто так і не пояснив реальних можливостей країни. Можливо, вони не підозрюють, за яким принципом працює економіка. Можливо, вони живуть у просторі власних ілюзій. Але для новообраного президента це нічого не змінює.

Тому що його прихильники схожі на людину, яка втомилася від нудних лікарів з їхніми дорогими рецептами лікування, і втекла до цілительки, яка обіцяє ефект вже завтра вранці. І все питання лише в тому, який вибір готовий зробити сам президент.

Можна піти всупереч суспільним очікуванням ‒ і стати ізгоєм. Втратити рейтинг. Стати об'єктом загальної нелюбові. Ігор Коломойський абсолютно правий ‒ в цьому випадку рейтинг Володимира Зеленського дуже скоро скотиться до показників Петра Порошенка. Ті самі ЗМІ, які привели його в президентське крісло, стануть планомірно знищувати його популярність. Натомість у Зеленського буде можливість зберегти країну й дати їй шанс на повільне одужання. Саме повільне одужання ‒ бо розмір пухлини недооцінювати явно не варто.

А можна піддатися спокусі й надалі купатися в променях загальної любові. Говорити популярне. Робити популярне. Роздавати знеболювальне, яке приховуватиме прогресування хвороби. Дозволяти їсти солодке без обмежень і дозволяти не мити руки перед їжею. Розірвати відносини з МВФ, обнулити зобов'язання, згорнути реформи та зняти нову серію «Слуги народу». Це все теж дасть ефект ‒ конкретно для президентського рейтингу. Щоправда, ненадовго.

Ненадовго ‒ тому що економічні закони ніхто не скасовував. За пароксизм народної любові Володимир Зеленський розплатиться майбутнім країни. І стабільністю побуту всіх тих, хто сьогодні твердить про те, що «гірше бути вже не може». У них усіх буде прекрасна можливість переконатися у зворотному.

Тільки буде вже пізно.