На людській крові й руїнах храмів не можна збудувати світлого майбуття! А та влада, яка це чинила, мусить бути названа своїм справжнім іменем! Влада ця була сатанинською і погубила вона не тільки безліч людських життів, але й безліч душ людських!
Нерідко, коли доводиться обговорювати проблему «Радянська влада і Православна Церква» і згадувати про злочини, сучасні комуноїди лицемірно це заперечують, пробуючи звести масовий «червоний» терор до окремих помилок чи дій окремих осіб, «примазавшихся к революции», а то й виправдати його. Але помилки помилками, та безсумнівними є наміри більшовиків-комуністів, починаючи з їхнього вождя Леніна, тотально знищити Церкву.
Навіть такий собі більшовик – «ліберал», як комісар освіти Анатолій Луначарський, проголошував: «Всякий человек, верующий в Бога, является для большевиков контрреволюционером, ибо мешает нам устроить царство на земле». Ці наміри стали втілюватися в життя з моменту приходу до влади в Петрограді більшовиків-комуністів 25 жовтня (7 листопада) 1917 р., і вже за два роки було винищено більшість православного духовенства колишньої Російської імперії! Характерно, що в одному місті (Свияжську) більшовики вирішили поставити монументальну скульптуру, спрямовану проти Бога. їхні думки з цього приводу розділилися: Каїна дуже мало знали, Люцифер нібито не вповні поділяв комуністичні ідеї. Врешті, поставили пам’ятник Іуді Іскаріоту! Фігура христопродавця, який погрожував небу кулаком, була поставлена в центрі міста...
Сталін планував зліквідувати останній храм і останнього священика у роки третьої п’ятирічки (1938-1942 рр.). Але вибухла війна, і ВКП(б) - КПРС мусила тимчасово поміняти тактику, відклавши свої богоборчеські плани на майбутнє. І хоча потім теж переслідувалася Православна Церква, особливо Українська, хоча закривалися, а то й висаджувалися в повітря храми й монастирі, такого розгулу репресій, як у 1917-1954 рр., вже не було. Оскільки ж у наш час, навіть у незалежній Україні, владна «еліта» лишилася по своїй суті та ж, то рідко до свідомості середнього українця доносять ті факти, які б мав знати кожен громадянин у будь-якій цивілізованій країні. Тому, коли згадуєш про ці репресії, коли згадуєш, взагалі, про політику «соввласти» щодо Православної Церкви, то інколи навіть віруючі інтелігенти недовірливо запитують: «А звідки Ви це взяли?»
Раніше доводилося посилатися на зарубіжні публікації, на архівні дані. Так, нам вдалося знайти у колишньому Дніпропетровському партархіві секретний циркуляр Катеринославської губернської ЧК до всіх повітових ЧК 1921 р., який проливає світло на грубе втручання комуністів у внутрішнє життя Церкви: «Самое главное – усиленная вербовка осведомителей из духовенства, материально заинтересовывая его, твердо учитывая, что никакого советского духовенства мы не создаем, а только используем взаимные распри между разными частями духовенства для того, чтобы они сами себя уничтожили».
Тепер же архіви потроху відкривають свої таємниці. Оскільки ж найцінніші архівні матеріали були вивезені свого часу з України до Москви або ж там і формувалися, то особливу цінність мають публікації провідних російських історичних журналів.
Не заглиблюючися особливо у значну літературу з цього питання, вкажемо тільки на журнал «Вопросы истории». Нині в рубриці «Политический архив XX века» друкуються документи «Красный террор в годы гражданской войны. По материалам особой следственной комиссии» (2001, №7-10), причому чергові подачі матеріалу заплановані в майбутніх номерах. Достатньо взяти лише найсвіжіший номер журналу «Вопросы истории» (№10, с. 3-23), щоб знайти там красномовне свідчення безбожницької і людоненависницької суті «советской власти».
В Україні творився такий «червоний» терор, що його важко навіть описати. Взяти хоча б Київ. Тут діяло 7 «чрезвичаєк» (у т.ч. на вул Пушкінській, 25), а планувалося створити аж 24!
Але мало хто знає, що крім офіційних семи приміщень ЧК, діяли й таємні, як от на Подолі. Про їхні «діяння» красномовно свідчить один лише такий факт, що в день відступу і тільки у Лук’янівській в’язниці більшовики розстріляли 1500 осіб, а до Москви відправили цілі ешелони, напхані заручниками.
Після відступу «червоних» у кожній «чрезвичайці» було знайдено масу трупів закатованих та живцем похованих людей. Так, на вул. Садовій знайшли гору людських тіл, роздягнених догола. Трупи були складені у 5-6 ярусів.
У «чрезвичайках» були навіть влаштовані своєрідні театри: «на сцені виколювали очі та саджали у ящик з гвіздками, а у залі для глядачів милувалися цією картиною. Глядачів було багато – все комісари та комісарші. Довкола валялися пляшки з-під горілки та шампанського. Деякі з глядачів впорскували собі для збудження морфій та кокаїн. Голки для впорскування були знайдені там же... Відомий кат «Роза» (Еда Берг) – отримувала за кожну жертву по 150 карбованців... Відчувши втому (від катувань), Роза перетворювалася з ката у глядача. Вона сідала у крісло і з посмішкою на обличчі милувалася роботою її гідних товаришів» (с. 10).
Це ж саме творилося у Єлизаветграді, Кременчуці, Полтаві, Чернігові, Сумах, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні і всіх інших великих і малих містах України, багатьох селах.
До числа особливо небезпечних контрреволюціонерів було зараховано православне духовенство, яке нещадно переслідувалося й винищувалося, вже тоді почалося нищення й православних храмів. Якщо хто читав виданий у брежнєвські часи п’ятитомник спогадів про Леніна, той, можливо, пам’ятає епізод, коли Ілліч запропонував зруйнувати одну з церков у Москві, ще й сам узяв у цьому активну участь. В Україні вже з самого початку більшовицької влади у грудні 1917 р. храми Божі стали об’єктом постійних нападів, руйнацій і грабежів.
Так, вони хотіли обернути Володимирський собор у дешеву їдальню, але прихід денікінців завадив це тоді зробити (У кафедральному соборі Пензи уже було влаштовано комуністичний клуб, а в архієрейському будинку помістили «чрезвичайку»).
Так, у Лубнах у Спасо-Преображенському монастирі були вбиті настоятель ігумен Амвросій, єпископ Іларіон, ієродиякони Ісайя та Даміян. Всього було вбито до 20 ченців у віці 60-70 років. Інша братія рятувалася як могла. Цікаво, чи в нинішньому монастирі в Лубнах, що в руках УПЦ Московського Патріархату, тобто РПЦ, моляться за жертв більшовицького терору, чи й знову закликають до відновлення СРСР, знаходячи тим самим однодумців серед членів КПУ?
У Бахмутському повіті (Донбас) було вчинено цілий шерег розстрілів та насильств над православним духовенством. Так, у с. Новобахмутівці 24.03.1919 р. був забитий священик Свято-Троїцької церкви о. Тимофій Стадник. Коли почувся дзвін, який закликав вірних на вечірню, до будинку священика увірвалися червоноармійці й стали вимагати грошей. Оскільки грошей у нього не було і навіть ретельний обшук не дав результатів, то священика жорстоко побили і розстріляли біля храму. Будинок священика було пограбовано, причому вкрали й наперсний хрест священика, лжицю й дарохранительницю, з котрої викинули Святі Дари.
У с. Скотуватому 18.03.1919 р. 15-20 червоноармійців увірвалися до квартири священика о. Миколи Тугаринова й пограбувала його. Його роздягли догола й погрожували забити, але один з грабіжників заступився за о. Миколу – і це врятувало йому життя. Через день священика знову пограбували, причому змусили його відкрити храм. Далі подаємо текст документа: «(в храм) красноармейцы вошли с папиросами в зубах, в шапках и с винтовками. Они обшарили всю церковь, открыли престол, украли с престола крест, раскрывали евангелие, раскрыли жертвенник и разбросали священные сосуды. Из алтаря они похитили дароносицу и, выбросив из нее Святые дары, обратили последнюю в табакерку. Красноармейцы умышленно стреляли в иконы и повредили изображение Божьей Матери и Св. Димитрия», (підкреслено нами - ЮМ.) У наступні кілька днів червоноармійці знову вдиралися до будинку священика, ставили його до стінки, погрожуючи розстрілом, і вимагали дати їм вина.
У Харьківській губернії (Волчанский район, слобідка Великий Бурлук) була розстріляна ціла сім’я князя Вадбольського з 9 осіб, в т.ч. дві 80-річні старухи та гувернантка-англійка. Всіх їх більшовики роздягли догола, привели у домову церкву, запалили свічки й наказали усім їм стати на коліна й молитися. Потім з криками й свистом стали відрубувати їм вуха, рубати шаблями й пристрілювати. Після страти невинних людей домова церква була обернена в руїни.
Це дані тільки з одного документа і тільки з одного номера журналу.
Але такого роду матеріалів ціле море, вже виходять книги-мартирологи, присвячені цілим єпархіям, де пройшлася червона революція, яка поклала початок трагедії України у XX ст., навіть і Росію відкинула далеко назад. На людській крові й руїнах храмів не можна збудувати світлого майбуття! А та влада, яка це чинила, мусить бути названа своїм справжнім іменем! Влада ця була сатанинською і погубила вона не тільки безліч людських життів, але й безліч душ людських!
Джерела:
Мицик Ю. Комуносатанинська влада / / Християнська Україна. – 1–15.03.2002. – №5 (38). – с. 5).
Комуносатанинська влада // Протоієрей Юрій Мицик. За віру православну! Видання 2-е, доповнене і перероблене. – К.:Видавничий Дім «Слово», 2009. С. 31-35. ISBN 978-966-194-014-6
Органи державної безпеки Київщини у фотографіях та документах (1919-1991) / Автор-упорядник О.І. Шевченко. – К.: Видавництво «Дон-97», 2004.
Наші інтереси:
Знати справжню історію православ’я і фальсифікації Московії…
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Комуносатанинська влада (документи червоного терору)
Світ:
Спецтема:
На людській крові й руїнах храмів не можна збудувати світлого майбуття! А та влада, яка це чинила, мусить бути названа своїм справжнім іменем! Влада ця була сатанинською і погубила вона не тільки безліч людських життів, але й безліч душ людських!
Нерідко, коли доводиться обговорювати проблему «Радянська влада і Православна Церква» і згадувати про злочини, сучасні комуноїди лицемірно це заперечують, пробуючи звести масовий «червоний» терор до окремих помилок чи дій окремих осіб, «примазавшихся к революции», а то й виправдати його. Але помилки помилками, та безсумнівними є наміри більшовиків-комуністів, починаючи з їхнього вождя Леніна, тотально знищити Церкву.
Навіть такий собі більшовик – «ліберал», як комісар освіти Анатолій Луначарський, проголошував: «Всякий человек, верующий в Бога, является для большевиков контрреволюционером, ибо мешает нам устроить царство на земле». Ці наміри стали втілюватися в життя з моменту приходу до влади в Петрограді більшовиків-комуністів 25 жовтня (7 листопада) 1917 р., і вже за два роки було винищено більшість православного духовенства колишньої Російської імперії! Характерно, що в одному місті (Свияжську) більшовики вирішили поставити монументальну скульптуру, спрямовану проти Бога. їхні думки з цього приводу розділилися: Каїна дуже мало знали, Люцифер нібито не вповні поділяв комуністичні ідеї. Врешті, поставили пам’ятник Іуді Іскаріоту! Фігура христопродавця, який погрожував небу кулаком, була поставлена в центрі міста...
Сталін планував зліквідувати останній храм і останнього священика у роки третьої п’ятирічки (1938-1942 рр.). Але вибухла війна, і ВКП(б) - КПРС мусила тимчасово поміняти тактику, відклавши свої богоборчеські плани на майбутнє. І хоча потім теж переслідувалася Православна Церква, особливо Українська, хоча закривалися, а то й висаджувалися в повітря храми й монастирі, такого розгулу репресій, як у 1917-1954 рр., вже не було. Оскільки ж у наш час, навіть у незалежній Україні, владна «еліта» лишилася по своїй суті та ж, то рідко до свідомості середнього українця доносять ті факти, які б мав знати кожен громадянин у будь-якій цивілізованій країні. Тому, коли згадуєш про ці репресії, коли згадуєш, взагалі, про політику «соввласти» щодо Православної Церкви, то інколи навіть віруючі інтелігенти недовірливо запитують: «А звідки Ви це взяли?»
Раніше доводилося посилатися на зарубіжні публікації, на архівні дані. Так, нам вдалося знайти у колишньому Дніпропетровському партархіві секретний циркуляр Катеринославської губернської ЧК до всіх повітових ЧК 1921 р., який проливає світло на грубе втручання комуністів у внутрішнє життя Церкви: «Самое главное – усиленная вербовка осведомителей из духовенства, материально заинтересовывая его, твердо учитывая, что никакого советского духовенства мы не создаем, а только используем взаимные распри между разными частями духовенства для того, чтобы они сами себя уничтожили».
Тепер же архіви потроху відкривають свої таємниці. Оскільки ж найцінніші архівні матеріали були вивезені свого часу з України до Москви або ж там і формувалися, то особливу цінність мають публікації провідних російських історичних журналів.
Не заглиблюючися особливо у значну літературу з цього питання, вкажемо тільки на журнал «Вопросы истории». Нині в рубриці «Политический архив XX века» друкуються документи «Красный террор в годы гражданской войны. По материалам особой следственной комиссии» (2001, №7-10), причому чергові подачі матеріалу заплановані в майбутніх номерах. Достатньо взяти лише найсвіжіший номер журналу «Вопросы истории» (№10, с. 3-23), щоб знайти там красномовне свідчення безбожницької і людоненависницької суті «советской власти».
В Україні творився такий «червоний» терор, що його важко навіть описати. Взяти хоча б Київ. Тут діяло 7 «чрезвичаєк» (у т.ч. на вул Пушкінській, 25), а планувалося створити аж 24!
Але мало хто знає, що крім офіційних семи приміщень ЧК, діяли й таємні, як от на Подолі. Про їхні «діяння» красномовно свідчить один лише такий факт, що в день відступу і тільки у Лук’янівській в’язниці більшовики розстріляли 1500 осіб, а до Москви відправили цілі ешелони, напхані заручниками.
Після відступу «червоних» у кожній «чрезвичайці» було знайдено масу трупів закатованих та живцем похованих людей. Так, на вул. Садовій знайшли гору людських тіл, роздягнених догола. Трупи були складені у 5-6 ярусів.
У «чрезвичайках» були навіть влаштовані своєрідні театри: «на сцені виколювали очі та саджали у ящик з гвіздками, а у залі для глядачів милувалися цією картиною. Глядачів було багато – все комісари та комісарші. Довкола валялися пляшки з-під горілки та шампанського. Деякі з глядачів впорскували собі для збудження морфій та кокаїн. Голки для впорскування були знайдені там же... Відомий кат «Роза» (Еда Берг) – отримувала за кожну жертву по 150 карбованців... Відчувши втому (від катувань), Роза перетворювалася з ката у глядача. Вона сідала у крісло і з посмішкою на обличчі милувалася роботою її гідних товаришів» (с. 10).
Це ж саме творилося у Єлизаветграді, Кременчуці, Полтаві, Чернігові, Сумах, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні і всіх інших великих і малих містах України, багатьох селах.
До числа особливо небезпечних контрреволюціонерів було зараховано православне духовенство, яке нещадно переслідувалося й винищувалося, вже тоді почалося нищення й православних храмів. Якщо хто читав виданий у брежнєвські часи п’ятитомник спогадів про Леніна, той, можливо, пам’ятає епізод, коли Ілліч запропонував зруйнувати одну з церков у Москві, ще й сам узяв у цьому активну участь. В Україні вже з самого початку більшовицької влади у грудні 1917 р. храми Божі стали об’єктом постійних нападів, руйнацій і грабежів.
Так, вони хотіли обернути Володимирський собор у дешеву їдальню, але прихід денікінців завадив це тоді зробити (У кафедральному соборі Пензи уже було влаштовано комуністичний клуб, а в архієрейському будинку помістили «чрезвичайку»).
Так, у Лубнах у Спасо-Преображенському монастирі були вбиті настоятель ігумен Амвросій, єпископ Іларіон, ієродиякони Ісайя та Даміян. Всього було вбито до 20 ченців у віці 60-70 років. Інша братія рятувалася як могла. Цікаво, чи в нинішньому монастирі в Лубнах, що в руках УПЦ Московського Патріархату, тобто РПЦ, моляться за жертв більшовицького терору, чи й знову закликають до відновлення СРСР, знаходячи тим самим однодумців серед членів КПУ?
У Бахмутському повіті (Донбас) було вчинено цілий шерег розстрілів та насильств над православним духовенством. Так, у с. Новобахмутівці 24.03.1919 р. був забитий священик Свято-Троїцької церкви о. Тимофій Стадник. Коли почувся дзвін, який закликав вірних на вечірню, до будинку священика увірвалися червоноармійці й стали вимагати грошей. Оскільки грошей у нього не було і навіть ретельний обшук не дав результатів, то священика жорстоко побили і розстріляли біля храму. Будинок священика було пограбовано, причому вкрали й наперсний хрест священика, лжицю й дарохранительницю, з котрої викинули Святі Дари.
У с. Скотуватому 18.03.1919 р. 15-20 червоноармійців увірвалися до квартири священика о. Миколи Тугаринова й пограбувала його. Його роздягли догола й погрожували забити, але один з грабіжників заступився за о. Миколу – і це врятувало йому життя. Через день священика знову пограбували, причому змусили його відкрити храм. Далі подаємо текст документа: «(в храм) красноармейцы вошли с папиросами в зубах, в шапках и с винтовками. Они обшарили всю церковь, открыли престол, украли с престола крест, раскрывали евангелие, раскрыли жертвенник и разбросали священные сосуды. Из алтаря они похитили дароносицу и, выбросив из нее Святые дары, обратили последнюю в табакерку. Красноармейцы умышленно стреляли в иконы и повредили изображение Божьей Матери и Св. Димитрия», (підкреслено нами - ЮМ.) У наступні кілька днів червоноармійці знову вдиралися до будинку священика, ставили його до стінки, погрожуючи розстрілом, і вимагали дати їм вина.
У Харьківській губернії (Волчанский район, слобідка Великий Бурлук) була розстріляна ціла сім’я князя Вадбольського з 9 осіб, в т.ч. дві 80-річні старухи та гувернантка-англійка. Всіх їх більшовики роздягли догола, привели у домову церкву, запалили свічки й наказали усім їм стати на коліна й молитися. Потім з криками й свистом стали відрубувати їм вуха, рубати шаблями й пристрілювати. Після страти невинних людей домова церква була обернена в руїни.
Це дані тільки з одного документа і тільки з одного номера журналу.
Але такого роду матеріалів ціле море, вже виходять книги-мартирологи, присвячені цілим єпархіям, де пройшлася червона революція, яка поклала початок трагедії України у XX ст., навіть і Росію відкинула далеко назад. На людській крові й руїнах храмів не можна збудувати світлого майбуття! А та влада, яка це чинила, мусить бути названа своїм справжнім іменем! Влада ця була сатанинською і погубила вона не тільки безліч людських життів, але й безліч душ людських!
Джерела:
Мицик Ю. Комуносатанинська влада / / Християнська Україна. – 1–15.03.2002. – №5 (38). – с. 5).
Комуносатанинська влада // Протоієрей Юрій Мицик. За віру православну! Видання 2-е, доповнене і перероблене. – К.:Видавничий Дім «Слово», 2009. С. 31-35. ISBN 978-966-194-014-6
Органи державної безпеки Київщини у фотографіях та документах (1919-1991) / Автор-упорядник О.І. Шевченко. – К.: Видавництво «Дон-97», 2004.
Знати справжню історію православ’я і фальсифікації Московії…
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля