Історія українізації - Частина 6 - Кінець українізації - початок голодомору

Продовження.
Початок:  Історія українізації - Частина 1 - Початок українізації
Історія українізації - Частина 2 - М. Скрипник. Гра у незалежность...
Історія українізації - Частина 3 - Донецько-Криворізька республіка. Сєвєродонєцький з'їзд і мовний закон
Історія українізації - Частина 4 - Наслідки радянської окупації, порівняння 1926 року з 2001 роком
Історія українізації - Частина 5 - Відродження національних меншин

Нищення здобутків української культури почалося вже у липні 1929 року з політичного процесу Спілки Визволення України (СВУ), на якому було "звинувачено у різних гріхах" 45 провідних учених, письменників та інших представників української інтелігенції. У 1930 році було закрито державні курси української мови і центральні державні курси українознавства. Головний удар в цьому наступі було спрямовано проти Всеукраїнської Академії Наук. У 1931 році розпустили історичну секцію М. Грушевського, а самого вченого вислали до Росії, де він у 1934 році помер.

Імена організаторів і виконавців голодомору

Знову слід нагадати про тих, хто фактично з Москви керував маріонетковими партійними і господарськими структурами в Україні. Отож, 13 липня 1930 року Пленум ЦК ВКП(б) вибрав Політбюро: Члени: К.Е.Ворошилов, Л.М.Каганович, М.І.Калінін, С.М.Кіров, С.В.Косіор, В.В.Куйбишев, В.М.Молотов, Я.3.Рудзутак, А.І.Риков, І.В.Сталін. Кандидати: А.А.Андрєєв, А.І.Мікоян, Г.І.Петровский, С.І.Сирцов, В.Я.Чубар.

Грузин Йосип Вісаріонович Сталін (Джугашвілі) разом з росіянином В’ячеславом Михайловичем Молотовим (Скрябін) і євреєм Лазарем Мойсеєвичем Кагановичем з стали організаторами геноциду проти українського народу - голоду 1932—1933 рр. Саме вони свідомо визначили такий план хлібозаготівель для України (в розмірі 356 млн. пудів), котрий не можливо було виконати. І саме з їхньої подачі цей план був прийнятий в липні 1932 року на III Всеукраїнській конференції КП(б)У. І саме не виконання цих завищених цифр хлібозаготівель стало підставою для організації Голодомору етнічних українців (етнічної чистки).

6 липня 1932 року на конференції КП(б)У В.Молотов разом з Л.Кагановичем звинуватили керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступили проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин Голодомору.

Ще одна дуже важлива деталь. Голодомор задумали зробити кілька людей, але організовували його та здійснювали на місцях десятки тисяч людей. Звісно була координація дій з Москви, були чіткі вказівки щодо його початку, перелік районів і населених пунктів, інструкції по його проведенню… По іншому такий захід на такій великій території з такою великою кількістю населення, за такий короткий час не проведеш…

Які причини Голодомору і проти кого він був спрямований?

Якщо байки про неврожайний рік вже ніхто не згадує, то соціально-економічні причини, класову боротьбу і колективізацію нинішні історики і далі продовжують вважати основною причиною Голодомору. Їх основна теза: Голодомор був направлений проти мешканців села, - селян, а не проти певної національності, - українців. Тільки «вчені» забувають додати, що тоді на селі проживало 82% населення, а етнічні українці в селі складали близько 95% населення. Отож, етноцид українців відбувався під прикриттям боротьби з саботажниками хлібозаготівель  і куркулями…

Голод був ретельно спланований, винищення етнічних українців проводилось системно і комплексно, одразу по всіх фронтах. Бо як інакше пояснити чому в один і той самий час коли розпочався Голодомор в Україні і на Кубані, паралельно у ті ж 1932-33 роки, почали боротьбу з «українським націоналізмом», з українською елітою, з українською культурою і мовою.

В Україні Голодомор був не всюди. У гірничо-промислових районах Донбасу, містах Київ, Харків, Чернігів, Вінниця, Одеса, Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг, Нікополь, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Маріуполь і т.д. Голодомору не було, - продукти видавали по картках.

Зате, наприклад, на сільськогосподарській північній Луганщині, де етнічні українці становили більше 90% населення, загинуло від 50 до 40% людей.

У німецьких, єврейських та молдавських національних районах Голодомору чомусь також не було. Не було чомусь такого масштабного голоду ані в Білорусії, ані на європейській частині Росії. Невже там кращі землі чи там не проводилась колективізація? Зате голод був в Республіці Німців Поволжжя, Татарстані, Башкортостані, Казахстані, у колишній Області Війська Донського (у станицях донських козаків). До речі донські козаки вперто не хотіли і не хочуть асоціювати себез "русскімі", а називались "казакамі". А їх чисельність зменшилась з 1,5 млн., до 140 тис. осіб за переписом населення Росії 2010 року.

Голодомор носив характер етноциду. Винищували не тільки українську гуманітарну і технічну інтелігенцію та виселяли до Сибіру куркулів, а розпочали «зачищати» нібито своїх – українських рядових комуністів, радянських військових і державних діячів, припинили українізацію в Україні і в «українських районах Росії». Репресували лідерів українського руху на Слобожанщині і Кубані, припинили українізацію і закрили там усі українські школи, газети, театри, бібліотеки.

Якщо, як кажуть деякі історики, тоді велася класова боротьба з саботажниками, куркулями і іноземними шпигунами, то причому тут українські вчені, при чому тут  українська мова?

Багатьох співробітників Інституту мовознавства при Академії Наук було репресовано і розстріляно. Було знищено четвертий том російсько-українського академічного словника (букви Р-Я) під редакцією А.Кримського, вилучено з обігу більше 30-ти українських термінологічних словників…

Зрештою у 1933 році навіть змінили «Український правопис», - його привели у відповідність до правопису російської мови.

Чи могли етнічні українці переслідувати своїх найкращих представників, - україномовну інтелігенцію, знищувати свою культуру, забороняти свою мову, традиції, тобто переслідувати і знищувати самі себе? - Так можуть себе поводити тільки окупанти для яких українська мова і культура чужі.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства голодом мільйонів селян, навіть до канібалізму.

Тезу про заплановість масового голоду підтверджує і те, що не вживалося ніяких дієвих заходів по наданню допомоги голодуючим.  Більше того, радянська влада своєю бездіяльністю сприяла у тому щоб українці масово помирали від голоду. Влада, маючи значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт під час Голодoмору за кордон, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

Чи могли так діяти, самі проти себе, етнічні українці? Чи могли етнічні українці бути проти існування свого народу, винищуючи самі себе голодом? - Так можуть себе поводити тільки окупанти, для яких етнічні українці, - це чужий народ.

Отож, 22 жовтня 1932 року Політбюро за ініціативою Й.Сталіна прийняло рішення про створення в Україні та на Північному Кавказі надзвичайних комісій для збільшення хлібозаготівель. Комісію по Україні очолив В.Молотов, по Північному Кавказу – Л.Каганович. Проте фактично Л.Каганович брав участь і в роботі комісії В.Молотова, як завідуючий відділом сільського господарства при ЦК ВКП(б). Саме вони керували примусовою колективізацією селянських господарств та тотальною реквізицією зерна в селян-одноосібників.

До речі, Донбас, як тоді так і тепер, - кузня кадрів України. Майже не було таких радянських і партійних керівників України, котрі не пройшли би через роботу на промислових підприємствах Донбасу. Це стосується навіть М.Хрущова, Л.Кагановича та В.Молотова.

Далі були постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібзаготівлі на Україні, Північному Кавказі та в Західній області» та «Про припинення українізації…».

Очолювана В.Молотовим комісія розробила надзвичайні заходи для збільшення хлібозаготівель шляхом розгортання адміністративного тиску і проведення масових репресивних заходів щодо селянства. З метою активізації планів прискорення виконання планів хлібопоставок він видав розпорядження про створення спеціальних репресивних комісій для вилучення хліба, призначеного для потреб громадського харчування та повної економічної блокади сіл (заборона торгівлі, припинення постачання сіл тощо).

На початку 1933 року В.Молотов наказав вивезти всі колгоспні фонди, включаючи і насіннєвий, у рахунок заборгованості по планах хлібозаготівель, що перетворило штучно створену продовольчу кризу в Україні на широкомасштабний Голодомор.

Л.Каганович виїхав на Північний Кавказ. На Кубані запроваджувався військовий стан. Як і в Україні, комісія Л.Кагановича ввела практику занесення станиць, які не виконують план хлібозаготівель, на «чорні дошки».

Це означало:

а) негайне припинення підвезення товарів та повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці та вивезення з кооперативних крамниць всіх наявних товарів;

б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і одноосібників;

в) припинення усякого роду кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань;

г) перевірку та очищення органами РКІ в колгоспних, кооперативних і державних апаратах від всякого роду чужих і ворожих елементів;

д) вилучення органами ОГПУ контрреволюційних елементів, організаторів саботажу хлібозаготівель і сівби.

Отож, у кожній станиці висіла «чорна дошка» з реєстром станиць, які не виконували план хлібозаготівлі. Ці станиці опинялися у продовольчій блокаді, а ті козаки, що дивом залишалися живими, виселялись до Сибіру. Так, на «чорну дошку» потрапили станиці Полтавська, Ведмедьківська, Урупська, Уманська, Незамавська, Темирговська, Ладожська, Новорождественська, Новодерев’янківська, Стародерев’янківська, Старокорсунська, Старобешівська, Платирівська, Боковська і Мешковська. Таким чином, близько 30 районів Кубані — Невиномиський, Слов'янський, Брюховецький, Павловський, Усть-Лабінський, Кропоткінський, Новоолександрівський, Єйський, Краснодарський, Курганський, Коренівський, Отрадненський, Канівський, Тихорецький, Тимошівський, Новопокровський — були приречені на жахливу смерть.

Голодомор супроводжувався терором — у згадані райони вводили каральні загони з ветеранів ОДПУ — латишів, мадяр, китайців, які поводили себе як завойовники на окупованій території. Тільки у станиці Тихорецькій було розстріляно за три дні близько 600 козаків. Населення багатьох станиць у повному складі вивозили до Сибіру. За різними даними, з Кубані тоді було депортовано до 200 тисяч жителів.

Голодомор і припинення «українізації» йшли пліч-опліч. Отож, рішенням ЦК ВКП (Б) і РНК СРСР «Про припинення українізації…» від 14 грудня 1932 року українізація була припинена.

Наприклад, на Північному Кавказі на її виконання було прийнято відповідну постанову Північно-Кавказького крайового комітету від 26 грудня 1932 року.
У Постанові Північно-Кавказького крайового комітету, зокрема, йшлося:

«Слушали: «Об украинизации».

Постановили: Ввиду того, что украинизация ряда районов и станиц, проводившаяся на Северном Кавказе, не вытекает из культурних интересов населення и служит легальной формой классовому врагу для организации сопротивления мероприятиям Светской власти, создания под зтим прикрытием своих контрреволюционньїх организаций, Президиум Северо-Кавказского крайисполкома постановляет:

1. Немедленно пристановить украинизацию во всех районах и станицах Северо-Кавказского края.

2. Перевести с 1 января 1933 г. все делопроизводство советских организаций в станицах и районах на русский язык.

3. В трехдневньїй срок все украинизированные газети перевести на русский язык, а также листовки, брошюры, стенгазеты, многотиражки и прочую литературу, выходящую на украинском языке, в дальнейшем издавать на русском языке.

4. Перевести преподавание на всех работающих краткосрочных курсах (советских, педагогических, колхозных и т. д.) на русский язык.

5. Предложить Крайоно подготовить необходимые мероприиятия для переведення с осени 1933 г. преподавания во всех школах на русский язьїк и по укреплению учительского состава украинизированньїх школ и представить на утверждения Президиума Северо-Кавказского крайисполкома.

6. Радиовещание на украинском языке прекратить».

У чому різниця - "українізація" і "русифікація"?

Дехто плутається в термінах і вважає подібними за значенням терміни "українізація" і "русифікація". Насправді ж вони протилежні. 

Русифікація - це нав'язування російської мови колонізованим народам, окупованим країнам, - це закриття національних і відкриття, на захоплених територіях для неросійського населення, російськомовних шкіл, газет, радіо і т.д. 

 Хочу наголосити, що в Україні, і на східній Слобожанщині і на Кубані 

українізація (дерусифікація) полягала у тому, що етнічним українцям дали можливіть вчитися українською мовою, читати українською газети і слухати радіо, дивитися українською вистави і читати у бібліотеці книжки.

Але на східній Слобожанщині і Кубані національне відродження тривало тільки близько семи років. З того часу в Росії немає ані україномовних шкіл, ані бібліотек, ані газет, ані театрів… 

Причини Голодомору, як злочину, ніколи в СРСР не розслідувалися. Та це і не дивно, бо як злочинець міг розслідувати свої злочини, які вчиняв сплановано і свідомо? Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади, замовчування факту масштабного голоду в Україні у 1932-1933 роках, ще раз підтверджує його штучність і той факт, що він був зорганізований владою.

Іноді для виправдання розстрілів, заборон і переслідувань їх намагаються показати як боротьбу з екстремістами, націоналістами, антидержавними партіями чи шпигунськими громадськими організаціями. Це мовляв вони, - лідери, еліта українців погані, а «простий народ ми любимо». І починається навішування локшини про  "хороших простих українців, і їх солов'їну мову..."

Депортації народів Північного Кавказу і Криму, ліквідація Республіки Німців Поволжя і переселення німців у Казахстан, переселення людей певних національностей з прикордонних територій, наприклад, переселення корейців, поляків, фінів, демонструють усім, що карали людей за національною ознакою, карали всю націю без винятків. Єдина вина німців, корейців, кримських-татар, чеченців і інгушів у тому, що вони були німцями, корейцями, кримськими-татарами, чеченцями і інгушами.

Так було і у випадку Голодомору, - була оголошена війна на винищення всій українській нації, без розбору. Єдина вина українців була в тому, що вони українці. Системно нищилась українська мова, культура, натомість насаджувався суржик і декоративна шароварна культура музейного типу. В Росію вивозилися археологічні пам’ятки, експозиції музеїв, історичні архіви, фальсифікувалася історія, викорінювалася історична пам'ять нації…

Стефанко С.Л.

Продовження:
Історія українізації - Частина 7 (заключна) - Одразу після Голодомору… Хвиля русифікації

Першою державою, що визнала Голодомор, стала гітлерівська Німеччина