Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 296
  • Переглядів: 350

Херсон – це Україна. Чому місто не було і ніколи не буде російським

Категорія:

1778 рік донині вважається офіційною датою заснування Херсона. І хоч з цією датою, як і з іншими, що стосуються великих міст на півдні, "не все так однозначно", саме того року Російська імперія закріпилася у межиріччі Дніпра і Південного Бугу.

Через кілька років буде завойований Крим, заснована Таврійська губернія на лівому березі Дніпра, натомість Херсонщиною ж тривалий час вважатимуть неозорі степи на правому березі Причорномор'я, які охоплювали терени навколо теперішніх Кропивницького, Тирасполя, Одеси. Саме такою була Херсонська губернія з центром у Херсоні.

Український історик і журналіст Роман Кабачій у своїй статті для ВВС News Україна пише про історичні й культурні причини патріотизму тимчасово окупованої Херсонщини.

Власне "на широкі херсонські степи" відправляє свого героя Миколу Джерю Іван Нечуй-Левицький з серця України – Черкащини. Українців з найближчих губерній використовували як "підручний матеріал" для заселення краю. Формувалася Чорноморська Україна.

Але українці не прибували на пусте "Дике поле". До приходу сюди Російської імперії тут існувала мережа паланок (організаційних структур) та зимівників (хуторів, своєрідних фермерських господарств) Запорізьких Січей, дві з дев'яти яких перебували на початку XVIII століття на території нинішньої Херсонщини, – це Кам'янська на правому березі  Дніпра та Олешківська на лівому.

Козацький хрест на цвинтарі при в'їзді в місто Берислав (правий берег нинішньої Херсонщини)

Попри те, що лівобережна частина входила до Таврійської губернії, Херсон як останнє велике місто на Дніпрі притягав до себе як господарський і культурний центр. Приміром, жив у Олешках, будучи в опалі за свої проукраїнські погляди, засновник краєзнавчого музею Віктор Гошкевич: на роботу в Херсон добирався через річку.

На лівому березі, у Чаплинці, заснованій турбаївськими повстанцями (виступили проти кріпацтва в кінці 18 століття - ред.), народився драматург Микола Куліш, роки юності якого пов'язані вже з Херсоном.

Губернський статус Херсона, утримуваний усе ХІХ століття до 1917 року, ніс привілей культурного центру у порівнянні до промислового Миколаєва та торгівельної Одеси. На театральній сцені Херсона, поруч з Єлисаветградом, ставили свої постановки корифеї українського театру.

Через Правобережжя в Херсон заходили й літературні впливи. Осердям українського життя в місті стала так звана Стара Громада, що отримала в часи Української революції формальну назву "Українська хата".

На чолі її стояв письменник Микола Чернявський, до якого навідувалися свого часу Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко та інші.

"Українська хата" організувала навесні 1917 року кілька тисячних мітингів на підтримку Центральної Ради. Тоді ж в місті започаткувалася громада Автокефальної церкви, яка проіснувала до 1924 року. Заснований хор за лекалами капели "Думка" Нестора Городовенка, яким керував Гнат Ситник.

Певний ментальний кордон, який творився поміж правим і лівим берегом нинішньої Херсонщини, відзначали уже в роки українізації представники більшовицької ЧК-ДПУ-НКВС.

Вони писали, що якщо у Каховці та Скадовську лунають заклики до відновлення монархії й "єдиної неділимої", то в околицях Берислава і Херсона – вільної України та гетьманату.

Про це свідчать документи державного архіву Херсонської області. Херсон був центром Херсонської округи у 1923-1930 роках.

1944 року виникла Херсонська область у її сучасних кордонах з територіальною перевагою на лівому березі.

Етнічний чинник

Принцип заселення півдня представниками різних націй формував як національну терпимість, так і нову систему цінностей, в основі якої лежали ринково-економічні відносини та особиста свобода кожного. Український елемент в цьому процесі відіграв ключову роль.

Багатонаціональний характер Херсонщини можна було порівняти з Бессарабією. Проте, якщо остання остаточно увійшла до УРСР в 1944 році у своїй багатоманітності й такою вже залишилася, то Херсонщина на момент того року її практично втратила.

На території краю були польські, чеські, російські, молдавські, німецькі, єврейські села і шведська колонія у нинішньому селі Зміївка. Багато сіл носили тюркські (ногайські) назви від часів перебування в цих степах ногаїв, витіснених царатом в Крим.

Польський костел у селі Правдине (історична назва Цареводар)
Польський костел у селі Правдине (історична назва Цареводар) зараз перебуває на лінії розмежування на підступах до Херсону

У міжвоєнний період було два національних райони на правобережній частині – німецький з центром у Високопіллі (Кронау) та єврейський в Калініндорфі. У самому Херсоні на той час було три основних громади – українці та росіяни по 36% та євреї – 25%.

У 1944 році проведено тотальну зміну топонімів, які могли натякати на будь-яке національне розмаїття – знищено тюркський колорит у назвах краю, вичищено німецькі і єврейські назви, навіть польські Янівки стали Іванівками.

У містах набирала обертів русифікація, на селі ж навпаки – домінуючий український елемент почав поглинати російський, польський, молдавський. Сталося це не без "допомоги" радянської політики перемішування народів та окремих груп. У 1944-1951 роках на Херсонщину прибули ешелони з українцями із Польщі, спершу лемками та холмщаками, а в 1951 році – з бойками.

Якщо перші встигли переважною більшістю втекти на Західну Україну, то другі осіли назавжди. Проте усі вони "відкривали очі" українським колгоспникам на можливість вільно висловлювати свої погляди, мати право до релігійних потреб тощо.

Один з переселенців – лемко Адам Фемяк відкрито виголошував, що "коли б людям дали свободу, як про це говориться в Положенні про вибори, то жоден комуніст не був би обраний, оскільки вони всім остогидли. Комуністам, звичайно, рай, а решті – помирай".

У наступні роки практика перевезення чи вербування до життя в степах жителів із західних і центральних областей УРСР продовжилася. Проте не зникло одне – повага до іншості.

Господарчий чинник

Херсонський письменник Антон Санченко відзначав, що в регіоні існує "потужний фермерський рух і дух власності та захисту своєї землі". Проте він не згадує про корені цього явища, яке насправді стосується не всіх херсонських районів.

З одного боку, історія нам говорить про функціонування тут хуторів-зимівників, більшість їх існує на мапах в назвах теперішніх сіл. Коли більшовики згорнули НЕП і почали колективізацію, степовики нарікали: "От якби дать сюди Махна, то ми усі б чисто пішли в повстанчеські загони". Мова тут радше про північніші регіони Херсонщини, зайняті вирощуванням зернових.

Південь – Гола Пристань, Олешки, Скадовськ, Каланчак – спеціалізуються на овочівництві, виноградарстві, баштанництві.

Після розвалу колгоспної системи херсонські селяни не здали свої паї в новостворені форми колективної власності (паї досягали 8 га на людину), а стали господарювати самі. Символом цієї "овочевої свободи" став оптовий ринок у Великих Копанях.

Чорнобаївка

Задовго до того, як Чорнобаївка стала відомою в Україні, на Херсонщині її знали за двома ознаками: очолюваний Дмитром Моторним колгосп-мільйонер (що дорівнювало слову заможність) і Чорнобаївський народний хор.

У 2004 році єдиною "помаранчевою діркою" серед округів областей півдня і сходу був округ 186, до складу якого входили Білозерський район, зокрема, Чорнобаївка та Комсомольський район Херсона.

Віктор Ющенко переміг тоді також в інших приміських сільських районах – Гола Пристань, Скадовськ, Цюрупинськ (Олешки), але в рамках округів цього вже було не зауважити.

"В останні роки культурний Херсон саме тим був цікавий, що почали з'являтися дуже різні альтернативи, коли людина могла знайти для себе події на будь-який смак, і не тільки подивитися, але й взяти участь, – говорить Олена Афанасьєва, директорка центру молодіжних ініціатив "Тотем". – А як подивилася, які афіші зараз вішають по Херсону окупанти, то це відкидання на 20-30 років назад".

Афанасьєва нарікає, що з кожного десятка її знайомих по культурних ініціативах херсонців виїхало дев'ятеро: "Виїхали найбільш активні, закріпилися по резиденціях, влаштували дітей. І я боюся, що коли визволять Херсон, у культурному сенсі там буде Олешківська пустеля".

Статтю подано з невеликим скороченням

Фото в тексті: Роман Кабачій

Мій коментар:

Я народилася в Херсоні та прожила там 24 роки. Не можу погодитися з автором статті в тому, що за часи УРСР, як він пише, в Херсоні не зникла повага до іншості. Як раз навпаки. Зникла! Багато хто, наприклад, ставав раптом росіянином, бо це було вигідніше. Мій дід приписав собі -ов до прізвища в часи війни чи одразу після неї, у мами в паспорті чомусь національність була записана як "русская", хоча її батьки – мої дід і баба – були українцями з Вознесенська Миколаївської області. Мама народилася під час війни під Іркутськом – тому і стала "русской" (тоді таку політику проводив СРСР – щоб було більше "русскіх" і менше українців, білорусів, татар, греків).

Усіх робили совєцькими людьми – в Херсоні, коли я вчилася, була усього одна українська школа! Навіть не українська, а "школа з поглибленим вивченням англійської мови з викладанням предметів українською мовою". Так вона називалася. Але потрапити туди було дуже важко. Уявіть, одна школа на велике місто, обласний центр! Ще, правда, було викладання українською в інтернаті, який знаходився на виїзді з міста.

Друге, що є дуже важливим моментом, про що автор статті не згадав, – в Херсон масово приїздили етнічні росіяни, а не тільки жителі з із західних і центральних областей УРСР. Навпаки, в Херсон із західних областей як раз ніхто не приїздив. Були, звичайно, поодинокі випадки, що скоріше було виключенням, а не тенденцією. В Херсон направляли молодих спеціалістів з Харківського політехнічного інституту. Мій батько – приклад. Він і ще троє його друзів після закінчення ХПІ приїхали працювати на Херсонський комбайновий завод.

В основному, до Херсона приїздили росіяни. Причому, як приїхав один, то згодом приїжджала уся рідня. Маю приклад: другий чоловік моєї бабусі, яка овдовіла у 42 роки і вийшла за нього заміж в 50, бо він був заможнім залізничником, перетягнув до Херсона з Тамбовської області трьох сестер з чоловіками та зграєю племінників, купу інших родичів. Таких переселенців з РФ було в Херсоні дуже багато. Мої сусіди з багатоповерхівки, куди ми переселилися 1980 року, приїхали в Херсон з Уралу.

Після проголошення Незалежності України діти та внуки цих росіян не могли з цим змиритися, знущалися з української мови, лаяли все українське. Не можу забути випадок, що стався зі мною у 1997 чи 1998 році, коли у черзі на теплохід з дачі ми з маленьким тоді сином розмовляли українською мовою. Якась кацапка розвернулася і каже: "О, хохля!" і почала сміятися. Я її тоді ледь не побила. Але мій зросійщений батько схопив мене за руки й відтягнув від неї (замість того, щоб допомогти дати їй у рило!) Ось так багато років українці Херсона пристосовувалися до нахабних росіян, плазували перед ними, намагаючись позбутися своєї українськості, усюди говорили російською мовою. Причому говорили російською з власної волі! У 1998-му вже їх ніхто не примушував говорити російською, але вони продовжували. У 2004 році я організовувала похорон бабусі. То на мене багато хто криво дивився, хоча я говорила вишукано літературною українською. Я відчувала, наче я ображаю їх, говорячи українською. Дехто з моїх друзів та знайомих, які знали, що 24 роки свого життя я розмовляла тільки російською, казали: "Що ти випендрюєшся!" або зі знущаням: "Ой, як ти защебетала!" Хоча були й такі, які казали: "Говори українською, хоч послухаю, коли сама не можу".

У 2013-му, коли тільки почався Майдан, мої знайомі вчительки з Херсона казали мені: "Що ви там майданите в своєму Києві? Ви там у Києві з жиру біситеся?" І хоч після 2014 року в Херсоні на мене вже не дивилися косо, коли я говорила українською, вони у своїй переважній більшості продовжували голосувати за Сальдо, за Регіони, за Мураєва та ОПЗЖ. Навіть цього року в січні, коли я була в Херсоні, мені дорікнула сусідка, коли я з її внуком почала говорити українською: "Он па-укАински не панімаєт!" Чому дитина, народжена в Україні, в 2022 році не розуміє українську мову? Як таке може бути? Адже ж кажуть, що Херсон – це Україна!

Після окупації Херсона цього року, в травні чи червні в одній з херсонських груп у ФБ я дорікнула херсонцям, що вони навіть після окупації досі пишуть на мові агресора. То на мене накинулися з матюками і прокльонами. Україну вони розглядали як дійну корову: цікавилися переважно виплатами на дітей, бюджетники – виплатами зарплат. З Херсона українці виїхали. Виїхали активні і самодостатні. Думаю, вже не повернуться. Мої знайомі з Херсона, які виїхали на початку 2000-них до Києва, стали українцями тільки в Києві. Зараз говорять українською, у Херсоні продали своє майно і покінчили з ним назавжди. Думаю, так само буде і з тими, хто виїхав навесні цього року. Права Олена Афанасьєва, згадувана у статті.

Наші інтереси: 

Цікава історична інформація про Херсон та Херсонщину, яку багато хто, можливо, не знав.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вперед, до нової Галілеї!

Дороговказ для Галілеї: наша стратегія у післякризовому світі (+аудіо)

В Україні розгортається потужний духовний спалах, співвимірний зі спалахом у Галілеї часів Ісуса Хреста. Слово «Галілея» означає «Слава». Разом зі славою в Україну повертається шляхетна Галілея –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Так, багато цікавого, Олено, дуже дякую!

Особливо - твоє свідчення корінної херсонки !!!

«Повага до іншості» - це притуплення українського розвитку, і прихований привід для обмосковлення. 

Щось таке, як «толеранція» до всього неприроднього. 

Адже українці з повагою ставляться до культурних людей, які поважають їхню культуру: до України завжди тікали пригнічені з відусіль. 

Але за часів московської окупації ця повага перемінилася в деяких на рабську покірність москалеві. 

І те, що хтось накидається на повноцінних українців (як Ти, Олено) - це часто злість, що сам до цього не доріс. 

Від себе додам про прадавні українські здобутки на Херсонщині. 

Коли я туди поїхала 2013 року на запрошення приятельки Олени Пастушенко, мене обурило, що в Херсонському краєзнавчому музею (!) нічого українського не було (чи змінилося??): там показували всього-навсього грецькі і римські сліди України…

Не повіривши в таке молоде минуле України, відшукала херсонського краєзнавця-археолога Миколу Оленковського. 

Він тоді ще працював усамітнено в «немодні» часи над українськими слідами. Згодом визнали його високий  міжнародній рівень!

Ось крихта його доробку:

https://www.ar25.org/article/hersonshchyna-davniy-ukrayinskyy-kray-4.html

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Коментарі

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Так, багато цікавого, Олено, дуже дякую!

Особливо - твоє свідчення корінної херсонки !!!

«Повага до іншості» - це притуплення українського розвитку, і прихований привід для обмосковлення. 

Щось таке, як «толеранція» до всього неприроднього. 

Адже українці з повагою ставляться до культурних людей, які поважають їхню культуру: до України завжди тікали пригнічені з відусіль. 

Але за часів московської окупації ця повага перемінилася в деяких на рабську покірність москалеві. 

І те, що хтось накидається на повноцінних українців (як Ти, Олено) - це часто злість, що сам до цього не доріс. 

Від себе додам про прадавні українські здобутки на Херсонщині. 

Коли я туди поїхала 2013 року на запрошення приятельки Олени Пастушенко, мене обурило, що в Херсонському краєзнавчому музею (!) нічого українського не було (чи змінилося??): там показували всього-навсього грецькі і римські сліди України…

Не повіривши в таке молоде минуле України, відшукала херсонського краєзнавця-археолога Миколу Оленковського. 

Він тоді ще працював усамітнено в «немодні» часи над українськими слідами. Згодом визнали його високий  міжнародній рівень!

Ось крихта його доробку:

https://www.ar25.org/article/hersonshchyna-davniy-ukrayinskyy-kray-4.html

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Володимир Самотий.
0
Ще не підтримано

Спробуємо спрогнозувати що буде далі. На даний момент українці з Херсону виїхали і більше туди не повернуться. Після перемоги ЗСУ і визволення Херсону його покине переважна більшість росіян які виїдуть в РФ. А хто туди приїде? Ізраїльські хозари будувати новий єрусалим від Дніпра до Одеси

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
0
Ще не підтримано

Хто сказав, що українці туди не повернуться ? Зрештою, вони мають на це першочергове право. І напевно до того готуються ще з їхнього тимчасового прихистку: адже український дух працює «на всіх фронтах»!

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Зірко, якщо вони вже трохи пожили у Києві, то точно не повернуться! Я колись називала Київ плавильним казаном, куди приїздили люди з Херсона, Донецька, Кропивницького та інших так званих "російськомовних" міст і переплавлювалися в нову якість – вони ставали більшими українцями, ніж українці, які жили в українському середовищі серед українських традицій і в українській культурі з народження. Я маю багато прикладів таких українців. Я давала статтю про дівчинку з Мелітополя декілька місяців тому, – "Україна на хірургічному столі: одужання і пошук української ідентичності". Це – також приклад того плавильного казану.

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Думаю, що росіяни Херсона не виїдуть з Херсона до РФ. Хіба що відверті колаборанти. Росіяни Херсона вже є де-юре політичними українцями! Не проміняють вони Херсон (маючи дачі на Дніпрі, маючи теплий клімат і дешеві овочі) на свою історичну батьківщину! Дуже сподіваюся, що ця війна їх хоч чомусь навчіть.

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
0
Ще не підтримано

Все таки сподіваюсь, що деякі херсонці повернуться, адже часи міняються. Столиці поступово тратять свою привабливість на користь провінції. Тим більше, якщо історія, наука, освіта… українізуються.

З мого особистого досвіду наведу такі два  приклади:

- молода харківська пара покинула Німеччину, де живе мама чоловіка, бо пізнавши «Захід» вони вибрали Україну в війні. За фахом він - адвокат,  вона - політолог.

- 50-літня Х ерсонка, проживаючи тимчасово в Німеччині, вивчає українську, і нею гордиться. В розмові зі мною, вона призналася, що багато чого не знала, і тепер говорить про «нашу» мову. Це було ще перед страшними московськими  звірствами.

Крім того, ще не писана-сфільмована історія українського спротиву додасть гордості бути херсонцями, та корінними жителями інших українських місцин. 

Щодо росіян, які зайняли місця українців, обов’язково доведеться виготовити правове поле з відповідними до них вимогами. Не опускаймо передчасно рук, багато чого залежить від нас, українців: бачите, як міняється світ !?

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Зірко, не вір усім тим "біженцям"! Та 50-річна жіночка з Херсона знайде усі можливості, щоб залишитися в Німеччині. Знаю я таких.

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
0
Ще не підтримано

Ну Тобі, мабуть, видніше…

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !