Нове енциклопедичне видання «Український світ» стане ідеологічною основою формування національно-державницького світогляду громадян України. А це означає, що необхідно повністю очистити нашу національну свідомість від усіх ворожих впливів, вилікувати покалічену національну ментальність і навчитися правильно розуміти свою історію. Виступ Петра Таланчука на засіданні Всеукраїнської науково-практичної конференції «Від ідеї держави народовладдя – до виховання національно-свідомого громадянина: українська модель розвитку суспільства» 10 грудня 2025 року.
Петро Михайлович Таланчук – український науковець і політик, 2-й Міністр освіти і науки України (1992–1994), президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Шановні учасники сьогоднішньої конференції! Щиро вітаю вас у стінах Університету «Україна» і бажаю нашому зібранню успішної роботи.
Ця конференція обіцяє бути цікавою з точки зору важливості проблем, які на ній розглядаються, і з точки зору актуальності рекомендацій, які планується прийняти.
Але я хочу звернути вашу увагу на групу дуже важливих проблем, про які ми часто забуваємо і мало робимо, аби їх вирішувати. Як на мене, вони є фундаментальними.
Мова йде про якість освітньо-виховної системи. Адже вона є вирішальним фактором у формуванні світогляду громадян, а відтак у забезпеченні стабільного і ефективного існування як світової цивілізації, так і у розбудові нашої держави.
На сьогодні всі добре усвідомили, що «В людині при появі на світ немає ні негативного зла, ні позитивного добра, а є тільки можливість і здібність до того і другого, якщо їх розвивати в собі в залежності від середовища, в якому він живе, і виховання, яке він отримує в сім’ї і суспільстві», - Р. Оуен. Зрозуміло, що можливість, здібність і здатність формують в першу чергу дві системи – освіта і виховання. Із сказаного витікає, що не існує об’єктивних підстав у жодного народу чи раси щодо своєї вивещенності або зверхності над іншими. Всі люди пішли з одного кореня, а ефективність етносів, їх успішність проявилися пізніше в результаті диференціації як умов їхнього існування (географія знаходження, кліматичні умови, природний ландшафт тощо), так і психосоціального розвитку активності соціуму взагалі й інтелекту кожного індивіда зокрема.
Загалом же фізичний тип, матеріальна і духовна культури людей формується в ході складних комплексних процесів, які тривали сотні тисяч років.
Тож давайте коротко оцінимо стан людства на сьогодні по основному показнику – здатність його успішно розвиватися далі.
Почнемо з світової цивілізації. Світ взагалі і Україна зокрема знаходяться у першій чверті ХХІ століття в дуже критичному стані: ми живемо напередодні, якщо не на початку третьої світової війни. Дуже ймовірно, що якщо вона розпочнеться і стане повномасштабною, то буде використана атомна зброя.
Вихід один: тотальне об’єднання зусиль всього людства, щоб перемогти цей та інші загрозливі виклики. Зробити це не просто, бо людство дуже багатогранне, різноманітне у всіх своїх проявах. І сьогодні ми всі є свідками того, як стара безпекова система розвалюється. Гуманістичні концепції ХХ століття більше не працюють, вони виявилися безсилими перед старим банальним злом. Нагадаю, що після другої світової війни людство, оцінивши неймовірні як людські, так і матеріальні жертви, порозумнішало і створило ряд структур, що повинні були хоч якимось чином гасити конфлікти. Не можу стверджувати, що ці системи були дуже ефективними, але все-таки вони щось демпфірували.
А що ми маємо на сьогодні? Відібрали в неї третю по потужності у світі атомну зброю, надавши їй липові безпекові гарантії. Між іншим, серед цих гарантів є й московія. А тепер, подумайте, чи посміла б московська орда напасти на Україну, якби в неї була така потужна атомна зброя. Питання риторичне.
Або візьміть інші структури, що оберігають безпеку, чи обстоюють і захищають права людини – Рада Безпеки ООН, Міжнародний суд, Червоний Хрест та ін.
Практичні результати діяльності цих міжнародних організацій дуже низькі, щоб не сказати ялові.
Любе рішення Радбезу ООН, що не задовольняє московію, ними ж блокується. На главу цієї ж держави путіна, визнаної світом як державу-терористку, міжнародним судом видано ордер на арешт, а він їздить по світу туди, куди йому заманеться. Ніхто його не заарештовує, в т.ч. і країни, які буцім-то визнають рішення Міжнародного суду.
У світі мають місце десятки військових конфліктів, які забирають сотні тисяч людських життів, породжують мільйони біженців, а ефективних рішень з боку ООН та інших відповідних структур не має. Є тільки до сліз зворушливі нікому не потрібні співчуття.
Сказане вище стосується життя і діяльності міжнародної спільноти. Але ситуація не краща у нашій рідній Україні.
Сьогодні Україна переживає дуже непростий час – йде страшна війна московитів проти України, кінцевою метою яких є знищення українського народу, а відтак його держави й історії. Усі українці мусять засвоїти одну фундаментальну істину: одночасне існування суверенної України та імперської московії неможливе, бо на одному фундаменті дві споруди існувати не можуть. А оскільки Древня Русь є попередницею сучасної України, то цілком справедливим є й її правонаступництво. Саме тому всі щирі українські патріоти вірять у нашу перемогу над московською ордою.
Ми не будемо відновлювати Україну з її імперо-комуно-шовіністичними язвами, ми будемо будувати нову омріяну Україну. Але до перемоги ще далеко. Нинішня війна залишить нам багато руїн. Крім того, за 34 роки незалежності ми зробили дуже сумний, щоб не сказати гірше, ужинок.
Україна сьогодні – це держава, в якій Конституція проголошує парламентсько-президентську форму правління, а реально в ній функціонує президентсько-парламентська.
Це держава з законодавчим органом – Верховною Радою, суб’єктність якого визначають не народ і Конституція, а офіс Президента.
Це – держава з таким виборчим законодавством, яке створило безаналогову виборчу систему, що забезпечує масове голосування громадян проти власних інтересів.
Це – унікальна країна, яка на найвищому управлінському рівні нищить державну мову та українську ідентичність.
Це – держава, в якій вільно почуваються всілякі відверто антиукраїнські, антидержавні «гражданские конгресы», «интернациональные движения», інші проімперські, проросійські, прокомуністичні об’єднання. Вона допускає виступи в парламенті недержавною мовою.
Унікальна ця держава і тому, що вона проголошує рівність як тих релігійних конфесій, що працюють на зміцнення саме української держави, так і тих, що її розхитують, нищать, знову тягнуть до московського ярма.
Унікальна і тому ця держава, що своїх синів, які, не шкодуючи крові і навіть свого життя, боролися за її відродження під синьо-жовтим прапором, що став тепер державним, так і не урівняла в правах з тими, хто захищав рідну землю від фашистської навали під червоними прапорами.
Унікальність українського суспільства проявляється ще й у тому, що в нього відсутня єдина продумана й ефективна система національно-патріотичного державницького виховання від юнацтва до зрілого віку. Наслідком цього є те, що значна (дуже велика) частина українців мають світоглядну розмитість і страждають розхристаною свідомістю: думають одне, пишуть друге, говорять третє, а роблять четверте.
Є і інші питання щодо якості нашого життя: чому технології з кожним днем стають все краще й краще, а люди - все гірше; чому наша система освіти і виховання випускає так багато високоосвічених мерзотників, зрадників, корупціонерів, бариг та інших покидьків? А вони потім масово проникають у систему влади і створюють її основу.
Оцініть, яку шкоду наніс Україні корупційний скандал кабміндічгейт. Урядовці вищого рангу організували розкрадання десятків мільярдів гривень у держави. І це має місце в той час, коли йде війна на знищення українців, їхньої держави і історії. В той же час реакція влади – ІБД, імітація бурхливої діяльності. Всі ці негаразди вкупі призводять до провалів в усіх сферах особистого, суспільного і державного життя.
6 грудня 2025 року православні відмічали День Святого Миколая. І ми побачили смуток Великого свята: Святий Миколай шукає зниклих дітей у знищених містах України.
Причинно-наслідкове переосмислення деяких загальних рис часоплинного розвитку людських племен, етносів, народів та спільнот заперечує штучний поділ народів на історичні й неісторичні, хоч сьогодні у світі і нараховується близько двох тисяч етносів і лише близько двохсот держав. Тобто далеко не всі народи мають таку розкіш, як власна держава, під якою в даному випадку ми розуміємо найвище надбання народу, яке дозволяє бути йому вільним!
На превеликий жаль, до етносів, який поки що не зміг збудувати свою повнокровну національну модерну державу, належить і український. Українці за словами О. Мостової, опинилися на окупованій хохлами території. В результаті вони живуть у суспільстві «вищої форми демократії»: кати вважаються слугами народу, його захисники й заступники – ворогами народу, а мафіозі – розумом, честю і совістю епохи. Різко, але справедливо про це сказала Л. Костенко:
«Ми хочем тиші, хочем храмів,
Ми хочем музики й садів,
А всі залежимо від хамів,
Від хренів, хряків і вождів!»
Підтверджень, що сказане є правдою, ви чуєте щодня уже протягом більше 34 років «незалежності» України! Чому ж так сталося?
Це перша група запитань.
Друга група – що ми за народ, що єднає і різнить нас з іншими народами світу, чому одні народи створюють свої держави, інші - ні тощо, - вимагає відповіді обов’язково, бо ці питання доленосні для кожного народу і є, фактично, питаннями життя і смерті етносу.
Третя група питань вимагає не тільки відповідей, а й рішучих дій: чого ми хочемо, куди ми маємо йти у своєму розвитку, яка наша загальнонаціональна українська мрія, як її здійснити.
Шукаючи відповіді на поставлені питання, ми неодмінно приходимо до усвідомлення формування ще однієї, вельми важливої для нинішнього і наступних поколінь проблеми – про місце і роль України як у Європі, так і в усій новій світобудові. Іншими словами, мова йде про нову парадигму розвитку світу і в цьому контексті – як змінити Україну, і як Україна може допомогти собі і світові?
Радикальна проблема – чи здатні українці в сьогоднішніх умовах захистити і зберегти свою державу та розбудувати її до рівня кращих світових зразків.
Спробую коротко відповісти на ці питання.
Наша стратегічна мета: перемогти московитів, забезпечити собі надійне мирне майбутнє і побудувати нову омріяну державу для народу, а не навпаки. А для остаточної перемоги недостатньо подолати московитів військово, економічно і дипломатично. Їх необхідно перемогти й світоглядно. Союз розвалився, Україна вийшла із нього. Але необхідно, щоб цей онкологічний союз вийшов як з України, так і з кожного з нас.
Оксана Забужко поставила це питання різкіше: «Світ повинен виблювати із себе росію, щоб не померти від отруєння злом».
Хіба можна очікувати від орків чогось доброго, якщо московія – держава, просякнута гнітом, насильством, шовінізмом і жорстокістю, що тягнуться крізь її історію від початку створення і до сьогодення. Сьогодні вона визнана світом як держава-терорист.
Оцініть, що з цього приводу сказав про московитів та їх державу видатний російський вчений І. П. Павлов у своїй лекції «Об уме вообще, о русском уме в частности», прочитаний ним в 1918 році (цитую мовою оригіналу): «…если целый народ, в своей главной низшей массе недалеко отошедший от рабского состояния, а в интеллигентских слоях большей частью лишь заимствовавший чужую культуру, и притом не всегда удачно, народ, в целом относительно мало давший своего самостоятельного и в общей культуре, і в науке, - если такой народ вообразит себе вождем человечества і начнет поставлять для других народов образцы новых культурных форм жизни, то мы стоим тогда перед прискорбным, роковыми событиями, которые могут угрожать данному народу потерей его политической независимости».
А хіба не цією дорогою йде сьогодні так звана російська федерація? Питання риторичне.
Отже для того, аби перемогти орків світоглядно, ми всі, як один, мусимо бути свідомі свого походження, роду й народу і добре розуміти, що написання самими українцями своєї історії, глибоке вивчення, осмислення та засвоєння її уроків є найкращим стимулом для перемоги.
«Якщо не знаєш свого минулого, то ти негідний свого майбутнього», - вчить народна мудрість.
«Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам», - стверджує Ярослав Дашкевич.
«Нам треба визволитися від змови чужих істориків і треба наново дослідити – хто й як, коли й де затруїв нас чужим історизмом, накидаючи нам корисні для себе погляди, щоб в цей спосіб покалічити українську думку й свідомість, і науку, а тим самим і дальший розвиток», - вторить йому Володимир Паїк, український історик з Канади.
А цей перегляд, уточнення своєї істерії, визволення від чужих, дуже часто ворожих, історичних наративів в силу об’єктивних і суб’єктивних причин здійснити непросто.
І щоб виконати поставлене завдання, хочемо цього чи ні, але ми вимушені будемо використовувати існуючі джерела.
Звертаючись до історії, як до джерела і сховища світового досвіду людського розвитку, варто бути дуже уважним і обережним. І для такого застереження є причини. Насамперед, історія, як наука, належить до групи гуманітарних, в якій неможливо приймати однозначні чіткі висновки або рішення, як у математиці. Один і той же факт чи подію дослідники можуть трактувати по-різному, виходячи зі свого світогляду, переконань або власних логічних висновків. Це є причиною, яка заважає об’єктивно розглядати ті або інші процеси і надавати об’єктивну неупереджену оцінку подіям, залучаючи і певні історичні періоди «політично-правильної» кон’юнктури, зацікавлені погляди стосовно тих або інших проблем.
Для чесних істориків історія є пошуком найбільш правдоподібного пояснення відомих подій і фактів.
Не менш серйозною проблемою для істориків є трактування так званої «дописемної історії» або «темних століть», не висвітлених у письмових джерелах. Саме їхня відсутність є причиною генерації гіпотез та припущень і надає можливість домислювати те, що залишилось «за кадром». А це домислення значною мірою залежить від особистості автора.
Але особливою вадою багатьох писаних історій є їхня свідома фальсифікація і відверта брехня.
На превеликий жаль, історію багатьох імперій та країн, як і народів, писали переважно на привласненні чужих надбань, фальсифікаціях, вигадках, аферах тощо. Особливо у цьому вирізняються історики, що писали історії Греції, Риму, Ізраїлю й росії. Цей факт дає мені право ввести термін «грецапізм», який визначає наукове шулерство у висвітленні історичних подій та фактів. Цей термін визначає таке аморальне явище, коли представники одного народу або чужорідні автори на його замовлення гребуть і хапають здобутки інших народів і тут же роблять їх «исконно своими», аби показати, які вони древні та великі. Таких прикладів в історії безліч: країни, які в історії з’явилися значно пізніше, раптом оголошують себе засновниками міст і держав, де їх і близько не могло бути, або присвоюють собі назву держави, яка була створена на тисячоліття раніше, ніж ця новонароджена тощо. Одним словом, усі або майже всі письмові джерела пройшли через переписування і фальсифікацію зацікавлених правителів і народів на свою користь. До прикладу: греки нав’язали світові своє бачення історії. Людство мало вірити вигадкам, що все пішло від греків і що тільки вони – мудрі.
На превеликий жаль традиційне уявлення про нашу давню історію часто також не претендує на об’єктивність, бо суперечить і джерельному матеріалу, і науковій методології, й історичній логіці, а підґрунтям багатьох «незаперечних» історичних істин насправді є не факти, а замовлення власть імущих – імператорів, королів, царів, князів, воєвод або ж світоглядні уподобання авторів, що писали ці історії.
Тому не можна не погодитися з твердженням А. Токвіля, що «Історія – це картинна галерея, в якій мало оригіналів і багато копій».
Нове енциклопедичне видання «Український свуіт» (ЕВУС) повинно створюватись, виходячи з інших генетичних і ідеологічних засад. В його основі повинна бути історична правда, а ядром – національно-державницький світогляд. Провідна ж ідея цього енциклопедичного проєкту полягає в тому, щоб Україна зайняла гідне місце серед народів світу.
На превеликий жаль українці не були зафіксовані ні у власній історії як унікальний народ із тисячолітньою культурою, ні у свідомості усього світу, що порівняно навіть із багатьма Європейськими народами та народами світу українці – обдарована нація, від природи наділена, як правило, великими задатками і в перспективі стануть колись новою Еладою.
Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелося на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в світі в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів.
Стратегічне завдання українцям на сьогодні: відновити свою справжню історію і на цій основі відчути велич своєї тисячолітньої місії у світовій цивілізації.
Ми – українці – цікаве явище. Ми є творцями першої у світі демократичної республіки (за визначенням К. Маркса). Це були ті часи, коли козаки обирали гетьманів.
Правдоподібно, що ми є народ, в надрах якого була створена перша Конституція у світі. Так, Конституція Пилипа Орлика (як ми її називаємо, а насправді вона була написана колективом козаків на чолі з П. Орликом) була віддрукована 1710 року, Конституція США – 1787 р., Польська та Французька – 1791р.
І такий перелік видатних проривів можна продовжити.
Пропонуючи видання ЕВУС, ми пам’ятаємо, що останнім часом в Україні були видані – Радянська Енциклопедія Історії України, Українська Літературна Енциклопедія, Географічна Енциклопедія України та ін. Але всі вони не позбулися до кінця ворожого впливу імперсько-більшовицько-ординських догматів московії, нахабної брехні і фальсифікації історичної науки.
Без створення власної повної історіографії українці приречені знову і знову приймати чужі наративи. Тому багатотомна «Енциклопедія Українського світу» - не просто науковий проєкт, а акт відновлення історичної суб’єктності.
Нове, якісне енциклопедичне видання «Український світ» стане ідеологічною основою формування національно-державницького світогляду громадян України.
А це означає, що необхідно повністю очистити нашу національну свідомість від усіх ворожих впливів, вилікувати покалічену національну ментальність і навчитися правильно розуміти свою історію. Бо ще й сьогодні в масовій уяві існує образ «народу-жертви», хоча Україна – найбільша країна Європи; немає одностайної позиції щодо того, коли і як виникла наша державність, але ми свідомо спадкуємо саме Русь? Чому козацтво – український феномен, але водночас не розглядається як складова європейського історичного розвитку?
Левову частку виконання завдання формування національно-державницького світогляду повинна взяти на себе освіта і наука. Для цього необхідно буде провести аналіз складових цього світогляду, сформувати назви і зміст навчально-наукових дисциплін, які його сформують. Після цього здійснити розподіл цих дисциплін в просторі між типами навчальних закладів і в часі, установити при цьому послідовність їх вивчення.
Як на мене, починати необхідно із створення Державного центру формування національно-державницького світогляду усіх громадян країни і надання йому самих широких повноважень і можливостей у цій царині.
Власний центр ідентичності має стати не лише освітньою інституцією – це орган, який повинен повернути українцям право на правду про себе. Історична пам’ять є кодом цивілізації. Без цього коду народ стає об’єктом чужих історичних міфів.
Цей центр можна було б створити на базі громадської організації «Національний інститут українознавства», та залучити також і деякі державні структури відповідного профілю (наприклад НАЗЯВО, інститути АПНУ, тощо).
Створена ідеологічна державна структура покликана організувати і координувати всі роботи, пов’язані з вирішенням проблем формування національно-державницького світогляду громадян як основної рушійної сили державотворення.
Окремо хочу підкреслити, що формування національно-державницького світогляду сьогодні відбувається не лише у школі та університеті. Його формують цифрові платформи, соціальні мережі, музейна і медійна політика. Тому новий Державний центр має отримати повноваження працювати не тільки з освітніми закладами, а й з усією інформаційно-просвітницькою системою країни. Це дозволить створити сучасну систему ідентичності, яка охопить всю молодь – і ту, що в Україні, і ті, що за кордоном. Інакше молодь «виховуватимуть» російські та антидержавні алгоритми соцмереж, телеграмканали тощо.
Водночас необхідно підкреслити очевидне, але часто недооцінене: жоден світогляд не буде сформований без підготовленого вчителя. Саме педагог є носієм і транслятором національно-державницької ідентичності, і жодна реформа не спрацює, якщо ми достатньо не інвестуємо у його професійну підготовку.
У післявоєнний період України потрібна всеукраїнська програма «Вчитель держави» - масштабна перепідготовка педагогів, які зможуть працювати із сучасними змістами, новими методиками та актуальними світоглядними підходами. Це має бути не просто курс чи серія семінарів, а системна політика: підвищення престижу педагогічної професії, формування нового статусу вчителя, забезпечення постійної професійної підтримки та розвитку. Без цього жодна державницька модель виховання не матиме шансів на успіх.
Відповідно центр має виконувати такі функції:
створення та стандартизація курсів з української ідентичності для всіх рівнів освіти;
перевірка контенту музеїв, підручників, інституцій на наявність російських імперських наративів;
підготовка вчителів з державницького світогляду (у т.ч. в межах загальнонаціональної програми «Вчитель держави»);
створення національного канону української історії та культури для освіти та ЗМІ;
моніторинг інформаційної безпеки в освіті (антипропаганда, антидезінформація);
системний моніторинг соціальних мереж на предмет поширення антиукраїнських, проросійських та імперських наративів;
розроблення та впровадження механізмів протидії російській пропаганді в цифровому середовищі, включно з просвітницькими кампаніями, контрнаративами та співпрацею з цифровими платформами (Meta, YouTube, TikTok тощо) для швидкого блокування мереж ботів, обмеження дезінформації та підтримки українського контенту.
Створена ідеологічна державна структура покликана організувати і координувати всі роботи, пов’язані з вирішенням проблем формування національно-державницького світогляду громадян як основної рушійної сили державотворення.
Неможливо заперечувати, що свідомість – це головний ресурс життєдіяльності людини. Суспільні інститути, матеріальна культура й економіка, духовні цінності – цивілізація і ноосфера як такі, - все це результат свідомої діяльності людини щодо перетворення себе і природи на планеті. Але приходиться визнавати, що ні в дитинстві, коли нас виховують батьки, ні в юності, коли нас вчать вчителі, ні пізніше, коли ми стаємо дорослими і ніби «свідомими», ми не отримуємо справжніх знань про свідомість, світогляд та навичок застосування на практиці їх безмежних можливостей.
А ще додатково, дуже бажано, щоб з основами нашої історії та головними її постулатами ми предметно ознайомили світову спільноту, бо ситуація з цією позицією сьогодні вкрай незадовільна.
Крім того, на законодавчому рівні необхідно врегулювати створення та функціонування молодіжних, юнацьких та дитячих виховних організацій. Жовтенят, піонерів, комсомольців та комуністів ми заборонили, а взамін що запропонували? Більше 300 політичних партій, 500 громадських і біля 800 козацьких організацій. Про яку єдність українців можна говорити за таких умов.
І на завершення я пропоную внести до рекомендацій нашого семінару звернення до Верховної Ради та Уряду України щодо створення Державного центру формування національно-державницького світогляду, метою якого є розроблення та впровадження цілісної системи такого світогляду, що ґрунтується на українській ідентичності, патріотизмі, духовності, правовій культурі, історичній пам’яті, цінностях демократії та верховенстві права, що сприятиме прискоренню розбудови нової суверенної України.
І пам’ятаємо, «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути»!!! (В. Липинський).
«Орієнтація на чужі сили завжди ставала могилою для української держави» (Я. Стецько).
Вільною Україна стане тільки після знищення московської держави як імперії.
«Ми – індоєвропейці-слов’яни-українці – варті найвищої оцінки серед народів Землі. Бо з наших земель пішла загальнолюдська цивілізація, і ми – її корінь та спадкоємці.
Ми – українці-слов’яни- індоєвропейці – заслуговуємо оцінки найнижчої. Бо не бережемо належно спадщини пращурів – і українських, і до українських також. Якщо і далі так піде – нащадки обіллють нас презирством. А вороги поставлять монумент українцям, як інкам… Тож час уже взятись за розум! Час піднести свою історичну пам’ять відповідно до належного місця українців у всесвітній історії людства». (Ю. О. Шилов).
Університет «Україна» має певні наробки по цих проблемах і готовий до подальшої співпраці.
Щиро дякую за увагу! Слава Україні!
Наші інтереси:
Формування українського погляду на наше минуле, щоб воно стало трампліном для нашого майбутнього.
Філон Іудей був багатим аристократом і високофункціональним корпоративним психопатом. Свої тексти він генерував як несвідоме, інстинктивне мавпування, подібно до сучасних систем штучного інтелекту...
Гуманний світогляд людини – запорука успішного розвитку людства взагалі і кожної держави закрема
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Нове енциклопедичне видання «Український світ» стане ідеологічною основою формування національно-державницького світогляду громадян України. А це означає, що необхідно повністю очистити нашу національну свідомість від усіх ворожих впливів, вилікувати покалічену національну ментальність і навчитися правильно розуміти свою історію. Виступ Петра Таланчука на засіданні Всеукраїнської науково-практичної конференції «Від ідеї держави народовладдя – до виховання національно-свідомого громадянина: українська модель розвитку суспільства» 10 грудня 2025 року.
260102-talanchukpetromyh-2.jpg
Шановні учасники сьогоднішньої конференції! Щиро вітаю вас у стінах Університету «Україна» і бажаю нашому зібранню успішної роботи.
Ця конференція обіцяє бути цікавою з точки зору важливості проблем, які на ній розглядаються, і з точки зору актуальності рекомендацій, які планується прийняти.
Але я хочу звернути вашу увагу на групу дуже важливих проблем, про які ми часто забуваємо і мало робимо, аби їх вирішувати. Як на мене, вони є фундаментальними.
Мова йде про якість освітньо-виховної системи. Адже вона є вирішальним фактором у формуванні світогляду громадян, а відтак у забезпеченні стабільного і ефективного існування як світової цивілізації, так і у розбудові нашої держави.
На сьогодні всі добре усвідомили, що «В людині при появі на світ немає ні негативного зла, ні позитивного добра, а є тільки можливість і здібність до того і другого, якщо їх розвивати в собі в залежності від середовища, в якому він живе, і виховання, яке він отримує в сім’ї і суспільстві», - Р. Оуен. Зрозуміло, що можливість, здібність і здатність формують в першу чергу дві системи – освіта і виховання. Із сказаного витікає, що не існує об’єктивних підстав у жодного народу чи раси щодо своєї вивещенності або зверхності над іншими. Всі люди пішли з одного кореня, а ефективність етносів, їх успішність проявилися пізніше в результаті диференціації як умов їхнього існування (географія знаходження, кліматичні умови, природний ландшафт тощо), так і психосоціального розвитку активності соціуму взагалі й інтелекту кожного індивіда зокрема.
Загалом же фізичний тип, матеріальна і духовна культури людей формується в ході складних комплексних процесів, які тривали сотні тисяч років.
Тож давайте коротко оцінимо стан людства на сьогодні по основному показнику – здатність його успішно розвиватися далі.
Почнемо з світової цивілізації. Світ взагалі і Україна зокрема знаходяться у першій чверті ХХІ століття в дуже критичному стані: ми живемо напередодні, якщо не на початку третьої світової війни. Дуже ймовірно, що якщо вона розпочнеться і стане повномасштабною, то буде використана атомна зброя.
Вихід один: тотальне об’єднання зусиль всього людства, щоб перемогти цей та інші загрозливі виклики. Зробити це не просто, бо людство дуже багатогранне, різноманітне у всіх своїх проявах. І сьогодні ми всі є свідками того, як стара безпекова система розвалюється. Гуманістичні концепції ХХ століття більше не працюють, вони виявилися безсилими перед старим банальним злом. Нагадаю, що після другої світової війни людство, оцінивши неймовірні як людські, так і матеріальні жертви, порозумнішало і створило ряд структур, що повинні були хоч якимось чином гасити конфлікти. Не можу стверджувати, що ці системи були дуже ефективними, але все-таки вони щось демпфірували.
А що ми маємо на сьогодні? Відібрали в неї третю по потужності у світі атомну зброю, надавши їй липові безпекові гарантії. Між іншим, серед цих гарантів є й московія. А тепер, подумайте, чи посміла б московська орда напасти на Україну, якби в неї була така потужна атомна зброя. Питання риторичне.
Або візьміть інші структури, що оберігають безпеку, чи обстоюють і захищають права людини – Рада Безпеки ООН, Міжнародний суд, Червоний Хрест та ін.
Практичні результати діяльності цих міжнародних організацій дуже низькі, щоб не сказати ялові.
Любе рішення Радбезу ООН, що не задовольняє московію, ними ж блокується. На главу цієї ж держави путіна, визнаної світом як державу-терористку, міжнародним судом видано ордер на арешт, а він їздить по світу туди, куди йому заманеться. Ніхто його не заарештовує, в т.ч. і країни, які буцім-то визнають рішення Міжнародного суду.
У світі мають місце десятки військових конфліктів, які забирають сотні тисяч людських життів, породжують мільйони біженців, а ефективних рішень з боку ООН та інших відповідних структур не має. Є тільки до сліз зворушливі нікому не потрібні співчуття.
Сказане вище стосується життя і діяльності міжнародної спільноти. Але ситуація не краща у нашій рідній Україні.
Сьогодні Україна переживає дуже непростий час – йде страшна війна московитів проти України, кінцевою метою яких є знищення українського народу, а відтак його держави й історії. Усі українці мусять засвоїти одну фундаментальну істину: одночасне існування суверенної України та імперської московії неможливе, бо на одному фундаменті дві споруди існувати не можуть. А оскільки Древня Русь є попередницею сучасної України, то цілком справедливим є й її правонаступництво. Саме тому всі щирі українські патріоти вірять у нашу перемогу над московською ордою.
Ми не будемо відновлювати Україну з її імперо-комуно-шовіністичними язвами, ми будемо будувати нову омріяну Україну. Але до перемоги ще далеко. Нинішня війна залишить нам багато руїн. Крім того, за 34 роки незалежності ми зробили дуже сумний, щоб не сказати гірше, ужинок.
Україна сьогодні – це держава, в якій Конституція проголошує парламентсько-президентську форму правління, а реально в ній функціонує президентсько-парламентська.
Це держава з законодавчим органом – Верховною Радою, суб’єктність якого визначають не народ і Конституція, а офіс Президента.
Це – держава з таким виборчим законодавством, яке створило безаналогову виборчу систему, що забезпечує масове голосування громадян проти власних інтересів.
Це – унікальна країна, яка на найвищому управлінському рівні нищить державну мову та українську ідентичність.
Це – держава, в якій вільно почуваються всілякі відверто антиукраїнські, антидержавні «гражданские конгресы», «интернациональные движения», інші проімперські, проросійські, прокомуністичні об’єднання. Вона допускає виступи в парламенті недержавною мовою.
Унікальна ця держава і тому, що вона проголошує рівність як тих релігійних конфесій, що працюють на зміцнення саме української держави, так і тих, що її розхитують, нищать, знову тягнуть до московського ярма.
Унікальна і тому ця держава, що своїх синів, які, не шкодуючи крові і навіть свого життя, боролися за її відродження під синьо-жовтим прапором, що став тепер державним, так і не урівняла в правах з тими, хто захищав рідну землю від фашистської навали під червоними прапорами.
Унікальність українського суспільства проявляється ще й у тому, що в нього відсутня єдина продумана й ефективна система національно-патріотичного державницького виховання від юнацтва до зрілого віку. Наслідком цього є те, що значна (дуже велика) частина українців мають світоглядну розмитість і страждають розхристаною свідомістю: думають одне, пишуть друге, говорять третє, а роблять четверте.
Є і інші питання щодо якості нашого життя: чому технології з кожним днем стають все краще й краще, а люди - все гірше; чому наша система освіти і виховання випускає так багато високоосвічених мерзотників, зрадників, корупціонерів, бариг та інших покидьків? А вони потім масово проникають у систему влади і створюють її основу.
Оцініть, яку шкоду наніс Україні корупційний скандал кабміндічгейт. Урядовці вищого рангу організували розкрадання десятків мільярдів гривень у держави. І це має місце в той час, коли йде війна на знищення українців, їхньої держави і історії. В той же час реакція влади – ІБД, імітація бурхливої діяльності. Всі ці негаразди вкупі призводять до провалів в усіх сферах особистого, суспільного і державного життя.
6 грудня 2025 року православні відмічали День Святого Миколая. І ми побачили смуток Великого свята: Святий Миколай шукає зниклих дітей у знищених містах України.
Причинно-наслідкове переосмислення деяких загальних рис часоплинного розвитку людських племен, етносів, народів та спільнот заперечує штучний поділ народів на історичні й неісторичні, хоч сьогодні у світі і нараховується близько двох тисяч етносів і лише близько двохсот держав. Тобто далеко не всі народи мають таку розкіш, як власна держава, під якою в даному випадку ми розуміємо найвище надбання народу, яке дозволяє бути йому вільним!
На превеликий жаль, до етносів, який поки що не зміг збудувати свою повнокровну національну модерну державу, належить і український. Українці за словами О. Мостової, опинилися на окупованій хохлами території. В результаті вони живуть у суспільстві «вищої форми демократії»: кати вважаються слугами народу, його захисники й заступники – ворогами народу, а мафіозі – розумом, честю і совістю епохи. Різко, але справедливо про це сказала Л. Костенко:
«Ми хочем тиші, хочем храмів,
Ми хочем музики й садів,
А всі залежимо від хамів,
Від хренів, хряків і вождів!»
Підтверджень, що сказане є правдою, ви чуєте щодня уже протягом більше 34 років «незалежності» України! Чому ж так сталося?
Це перша група запитань.
Друга група – що ми за народ, що єднає і різнить нас з іншими народами світу, чому одні народи створюють свої держави, інші - ні тощо, - вимагає відповіді обов’язково, бо ці питання доленосні для кожного народу і є, фактично, питаннями життя і смерті етносу.
Третя група питань вимагає не тільки відповідей, а й рішучих дій: чого ми хочемо, куди ми маємо йти у своєму розвитку, яка наша загальнонаціональна українська мрія, як її здійснити.
Шукаючи відповіді на поставлені питання, ми неодмінно приходимо до усвідомлення формування ще однієї, вельми важливої для нинішнього і наступних поколінь проблеми – про місце і роль України як у Європі, так і в усій новій світобудові. Іншими словами, мова йде про нову парадигму розвитку світу і в цьому контексті – як змінити Україну, і як Україна може допомогти собі і світові?
Радикальна проблема – чи здатні українці в сьогоднішніх умовах захистити і зберегти свою державу та розбудувати її до рівня кращих світових зразків.
Спробую коротко відповісти на ці питання.
Наша стратегічна мета: перемогти московитів, забезпечити собі надійне мирне майбутнє і побудувати нову омріяну державу для народу, а не навпаки. А для остаточної перемоги недостатньо подолати московитів військово, економічно і дипломатично. Їх необхідно перемогти й світоглядно. Союз розвалився, Україна вийшла із нього. Але необхідно, щоб цей онкологічний союз вийшов як з України, так і з кожного з нас.
Оксана Забужко поставила це питання різкіше: «Світ повинен виблювати із себе росію, щоб не померти від отруєння злом».
Хіба можна очікувати від орків чогось доброго, якщо московія – держава, просякнута гнітом, насильством, шовінізмом і жорстокістю, що тягнуться крізь її історію від початку створення і до сьогодення. Сьогодні вона визнана світом як держава-терорист.
Оцініть, що з цього приводу сказав про московитів та їх державу видатний російський вчений І. П. Павлов у своїй лекції «Об уме вообще, о русском уме в частности», прочитаний ним в 1918 році (цитую мовою оригіналу): «…если целый народ, в своей главной низшей массе недалеко отошедший от рабского состояния, а в интеллигентских слоях большей частью лишь заимствовавший чужую культуру, и притом не всегда удачно, народ, в целом относительно мало давший своего самостоятельного и в общей культуре, і в науке, - если такой народ вообразит себе вождем человечества і начнет поставлять для других народов образцы новых культурных форм жизни, то мы стоим тогда перед прискорбным, роковыми событиями, которые могут угрожать данному народу потерей его политической независимости».
А хіба не цією дорогою йде сьогодні так звана російська федерація? Питання риторичне.
Отже для того, аби перемогти орків світоглядно, ми всі, як один, мусимо бути свідомі свого походження, роду й народу і добре розуміти, що написання самими українцями своєї історії, глибоке вивчення, осмислення та засвоєння її уроків є найкращим стимулом для перемоги.
«Якщо не знаєш свого минулого, то ти негідний свого майбутнього», - вчить народна мудрість.
«Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам», - стверджує Ярослав Дашкевич.
«Нам треба визволитися від змови чужих істориків і треба наново дослідити – хто й як, коли й де затруїв нас чужим історизмом, накидаючи нам корисні для себе погляди, щоб в цей спосіб покалічити українську думку й свідомість, і науку, а тим самим і дальший розвиток», - вторить йому Володимир Паїк, український історик з Канади.
А цей перегляд, уточнення своєї істерії, визволення від чужих, дуже часто ворожих, історичних наративів в силу об’єктивних і суб’єктивних причин здійснити непросто.
І щоб виконати поставлене завдання, хочемо цього чи ні, але ми вимушені будемо використовувати існуючі джерела.
Звертаючись до історії, як до джерела і сховища світового досвіду людського розвитку, варто бути дуже уважним і обережним. І для такого застереження є причини. Насамперед, історія, як наука, належить до групи гуманітарних, в якій неможливо приймати однозначні чіткі висновки або рішення, як у математиці. Один і той же факт чи подію дослідники можуть трактувати по-різному, виходячи зі свого світогляду, переконань або власних логічних висновків. Це є причиною, яка заважає об’єктивно розглядати ті або інші процеси і надавати об’єктивну неупереджену оцінку подіям, залучаючи і певні історичні періоди «політично-правильної» кон’юнктури, зацікавлені погляди стосовно тих або інших проблем.
Для чесних істориків історія є пошуком найбільш правдоподібного пояснення відомих подій і фактів.
Не менш серйозною проблемою для істориків є трактування так званої «дописемної історії» або «темних століть», не висвітлених у письмових джерелах. Саме їхня відсутність є причиною генерації гіпотез та припущень і надає можливість домислювати те, що залишилось «за кадром». А це домислення значною мірою залежить від особистості автора.
Але особливою вадою багатьох писаних історій є їхня свідома фальсифікація і відверта брехня.
На превеликий жаль, історію багатьох імперій та країн, як і народів, писали переважно на привласненні чужих надбань, фальсифікаціях, вигадках, аферах тощо. Особливо у цьому вирізняються історики, що писали історії Греції, Риму, Ізраїлю й росії. Цей факт дає мені право ввести термін «грецапізм», який визначає наукове шулерство у висвітленні історичних подій та фактів. Цей термін визначає таке аморальне явище, коли представники одного народу або чужорідні автори на його замовлення гребуть і хапають здобутки інших народів і тут же роблять їх «исконно своими», аби показати, які вони древні та великі. Таких прикладів в історії безліч: країни, які в історії з’явилися значно пізніше, раптом оголошують себе засновниками міст і держав, де їх і близько не могло бути, або присвоюють собі назву держави, яка була створена на тисячоліття раніше, ніж ця новонароджена тощо. Одним словом, усі або майже всі письмові джерела пройшли через переписування і фальсифікацію зацікавлених правителів і народів на свою користь. До прикладу: греки нав’язали світові своє бачення історії. Людство мало вірити вигадкам, що все пішло від греків і що тільки вони – мудрі.
На превеликий жаль традиційне уявлення про нашу давню історію часто також не претендує на об’єктивність, бо суперечить і джерельному матеріалу, і науковій методології, й історичній логіці, а підґрунтям багатьох «незаперечних» історичних істин насправді є не факти, а замовлення власть імущих – імператорів, королів, царів, князів, воєвод або ж світоглядні уподобання авторів, що писали ці історії.
Тому не можна не погодитися з твердженням А. Токвіля, що «Історія – це картинна галерея, в якій мало оригіналів і багато копій».
Нове енциклопедичне видання «Український свуіт» (ЕВУС) повинно створюватись, виходячи з інших генетичних і ідеологічних засад. В його основі повинна бути історична правда, а ядром – національно-державницький світогляд. Провідна ж ідея цього енциклопедичного проєкту полягає в тому, щоб Україна зайняла гідне місце серед народів світу.
На превеликий жаль українці не були зафіксовані ні у власній історії як унікальний народ із тисячолітньою культурою, ні у свідомості усього світу, що порівняно навіть із багатьма Європейськими народами та народами світу українці – обдарована нація, від природи наділена, як правило, великими задатками і в перспективі стануть колись новою Еладою.
Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелося на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в світі в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів.
Стратегічне завдання українцям на сьогодні: відновити свою справжню історію і на цій основі відчути велич своєї тисячолітньої місії у світовій цивілізації.
Ми – українці – цікаве явище. Ми є творцями першої у світі демократичної республіки (за визначенням К. Маркса). Це були ті часи, коли козаки обирали гетьманів.
Правдоподібно, що ми є народ, в надрах якого була створена перша Конституція у світі. Так, Конституція Пилипа Орлика (як ми її називаємо, а насправді вона була написана колективом козаків на чолі з П. Орликом) була віддрукована 1710 року, Конституція США – 1787 р., Польська та Французька – 1791р.
І такий перелік видатних проривів можна продовжити.
Пропонуючи видання ЕВУС, ми пам’ятаємо, що останнім часом в Україні були видані – Радянська Енциклопедія Історії України, Українська Літературна Енциклопедія, Географічна Енциклопедія України та ін. Але всі вони не позбулися до кінця ворожого впливу імперсько-більшовицько-ординських догматів московії, нахабної брехні і фальсифікації історичної науки.
Без створення власної повної історіографії українці приречені знову і знову приймати чужі наративи. Тому багатотомна «Енциклопедія Українського світу» - не просто науковий проєкт, а акт відновлення історичної суб’єктності.
Нове, якісне енциклопедичне видання «Український світ» стане ідеологічною основою формування національно-державницького світогляду громадян України.
А це означає, що необхідно повністю очистити нашу національну свідомість від усіх ворожих впливів, вилікувати покалічену національну ментальність і навчитися правильно розуміти свою історію. Бо ще й сьогодні в масовій уяві існує образ «народу-жертви», хоча Україна – найбільша країна Європи; немає одностайної позиції щодо того, коли і як виникла наша державність, але ми свідомо спадкуємо саме Русь? Чому козацтво – український феномен, але водночас не розглядається як складова європейського історичного розвитку?
Левову частку виконання завдання формування національно-державницького світогляду повинна взяти на себе освіта і наука. Для цього необхідно буде провести аналіз складових цього світогляду, сформувати назви і зміст навчально-наукових дисциплін, які його сформують. Після цього здійснити розподіл цих дисциплін в просторі між типами навчальних закладів і в часі, установити при цьому послідовність їх вивчення.
Як на мене, починати необхідно із створення Державного центру формування національно-державницького світогляду усіх громадян країни і надання йому самих широких повноважень і можливостей у цій царині.
Власний центр ідентичності має стати не лише освітньою інституцією – це орган, який повинен повернути українцям право на правду про себе. Історична пам’ять є кодом цивілізації. Без цього коду народ стає об’єктом чужих історичних міфів.
Цей центр можна було б створити на базі громадської організації «Національний інститут українознавства», та залучити також і деякі державні структури відповідного профілю (наприклад НАЗЯВО, інститути АПНУ, тощо).
Створена ідеологічна державна структура покликана організувати і координувати всі роботи, пов’язані з вирішенням проблем формування національно-державницького світогляду громадян як основної рушійної сили державотворення.
Окремо хочу підкреслити, що формування національно-державницького світогляду сьогодні відбувається не лише у школі та університеті. Його формують цифрові платформи, соціальні мережі, музейна і медійна політика. Тому новий Державний центр має отримати повноваження працювати не тільки з освітніми закладами, а й з усією інформаційно-просвітницькою системою країни. Це дозволить створити сучасну систему ідентичності, яка охопить всю молодь – і ту, що в Україні, і ті, що за кордоном. Інакше молодь «виховуватимуть» російські та антидержавні алгоритми соцмереж, телеграмканали тощо.
Водночас необхідно підкреслити очевидне, але часто недооцінене: жоден світогляд не буде сформований без підготовленого вчителя. Саме педагог є носієм і транслятором національно-державницької ідентичності, і жодна реформа не спрацює, якщо ми достатньо не інвестуємо у його професійну підготовку.
У післявоєнний період України потрібна всеукраїнська програма «Вчитель держави» - масштабна перепідготовка педагогів, які зможуть працювати із сучасними змістами, новими методиками та актуальними світоглядними підходами. Це має бути не просто курс чи серія семінарів, а системна політика: підвищення престижу педагогічної професії, формування нового статусу вчителя, забезпечення постійної професійної підтримки та розвитку. Без цього жодна державницька модель виховання не матиме шансів на успіх.
Відповідно центр має виконувати такі функції:
створення та стандартизація курсів з української ідентичності для всіх рівнів освіти;
перевірка контенту музеїв, підручників, інституцій на наявність російських імперських наративів;
підготовка вчителів з державницького світогляду (у т.ч. в межах загальнонаціональної програми «Вчитель держави»);
створення національного канону української історії та культури для освіти та ЗМІ;
моніторинг інформаційної безпеки в освіті (антипропаганда, антидезінформація);
системний моніторинг соціальних мереж на предмет поширення антиукраїнських, проросійських та імперських наративів;
розроблення та впровадження механізмів протидії російській пропаганді в цифровому середовищі, включно з просвітницькими кампаніями, контрнаративами та співпрацею з цифровими платформами (Meta, YouTube, TikTok тощо) для швидкого блокування мереж ботів, обмеження дезінформації та підтримки українського контенту.
Створена ідеологічна державна структура покликана організувати і координувати всі роботи, пов’язані з вирішенням проблем формування національно-державницького світогляду громадян як основної рушійної сили державотворення.
Неможливо заперечувати, що свідомість – це головний ресурс життєдіяльності людини. Суспільні інститути, матеріальна культура й економіка, духовні цінності – цивілізація і ноосфера як такі, - все це результат свідомої діяльності людини щодо перетворення себе і природи на планеті. Але приходиться визнавати, що ні в дитинстві, коли нас виховують батьки, ні в юності, коли нас вчать вчителі, ні пізніше, коли ми стаємо дорослими і ніби «свідомими», ми не отримуємо справжніх знань про свідомість, світогляд та навичок застосування на практиці їх безмежних можливостей.
А ще додатково, дуже бажано, щоб з основами нашої історії та головними її постулатами ми предметно ознайомили світову спільноту, бо ситуація з цією позицією сьогодні вкрай незадовільна.
Крім того, на законодавчому рівні необхідно врегулювати створення та функціонування молодіжних, юнацьких та дитячих виховних організацій. Жовтенят, піонерів, комсомольців та комуністів ми заборонили, а взамін що запропонували? Більше 300 політичних партій, 500 громадських і біля 800 козацьких організацій. Про яку єдність українців можна говорити за таких умов.
І на завершення я пропоную внести до рекомендацій нашого семінару звернення до Верховної Ради та Уряду України щодо створення Державного центру формування національно-державницького світогляду, метою якого є розроблення та впровадження цілісної системи такого світогляду, що ґрунтується на українській ідентичності, патріотизмі, духовності, правовій культурі, історичній пам’яті, цінностях демократії та верховенстві права, що сприятиме прискоренню розбудови нової суверенної України.
І пам’ятаємо, «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути»!!! (В. Липинський).
«Орієнтація на чужі сили завжди ставала могилою для української держави» (Я. Стецько).
Вільною Україна стане тільки після знищення московської держави як імперії.
«Ми – індоєвропейці-слов’яни-українці – варті найвищої оцінки серед народів Землі. Бо з наших земель пішла загальнолюдська цивілізація, і ми – її корінь та спадкоємці.
Ми – українці-слов’яни- індоєвропейці – заслуговуємо оцінки найнижчої. Бо не бережемо належно спадщини пращурів – і українських, і до українських також. Якщо і далі так піде – нащадки обіллють нас презирством. А вороги поставлять монумент українцям, як інкам… Тож час уже взятись за розум! Час піднести свою історичну пам’ять відповідно до належного місця українців у всесвітній історії людства». (Ю. О. Шилов).
Університет «Україна» має певні наробки по цих проблемах і готовий до подальшої співпраці.
Щиро дякую за увагу! Слава Україні!
Формування українського погляду на наше минуле, щоб воно стало трампліном для нашого майбутнього.
Зверніть увагу
Філон Іудей з Александрії Єгипетської – фальсифікатор Євангелія, батько іудохристиянства (подкаст)