Ернст Рем: Націонал-соціалістична революція і штурмові загони – Частина 2

Частина 1. 

Продовження тексту виступу Ернста Рема:

Штурмові загони розвивалися одночасно зі своїми завданнями. На початку – прості охоронці ораторів, які виступали на партійних зборах; слідом за націонал-соціалістичними ідеями вони прийшли згодом в робочі квартали. Вони марширували, розклеювали плакати, роздавали листівки і памфлети – на ділі займалися пропагандистською роботою. Звістка про цю пропаганду передавалася від людини до людини. Там, де не міг виступити жоден націонал-соціалістичний оратор, з'являлися штурмові загони. Вони змушували поважати націонал-соціалізм, прислухатися до нього, не перестаючи при цьому заганяти супротивника в його лігво, повсюдно поширюючи наші заклики, несучи у міста і села прапор зі свастикою.

З плином часу система штурмових загонів в ще більшому ступені проявила себе як засіб пропаганди. Адже наші загони є безпосереднім втіленням націонал-соціалізму! Серед 25 ясних і конкретних пунктів націонал-соціалістичної програми є два особливих, вписаних золотими літерами правила: перемога над егоїзмом і ствердження колективного початку та реалізація справжньої національної солідарності. Свідомість спільності єдиного народу, позбавлений будь-якої особистої зацікавленості ідеалізм, дух ризику і жертовності, націоналістична і соціалістична воля – саме ці почуття проявляються перш за все в коричневих батальйонах Німецької революції.

Національний соціалізм зразка системи штурмових загонів набагато переконливіше діяв на тих робітників і недовірливих селян, що приходили в сум'яття, ніж цілі потоки красномовних слів. Тут національна солідарність не була порожнім звуком, тут робочий дійсно відчував лікоть принца. Селянин, службовець, учень, робітник – всі змішалися в одних лавах, всі одягнені в одну почесну коричневу форму; усі рівні в своїх правах, але і в своїх добровільно покладених на себе обов'язках, всі об'єднані спільною метою – націонал-соціалістичною Німеччиною!

Тринадцять важких років, тринадцять довгих років німецького розвалу штурмові загони прокладали собі шлях через нападки, звинувачення, боротьбу, переслідування і терор. Ніщо не змогло перешкодити або затримати їх марш крізь терни, зробивши його лише ще більш гордим. Якщо марксисти, витискувані зі своїх позицій, переходили до відкритого спротиву, вони незмінно зазнавали поразок. У відповідь на всі приховані пастки, всі підлі вбивства, сотні і тисячі нових борців, кожен раз брали з слабнучих рук прапор Німецької революції, замінювали наших полеглих.

Система штурмових загонів проклала шлях в майбутнє, відкрила шлях перемоги націонал-соціалістичній ідеї, зумівши залучити своїм маршем в потужний процес відродження нації скептиків і тих, хто вагається. Кожен з коричневої когорти, що марширує під покровом свастики, сам по собі був закликом для тих, хто ще не приєднався, наче вигукуючи: «Товариші, ідіть з нами!» Без штурмових загонів сотні тисяч трудящих ніколи не вступили б на шлях захисників Батьківщини. Без штурмових загонів мільйони трудящих, яких Німеччина листопадової революції прирекла на животіння і безробіття, перетворилися б у провідників комунізму, який вже заніс над Батьківщиною свій факел палія.

Характерний для штурмових загонів дух солідарності та товариства став підтримкою і єднанням для сотень тисяч людей, знову надавши моральну велич тим цілям, заради яких вони вступили в боротьбу, сенс і зміст їх жебрацькому і безнадійному життю.

Коричневі батальйони стали вищою школою націонал-соціалізму. Зарахування в їх ряди не давало ні привілеїв, ні сприятливих умов, ні просто фортуни – людина коштувала рівно стільки, скільки коштували жертви, принесені нею справі. Саме в цих рядах націонал-соціалізм повністю розкрився своїми вчинками і прикладами, пролитою кров'ю і ідеалами своєї боротьби, саме тут в тривогах битв і кипінні думки народився представник нової Німеччини. Священна непохитна віра, величезна саморегулююча сила, дух відданості і горіння в необмеженій боротьбі злилися тут воєдино з тим, щоб з них виплавити меч і націонал-соціалістичний дух Німецької революції. Своїми численними жертвами в усіх сенсах, своєю вірністю і своєю залізною дисципліною система штурмових загонів відкрила своєму верховному керівнику – Адольфу Гітлеру – двері, що ведуть до влади.

Як це і передбачав співак Німецької революції Хорст Вессель – командир загону, підло вбитий марксистськими виродками – штандарти Гітлера майорять сьогодні на всіх вулицях. Націонал-соціалістична держава покоїться на міцних основах. Мільйони політичних солдатів націонал-соціалізму стоять на сторожі належної їм нової держави. Будь-який відкритий опір ворогів держави нової Німеччини, звідки б він не виходив, може розглядатися сьогодні як форма самогубства, якщо і не одномоментного, то абсолютно невідворотного в своєму результаті. Авторитет націонал-соціалістичної держави як з точки зору його розмаху, так і глибини, в даний час настільки сильний у народу, що є непорушним.

Коли Адольф Гітлер, виклавши світу свої вимоги щодо необхідності поважати гідність і рівноправність Німеччини, звернувся до свого народу з проханням висловитися з приводу своєї ініціативи, останній відгукнувся на його заклик з безпрецедентним в історії ентузіазмом і одностайністю. Можна припустити, що дехто захоче в цьому зв'язку задати нам питання, формулюючи його наступним чином: «Ви досягли своєї мети, заради якої йшла жорстока боротьба. Тепер влада знаходиться в ваших руках. Довіра народу – на вашому боці, причому настільки переконливо, що всі державні лідери – навіть сам лідер фашистської Італії – можуть позаздрити цьому. Народи схильні прислухатися до вашого заклику до безпеки і рівності в правах, надавши вам можливість мати трьохсот тисячну регулярну армію з необхідним оборонним озброєнням – зброєю, володіти якою вам було заборонено ще вчора, для чого ж мати в цьому випадку неозброєні штурмові загони?»

На це питання я, як начальник штабу коричневої армії, відповів би так: авторитет в державі, одностайна підтримка народом всіх політичних заходів уряду, деяке посилення нашої армії (чисельність і оснащеність озброєнням, якого все одно не достатньо в разі можливого конфлікту) – все це абсолютно ніяк не пов'язане з походженням і завданнями штурмових загонів на найближчий період Німецької революції.

Хотів би почати обґрунтування сказаного вище з останньої тези: штурмові загони ще потрібніші, або щонайменше також потрібні новій Німеччини, навіть якщо їй дозволять трохи збільшити її мініатюрну армію.

Рейхсвер є інструментом національної оборони суто від зовнішнього противника, в той час як штурмові загони представляють собою елемент підтримки волі та ідеї націонал-соціалістичної революції всередині країни. Таким чином, обидві ці організації є абсолютно різними органами, призначеними для виконання абсолютно різних завдань. Оскільки в їх кінцевих цілях нема нічого спільного, між ними не існує ніякого зв'язку і в тому, що стосується їх структур. Звичайно вони є добрими товаришами через ідентичності їх коренів – вічного солдатського духу, а також усвідомлення того факту, що обидві вони виражають міць однієї держави.

Завданням, що стоїть перед штурмовими загонами як сьогодні, так і в перспективі, є виключно підтримка внутрішнього порядку. Це та теза, щодо якої не повинно існувати жодних сумнівів. Адольф Гітлер не втомлюється повторювати світу – для проведення титанічної роботи по внутрішній перебудові, завдання здійснення якої ставить перед собою нова Німеччина, вона потребує тривалого мирного періоду.

Але ця вистраждана воля Німеччини до миру нікому не повинна дозволити виношувати думку про те, що він може робити замах на німецьке майбутнє. Будь-яке збройне порушення кордонів Рейху невідворотно натрапить на відчайдушну і фанатичну оборону до останньої людини, причому силами не тільки рейхсверу, а й усього народу. Одне лише існування штурмових загонів знімає будь-який ризик подібних нападів, метою яких могла б стати нова Німеччина. Будь-який палій війни повинен серйозно задуматися – чи не краще дати можливість Німеччині вільно жити і захищати себе, адже на карту ставиться сама доля такого потенційного агресора. З цієї точки зору можна навіть сказати, що система штурмових загонів служить гарантом миру в Центральній Європі.

І все ж, все сказане вище є лише побічним завданням наших загонів, не будучи закладеним в їх основу.

Результати, досягнуті Німеччиною на сьогоднішній день: взяття влади, нейтралізація вирішального впливу, який чинили на хід суспільних справ марксистські, ліберальні і капіталістичні елементи – всі ці результати, покликані виправити наслідки неясних післявоєнних часів, повторю, є всього лише попередніми умовами, свого роду трампліном, необхідним для досягнення справжніх цілей націонал-соціалізму. При всьому тому, що без керівної ролі Адольфа Гітлера творча робота націонал-соціалізму залишалася б роботою в порожнечі, партія і її структури – в першу чергу штурмові загони – покликані створити за допомогою політичної влади базу для нових зусиль, так само як і умови для подальшого втілення в життя нашої мрії.

Загальновідомою є сутність перебудови всієї державної будівлі на нових принципах, реорганізації всієї національної економіки, поліпшення становища селянства, вирішення будь-якою ціною проблеми безробіття. Безсумнівно, це саме ті завдання, які є для нас найбільш нагальними, і рішення яких ми доб'ємося чого б нам це не коштувало. Але одночасно – це лише деякі етапи на тому шляху, який нам ще належить пройти. Вища мета, яку ми ставимо перед собою, зовсім інша.

Те, чого ми хочемо і що є центральним моментом всіх наших устремлінь – це духовне перетворення всієї німецької нації. Зробити з німецького громадянина переконаного до самих глибин свого серця націонал-соціаліста, сповненого рішучості боротися за втілення в життя своїх переконань, який стане відтепер живою і беззавітно відданою опорою всій національній спільноті – ось кінцева мета, яку ми ставимо перед собою. Звичайно, завдання таких масштабів представляється завданням не сьогоднішнього і навіть не завтрашнього дня, бо його реалізація може стати лише результатом копіткої роботи по індивідуальному і загальнонаціональному вихованню, для виконання якого потрібні роки, а може бути і десятки років.

Організації та осередки колишніх партій сьогодні зруйновані, але було б, однак, ілюзією вважати, що властиві минулому форми мислення, на які спиралися ці партії та організації, зникли за цей час. Звичайно, перед новою державою вже нема колишньої неминучої загрози, але знищена вона все ж не до кінця. Більш того, її остаточна ліквідація просто необхідна, якщо націонал-соціалізм дійсно хоче досягти свого повного розмаху не тільки в буквальному вираженні вже належної йому політичної влади, а й в якості нової форми життя.

Боротьба, яку ми вели впродовж довгих років з метою здійснення тієї революції, свідками якої ми є в даний час, привчила нас до пильності. Сумний досвід, набутий штурмовими загонами, навчив їх розпізнавати ворогів нової Німеччини, як би вміло ті не маскувалися.

Ми в найменшій мірі не відчуваємо тих ілюзій, що марксизм зник з умів лише тому, що його прихильники не мають більше можливості збиратися. Нам чудово відомо не тільки те, що комуністичні елементи не припиняють своїх спроб переформуватися в нові розрізнені групи, але і те, що десятки тисяч ще не зламаних марксистів організовуються в течію без будь-якої можливості контролювати їх з нашого боку, впроваджуються в наші робочі організації, які об'єднують сотні тисяч чесних і щирих трудящих. Терористичні елементи в даний час абсолютно нечисленні з урахуванням того, що якщо де-небудь виявлялася їх присутність в небезпечних кількостях, їм негайно надавалася можливість відправитися для обмірковування своїх поглядів в концентраційні табори, якщо, звичайно, вони не вважали за краще до того прийняти рішення знову зайняти корисне місце в рядах своїх співгромадян.

Більшість же колишніх носіїв марксистського вірусу виявилися змушеними приєднатися до нас після того, як з кожним днем ​​переконувалися все більше і більше, що їх принцип класової боротьби не має ніяких шансів у сьогоднішній Німеччині, а її нові соціальні та економічні форми надають величезні переваги. Марксизм остаточно припинив своє існування в якості загрози для німецького націонал-соціалізму і вже можна сказати, що тіло нації отримало від нього щеплення. І якщо бацили вірусу ще подекуди існують, то штурмові загони і політична поліція домоглися їх повної ізоляції і вже проглядається їх швидке остаточне зникнення.

Ми віддаємо собі звіт в тому, що політична реакція – це явище живуче. Часто проводять паралель між монархією і реакцією, хоча походження двох цих феноменів не має нічого спільного. Там, де реакція ототожнює себе з монархією, вона приносить останній погану службу. Якби німецький народ побажав знову мати імператора, він зробив би це проти волі реакції. Хоча, що стосується мене, наприклад, думаю, що корона німецької імперії канула в Лету на полях битв Першої світової. І я сильно сумніваюся, що німецький народ захоче битися заради того, щоб знову її повернути. Таким чином, вважаю, що загроза монархічної реакції не заслуговує того, щоб спеціально на ній зупинятися.

Те, що я називаю реакцією – це скоріше стан духу, коли людина безнадійно чіпляється за те, що було вчора або позавчора. Такі люди намагаються зберегти і навіть зміцнити свій ідеал – якщо цей термін тут доречний – опираючись глибоким змінам, що сталися з тих пір. Саме в цьому сенсі слід вживати поняття «реакціонери» щодо тих урядових діячів, які продовжують керувати, використовуючи застарілі методи і йдучи врозріз з прогресом, який стався за цей час в громадській думці народу. Викликає жаль той факт, що в ході націонал-соціалістичної революції багато подібного роду реакціонерів зуміли «переодягтися в наші одежі». Вони прагнули всіляко утруднити кожен наш крок, критикували навіть свастику – енергійно протестуючи, а тепер прагнуть показати, що мовляв завжди були «націоналістами».

Але здійснена нами революція аж ніяк не є революцією націоналістичною, а – націонал-соціалістичною. Ми навіть хотіли б змістити акцент саме в бік слова «соціалістична».

Після того, як соціалістичні елементи навчилися згодом поєднувати соціалістичну ідею з національними переконаннями, зробивши це практикою свого життя, ніщо не заважає нам тепер марширувати з ними разом. Але вони глибоко помиляться, якщо уявлять собі, що ми захочемо зробити їм навіть найменші поступки щодо нашої соціалістичної програми, щоб завоювати їхню прихильність. Не існує ніяких точок дотику, які змогли б нас об'єднати, тому що мова йде про два взаємовиключних світи.

Новий режим продемонстрував незрозумілу м'якотілість, коли, взявши владу в Німеччині, не усунув рішучим чином всіх людей, які в тій чи іншій мірі служили опорою для попереднього і більш віддалених режимів. Сьогодні на деяких громадських посадах часом все ще знаходяться люди, свідомість яких ще не до кінця опанував дух націонал-соціалістичної революції. Ми, природно, не затаїли на них злість тільки тому, що вони відчувають прихильність до подій минулого – просто, з нашої точки зору, краще було б їх прибрати, ніж зберігати. Вони не повинні, однак сумніватися в тому, що ми без усякого жалю зламаємо їм шию, якщо їм заманеться раптом випускати назовні їх реакційні переконання.

Не наважуючись діяти відкрито перед лицем переможного утвердження націонал-соціалістичної революції через острах опинитися остаточно розчавленими, сили реакції протидіють таємно, а іноді і під прикриттям націонал-соціалізму, що надає їх атакам особливе віроломство. У своїх спробах повернути назад хід історії вони демонструють крайню обережність. «В ім'я спокою і порядку»  – ось їх звичайні заклики. Саме в цьому своєму девізі вони особливо єдині з усіма обивательськими і буржуазними елементами. Безсумнівно, революційна ідея – це сущий жах для всіх цих реакціонерів і обивателів, як би огидно нам не було згадувати про них. Не маючи ні мужності, ні реальних сил для відкритої боротьби, вони намагаються краплю за краплею впорскувати свою дезорганізуючу отруту в новий організм, в який перетворив націю націонал-соціалістичний дух. Ця отрута мало ефективна, коли вливається невеликими дозами. Але якщо дозволити їй діяти безперешкодно, може статися так, що смертельним ворогам революції вдасться вихолостити той дух, яким овіяна наша боротьба.

Саме наші штурмові загони представляють собою незламний оплот проти реакції, міщанства і нарцисизму, бо вони втілюють в собі тотальну ідею революції. Бійці в коричневих сорочках з перших днів вступили на революційний шлях. І вони не зійдуть з нього до тих пір, поки не буде досягнута наша головна мета – перетворення націонал-соціалістичної Німеччини в націонал-соціалістичну державу. Прагнути треба до цього. І саме в цьому полягає велика задача, може бути навіть головне завдання націонал-соціалістичної революції. Штурмові загони покликані стати керівником, вихователем і прикладом, який додасть німецькому менталітету і способу життя їх найбільш повне втілення.

У нашому розумінні націонал-соціалізм полягає не тільки у факті існування нової держави як такої, але представляє собою глибоке переконання, духовне оновлення та затвердження свого концептуального світогляду. Двома основними стовпами, базуючись на яких еволюціонує наша життєва доктрина, є примат колективних інтересів над особистими і створення справжнього народного співтовариства. Неможливо бути і стати націонал-соціалістом не визнавши, не відчувши і не використовуючи в своїх діях ці головні життєві цінності націонал-соціалізму.

Егоїзм, особиста вигода – самі низинні людські почуття. Вони виправдані, коли мова йде про прояв консервативного інстинкту, який існує в допустимих рамках. Однак вони швидко деградують до рівня жадібності і примітивної заздрості, коли виходять з цих рамок. Саме така заздрість озброїла Каїна проти Авеля. Напередодні світової війни та ж жадібність і ще раз жадібність нацькували народи один на одного, що коштувало життя майже 12 мільйонам людей і призвело до зриву поступального розвитку німецької промисловості. Цей порок егоїзму, що витає над людством з самого його народження, повинен бути знищений нарешті з людських сердець. «Я», що пишеться з великої літери, має бути замінено на «Ти» чи «Ми», якщо людство і, перш за все Німеччина, хочуть жити.

Одночасно необхідно засипати рів, який був виритий ненавистю класової боротьби і помилковою вірою в солідарність пролетарського інтернаціоналізму – з одного боку, і кастовим духом, марнославством походження, умов життя, багатства і освіти – з іншого. Потрібно, щоб в повній відповідності з духом націонал-соціалізму протистояння, породжене цими відмінностями, розчинилося в святій, грандіозній і всезагальній народній солідарності. Звичайно, буде важко зламати бар'єри, зведені матеріалістичною ненавистю і індивідуалізмом між єдинокровними співвітчизниками. Однак саме в цьому питанні бійцям штурмових загонів належить бути прикладом, надавати підтримку і вказувати шлях.

За минулі роки боротьби в рядах штурмових загонів в результаті ретельного відбору зібралися люди з різних верств суспільства. Їх єднання торкнулося не тільки зовнішньої сторони – воно відбулося в їх умах і серцях. І саме цей факт доводить виховну цінність нашої організації для формування німця нового типу. Ця виховна роль, яка становила силу наших загонів протягом довгих років боротьби, буде тепер бути їх головним завданням на період німецької реконструкції, що починається. Все те, чого не вистачає часом нашим новим прихильникам в плані знаходження свого місця в спільності німецького народу, було давно реалізовано в наших коричневих батальйонах. Націонал-соціалізм ніколи не завоював би серця німецьких робітників і селян, якби останні не побачили в безмежній відданості і жертовному дусі товариства, що панують в нашій коричневої армії, живе втілення принципів, на яких ґрунтується націонал-соціалізм – спільність найбільш активних німців, які відкинули відмінності в стані і ранги, і забули про фамільні, родові та інші привілеї. Одним із засобів – і не маловажних – цього виховання є сам факт носіння простої коричневої сорочки СА.

Той факт, що протягом останніх років коричнева сорочка домінувала на вулицях наших міст, більшою мірою сприяв тому, що націонал-соціалістична революція змогла здійснитися безкровно. Коричнева армія переконливо продемонструвала всім нашим політичним противникам марність будь-якого опору подіям, хід яких визначений самим природним розвитком. Тим, що жодна рука не піднялася проти взяття влади націонал-соціалізмом, що не було ніякого сенсу апелювати до армії і поліції в цілях захисту старого режиму або для прокладання дороги новому, що колишня влада була просто замінена Адольфом Гітлером на націонал-соціалістичні сили, виховані на наказах і дисципліні, і заздалегідь підготовлені до покладеної на них відповідальності – всім цим ми зобов'язані виключно існуванню штурмових загонів.

Перемога націонал-соціалізму здійснена без барикад, заколотів і кровопролиття. Історія не містить прикладів революцій, які були б настільки ненасильницькими як та, яку Німеччина зробила під знаком свастики.

Світ жодного дня не сумнівався в законності нової влади в Німеччині, коли Адольф Гітлер взяв на себе керівництво справами. Ні на хвилину не було ізоляції в наших відносинах з зарубіжжям, ні на хвилину не припинялося суспільне життя в Німеччині. Адольф Гітлер показав світу, як відбуваються бездоганні революції.

На закінчення дозвольте зробити деякі висновки. Німецька націонал-соціалістична революція знаменує собою виникнення нової світоглядної концепції. Той факт, що її основною метою є створення спільності всього народу, у якої була б наявна расова свідомість, демонструє, що новому німецькому ідеалістичному націоналізму чуже прагнення до завоювань, бо він звертає всю свою енергію на вирішення внутрішніх проблем країни. Будь-яка нове використання не-німецького фактора не зможе надалі послабити організоване німецьке ядро ​​нашого народу і не принесе більше тим, хто буде намагатися зробити це, ніяких політичних зисків.

Штурмові загони є фактором, що підтримує бійцівську волю нашої революції. Коричнева сорочка протягом довгих років боротьби була почесною формою, одягненими в яку боролися і гинули наші бійці. Після нашої перемоги вона залишилася символом націонал-соціалістичної солідарності, справді німецької форми одягу. Такою вона залишиться і в майбутньому.

Спочатку порядок і дисципліна були благом, що організовували розрізнені і ще недосвідчені елементи революційного руху, пізніше вони стали виховним засобом, об'єднуючим всю народну спільність, згуртувати яку неможливо без того, щоб індивідуум свідомо не підпорядкував себе колективному початку. Сьогодні ті ж порядок і дисципліна є проявом нового стилю, приклад якого Німеччина подає самим своїм існуванням і який в кінцевому підсумку покликаний спроектувати дух штурмових загонів на всі сфери німецької життя.

Штурмові загони – це націонал-соціалістична революція!