Без сильного військово-промислового комплексу Україна не виграє цю війну. Постачання озброєння та боєприпасів з-за кордону нестабільне – у наших партнерів просто закінчуються запаси, бо ніхто не планував затяжну війну в центрі Європи.
Але замість логічного кроку – стимулювання власного виробництва – Агенція оборонних закупівель (АОЗ) знову фінансує імпорт. На мою думку, ці дії мають ознаки не лише управлінської недалекоглядності, а й прямої шкоди обороноздатності держави, пише аналітик Тарас Загородній.
Він звернув увагу на публікацію статті "Снарядний і контрактний голод. Що з українським виробництвом 155-мм боєприпасів?", у якій автори нагадують, що в 2025 році планувався запуск спільного виробництва натівських боєприпасів компанією «Українська бронетехніка» та чеською CSG. Чехи безкоштовно передали технічну документацію на п’ять типів снарядів, включаючи 155-мм M107, L15, ER-BT VMK/MKM, 105-мм М1 та 120-мм танковий боєприпас. Українська сторона заявила про готовність виготовити 100 тис. снарядів у 2025 році та до 300 тис. у 2026-му.
Особливо важливо: вже у перший рік до 55% вартості кожного снаряду могло залишатися в Україні, а після локалізації виробництва підривачів – до 70%. Це – податки, робочі місця, розвиток власної оборонки. Але керівник АОЗ Арсен Жумаділов заявив, що у 2025 році цей проект фінансуватись не буде. Частину снарядів просто закуплять у незрозумілих постачальників через незрозумілі прокладки.
Фактично, замість запуску українського виробництва та завантаження заводів на роки вперед, гроші українського платника податків підуть на імпорт. Міністр оборони Рустем Умєров пояснив це недосконалістю регуляторної бази. Проте її створення – безпосередня відповідальність самого Міністерства. Наприкінці 2024 року уряд ухвалив постанову №1504 «Зброя перемоги», яка мала визначити перелік озброєння з високою часткою локалізації. Але чомусь 155-мм снарядів у списку немає.
Це не схоже на випадковість, зауважує Тарас Загородній. Міністерству простіше імпортувати, ніж створити внутрішнє виробництво. Бюджетні мільярди йдуть в інші країни замість того, щоб залишитися в Україні. Це – диверсія проти армії, проти економіки, проти наших оборонних заводів і людей, які могли б там працювати.
На даний час чиновники просто саботують розвиток української оборонки під час війни. Настав час дати чітку відповідь: ми будуємо сильну армію чи далі витрачаємо бюджетні мільярди на імпортні закупівлі?
Наші інтереси:
Розуміємо, що з таким управлінням державою нам не вижити. Ця владна верхівка пустилася берегів. Вони нахабно, не соромлячись, роблять все, щоб собі отримувати відкати. Чому відмовилися від проекту виробництва натівських боєприпасів? Тому що відкату не буде.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Диверсія від Міністерства оборони: замість власного виробництва дефіцитних 155-мм боєприпасів будуть купляти імпортні – Тарас Загородній
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Без сильного військово-промислового комплексу Україна не виграє цю війну. Постачання озброєння та боєприпасів з-за кордону нестабільне – у наших партнерів просто закінчуються запаси, бо ніхто не планував затяжну війну в центрі Європи.
25061805.jpg
Але замість логічного кроку – стимулювання власного виробництва – Агенція оборонних закупівель (АОЗ) знову фінансує імпорт. На мою думку, ці дії мають ознаки не лише управлінської недалекоглядності, а й прямої шкоди обороноздатності держави, пише аналітик Тарас Загородній.
Він звернув увагу на публікацію статті "Снарядний і контрактний голод. Що з українським виробництвом 155-мм боєприпасів?", у якій автори нагадують, що в 2025 році планувався запуск спільного виробництва натівських боєприпасів компанією «Українська бронетехніка» та чеською CSG. Чехи безкоштовно передали технічну документацію на п’ять типів снарядів, включаючи 155-мм M107, L15, ER-BT VMK/MKM, 105-мм М1 та 120-мм танковий боєприпас. Українська сторона заявила про готовність виготовити 100 тис. снарядів у 2025 році та до 300 тис. у 2026-му.
Особливо важливо: вже у перший рік до 55% вартості кожного снаряду могло залишатися в Україні, а після локалізації виробництва підривачів – до 70%. Це – податки, робочі місця, розвиток власної оборонки. Але керівник АОЗ Арсен Жумаділов заявив, що у 2025 році цей проект фінансуватись не буде. Частину снарядів просто закуплять у незрозумілих постачальників через незрозумілі прокладки.
Фактично, замість запуску українського виробництва та завантаження заводів на роки вперед, гроші українського платника податків підуть на імпорт. Міністр оборони Рустем Умєров пояснив це недосконалістю регуляторної бази. Проте її створення – безпосередня відповідальність самого Міністерства. Наприкінці 2024 року уряд ухвалив постанову №1504 «Зброя перемоги», яка мала визначити перелік озброєння з високою часткою локалізації. Але чомусь 155-мм снарядів у списку немає.
Це не схоже на випадковість, зауважує Тарас Загородній. Міністерству простіше імпортувати, ніж створити внутрішнє виробництво. Бюджетні мільярди йдуть в інші країни замість того, щоб залишитися в Україні. Це – диверсія проти армії, проти економіки, проти наших оборонних заводів і людей, які могли б там працювати.
На даний час чиновники просто саботують розвиток української оборонки під час війни. Настав час дати чітку відповідь: ми будуємо сильну армію чи далі витрачаємо бюджетні мільярди на імпортні закупівлі?
Розуміємо, що з таким управлінням державою нам не вижити. Ця владна верхівка пустилася берегів. Вони нахабно, не соромлячись, роблять все, щоб собі отримувати відкати. Чому відмовилися від проекту виробництва натівських боєприпасів? Тому що відкату не буде.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд