Як стверджує Бертран Рассел у книзі “Історія Західної Філософії” у давній Елладі було достатньо такого, що ми можемо вважати релігією в сучасному розумінні цього слова, тобто зв’язком з богом.
Одна з такий релігій пов’язана з іменем Діоніс. Його ритуали мали на меті наблизити людину до божественного стану. Адепти Діоніса вважали світ сповненим радощів і краси. Доречно згадати, що Галина Лозко вважає весь еллінізм - релігією радості. Діонісові ритуали породили те, що ми називаємо ентузіазмом. Ентузіазм етимологічно означає вселення бога в адепта культу і єднання божественного і людського таким чином. Саме пристрасний ентузіазм може робити життя цікавим. Але між розважливістю і пристрасністю є конфлікт, який намагались вирішити мислителі давнини.
Діонісізм і орфізм
Арістоклес і його філософія завдячують культові Діоніса. Традиція дійшла до видатного мислителя не у первісній формі, а в обробці, яку приписують Орфеєві, а пізніше Пітагорові. Вчення орфіків добре відоме - вони вірили у перевтілення духа. Прагнули духовної чистоти й виконували церемонії очищення. (Згадаймо про “блаженні чисті серцем”.) Орфічне вчення було обмежене досить вузьким колом адептів. Евріпід укладає в уста одного орфічного священнослужителя, який посвячений у таємниці Зевса, таке повчання:
Із уст своїх зігнав навіки дотик
До м’яса, що колись було живим.
У гробницях знайдено орфічні таблички, найповніша з наявних (так звана Петелійська табличка) містить такий текст:
Ліворуч від Гадеса дому криницю побачиш,
І коло неї росте кипарисове біле древо.
До тої криниці не слід підходити близько.
А ще одну при Озері Пам’яті знайдеш.
Холодна вода в ній, і варта стоїть перед нею.
Скажи там: «Я син Землі та Зоряного Неба;
А рід мій — чисто небесний, І вам це відоме.
Та спрага палить мене, і від неї я гину.
О, дайте швидше води, що з Озера Пам’яті ллється».
Й дадуть тобі з джерела святого напитись,
А потім ти житимеш там, ніби пан, між героїв…
Детальніше про діонісійські елементи у вірування античних людей можна прочитати в працях Джейн Гаррісон, Френсіса Конфорда і Джона Бернета. Останній відзначає, що є разюча подібність між орфічними віруваннями й тими, котрі панували в ту саму добу в Бгараті, хоча він певен в тому, що контактів між обома країнами бути не могло. Потім він переходить до первісного значення слова «оргія», яке орфіки вживали в значенні «причастя»; те причастя мало очищати душу адепта й давало їй змогу уникнути круговерті народжень.
Етимологія
Саме ім'я Діоніса — фракійського походження й означає «син бога» (dio-nysos). Діоніс, як персонаж переказів, пов’язаний з місцевістю між Елладою і Скіфією. Лозко у своїй книзі “Боги й народи. Етносоціальний вимір: курс релігієзнавства” зараховує Дівонусо (di-wo-nu-so) до пелазгійських богів. Це і ще кілька імен інших божеств збереглись на храмових написах острова Крит. Інші імена Діоніса - Загрей, Бромій і Вакх.
Збірка відомостей про Діоніса і короткий аналіз
Рассел стверджує, що існувала детально розроблена теологія, згідно з якою Діоніс народжувався двічі. Міт про нього існував у кількох версіях. В одній із них зазначено, що Діоніс був сином бога Зевса, підкорювача стихій, і богині Деметри, яка до зачаття Діоніса була незайманою. Його вбили кровожерливі титани, коли той був ще хлопчиком. При цьому підступні вбивці вимастились крейдою, щоб замаскуватись. Розірвали Діоніса на шматки, а потім зварили. Загибель спадкоємця призвела до планетарного конфлікта. Зевс ув’язнив титанів в Тартарі, через це їх мати Гайя розлютилась так, що моря почали закипати. Зевс остудив Землю холодними дощами. Але це призвело до потопу. Таким чином видно, що наратив про Діоніса містить як антропологічну, так і космогонічну складові. Є ще одна алегорія, помічена Діодором. Діоніс, бог вина, є сином бога дощу і богині землі. Титани, вороги Діоніса, закип’ятили його, таким чином позбавивши життя. Тут є прозорий натяк на те, що виноградний сік, тобто вино, треба пити свіжим, а кип’ятіння його псує. І одразу згадується міт про лукавого титана Прометея, який викрав священний вогонь для застосування в злочинних цілях.
Але з божою поміччю Діоніс народився знову. Другою матір’ю Діоніса стала Семела, донька Гармонії. Духовне серце загиблого було передане їй через рідину.
Нонн описує, що в перші роки після потопу бракувало доброго вина. Діоніс знову відродив виноградарство. А коли змужнів, то силою повернув собі володіння, які мав успадкувати від батька в попередньому втіленні, але їх спочатку були привласнили титани. Рея, хоча й була титанесою, сприяла Діонісу в його мандрах. Одружився Діоніс з Аріадною і народили вони багато дітей. Один із них, Еней став царем на острові Скирос в Аркадії.
У версії Діодора, який покладається на єгипетську традицію, Діоніс був сином Ра. І поки він був малий за ним доглядала Ниса, донька Арістея. За іншими відомостями за ним доглядав Гермес, який часто рятував малого Діоніса від ворогів. Романський імператор і мислитель Юліан стверджує, що міт про Діоніса є алегоричним поданням переходу людей від кочового до цивілізованого життя.
Якщо друге втілення Діоніс відбулось в історичній особі, то це могло бути приблизно три з половиною тисячі років назад. Датування основане на приблизному відтинку часу, коли міг жити Персей - інший напівлегендарний персонаж, з яким у Діоніса був спочатку конфлікт, а потім примирення. Але це не могло відбуватись пізніше дванадцятого століття до нашої ери - періоду датування мікенських табличок зі згадкою про нього.
З душевних подвигів Діоніса можна згадати подорож до Тартара - найглибшого місця в потойбіччі. Звідти він вивів свою покійну мати Семелу, яка відтоді взяла собі імення Тіона. У книзі II свого “Опису Греції” Павсаній описує дві варіанти традицій щодо катабази Діоніса або занурення у потойбіччя. Обидва описують, як Діоніс увійшов у загробне життя, щоб врятувати свою матір Семелу та привести її до належного місця на Олімпі. Для цього йому довелося боротися з пекельним собакою Цербером. Ця подія відзначалася щорічним фестивалем, деталі якого були таємними в місцевій релігії Арголіди. За словами Паоли Корренте, поява Діоніса з вод лагуни може означати форму переродження. Варіант цього міта став основою для однієї із комедій Арістофана.
Культ
Культ Діоніса тісно пов’язаний з рослинництвом і виноградарством. Його вшанували в день зимового солцестояння. Великі діонісії святкували після весняного рівнодення. Культ Діоніса, поширюючись географічно, поглиблювався й витончувався в нових ученнях: орфіків, піфагорійців, вбираючи в себе нові історичні явища. Цей культ виявився надзвичайно живучим. І навіть у двадцять першому столітті в Україні поширений відгомін культу Діоніса. На святвечір посуд зі стравами не збирають зі столу, а залишають для пращурів, щоб вони могли прийти на кутю.
В мистецтві Діоніс уособлює натхнення. Його зображали вродливим юнаком з майже жіночими рисами й виноградним вінком на голові. Також могли зображати на колісниці, запряжені левами. Діоніса можна покласти в один ряд з єгипетським Озірісом, шумерським Тамузом, галілейським Ісусом Хрестом за ознакою смерті й відновлення. Ось деякі з численних епітетів Діоніса: дарувальник незмішаного вина, переважаючий, правитель, той, що звільняє.
Діоніс у філософії й мистецтві
Міт про Діоніса використовували у своїх працях античні мислителі від Ферекіда до Платона. Коли в Боспорі до влади прийшов Мітрідат Євпатор, свято Діоніса стало офіційним. Про це свідчать написи в Пантікапеї. Аріадна зображена на численних посудинах, знайдених на розкопках Ольвії. В Північному Причорномор’ї знайдено велику кількість масок Діоніса. Модерний філософ Ніцше вважав Діоніса уособленням ірраціональності й хаосу, а також нестримної волі до влади. Один із засновників сучасного руху з вивчення античної мітології Кароль Керений характеризує Діоніса як вираження життєвої сили душі. Донна Тартт в “Таємній Історії” описує студентів, які розмірковують над відродженням культа Діоніса під час навчання в коледжі. В “Хроніках Нарнії” Діоніс допомагає пробудити духів дерев і річок. У 1974 році Стівен Сондгейм та Берт Шевелве адаптували комедію Арістофана “Жаби” в сучасний мюзикл, який потрапив до уваги широкої публіки аж у двадцять першому столітті. Мюзикл зберігає спуск Діоніса в Гадес (царство мертвих), щоб повернути до життя відомого драматурга. У 2018 році австралійський музичний проєкт Dead Can Dance випустив альбом під назвою Dionysus. Музикант Брендан Перрі описав натхнення для альбому як трансовий, "діонісійський" досвід, який він мав на фестивалі під час поїздки в сільську Іспанію: "Це весняні фестивалі на зразок того, де ви бачите справжні залишки діонісійських фестивалів. Вони по всьому Середземномор'ю у віддалених місцях…” - зазначає митець.
Діонісізм і хрестиянство
Хоча юдохристиянський проповідник Климент Олександрійський висміював Діоніса, можна знайти чіткі паралелі між хрестиянством і діонісізмом:
смерть і відродження;
свіжий виноградний сік як священний напій в обох релігіях.
Кесслер стверджував, що діонісійський культ перетворився на суворий монотеїзм ще до IV століття нашої ери; разом з мітраїзмом та іншими культами сформував примірник «народного монотеїзму», що перебував в прямій конкуренції з раннім юдохристиянством. Джон Молс стверджував, що діонісійський культ впливав на розуміння "нової" релігії, зосередженої навколо божества Спаса. Зокрема, він стверджує, що на виклад матеріала в “Діях Апостолів” зазнав сильного вплива «Вакха» Евріпіда. Молс також припускає, що розповідь про Таємну вечерю основана на обрядовій трапезі, яку виконували члени діонісійського культу.
Суб’єктивні висновки
Можна ще знайти матеріал в англомовних, грекомовних, іспаномовних джерелах, які описують культ Діоніса кожен на свій лад. Але я пропоную зосередитись ось на чому.
Приблизно 1500 років до нашої ери, а може й раніше, на певній території сучасної Європи існував релігійний культ вірувань у багаторазове втілення.
Цей культ вплинув на орфіків, згодом на піфагорійців і через них на філософію Платона, а відтак на всю європейську філософію.
Із матеріальних проявів цього культу найвиразнішим є споживання винограду і свіжовичавленого виноградного соку, тобто вина.
У тексті Доброї Новини виявлена прихована «Мова Сонця» – на це вказують 10 індикаторів. Читання Євангелія на Сенсарі – найпотужніша практика формування ельфійської свідомості.
Діоніс - син божий (дослідження)
Світ:
Спецтема:
Як стверджує Бертран Рассел у книзі “Історія Західної Філософії” у давній Елладі було достатньо такого, що ми можемо вважати релігією в сучасному розумінні цього слова, тобто зв’язком з богом.
dionis.jpg
Зміст
Одна з такий релігій пов’язана з іменем Діоніс. Його ритуали мали на меті наблизити людину до божественного стану. Адепти Діоніса вважали світ сповненим радощів і краси. Доречно згадати, що Галина Лозко вважає весь еллінізм - релігією радості. Діонісові ритуали породили те, що ми називаємо ентузіазмом. Ентузіазм етимологічно означає вселення бога в адепта культу і єднання божественного і людського таким чином. Саме пристрасний ентузіазм може робити життя цікавим. Але між розважливістю і пристрасністю є конфлікт, який намагались вирішити мислителі давнини.
Діонісізм і орфізм
Арістоклес і його філософія завдячують культові Діоніса. Традиція дійшла до видатного мислителя не у первісній формі, а в обробці, яку приписують Орфеєві, а пізніше Пітагорові. Вчення орфіків добре відоме - вони вірили у перевтілення духа. Прагнули духовної чистоти й виконували церемонії очищення. (Згадаймо про “блаженні чисті серцем”.) Орфічне вчення було обмежене досить вузьким колом адептів. Евріпід укладає в уста одного орфічного священнослужителя, який посвячений у таємниці Зевса, таке повчання:
У гробницях знайдено орфічні таблички, найповніша з наявних (так звана Петелійська табличка) містить такий текст:
Детальніше про діонісійські елементи у вірування античних людей можна прочитати в працях Джейн Гаррісон, Френсіса Конфорда і Джона Бернета. Останній відзначає, що є разюча подібність між орфічними віруваннями й тими, котрі панували в ту саму добу в Бгараті, хоча він певен в тому, що контактів між обома країнами бути не могло. Потім він переходить до первісного значення слова «оргія», яке орфіки вживали в значенні «причастя»; те причастя мало очищати душу адепта й давало їй змогу уникнути круговерті народжень.
Етимологія
Саме ім'я Діоніса — фракійського походження й означає «син бога» (dio-nysos). Діоніс, як персонаж переказів, пов’язаний з місцевістю між Елладою і Скіфією. Лозко у своїй книзі “Боги й народи. Етносоціальний вимір: курс релігієзнавства” зараховує Дівонусо (di-wo-nu-so) до пелазгійських богів. Це і ще кілька імен інших божеств збереглись на храмових написах острова Крит. Інші імена Діоніса - Загрей, Бромій і Вакх.
Збірка відомостей про Діоніса і короткий аналіз
Рассел стверджує, що існувала детально розроблена теологія, згідно з якою Діоніс народжувався двічі. Міт про нього існував у кількох версіях. В одній із них зазначено, що Діоніс був сином бога Зевса, підкорювача стихій, і богині Деметри, яка до зачаття Діоніса була незайманою. Його вбили кровожерливі титани, коли той був ще хлопчиком. При цьому підступні вбивці вимастились крейдою, щоб замаскуватись. Розірвали Діоніса на шматки, а потім зварили. Загибель спадкоємця призвела до планетарного конфлікта. Зевс ув’язнив титанів в Тартарі, через це їх мати Гайя розлютилась так, що моря почали закипати. Зевс остудив Землю холодними дощами. Але це призвело до потопу. Таким чином видно, що наратив про Діоніса містить як антропологічну, так і космогонічну складові. Є ще одна алегорія, помічена Діодором. Діоніс, бог вина, є сином бога дощу і богині землі. Титани, вороги Діоніса, закип’ятили його, таким чином позбавивши життя. Тут є прозорий натяк на те, що виноградний сік, тобто вино, треба пити свіжим, а кип’ятіння його псує. І одразу згадується міт про лукавого титана Прометея, який викрав священний вогонь для застосування в злочинних цілях.
Але з божою поміччю Діоніс народився знову. Другою матір’ю Діоніса стала Семела, донька Гармонії. Духовне серце загиблого було передане їй через рідину.
Нонн описує, що в перші роки після потопу бракувало доброго вина. Діоніс знову відродив виноградарство. А коли змужнів, то силою повернув собі володіння, які мав успадкувати від батька в попередньому втіленні, але їх спочатку були привласнили титани. Рея, хоча й була титанесою, сприяла Діонісу в його мандрах. Одружився Діоніс з Аріадною і народили вони багато дітей. Один із них, Еней став царем на острові Скирос в Аркадії.
У версії Діодора, який покладається на єгипетську традицію, Діоніс був сином Ра. І поки він був малий за ним доглядала Ниса, донька Арістея. За іншими відомостями за ним доглядав Гермес, який часто рятував малого Діоніса від ворогів. Романський імператор і мислитель Юліан стверджує, що міт про Діоніса є алегоричним поданням переходу людей від кочового до цивілізованого життя.
Якщо друге втілення Діоніс відбулось в історичній особі, то це могло бути приблизно три з половиною тисячі років назад. Датування основане на приблизному відтинку часу, коли міг жити Персей - інший напівлегендарний персонаж, з яким у Діоніса був спочатку конфлікт, а потім примирення. Але це не могло відбуватись пізніше дванадцятого століття до нашої ери - періоду датування мікенських табличок зі згадкою про нього.
З душевних подвигів Діоніса можна згадати подорож до Тартара - найглибшого місця в потойбіччі. Звідти він вивів свою покійну мати Семелу, яка відтоді взяла собі імення Тіона. У книзі II свого “Опису Греції” Павсаній описує дві варіанти традицій щодо катабази Діоніса або занурення у потойбіччя. Обидва описують, як Діоніс увійшов у загробне життя, щоб врятувати свою матір Семелу та привести її до належного місця на Олімпі. Для цього йому довелося боротися з пекельним собакою Цербером. Ця подія відзначалася щорічним фестивалем, деталі якого були таємними в місцевій релігії Арголіди. За словами Паоли Корренте, поява Діоніса з вод лагуни може означати форму переродження. Варіант цього міта став основою для однієї із комедій Арістофана.
Культ
Культ Діоніса тісно пов’язаний з рослинництвом і виноградарством. Його вшанували в день зимового солцестояння. Великі діонісії святкували після весняного рівнодення. Культ Діоніса, поширюючись географічно, поглиблювався й витончувався в нових ученнях: орфіків, піфагорійців, вбираючи в себе нові історичні явища. Цей культ виявився надзвичайно живучим. І навіть у двадцять першому столітті в Україні поширений відгомін культу Діоніса. На святвечір посуд зі стравами не збирають зі столу, а залишають для пращурів, щоб вони могли прийти на кутю.
В мистецтві Діоніс уособлює натхнення. Його зображали вродливим юнаком з майже жіночими рисами й виноградним вінком на голові. Також могли зображати на колісниці, запряжені левами. Діоніса можна покласти в один ряд з єгипетським Озірісом, шумерським Тамузом, галілейським Ісусом Хрестом за ознакою смерті й відновлення. Ось деякі з численних епітетів Діоніса: дарувальник незмішаного вина, переважаючий, правитель, той, що звільняє.
Діоніс у філософії й мистецтві
Міт про Діоніса використовували у своїх працях античні мислителі від Ферекіда до Платона. Коли в Боспорі до влади прийшов Мітрідат Євпатор, свято Діоніса стало офіційним. Про це свідчать написи в Пантікапеї. Аріадна зображена на численних посудинах, знайдених на розкопках Ольвії. В Північному Причорномор’ї знайдено велику кількість масок Діоніса. Модерний філософ Ніцше вважав Діоніса уособленням ірраціональності й хаосу, а також нестримної волі до влади. Один із засновників сучасного руху з вивчення античної мітології Кароль Керений характеризує Діоніса як вираження життєвої сили душі. Донна Тартт в “Таємній Історії” описує студентів, які розмірковують над відродженням культа Діоніса під час навчання в коледжі. В “Хроніках Нарнії” Діоніс допомагає пробудити духів дерев і річок. У 1974 році Стівен Сондгейм та Берт Шевелве адаптували комедію Арістофана “Жаби” в сучасний мюзикл, який потрапив до уваги широкої публіки аж у двадцять першому столітті. Мюзикл зберігає спуск Діоніса в Гадес (царство мертвих), щоб повернути до життя відомого драматурга. У 2018 році австралійський музичний проєкт Dead Can Dance випустив альбом під назвою Dionysus. Музикант Брендан Перрі описав натхнення для альбому як трансовий, "діонісійський" досвід, який він мав на фестивалі під час поїздки в сільську Іспанію: "Це весняні фестивалі на зразок того, де ви бачите справжні залишки діонісійських фестивалів. Вони по всьому Середземномор'ю у віддалених місцях…” - зазначає митець.
Діонісізм і хрестиянство
Хоча юдохристиянський проповідник Климент Олександрійський висміював Діоніса, можна знайти чіткі паралелі між хрестиянством і діонісізмом:
смерть і відродження;
свіжий виноградний сік як священний напій в обох релігіях.
Кесслер стверджував, що діонісійський культ перетворився на суворий монотеїзм ще до IV століття нашої ери; разом з мітраїзмом та іншими культами сформував примірник «народного монотеїзму», що перебував в прямій конкуренції з раннім юдохристиянством. Джон Молс стверджував, що діонісійський культ впливав на розуміння "нової" релігії, зосередженої навколо божества Спаса. Зокрема, він стверджує, що на виклад матеріала в “Діях Апостолів” зазнав сильного вплива «Вакха» Евріпіда. Молс також припускає, що розповідь про Таємну вечерю основана на обрядовій трапезі, яку виконували члени діонісійського культу.
Суб’єктивні висновки
Можна ще знайти матеріал в англомовних, грекомовних, іспаномовних джерелах, які описують культ Діоніса кожен на свій лад. Але я пропоную зосередитись ось на чому.
Приблизно 1500 років до нашої ери, а може й раніше, на певній території сучасної Європи існував релігійний культ вірувань у багаторазове втілення.
Цей культ вплинув на орфіків, згодом на піфагорійців і через них на філософію Платона, а відтак на всю європейську філософію.
Із матеріальних проявів цього культу найвиразнішим є споживання винограду і свіжовичавленого виноградного соку, тобто вина.
Продовження теми читайте у статтях Славетний Орфей і Пітагор.
Вивчаємо вірування давнини.
Зверніть увагу
Євангельський Сенсар, ельфійська мова і як нам її опанувати за один рік