Чи є портал «Народний Оглядач» ультраправим націоналістичним ресурсом (+аудіо)

А що вони мали на увазі?

У статті Вікіпедії написано: «ar25.org («Народний Оглядач»)  — український ультраправий та націоналістичний вебсайт, що позиціонує себе як «інтернет-портал стратегічних новин». Заснований 1999 року».

Про те, що НО є правим і націоналістичним сайтом, добре відомо. Але мене здивувало і зацікавило те, що нас віднесли до «ультраправих». Що вікіпедисти мали на увазі?

Перша думка – це просто образливий ярлик. Не секрет, що в пост-сталінському інформаційному просторі найкращим способом когось принизити і залякати є обзивання «фашистом», «нацистом» або «ультраправим». Як повідомляє ця ж Вікіпедія, термін «ультраправі» застосовують стосовно неофашистів і неонацистів.

«Праві» протилежні «лівим». Що далі?

Але будемо вважати, що вікіпедисти не схильні до тенденційних оцінок і під «ультраправими» мають на увазі якихось особливо переконаних і рішучих «правих» (від лат. ultra – понад, надмірно). Слово «ультра» є підсилювачем будь-яких якостей. 

Отже, треба почати з того, кого вони вважають «правими». Зі статті «Праві (політика)» можна зрозуміти лише те, «праві» протилежні «лівим». Все інше – суцільний поняттєвий туман. Врешті-решт вікіпедисти змушені констатувати: «Останнім часом політологами, соціологами та соціальними психологами визнається, що традиційний поділ на лівих та правих неадекватно зображає реальний спектр думок в суспільстві». Спасибі й на цьому.

Звісно, що справа не в Вікіпедії, а в хаотичному стані сучасної політології та уявлень про неї у масовій свідомості. Вікіпедія – це лише дзеркало поширених у суспільстві стереотипів.

Головна проблема в тому, що поділ на «правих» і «лівих» розглядається як просторове поняття: з одного боку праві, з протилежного – ліві.

Насправді ж ці слова мають зовсім інший сенс:

правий – той, що правильний і прямо йде до правдивої мети;

лівий – той, що відхиляється від прямого шляху і звертає на манівці геть від правдивої мети.

Праведники і грішники

Поняття «праві» і «ліві» співвідносяться як «правильність» (англ. right – читається «райт») і «брехня» (англ. lie). Тому «правий» – це правдивий, прямий, правильний. Натомість «лівий» – облудний, непевний, звідси «ліва справа» – нечесна справа, «піти наліво» – збочити, вчинити нечесно. Відтак «праві» і «ліві» в політології – це «праведники» і «грішники» в релігії.

З цього випливає, що правий рух, будучи рухом до правдивої мети, є більш-менш цілісним, адже базовою ознакою правди є цілісність, відсутність логічних суперечностей. Правий рух засадничо єдиний – подібно до істини, яка також єдина, чітка і конкретна.

Натомість лівих рухів, які ведуть від мети, може бути нескінченна кількість – від помірковано лівих (помилкових) до відверто абсурдних і  самовбивчих (ультралівих).

Головною відмінністю «правих» і «лівих» у політології є уявлення про джерело влади.

Націоналісти: консерватори, традиціоналісти, еволюціоністи, солідаристи

Праві вважають, що людина є соціальною істотою, відтак джерелом влади є організована громада, тобто спільнота, у якій всі знають всіх. Відтак органи державного управління вибудовуються знизу догори – від первинних громад до центральних органів влади. Багаторівнева система таких громад формує республіку – «суспільну справу». Народ, організований у республіку, перетворюється з аморфного етносу на структуровану націю. Ідеологія перетворення етносу на націю з власною державою називається націоналізмом. Таким чином, політичним проявом правого руху є націоналізм. Обов’язковими складниками націоналізму є консерватизм (збереження перевіреного досвідом), традиціоналізм (плекання самобутньої культури), еволюціонізм (поступовий, природний розвиток на основі змагальності), солідаризм (співпраця різноманітностей).

Ліві розділяються на дві ворогуючі групи.

Етатисти: соціал-демократи, соціалісти, комуністи, маоїсти

Ця частина лівих вважає, що джерелом влади є керівна партія, управлінська верхівка, панівний клас, державний апарат. Органи управління вибудовуються згори донизу, відтак все вирішує державний апарат. Він тримає народ в аморфному стані, пропонуючи йому ілюзію народовладдя. Така система являє собою відверту або приховану диктатуру. Політичним проявом цієї частини лівого руху є етатизм (від франц. État – держава). Різновидами етатизму є соціал-демократія, соціалізм, комунізм, маоїзм.

Ліберали: лібертаріанці, анархісти, трансгуманісти

Інші ліві вважають, що джерелом влади є кожна окрема людина. Вона самодостатня, їй не дуже потрібна громада, а повноцінна держава – точно не потрібна. Політичним проявом цієї частини лівого руху є лібералізм. Проявами лібералізму є лібертаріанство, анархо-капіталізм, анархізм, трансгуманізм. Оскільки лібералізм відкидає державу, то він не має історичної реалізації.   

Війна етатизму і лібералізму. А де націоналізм?

Обидві частини лівого руху – етатизм і лібералізм – заперечують те, що джерелом влади є організована громада – і це їх об’єднує в боротьбі проти правого руху.

У той же час етатизм і лібералізм різко розходяться в уявленнях про джерело влади і завзято воюють між собою – це виглядає як «боротьба між державою і людиною».

А де тут націоналізм? Так історично склалося, що внаслідок Другої світової війни націоналізм був майже повністю зруйнований. Але якщо він частково зберігся в США і Швейцарії, то в Україні він був тотально зачищений.

Структура україномовного простору: чому нема націоналізму? (+аудіо)

У результаті в Україні націоналізм користується мінімальним впливом. Те, що називається націоналізмом, насправді є лівим популізмом і лівим екстремізмом. Так, ми маємо багато українських патріотів – лівих, правих і взагалі ніяких. Але не треба це називати націоналізмом, тому що націоналізм – це раціональна доктрина, натомість патріотизм – це природне почуття любові до свого рідного.   

Ідеологічні дискусії в Україні зводяться до боротьби між етатистами і лібералами. Націоналістів нема на цьому святі демократії, тому що як тільки вони подають голос, то одразу ж отримують клеймо фашистів, нацистів, ультраправих.

Ультраправота як ідеальна мета

Зрозуміло, що в Україні нема ні фашистів, ні нацистів – це всього лише образливі ярлики. А чи є в Україні ультраправі?

Ми вже з’ясували, що праві – це ті, що правильно йдуть до правдивих цілей. Правий підхід – здоровий і гармонійний, права ідеологія – націоналізм – природна і збалансована.

То чи можна бути ультраправим, тобто надмірно правим? Занадто здоровим? Надмірно природним? Занадто гармонійним? Ультраоптимальним?

Лише в одному випадку – якщо розглядати «ультраправість» як ідеальний стан, як бажану мету. Цього ідеального «ультра» ще нема, але до нього треба прагнути.

Усвідомлюючи це, можемо відповісти на запитання, винесене в заголовок.

– Чи є «Народний Оглядач» націоналістичним ресурсом?

Націоналістичним – безумовно. Хто сумнівається, хай почне з Азбуки націоналізму.  

– А чи є він ультраправим?

Ні, не є. Але до ультраправоти треба прагнути – як до ідеальної мети. Тож якщо нас називають ультраправими, то це можемо сприймати лише як світле побажання і своєрідний «аванс» на майбутнє. Лише так можна сприймати вердикт Вікіпедії: «ar25.org («Народний Оглядач»)  — український ультраправий та націоналістичний вебсайт».

Хай Буде!

Фрагмент статті з Вікіпедії про Народний Оглядач

Колір Ночі - Слава Україні