Чи справді нема пророка у своїй батьківщині? – про 4 ворожі вставки в Євангеліє

Ця фраза існує в 4 варіантах у різних місцях Євангелія:

•  «Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома» (Матвій 13.57),
• «Нема пророка без пошани, як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі» (Марко 6.4),
• «Ніякого пророка не приймають у його батьківщині» (Лука 4.24),
• «Нема пошани для пророка у своїй батьківщині» (Іван 4.44).

Пророк – це той, хто говорить, що буде, якщо діяти. Є ще віщуни: на відміну від пророків, вони говорять про те, що буде, якщо не діяти. Віщуни бачать можливе майбутнє, а пророки його творять.  

Отже, згідно з цією фразою, люди начебто не слухають своїх, а слухають чужих. Якщо вдуматися, то її сенс досить дивний, адже насправді майже завжди у ролі брехунів і шахраїв виступають саме чужі. Натомість відповідальну пораду і реальну підтримку можна отримати лише у своїх.

– Але ж ця фраза записана у Євангелії!

– Так, але не в первинному тексті Доброї Новини, а у фарисейських вставках. Всі чотири варіанти цієї фрази – це вставки.

У синоптичних Євангеліях є оповідання про те, як Ісус відвідав свій рідний Назарет і як радісно його там прийняли:

«54. Прибувши в свою батьківщину, Він навчав їх на їхньому зібранні, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? 55. Хіба він не син майстра? Хіба не його мати зветься Марія? І його брати Яків та Йосип?» (Матвій 13).

«1. І, вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, і слідом за Ним пішли Його учні. 2. Він почав навчати на зібранні громади; багато з тих, що Його слухали, дивувалися, кажучи: Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками? 3. Хіба він не майстер, син Марії? Брат Якова і Йосипа?» (Марко 6).

«16. Прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм на зібрання громади і почав до них промовляти. 22. І всі погоджувалися з Ним і дивувались словам ласки, які виходили з уст Його, і говорили: Чи Він не син Йосипа?» (Лука 4).

З усіх цих трьох фрагментів однозначно випливає, що Ісус у Назареті навчав мудрості і здійснив чудеса. Всі з цього раділи і гордилися, що Ісус є родичем членів їхньої громади, що він є для них своїм. Людей опанувало високе відчуття солідарності та ентузіазму. Але це дуже не сподобалось фальсифікатору, тому він одразу ж дописав дещо цілком протилежне:

«57. І зневірювалися в Ньому. Ісус же сказав їм: Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома. 58. І не зробив там багато чудес через їхню невіру» (Матвій 13).

«І зневірювалися у Ньому. 4. Але Ісус промовив до них: Нема пророка без пошани, як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі. 5. І не міг зробити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки; 6. і дивувався їх невірству. І обходив Він навколишні села, навчаючи» (Марко 6).

«23. Він сказав їм: Ви, певно, скажете мені приповідку: лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут, у твоїй батьківщині. 24. І він додав: Істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають у його батьківщині. 25. Та я вам кажу по правді: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іліяху, як зачинилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю; 26. однак ні до однієї з них не був посланий Іліяху, тільки в Сарепту, що в Сидон-краю, до вдови жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана. 28. Почувши це, всі на зібранні сповнилися люттю 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і вивели на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу» (Лука 4).

Якщо у двох попередніх вставках фальсифікатор не задоволений тим, що Ісус зробив малувато чудес (зцілення недужих рукопокладанням – це для нього взагалі не чудо), то у третій вставці він цілком відпустив віжки своїй хворобливій фантазії. Судіть самі: щойно «всі погоджувалися з Ним і дивувались словам ласки», аж вже за мить ці статечні господарі невідь-чому осатаніли і захотіли вбити Ісуса. Погодьтеся, що так не буває. Навіть у зовсім фантастичних оповіданнях.

Сенс усіх цих вставок у спробі переконати читачів, що давні іудейські пророки до чужих ставилися краще, ніж до своїх – і це нормально. Тому й галілеяни начебто не сприйняли Ісуса, коли він спілкувався з ними, прийшовши у свою батьківщину – Галілею. Загальна настанова, яку дає фальсифікатор: «Не май справи зі своїми, йди до чужих».  

Ця настанова присутня і у вставці в Євангеліє від Івана (4), проте тут  фраза про пророка наведена в іншому контексті – наче батьківщиною Ісуса є Іудея, але свої іудеї його не прийняли, зате прийняли чужі галілеяни: «43. По двох днях він вийшов звідти в Галілею. 44. Сам бо Ісус посвідчив: «Нема пошани для пророка у своїй батьківщині». 45. Коли він прибув у Галілею, прийняли його галілеяни, бачили бо все, що він учинив був на святі в Єрусалимі, бо й вони ходили на те свято». Суперечність цієї вставки з трьома попередніми вставками – звична ситуація для потоку дезінформації. Відсутність логічної цілісності є важливим індикатором брехні.  

Які висновки можна зробити з усього викладеного вище?

Євангеліє і ворожі вставки мають протилежне спрямування. Головна мета Євангелія – вдосконалення людини і спільноти, піднесення їх у простір волі, який позначається терміном «Царство боже». Головна мета вставок – зруйнувати євангельську гармонію і заблокувати процес людської еволюції. У даному випадку це робиться за допомогою деструктивної ідеї про те, що нема пророка у своїй батьківщині.

Насправді все навпаки. Пророк може реалізувати себе лише серед своїх, у середовищі духовно близьких людей. Саме так відбулося з Ісусом, вчення якого сприйняли передусім галілеяни. Тому протягом кількох століть прихильників вчення Ісуса Хреста називали «галілеянами» і «хрестиянами» (термін «аріяни» набув поширення з кінця третього століття – для того, щоб чітко відрізнятися від «християн» – прихильників іудохристиянства).  

Виразна тенденція повноцінної реалізації лише серед своїх підтверджується всім людським досвідом, тож її можна вважати емпіричним узагальненням і системним принципом. Вочевидь, йдеться не про якийсь «бізнес», а про щось велике, пророче. Наприклад, для емігрантів можливість досягнути серйозних висот зазвичай з’являється тільки у третьому поколінні – для дітей тих, які народилися вже у новій батьківщині і успішно асимілювалися.

Цей системний принцип корисно знати сучасним українцям. Справжня пророча самореалізація і щастя від неї можливі тільки в середовищі своїх – в Україні і серед українців.    

Свій серед своїх. Митрополит Андрей з членами Українського Центрального Комітету. Праворуч від нього – Володимир Кубійович (голова УЦК), ліворуч – Василь Сімович. 1943 рік.