Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою, і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.
Держава, яка не володіє ядерною зброєю,
коли інші володіють цією зброєю,
не володіє власною долею.
Шарль де Голль.
В усі історичні епохи територія України була територією воїн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.
У 531 році до нової ери на території тодішньої Скіфії – нинішньої України – наші предки скіфи перемогли Перського царя Дарія 1 – царя найвеличнішої імперії світу тих часів – Перської імперії.
У 331 році до нової ери наші предки скіфи на території Скіфії – нинішньої України – здобули блискучу перемогу у скіфо-македонській війні. Імперія Олександра Великого була найвеличнішою у світі імперією тих часів.
Далі були скіфо-сарматські війни – фактично війни між спорідненими арійськими народами. Перемогли сармати й на тисячу років уперед дали українцям назву одного зі своїх найбільших племен – роксолани.
Далі були війни з готами. Сармати перемогли, але і готи також залишили свій слід в нашому генотипі.
Далі було становлення потужної середньовічної держави Русь і нескінчені війни з населенням степу: печенігами, половцями, хазарами та багатьма іншими.
Великий степовий шлях, що простягнувся від степів Монголії до Карпат регулярно постачав нам нових і нових завойовників, яких ми частково знищували, частково асимілювали.
У 12 сторіччі ми вже вперше в якості ворогів отримали московитів, які були мешканцями не безкрайніх степів, але безкрайніх лісів на північний схід від Києва. Останні, у 13 сторіччі, разом з татаро-монголами, знищили нашу державу.
Ще якийсь час на західних українських землях існувало Королівство Руське, але королівська династія швидко згасла і землі Русі-України на довгий час стали складовою частиною Князівства Литовського, Руського і Жимайського, а згодом Речі Посполитої (Справи Суспільної) під верховенством польського короля.
Але весь цей час війни на нашій землі не припинялись. Золота Орда в різних своїх іпостасях продовжувала нищити цю землю в пошуках рабів і данини. Верховенство в Золотій Орді спочатку перейшло до Кримського ханства, а згодом до Московського царства або Московії. Те, що не вдалось Чінгісхану, врешті решт вдалось Московії. І Давня Русь, і Литва, і Польща стали частинами новітньої Золотої Орди. І українська недалекоглядність зіграла тут вирішальну роль.
Жодний клаптик європейської землі не политий так густо кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого України. Найкривавіша війна Людства – Друга світова війна зменшила довоєнне населення України у 41 млн. осіб на 14 млн. осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни. Переможцем у цій війні вийшло абсолютне світове зло під назвою Радянський союз.
Щоб остаточно добити український народ на території України у післявоєнні 1946-47 роки радянською владою був організований черговий штучний голод, що забрав життя ще 2 млн українців. Зауважу, що мої архівні дослідження свідчать, що на окупованих територіях України (під час окупації) середня тривалість життя суттєво зросла. Криваве придушення національно-визвольної війни на теренах Західної України ще більше мало деморалізувати українську націю. Якщо згадати геноцид українців голодом у 1933 році, коли було знищено 10.5 млн осіб, то виникає запитання – хто був справжнім окупантом української землі?
Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть – це доля української землі протягом століть, особливо, часів Радянського союзу. У 1991 році ми здобули незалежність, і які кроки робили майже всі наші керманичі протягом років незалежності? Озброювали український народ, готували його до оборони своєї держави, виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну. Передали практично все стратегічне озброєння нашому споконвічному ворогу.
Україна мала ядерну зброю – тепер не має. Україна мала стратегічну авіацію – тепер не має. Україна мала потужний ракетний щит – сотні шахтних пускових установок – тепер не має, всі вони були підірвані. З потужного чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Майже всі роки незалежності ми наполегливо і послідовно послаблювали оборонний потенціал нашої держави й коли наш споконвічний ворог вирішив, що цей потенціал вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля у руїнах, полита нашою кров’ю, і війні не видно кінця.
Я вірю у нашу перемогу, але що буде після неї? Я стверджую: миру не буде, у кращому разі буде перемир’я. Це перемир’я триватиме доти, доки Московія не залиже рани своєї поразки, поки ми у черговий раз не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну могутність. А тоді знову – агресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, його чергова спроба фізичного винищення українського народу.
Моє розуміння минулого і майбутнього таке. Криваві війни на нашій землі тривали тисячоліття. Вони й надалі триватимуть тисячоліттями. Кожна з наступних війн закінчуватиметься черговою нашою перемогою лише у разі, якщо ми завжди будемо напоготові. Після кожної війни ми повинні ставати сильнішими, а наш споконвічний ворог слабшим, тим самим зменшуючи вірогідність нової війни у ближчому майбутньому.
Що конкретно робити? Озброюватись, ставати сильнішим сьогодні, ніж ми були вчора.
Якою має бути кінцева мета на цьому шляху? Відновлення того рівня військового потенціалу, який ми мали у 1991 році. Ми маємо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціалом. Але цей шлях ми маємо пройти разом з нашими стратегічними союзниками при їхній матеріальній і моральній підтримці. Для цього потрібна наполеглива робота нашої дипломатії та масова підтримка українського населення всіх цих кроків.
І ще потрібне патріотичне, я б сказав націоналістичне, виховання українців, знищення духу пацифізму, притаманному нашій нації. Озброєння патріотичної частини нашого населення вогнепальною зброєю, поширення розгалуженої системи територіальної оборони навіть у мирний час. Ми маємо пам’ятати, що всі європейські народи є нашими кровними братами, крім конгломерату народів Сходу, з якими ми воюємо всю нашу історію і будемо воювати у майбутньому.
Головний недолік наших правителів у їх приземленості, буденності їхнього світогляду. Вони не здатні на амбітні проекти, на проривні кроки в інтересах української нації. Ми нарешті повинні відшукати у своєму середовищі майбутніх керівників з масштабним і націоналістичним мисленням або відмовитись взагалі від виборної посади царя, якому ми заздалегідь надаємо право розв'язувати наші проблеми, які ми лінуємось або не здатні розв'язувати самі.
Велика Британія не обирає собі царя на загальних виборах, але є дивовижною за внеском у світову культуру і науку країною. Таких країн в Європі багато. Нашого розуму поки що вистачає дотримуватись лише одного канонічного зразка, яким є для нас наш ворог – Московія.
Слід розуміти, що війна з Московією – це не єдина наша проблема. Вся Європа вимирає, але ми вимираємо найшвидшими в Європі темпами. В Європі занепадає освіта і вища, і середня, і початкова, але у нас вона занепадає катастрофічно швидкими темпами.
Дебілізація нашого населення відбувається швидкими темпами прямо на наших очах. Реально, більшість наших громадян мають неповну початкову освіту. Активно спілкуючись зі студентами, я знаю, про що говорю. Як наслідок, занепадають і академічні, і прикладні науки. Вже зараз вони у жалюгідному стані, а процес їх деградації триває. Вже зараз ми самостійно не здатні реалізувати жодний масштабний проект типу: побудови сучасного атомного реактора, сучасної теплової електростанції, та навіть і вітрової електростанції, спустити на воду сучасне судно, побудувати сучасний танк, гармату, ракету.
У нас вже не вистачає навіть експертів з ключових питань розвитку нашої промисловості, енергетики тощо. Цей список можна продовжувати до нескінченості. А нам потрібно розвивати нашу атомну енергетику, від реакторів на теплових нейтронах переходити до реакторів на швидких нейтронах. Нам потрібні новітні технології збагачення урану і плутонію, нам потрібна власна атомна бомба, власна стратегічна авіація, власні ракети далекого радіусу дії, власна програма космічних досліджень. Список потрібного також можна продовжувати практично до нескінченості.
Для того, щоб виграти цю війну і надовго закріпити нашу перемогу, ми маємо стати передовою в науковому і культурному сенсі нацією світу. Ця війна – це щасливий подарунок долі, це шанс або загинути остаточно, або відродитись у всій величі наших предків: скіфів, сарматів, русів, роксолан. Ми повинні подолати не лише власну кризу у всіх аспектах нашого національного життя, але й показати братнім європейським народам правильний вихід з тієї демографічної, етнічної та культурної кризи, в якій вони самі зараз перебувають.
Діти, армія, наука – такий мій список пріоритетів на найближчі століття нашого національного розвитку. Слава Україні, Слава нації, Смерть її ворогам, Україна понад усе!
Валерій Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, Одеса
Наші інтереси:
Розмірковуємо над тим, якою має бути країна після війни, яка оголила усі наші проблеми.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Чому Україні потрібна ядерна зброя
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою, і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.
230329rakety.jpg
Держава, яка не володіє ядерною зброєю,
коли інші володіють цією зброєю,
не володіє власною долею.
Шарль де Голль.
В усі історичні епохи територія України була територією воїн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.
У 531 році до нової ери на території тодішньої Скіфії – нинішньої України – наші предки скіфи перемогли Перського царя Дарія 1 – царя найвеличнішої імперії світу тих часів – Перської імперії.
У 331 році до нової ери наші предки скіфи на території Скіфії – нинішньої України – здобули блискучу перемогу у скіфо-македонській війні. Імперія Олександра Великого була найвеличнішою у світі імперією тих часів.
Далі були скіфо-сарматські війни – фактично війни між спорідненими арійськими народами. Перемогли сармати й на тисячу років уперед дали українцям назву одного зі своїх найбільших племен – роксолани.
Далі були війни з готами. Сармати перемогли, але і готи також залишили свій слід в нашому генотипі.
Далі було становлення потужної середньовічної держави Русь і нескінчені війни з населенням степу: печенігами, половцями, хазарами та багатьма іншими.
Великий степовий шлях, що простягнувся від степів Монголії до Карпат регулярно постачав нам нових і нових завойовників, яких ми частково знищували, частково асимілювали.
У 12 сторіччі ми вже вперше в якості ворогів отримали московитів, які були мешканцями не безкрайніх степів, але безкрайніх лісів на північний схід від Києва. Останні, у 13 сторіччі, разом з татаро-монголами, знищили нашу державу.
Ще якийсь час на західних українських землях існувало Королівство Руське, але королівська династія швидко згасла і землі Русі-України на довгий час стали складовою частиною Князівства Литовського, Руського і Жимайського, а згодом Речі Посполитої (Справи Суспільної) під верховенством польського короля.
Але весь цей час війни на нашій землі не припинялись. Золота Орда в різних своїх іпостасях продовжувала нищити цю землю в пошуках рабів і данини. Верховенство в Золотій Орді спочатку перейшло до Кримського ханства, а згодом до Московського царства або Московії. Те, що не вдалось Чінгісхану, врешті решт вдалось Московії. І Давня Русь, і Литва, і Польща стали частинами новітньої Золотої Орди. І українська недалекоглядність зіграла тут вирішальну роль.
Жодний клаптик європейської землі не политий так густо кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого України. Найкривавіша війна Людства – Друга світова війна зменшила довоєнне населення України у 41 млн. осіб на 14 млн. осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни. Переможцем у цій війні вийшло абсолютне світове зло під назвою Радянський союз.
Щоб остаточно добити український народ на території України у післявоєнні 1946-47 роки радянською владою був організований черговий штучний голод, що забрав життя ще 2 млн українців. Зауважу, що мої архівні дослідження свідчать, що на окупованих територіях України (під час окупації) середня тривалість життя суттєво зросла. Криваве придушення національно-визвольної війни на теренах Західної України ще більше мало деморалізувати українську націю. Якщо згадати геноцид українців голодом у 1933 році, коли було знищено 10.5 млн осіб, то виникає запитання – хто був справжнім окупантом української землі?
Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть – це доля української землі протягом століть, особливо, часів Радянського союзу. У 1991 році ми здобули незалежність, і які кроки робили майже всі наші керманичі протягом років незалежності? Озброювали український народ, готували його до оборони своєї держави, виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну. Передали практично все стратегічне озброєння нашому споконвічному ворогу.
Україна мала ядерну зброю – тепер не має. Україна мала стратегічну авіацію – тепер не має. Україна мала потужний ракетний щит – сотні шахтних пускових установок – тепер не має, всі вони були підірвані. З потужного чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Майже всі роки незалежності ми наполегливо і послідовно послаблювали оборонний потенціал нашої держави й коли наш споконвічний ворог вирішив, що цей потенціал вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля у руїнах, полита нашою кров’ю, і війні не видно кінця.
Я вірю у нашу перемогу, але що буде після неї? Я стверджую: миру не буде, у кращому разі буде перемир’я. Це перемир’я триватиме доти, доки Московія не залиже рани своєї поразки, поки ми у черговий раз не впадемо у свій традиційний пацифізм і не ослабимо нашу оборонну могутність. А тоді знову – агресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, його чергова спроба фізичного винищення українського народу.
Моє розуміння минулого і майбутнього таке. Криваві війни на нашій землі тривали тисячоліття. Вони й надалі триватимуть тисячоліттями. Кожна з наступних війн закінчуватиметься черговою нашою перемогою лише у разі, якщо ми завжди будемо напоготові. Після кожної війни ми повинні ставати сильнішими, а наш споконвічний ворог слабшим, тим самим зменшуючи вірогідність нової війни у ближчому майбутньому.
Що конкретно робити? Озброюватись, ставати сильнішим сьогодні, ніж ми були вчора.
Якою має бути кінцева мета на цьому шляху? Відновлення того рівня військового потенціалу, який ми мали у 1991 році. Ми маємо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціалом. Але цей шлях ми маємо пройти разом з нашими стратегічними союзниками при їхній матеріальній і моральній підтримці. Для цього потрібна наполеглива робота нашої дипломатії та масова підтримка українського населення всіх цих кроків.
І ще потрібне патріотичне, я б сказав націоналістичне, виховання українців, знищення духу пацифізму, притаманному нашій нації. Озброєння патріотичної частини нашого населення вогнепальною зброєю, поширення розгалуженої системи територіальної оборони навіть у мирний час. Ми маємо пам’ятати, що всі європейські народи є нашими кровними братами, крім конгломерату народів Сходу, з якими ми воюємо всю нашу історію і будемо воювати у майбутньому.
Головний недолік наших правителів у їх приземленості, буденності їхнього світогляду. Вони не здатні на амбітні проекти, на проривні кроки в інтересах української нації. Ми нарешті повинні відшукати у своєму середовищі майбутніх керівників з масштабним і націоналістичним мисленням або відмовитись взагалі від виборної посади царя, якому ми заздалегідь надаємо право розв'язувати наші проблеми, які ми лінуємось або не здатні розв'язувати самі.
Велика Британія не обирає собі царя на загальних виборах, але є дивовижною за внеском у світову культуру і науку країною. Таких країн в Європі багато. Нашого розуму поки що вистачає дотримуватись лише одного канонічного зразка, яким є для нас наш ворог – Московія.
Слід розуміти, що війна з Московією – це не єдина наша проблема. Вся Європа вимирає, але ми вимираємо найшвидшими в Європі темпами. В Європі занепадає освіта і вища, і середня, і початкова, але у нас вона занепадає катастрофічно швидкими темпами.
Дебілізація нашого населення відбувається швидкими темпами прямо на наших очах. Реально, більшість наших громадян мають неповну початкову освіту. Активно спілкуючись зі студентами, я знаю, про що говорю. Як наслідок, занепадають і академічні, і прикладні науки. Вже зараз вони у жалюгідному стані, а процес їх деградації триває. Вже зараз ми самостійно не здатні реалізувати жодний масштабний проект типу: побудови сучасного атомного реактора, сучасної теплової електростанції, та навіть і вітрової електростанції, спустити на воду сучасне судно, побудувати сучасний танк, гармату, ракету.
У нас вже не вистачає навіть експертів з ключових питань розвитку нашої промисловості, енергетики тощо. Цей список можна продовжувати до нескінченості. А нам потрібно розвивати нашу атомну енергетику, від реакторів на теплових нейтронах переходити до реакторів на швидких нейтронах. Нам потрібні новітні технології збагачення урану і плутонію, нам потрібна власна атомна бомба, власна стратегічна авіація, власні ракети далекого радіусу дії, власна програма космічних досліджень. Список потрібного також можна продовжувати практично до нескінченості.
Для того, щоб виграти цю війну і надовго закріпити нашу перемогу, ми маємо стати передовою в науковому і культурному сенсі нацією світу. Ця війна – це щасливий подарунок долі, це шанс або загинути остаточно, або відродитись у всій величі наших предків: скіфів, сарматів, русів, роксолан. Ми повинні подолати не лише власну кризу у всіх аспектах нашого національного життя, але й показати братнім європейським народам правильний вихід з тієї демографічної, етнічної та культурної кризи, в якій вони самі зараз перебувають.
Діти, армія, наука – такий мій список пріоритетів на найближчі століття нашого національного розвитку. Слава Україні, Слава нації, Смерть її ворогам, Україна понад усе!
Валерій Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, Одеса
Розмірковуємо над тим, якою має бути країна після війни, яка оголила усі наші проблеми.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»