Чому Трамп дозволив провести вигідну Путіну зустріч?

Передумови саміту

Чемпіонат світу по футболу розглядався російським керівництвом, як велика PR-акція покликана підняти авторитет російського президента.

Варто розуміти, що жоден авторитарний режим не може триматися виключно на одній особі диктатора. Необхідна також достатньо висока підтримка суспільства (яке має бути готове терпіти негаразди пов’язані з діяльністю диктатора) та еліт, котрі отримують певну вигоду від діяльності диктатора (але цей рівень повинен забезпечуватися диктаторським режимом).

Санкції з боку західних країн, поступово погіршують, як життя суспільства загалом, так і представників оточення Путіна. Про це свідчать соціологічні дослідження Левада Центру,  що вказують на суттєве падіння довіри до президента Росії та його оточення.

Також знизилася упевненість російського суспільства у правильності розвитку країни та у власному майбутньому. На суспільно-політичні проблеми, накладаються економічні. Російський енергетичний бізнес обмежений контролем Заходу за шляхами постачання енергоносіїв у Європу. Єдиним великими альтернативним споживачем залишається хіба Китай. Проте Китай згоден купувати енергоносії переважно у кредит з великою знижкою. Тобто саме Китай, а не Росія диктує умови. Часто ці умови є кабальними для Росії.

Інтереси Росії та США

Таким чином, можна виділити два основних напрямки, у просуванні яких напередодні саміту була зацікавлена російська сторона:

1. Показати “внутрішню стійкість” і силу, як населенню, так і російським елітам. Частково цієї мети було досягнуто, оскільки навіть міжнародна спільнота сприйняла саміт, як “перемогу Путіна”. Тим більше цю зустріч так сприйматимуть всередині Росії.
2. Пробитися на міжнародні енергетичні ринки та розширити можливості для експорту російських енергоносіїв, щоб виправити наслідки економічних санкцій для російської економіки.   

США і американський президент переслідували свої цілі. Очевидно, що для США з їх технологічним, економічним та військовим потенціалом, Росія не є загрозою і рівноцінним партнером. Про це відкрито говорять і помірковані представники Республіканської партії.

Натомість ключовими цілями США у відносинах з Росією є:

1. Обмежити російський енергетичний експорт на європейський ринок і звільнити його для своїх енергоресурсів, які США починають активно продавати напередодні нової ери, де вуглеводневі енергоресурси матимуть значно менше значення.
2. Погіршити стосунки Росії з Китаєм, оскільки поєднання китайської економіки, демографічного потенціалу та залишків радянського військово-наукового потенціалу, який успадкувала Росія, перешкоджає США в реалізації своїх геополітичних цілей. Запобігти повному контролю Китаю над Росією у теперішніх умовах і без створення загрози для США, можна лише зберігаючи прив’язаність російських еліт до західного світу. Для цього потрібно тримати показово сильного, а реально слабкого президента Росії.

Якщо говорити про історичні аналогії, то подібним чином виглядали, наприклад імператори Китаю у ХІХ столітті. Вони вважалися верховними правителями, навіть пробували вести війни з європейськими державами, але були фактично залежними.

Видається, що заради другої мети США готові навіть піти на певний обмежений доступ Росії на світові енергетичні ринки, не пускаючи туди, наприклад, другого свого ворога, Іран. Як відомо, саме адміністрація Трампа виступає за обмеження економічних можливостей Ірану, навіть всупереч позиції ЄС. На теперішній момент цієї мети частково досягнуто вже зараз.

Висновки

Таким чином, продемонстровано “силу” російського президента, який насправді є слабким, що дозволить йому та його найближчому оточенню утриматися при владі у своїй країні.

Слабкий президент Росії вигідний майже всім: США, Китаю, Європі, Україні, російським регіональним елітам, малому і середньому бізнесу, який хоча й повільно, але все ж таки розвивається у Росії. Адже це всім дозволяє реалізовувати свої інтереси не особливо зважаючи на російську владу.

Слабкий президент Росії невигідний лише російським економічним і політичним елітам та пасивній частині російського народу, яка звикла у всьому підтримувати російську владу.

Для України в зустрічі Трамп-Путін не було нічого надзвичайного. Звинувачення в сторону Трампа в тому, що на переговорах з Путіним він не згадав України, які прозвучали з боку представників деяких європейських країн та опозиційних до Трампа кіл у Республіканській партії, є лише підставою для тиску на Трампа з боку його внутрішніх опонентів, тобто більше стосуються тимчасових внутрішньої боротьби всередині США.

Теперішня ситуація ж лише показує, що на даний момент Україна не стала предметом торгів. На це вказують і обговорення можливих нових санкцій проти Росії.

Для України це позитив. Таким чином, зустріч Трампа з Путіним не принесла у світову політику нічого нового.