Чому потрібна лідерська модель? – дискусія про ВУД

Продовжуємо дискусію про устрій Вільної Української Держави, концепція якої викладена у презентації.

Попередні обговорення:
Друзі, створімо в Україні таку державу, яка нам подобається!
Вільна людина у вільній громаді – Іван Макар про заснування Вільної Української Держави
Вільні громади постіндустріальної України
Дискусія про ВУД: екодемократія, структура, Міжмор’я, символіка, легітимність - Іван Макар
Іван Макар: Є питання щодо відповідальності громад за своїх членів – дискусія про ВУД

У цій дискусії для нас дуже важлива думка політика і правника Івана Макара. Аналізуючи устрій демосів (самоврядних спільнот чисельністю до 150 членів), він написав:   

«Є питання щодо необхідності запровадження авторитарних «проектів» та «хопів», так звана лідерська модель, коли лідер засновує групу, долучає до неї бажаючих, виключає з групи її членів – на власний розсуд у будь-який час, а зміна керівника групи відбувається тільки за його згоди. Навряд чи така модель може вважатися одним із інститутів спільної справи і бути складовою частиною республіки. Очевидний характер авторитарності таких демосів як піддає сумніву необхідності їх конституювання, так і, очевидно, у випадку їх створення, можливості фінансування діяльності з бюджету».

Почнемо з загального міркування, що для заснування постіндустріальної інноваційної республіки «Вільна Українська Громада» нам треба зібрати якомога більше творчих людей з усього світу. Для цього республіка має гарантувати їм максимальну свободу творчості, без будь-яких непродуктивних обмежень. Гасло республіки: «Дозволено все, що не заборонено».  

Особливість інновацій у тому, що вони майже завжди починаються з однієї людини – лідера, який захоплюється ідеєю і веде за собою прихильників. Якщо ж ідея справді революційна і набагато випереджає час, то такого лідера може розуміти доволі вузьке коло людей. У будь-якому разі, носій ідеї найкраще її розуміє і, зазвичай, найкраще знає, що з нею робити. Тому такий носій ідеї є природним керівником інноваційної групи. Відтак для користі справи у нього має бути можливість діяти на власний розсуд, навіть якщо більшість членів групи його не дуже розуміє, проте вірить у нього.

Для таких випадків передбачені демоси лідерського типу. Для заснування первинного демосу – «рою» (чисельністю від 4 до 20 осіб) – лідеру треба знайти ще трьох прихильників і розподілити між ними функції скарбника (директора), судді (аудитора, юриста) і радника (наукового консультанта). Вони, а також усі інші члени демосу, добровільно зголошуються до участі в ньому і в будь-який момент можуть його покинути. У всіх питаннях остаточне слово завжди залишається за лідером. Зокрема, він може делегувати свої повноваження, а також за власним бажанням може змінити модель управління демосом з лідерської на колективну.  

Лідерська модель найкраще показала свою ефективність у стартапах – інноваційних компаніях. «Для команди, яка тільки формується, потрібна не різноманітність, а згуртованість. Розмаїття думок є необхідним тоді, коли ви ще нічого не знаєте про що-небудь важливе. Але якщо є відчуття, що все вже зрозуміло і правильно, то сперечатися нема чого» – стверджує «гуру стартапів» Пітер Тіль. Тож цілком можливо, що саме лідерські демоси будуть «кузнею» інноваційного потенціалу Вільної Української Держави.

– А чи захищені члени лідерських демосів від «самодурства» керівників?

Так, адже все робиться добровільно. Якщо лідер веде кудись «не туди», то людина просто виходить з такого демосу і переходить до іншого. Тож може статися, що вже на другий день після серйозної помилки невдалий лідер залишиться без демосу.

З другого боку, у нас міфологізовані уявлення про небезпеку авторитарних методів керування. Насправді лідерська модель передбачає високу персональну відповідальність керівника, адже у випадку невдачі йому нема кого звинувачувати окрім себе. Тому на практиці перед ухваленням «авторитарного  рішення» керівник сто разів порадиться зі своїм демосом і зовнішніми радниками.

Перевагами лідерської моделі є, зазвичай, вищий рівень швидкості ухвалення рішень, дисципліни, цілісності та цілеспрямованості демосу. Тож цілком можливо, що у демосі з гідним лідером люди почуватимуться краще, ніж у колективному демосі.    

– Але ж у лідерській моделі нема зворотного зв’язку. Як звільнити поганого керівника?

Якщо люди його покидають – це вже є звільнення («голосування ногами»). Інший прояв зворотного зв’язку реалізується на рівні міжгрупової взаємодії: якщо лідер поводиться негідно, то з ним не захочуть об’єднуватися голови інших демосів, тому він назавжди залишиться «самотнім ройовим».   

– А як щодо «фінансування лідерських демосів з бюджету»?

У постіндустріальній республіці будуть інші механізми фінансування на рівнях бюджетів полку, коша та республіки. Економічна модель ВУД потребує окремого розгляду, і ми до неї ще повернемося. Проте вже зараз можемо сказати, що фінансування окремих демосів відбуватиметься не за критерієм моделі управління, а за критерієм корисності для спільної справи.

На завершення зауважимо, що колективна модель орієнтована на стабільність та надійність, а лідерська – на інновації з елементами ризику. Поєднання стабільності й розвитку в сумі дає стабільний розвиток.

Тому лідерська модель не менш важлива, ніж колективна. У будь-якому разі, нема сенсу обмежувати ініціативу громадян Вільної Української Держави, якщо вони бажають одноособово керувати інноваціями.