Чому ми досі чуємо хор захисників "великої російської культури"? Розглянувши програми зі славістики 13 найкращих університетів США, ми виявили значну росієцентричність – не лише в кількості курсів, а й у їхній якості.
82% курсів зі слов’янської літератури – це програми з російської літератури, хоча ані за населенням, ані за літературним доробком Росія не наближається до 82% Східної Європи, пише у своїй статті "Не повторити "Котлету по-київськи" Джорджа Буша" на Ліга.net Ілона Сологуб, наукова редакторка «Вокс Україна».
Для порівняння, курсів з української літератури не було взагалі, курси з української культури пропонували лише 5 із 13 розглянутих університетів, курси з української мови – 8 із 13 (російську мову, літературу й культуру пропонували всі проаналізовані університети).
У 2022/23 навчальних роках університети трохи збільшили кількість курсів, присвячених Україні, але водночас збільшили й кількість "російських курсів", що лише поглибило дисбаланс.
Навчальні програми зі славістики переважно побудовані з російської точки зору й дуже часто присвоюють здобутки пригноблених Росією народів. Наприклад, Гоголя розглядають як російського письменника, хоча він вважав себе українцем. Середньовічну Русь, історію східних слов’ян та СРСР, як правило, вважають частиною історії Росії, ігноруючи цілком самостійну історію народів, у певний час окупованих Росією.
Один із курсів з російської літератури охоплює творчість Ісаака Бабеля (єврейський письменник з Одеси), Світлани Алексієвич (білоруська письменниця) та Андрія Куркова (український письменник із Харкова). Мабуть, пан Курков був би вельми здивований, дізнавшись, що в університетах США його вивчають як російського автора, в той час, як росіяни руйнують його рідне місто. Декілька університетів пропонують курс "Російська цивілізація", що взагалі є оксюмороном.
Результатом російськоцентричного підходу є, наприклад, те, що Семюель Чарап та інші "експерти" з питань України, які нерідко є випускниками російських студій, пророкують занепад України та дивляться на нашу країну "російськими очима". Те саме стосується й висвітлення України в ЗМІ. Наприклад, New York Times визнає, що Ендрю Крамер, керівник нещодавно створеного бюро New York Times у Києві, який вивчав російську в коледжі, "... роками … був основним репортером, який висвітлював події в Україні з Московського бюро".
Сумнозвісна промова "Котлета по-київськи" президента Джорджа Буша-старшого (промову написала Кондоліза Райс, яка вивчала російську мову в Московському державному університеті) є квінтесенцією абсолютного нерозуміння України.
Знання – це сила. Зокрема, сила запобігати війнам, знаючи, хто на що здатен, чого очікувати та що поставлено на карту. Натомість ціна невігластва – найбільша війна в Європі після Другої світової. Ця війна має спонукати університети переглянути свої навчальні програми, присвячені Східній Європі, щоб дати своїм студентам кращу освіту та, сподіваємося, зробити світ безпечнішим.
Наші інтереси:
Розуміємо, що Росія, як і СРСР не шкодували грошей на піар у світі та просування себе як "великої держави" на Заході, використовуючи здобутки викраденої історії та культури поневолених нею народів.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чому більшість західних політиків та аналітиків очікували падіння Києва "за три дні"?
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Чому ми досі чуємо хор захисників "великої російської культури"? Розглянувши програми зі славістики 13 найкращих університетів США, ми виявили значну росієцентричність – не лише в кількості курсів, а й у їхній якості.
23062606.jpg
82% курсів зі слов’янської літератури – це програми з російської літератури, хоча ані за населенням, ані за літературним доробком Росія не наближається до 82% Східної Європи, пише у своїй статті "Не повторити "Котлету по-київськи" Джорджа Буша" на Ліга.net Ілона Сологуб, наукова редакторка «Вокс Україна».
Для порівняння, курсів з української літератури не було взагалі, курси з української культури пропонували лише 5 із 13 розглянутих університетів, курси з української мови – 8 із 13 (російську мову, літературу й культуру пропонували всі проаналізовані університети).
У 2022/23 навчальних роках університети трохи збільшили кількість курсів, присвячених Україні, але водночас збільшили й кількість "російських курсів", що лише поглибило дисбаланс.
Навчальні програми зі славістики переважно побудовані з російської точки зору й дуже часто присвоюють здобутки пригноблених Росією народів. Наприклад, Гоголя розглядають як російського письменника, хоча він вважав себе українцем. Середньовічну Русь, історію східних слов’ян та СРСР, як правило, вважають частиною історії Росії, ігноруючи цілком самостійну історію народів, у певний час окупованих Росією.
Один із курсів з російської літератури охоплює творчість Ісаака Бабеля (єврейський письменник з Одеси), Світлани Алексієвич (білоруська письменниця) та Андрія Куркова (український письменник із Харкова). Мабуть, пан Курков був би вельми здивований, дізнавшись, що в університетах США його вивчають як російського автора, в той час, як росіяни руйнують його рідне місто. Декілька університетів пропонують курс "Російська цивілізація", що взагалі є оксюмороном.
Результатом російськоцентричного підходу є, наприклад, те, що Семюель Чарап та інші "експерти" з питань України, які нерідко є випускниками російських студій, пророкують занепад України та дивляться на нашу країну "російськими очима". Те саме стосується й висвітлення України в ЗМІ. Наприклад, New York Times визнає, що Ендрю Крамер, керівник нещодавно створеного бюро New York Times у Києві, який вивчав російську в коледжі, "... роками … був основним репортером, який висвітлював події в Україні з Московського бюро".
Сумнозвісна промова "Котлета по-київськи" президента Джорджа Буша-старшого (промову написала Кондоліза Райс, яка вивчала російську мову в Московському державному університеті) є квінтесенцією абсолютного нерозуміння України.
Знання – це сила. Зокрема, сила запобігати війнам, знаючи, хто на що здатен, чого очікувати та що поставлено на карту. Натомість ціна невігластва – найбільша війна в Європі після Другої світової. Ця війна має спонукати університети переглянути свої навчальні програми, присвячені Східній Європі, щоб дати своїм студентам кращу освіту та, сподіваємося, зробити світ безпечнішим.
Розуміємо, що Росія, як і СРСР не шкодували грошей на піар у світі та просування себе як "великої держави" на Заході, використовуючи здобутки викраденої історії та культури поневолених нею народів.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта