Моя кохана серцем сестро,
Шляхетна розумом Брунгільдо,
Що повсякчас турбує небо
Чола осяйного твого?
О мій уважний світлий брате,
Державний муже Зороастре,
Думки усі мої сьогодні
Напрямлені лиш на одне…
Наскільки в висоту сягають,
Настільки ж в глибину занурять,
Коли так єство поглинає
Пізнання запитання знак.
І це питання невідступно
Зі мною вдень і ніч, і ранком,
Не полишає воно мене,
Не покидає ні на мить…
І що ж ти саме хочеш знати,
Прекрасна ясночола сестро,
Адже й серед земель далеких
Ти славна розумом своїм?
Простого розуму тут мало,
Ти знаєш це, мій мудрий брате,
Адже в таких речах в надрозум
Свідомість напрямляє спис.
Щоб суть свою в собі пізнати,
Лишаєш розум на поверхні,
А сам занурюєш глибинно
Свідомість в надра свого Я.
І тим шляхом ідеш все далі,
Спускаєшся в те «Я» все глибше,
і «Я» твоє, як Аріадна,
У темряві тебе веде…
Ти розумієш: «Я» - не тіло,
Не розум «Я», навіть не серце,
Не почуття, ні те, ні інше
У світі не назветься «Я»…
То де ж воно?
Іди ще глибше…
Питай себе: «Хто – Я?» І в тиші
Своїй, нічим недоторканній,
Безгласну відповідь чатуй.
Свої думки полиш назовні,
Літають хай подалі тебе,
Хай лише тиша, чистий спокій
Візьмуть все єство у полон.
І тоді статися так може -
Гарантії на те немає, -
Але можливість все ж існує,
Що ти увійдеш в своє «Я»...
Розійдеться у єстві простір,
Заллє себе невтримним світлом,
І світла того буде стільки,
Що ним огорнеться весь світ…
Весь світ - отой безмежний простір,
Якого не осягнеш оком
І відчуттями не обіймеш,
Весь світ той буде у тобі...
Позбудеться кордонів тіло,
Ти вже його не відчуваєш,
Його тепер нема з тобою,
ТИ ВСЯ Є ВСЕСВІТ у цю мить…
Твоя свідомість вже пульсує
У кожній Космосу клітині,
І твоє «Я» - як вічна сутність,
Воно Є Тим, Хто Є УСЕ…
Воно розлите на Безмежність,
Воно Знання є самосуще,
Що поглинає всі питання…
Воно є відповідь на все.
І от коли, проживши миті,
Непорівнянні з чимось земним,
Ти повертаєшся у тіло…
То що тепер робити з ним?
О моя світла славна сестро,
Польотів понадхмарних пташко,
Прийми спокійно всю цю даність,
Оскільки вибору нема.
Коли виходиш ти за межі
І пізнаєш високий досвід,
Непросто повертатись в тіло
До буднів звичного життя.
Але коли на шлях ступаєш
Пізнання свого Я як суті,
То одночасно будь готова
Вмістити безміри світів.
Й пізнати всю багатомірність
Себе як сутності безмежжя,
Розкрити вповні скриту силу
Можливостей своїх Творця.
Нема в тім дива анітрохи,
Це є людський духовний досвід,
Що піднімає щораз вище
Завісу таїни Знання.
Та коли потім вже по мандрах
Назад повернешся у тіло,
Прийми сей досвід в повній тиші,
Дай тілу сприйняти його.
Живи у мирі з цим здобутком
Спокійно, просто і високо,
І певна будь: то лиш початок
Безмежжя шляху пізнання…
Квітень, 2017 р.
Пізнати свою цілісність із Всесвітом через пізнання "Я"
означає виконати головне завдання Душі в Матерії.
Чудово! Брунгільда, як завжди, максимально піднімає планку!
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Коментарі
Чудово! Брунгільда, як завжди, максимально піднімає планку!
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Брунгільда щиро вдячна тобі, Миро, за високу оцінку її досвіду на шляху пізнання:)
Sapienti sat.
Людина розвивається тільки тоді, коли долає перешкоди, розсуває межі. Найбільше щастя - перевершити себе і всіх здивувати!
Наш фізичний світ - це спеціально сконструйований простір для розвитку і змагальності. Тому тут - справжня Гра! Радіймо!
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Дуже співзвучно про межі і подолання перешкод:) А про гру й поготів, бо лише тоді нам вдається робити справу легко, чисто, весело, коли ми граємо у цю справу радісно, не сприймаючи її, як важку й серйозну. Навіть коли вона й насправді - важка і серйозна :)
РАДІЙМО частіше, бо так ми впускаємо в себе Сонце!
БУДЬМО СОНЦЕМ - СЯЙМО ДЛЯ ВСІХ!
Sapienti sat.
Дуже влучні слова: "Ти розумієш: «Я» - не тіло,
Не розум «Я», навіть не серце,
Не почуття, ні те, ні інше
У світі не назветься «Я»…"
..."Заллє себе невтримним світлом"..
"Живи у мирі з цим здобутком
Спокійно, просто і високо,
І певна будь: то лиш початок
Безмежжя шляху пізнання…"
Це саме ті слова, що я хотіла почути... щиро дякую пані Наталко :)
Дякую, пані Ірино, за Ваше таке уважне, чуйне, глибоке і проникливе відчуття прочитаного... Такого читача, як Ви, без перебільшення можна сприймати як дар...)
Sapienti sat.
Розійдеться у єстві простір,
Заллє себе невтримним світлом,
І світла того буде стільки,
Що ним огорнеться весь світ…
Таке може написати той,хто Там був...Вітаю пані Наталко...
Чудова поезія...
Вірю в те, що розумію.
Ви вірно відчули, пане Явсе Світ. Дякую за Вашу чуйність і проникливість. Щастя мати таких читачів.
Sapienti sat.