Армія за фон Сектом (Стратегічні студії)

Відразу після Революції гідності, коли почалася неоголошена війна Російської Федерації проти України,  з’ясувалося, що ми фактично не маємо боєздатних Збройних Сил, які могли протидіяти агресору в умовах, коли війна відбувалася так званим «гібридним» способом. Офіційно Путін тоді заявляв, що у Криму російські війська у події не втручаються. За наявності боєздатних Збройних Сил подолати дії сепаратистів та невеличких спецгруп з РФ у Криму на початку березня 2014 року можна було протягом доби, кремль не встиг би й нявкнути, та він би в цьому випадку й не наважився на «гібридну агресію». На жаль, у кремлі добре знали справжній стан Збройних Сил України. Вони взагалі не розраховували на якийсь опір з боку українців, плануючи захоплення після Криму ще принаймні восьми областей України.

Але ворог наразився на опір українського народу, який почав створювати фактично альтернативні Збройні Сили – батальйони добровольців.

Тягар відновлення боєздатності Збройних Сил України значною мірою ліг на волонтерів, громадянське суспільство України. Чому так сталося і що треба робити?

Згадаємо, що отримала Україна в 1991 році на момент відновлення Незалежності.

Відомо, що керівництво СРСР готувалося воювати із цілим світом. На теренах України перебували Прикарпатський, Київський та Одеський військові округи. До речі, війська, що входили до Одеського військового округу, перебували й на теренах Молдови. Чомусь ці війська не перейшли під порядкування Молдові, а були передані під юрисдикцію Російської Федерації, але ж можна було укласти відповідну угоду з урядом Молдови, а війська привести до присяги Україні. Як і увесь Чорноморський флот. Відомо, що тодішній командувач ЧФ адмірал Касатонов кілька днів тинявся у Києві, чекаючи, що йому буде щось запропоновано. Після подолання заколоту ДКНС було замінено командувачів військовими округами, округи очолили генерал-лейтенанти. Військове звання адмірала дорівнює армійському генерал-полковнику, тобто Касатонов виявився найвищим за рангом військовим в Україні й скоріше за все розраховував на підвищення. То ж якби його привели до присяги й запропонували посаду першого заступника міністра оборони України, то й доля ЧФ була б зовсім іншою. Потинявшись Києвом адмірал на початку січня 1992 року повернувся до Севастополя, а через кілька днів володарі кремля оговталися й взяли його під свій контроль, після чого Касатонов почав чавити моряків ЧФ, що складали присягу на вірність Україні.

Війська на теренах України фактично були другим стратегічним ешелоном в разі війни СРСР з НАТО. Перший стратегічний ешелон перебував у країнах Варшавського договору. Тобто Україна отримала у спадок величезне військове угруповання, потужніше ніж війська власне на теренах європейської частини РФ. Україна отримала у спадок третій у світі ракетно-ядерний арсенал – стратегічні ракети та ракети середньої дальності.

Очевидно, що таке величезне військове угруповання для України було надлишковим як із суто військових, бо Україна ні на кого не збиралася нападати, так і з економічних міркувань. Тодішнє українське керівництво майже відразу втратило термоядерне озброєння на ракетах середньої дальності, після чого було очевидно, що стратегічне озброєння втримати не вдасться, хоча відповідна міжнародна штовханина тривала до 1994 року.

На жаль, військово-політичне керівництво України не спромоглося сформулювати концепцію оборонної достатності - крім примітивного міркування, що ворогів у нас нема й воювати ми не збираємося. За такою  «логікою» треба було б взагалі позбутися власних Збройних Сил. 

Жодного притомного плану реформування Збройних Сил не було, якщо таким не вважати хаотичне скорочення в міру виникнення економічних проблем та не менш хаотичний розпродаж зброї та матеріально-технічного забезпечення, що нам дісталися у спадок. У результаті за двадцять два роки Збройні Сили Україна фактично втратили боєздатність.

Є сенс подивитися на досвід військового будівництва Німеччини початку двадцятих років минулого сторіччя.

Німеччина в результаті поразки у Великій війні, яка потім отримала назву Першої Світової, по-суті втратила право мати власні збройні сили.

Батьком німецької революції у військовій справі став генерал Ганс фон Сект, який очолив оборону Веймарської республіки в 1920 році. Кайзерівська армія розпалася. Фон Сект вирішив. що треба мінімізувати шкоду від капітуляції й створити збройні сили майбутнього.

Рейхсверу, збройним силам Веймарської Республіки, дозволили мати сто тисяч вояків без авіації, танків, важких гармат та хімічної зброї. Тобто Німеччина в 1920 році опинилася в значно гіршому становищі стосовно збройних сил, ніж Україна в 1992 році.

Ганс фон Сект з самого початку вирішив створювати мобільну, елітно-професійну армію, де кожний вояк володіє кількома спеціальностями:

«…Шофери повинні вміти обслуговувати польові гармати, кухарі – стріляти із кулеметів, квартирмейстери мають володіти зброєю не гірше стрільців, сержанти мають вміти командувати взводами, а лейтенанти – батальйонами».

В 1921 р. фон Сект зауважив: «Майбутнє – за відносно невеликими мобільними високопрофесійними арміями, які діятимуть значно ефективніше завдяки авіації».

Тобто ідеологія армії за фон Сектом вельми відрізнялася від радянської армії часів СРСР й навіть Збройних Сил України. В радянській армії було багато нібито військових, які не вміли стріляти: канцеляристів, музикантів, технарів, свинарів, будівельників, були роздуті офіцерські штати. Тобто як радянська армія, так і Збройні Сили України станом на 2013 рік фактично складалися із призваних ополченців, погано навчених, які по-варварськи ставляться до зброї та бойової техніки.

Фон Секту не завадила навіть заборона мати військово-повітряні сили. Він створив при своєму штабі авіаційний центр, куди зібрав досвідчених авіаційних командирів. У військових округах з льотчиків було створено авіаційні осередки  Оскільки літати їм не було на чому, то вони пропагували можливості ВПС серед військових, проводили навчання за участю уявних авіаційних з’єднань та розробляли тактику бойового застосування майбутніх люфтваффе.

Фон Сект спромігся докорінно змінити психологічний клімат рейхсверу. Пішло геть відчуження між офіцерами та рядовими і сержантами, що було притаманне кайзерівській армії, зникла прусська муштра, що перетворювала солдата в живий автомат. Усі мали бути ініціативними й винахідливими професіоналами. Усіх мало поєднати бойове братерство.

На стотисячний рейхсвер потрібно було чотири тисячі офіцерів, тому відбирали жорстко. На службу приймали лише тих, хто добре володів іноземними мовами, міг керувати автомобілем, користуватися сучасними засобами зв’язку, знав історію й мав високий рівень культурного розвитку. Щоб отримати наступне звання, офіцер складав усний та письмовий іспити.

Якщо він їх не витримував, то звільнявся, вивільняючи місце більш професійному претенденту. Таким чином, офіцерам треба було увесь час навчатися, а не в карти грати та пиячити. Так само відбирали рядовий склад. Новобранці потрапляли в зручні казарми, мали поживну їжу. Фон Сект надавав перевагу справжнім бойовим навчанням й інтенсивним спортивним тренуванням.

Під час польових навчань перевірялася ефективність роботи штабів, відпрацьовувалася взаємодія різних родів військ. При цьому німці вельми дотепно обійшли версальські заборони мати танки. Замість танків використовували автомобілі, обшиті фанерою «під танки» й навіть муляжі, які штовхали солдати. Авіацію імітували спеціальні повітряні загони, придані кожній дивізії. Таким чином імітувалися повітряні атаки, відпрацьовувалися дії на замовлення наземних військ. Льотчики навчали піхоту маскувати техніку й переховуватися від повітряних розвідників. Під час навчань командири батальйонів телефонували на неіснуючі аеродроми з проханням вислати повітряну розвідку й дати координати опорних пунктів оборони ворога. Потім починалися уявні атаки уявних бомбардувальників, які долали опір ворога. Так само відпрацьовувалось прикриття винищувачами наступу німецьких частин. Так німці навчалися взаємодії ВПС та наземних військ.

Це саме те, чому радянські генерали так до пуття й не навчилися ані під час другої світової війні, ані під час війни в Афганістані.

Тобто німці з початку двадцятих років готували кістяк армії майбутнього: агресивної й рухливої. Саме фон Сект заклав підвалини вермахту, який в 1939-1940 роках за лічені тижні вщент розгромив армії Польщі, Югославії, Норвегії, Бельгії, Греції, Голландії, Франції, експедиційний корпус Великої Британії. Вояки вермахту мали спорядження, якому позаздрили б солдати радянської армії вісімдесятих років минулого сторіччя.

Ось приклад, як традиції фон Секта працювали вже у вермахті. Почитаємо спогади рядового піхотинця вермахту, ельзасця Гі Сайєра, який мав зріст трохи більше півтора метри й був у 1942 році звичайним новобранцем.

У вересні 1942 року новобранці на стрільбищі у Польщі мали стільки набоїв, скільки були спроможні розстріляти, аби навчилися влучати в ціль. Молодому солдату забажалося навчитися керувати автомобілем. Не має проблем, й солдат спочатку вивчає армійський мотоцикл, потім «фольксваген», а на завершення – «штейнер», армійський всюдихід! Потім взвод Сайєра вчиться керувати легким розвідувальним танком…

Ось так під час війни навчали звичайного німецького піхотинця зовсім не елітних частин.

Порівняймо з тим, як у червоній армії щойно призваних українців кидали на німецькі кулемети навіть не переодягнувши у військовий однострій, та й в Афганістані було не набагато краще.

Здавалося б прості речі – зручне спорядження, функціональний однострій та навчання, де більше стрільби й маневрів, ніж наведення порядку на території частини чи в казармі. В результаті німці мали впевненого у собі вояка, якого ведуть у бій ініціативні та тверезі командири.

Саме таку армію отримала б Україна, якби протягом двадцяти двох років було не судомне «скорочення», а планове реформування майже мільйонного угрупування в сучасну мобільну армію. Спорядження, матеріально-технічних ресурсів та озброєння для цього було цілком достатньо. Армія могла б в значній мірі навіть перейти на самоокупність, якби всі кошти, що були отримані за рахунок продажу надлишкових армійських запасів та озброєння, йшли на реформування Збройних Сил України.

На жаль, за прорахунки військово-політичного керівництва завжди розплачуються бійці на полі бою своїми життями, як це було в червоній армії під час другої світової війни.  Краще пізно, але  досвідом Ганса фон Секта варто скористатися. Безумовно на зовсім іншій, сучасній матеріально-технічній основі.