Анатолій Висота: Українці скучили за перемогами-2: боксери Усик і Кличко (відео)

Це сталося весною, коли цвіли сади

26 квітня 2014 р. в суботу Україна купалася в білопінному цвітінні садів і була огорнута у смарагдову зелень пишних трав. Цього дня пізнього вечора в далекій Німеччині двоє українців, боксери Олександр Усик та Володимир Кличко перемогли своїх суперників і втішили цими перемогами всю Україну.

Цього ж дня в далекому 1986 році теж білопінно цвіли сади, було жарко і млосна гарячінь розливалася в повітрі, а ми великим гуртом садили в нас у Красному картоплю. Надвечір йшли дорогою сусіди, які заледве добралися до  села з Києва. Вони повідомили нам, що «зірвався Чорнобиль». Я не вірив, бо радіо мовчало, а батько й мати, тоді ще живі, хитали головами: «може бути, може бути! вони нам все життя брехали!». А нашим юним дочкам Іринці та Ярославці, вони накидали картопельку у викопані лунки, було радісно від усвідомлення, що вони в діда й баби, а навколо все цвіте і скоро вже буде смачна бабина вечеря.

Давно вже навіки відійшли наші батько і мати, вже відлетіли від нас  і утворили свої родини наші дочки, а ми з дружиною у квітні-14 пораємо той же город, правда, скорочений удвоє. Я в кінці городу ховав у землю тонни й тонни глини, які торік вивіз від хати після її реконструкції. Потім дружина гукнула, що пора обідати, я йшов з городу і моє око тішилося від  споглядання виблискуючого на сонці синього даху з металочерепиці і зрослих стін хати: «Мамо! Тату! Дивіться, ми не сиділи, склавши руки!». Думав ще собі, що сьогодні «Інтер» показує бій Кличка і добре було б його подивитися.

Чого це люди б’ються між собою?

Так заведено на Землі Творцем, що все живе взаємодіє між собою, разом і допомагаючи одне одному і поїдаючи одне одного, од зеленого листу починаючи. Тваринний світ живе за принципом, що од здорових батьків будуть здорові діти. Тому самці й б’ються поміж собою і сильніший продовжує рід. Билися парубки між собою, воювали народи між собою і народ-переможець у війні відтворював собі подібних на завойованій  території. Серед людей первинні бої до крові тепер замінені іншими змаганнями, які виявляють переможця, готового до продовження роду. Колишні кулачні бої окультурені до поширеного у світі боксу і люди прилипають до екранів, вболіваючи за своїх. Таку радість перемоги над «руськім вітязєм Павєткіним» приніс нам українець Володимир Кличко у 2012 р. прямо в Москві. Ми не можемо перемогти Росію у війні, то хоч радіємо від перемоги нашого парубка над їхнім «вітязєм».

От і цього року ми очікували, що наш боксер буде відстоювати своє чемпіонство з москвином Бойцовим. Та несподівано ще в грудні-13 у конкурентному бою якийсь австралієць Алекс ледь не змішав з землею того Бойцова. І саме він, невідомий виходець із островів, заявив, що  стане першим чемпіоном від Австралії, Нової Зеландії  і Океанії.

Перед боєм

Нам мали показати «на розігріві» бій нашого Олександра Усика, олімпійського чемпіона, з натуралізованим німцем африканського походження. Це той Усик, який вразив нас у 2012 р. своїм оселедцем і гопаком на рингу у Лондоні. Це так своєрідно прокинулися українські гени у кримчанина. І цього разу Усик вийшов з коротким козацьким чубом, огорнутим жовто-блакитною стрічкою. Одягнутий він був у халат, стилізований під вишиванку, і йшов  залою, підтанцьовуючи під пісню «Йшли козаки до бою». Чорношкірий німець мав статуру культуриста і велику вагу, але якось ніби знітився під першими ударами українця. Він намагався навіть вистрибувати, щоб  в польоті дістати кулаком нашого, але Олександр вмів не лише поціляти кулаками суперника, а й вміло ухилятися від його ударів. У третьому раунді наш чемпіон повалив німця на підлогу. Це третій нокаут у його професійній кар’єрі.

Ось зал затемнено і на ринг вийшов чоловік із мушлею на пів обличчя. В неї він протрубив на всі чотири сторони світу, віщуючи перемогу австралійцю. Розмальовані аборигени із  списами рішуче це підтверджували.  Потім артист у смокінгу заспівав гімн Австралії – так собі славень, яких багато по всьому світі. Потім прямо в залі десь під стелею об’ємно засвітився й засяяв наш Тризуб. І раптом він опинився на широкій спині голографічного видива. Чоловік обернувся і вже Тризуб засяяв у нього на лобі. То це ж Кличко! – гукав, мабуть, не лише я по всій Україні. І ось сам Володимир  йде на ринг через зал під англомовну пісню – ну от ще не знайшов чоловік української.

Розпорядник оголосив, що  гімн України співатиме дружина Віталія Кличка. Раптом я помітив, як зал став розміром із стадіон, бо одна із його сторін стала нашим прапором, а десь внизу ледь помітною виднілася жіноча фігурка.    Українка була у золотій сукні із блакитними вставками. Заспівала вона несподівано під скрипковий квартет сильним і проникливим голосом. Сучасне аранжування гімну було оригінальним і не дуже його спотворило. Бачу, що за спиною Володимира співає виразно Віталій. І в Володимира сіпаються кутики вуст на окремі слова нашого славня.

Бій і після бою

Читаю уважно, що  вага в обох боксерів по 110 кг, а от зріст у Володимира 198 см, а Алекс на 15 см нижчий; 80% боїв Володимир кінчав нокаутом, а Алекс мав лиш 60% таких боїв.

Почалося боксування й бачу, що  потужний тілом австралієць боїться нашого. Він і сяк і так ухиляється, але наш таки пробиває своєю лівою його захист. У першому раунді Алекс вперше опинився на підлозі й, підвівшись, похитав головою, мовляв, просто спіткнувся і це не нокдаун. А в п’ятому раунді темношкірий боксер таки впав на підлогу і суддя рахував до 10, даючи йому отямитися. Та не надовго. Як не вистрибував Алекс, як не розмахував кулачищами, намаючись дістати нашого – не вийшло. Володимир вдарив супернику у голову лівою, забивши памороки, а потім добив правою знизу. І Алекс вилетів аж за канати рингу, задерши ноги. Це нокаут – чиста перемога. Височенька українка – Віталієва дружина, та маленька американка – Володимирова наречена, щось кричали за канатами рингу, обіймалися й раділи цій перемозі.

Після бою Кличко говорив із залом німецькою, дякував глядачам і супернику, вставивши у промову  тепер вже традиційний заклик «Слава Україні». На нього плечах був державний прапор ще й два прапорці у руці. Потім на ринг винесли чотири чемпіонські пояси. Одним Володимира підперезали, два пояси одягнули на плечі, а один ще тримав він у руці. А ще за один пояс, який залишив Віталій у минулому році, ще треба буде поборотися.

Хай же буде!