«Американська зрада: таємна атака на характер нації» Діани Уест

Рецензія Івана Денисова на карколомну книгу Діани Уест «Американська зрада: Таємна атака на характер нації» (Diana West «American betrayal: The secret assault on our Nation's character», 2013).

За недоброю традицією повинен констатувати - в Росії Уест знають дуже погано. Шкода. Вона чудова полемістка і відмінна письменниця. Її колонки вже давно можна вважати окрасою англомовної есеїстики, книга «Смерть дорослих» теж стала подією. У ній Уест майстерно показала зв'язок насаджуваної через поп-культуру інфантильності з безпорадністю Заходу перед атакою ісламу.

Але навіть ті, хто знають про талант і творчу сміливість письменниці будуть вражені її новою книгою. Вважаю, що «Американська зрада» обговорюватимуть довго, і, якщо не найкращою книгою, то точно самою полемічною і такою, що "зносить розум", вона стане. Хоча ліво-ліберальна преса навряд чи прийме серйозну участь в обговоренні.

Основна тема «Зради» - капітуляція США перед радянським режимом в 30-і роки минулого століття, що реалізувалася спершу в його визнанні, а потім і в допомозі комуністичній диктатурі. І не на порожньому місці, звичайно: через численних свідомих або ошуканих лівою пропагандою посібників Кремля. Але, відштовхуючись від цієї теми, Уест встигає проаналізувати цілу низку проблем і питань. У рецензії виділю лише деякі.

Не треба зітхати «знову конспірологія». В Уест значний науково-довідковий апарат та джерельна база. Та й ціла низка серйозних знахідок з питання «комуністи та їхні посібники в американському уряді і шоу-бізнесі» вже зроблені М. Стентон Евансом або Полом Кенгором, істориками дуже авторитетними. Інша справа, що за полемічною силою вони Уест поступаються. Але нічого вигаданого в «зраді» нема, інша справа, наскільки ви погодитеся з трактуванням Уест тих чи інших подій.

Отже, на думку авторки, коли Рузвельт визнав СРСР, то сталінський режим отримав свого роду легітимність в США і активно почав підривати американську систему зсередини. Загалом і Новий Курс наводив на нехороші думки про надмірне загравання з соціалізмом, а прорадянська пропаганда, що посилилася, і поготів.

Коли ж вибухнула Друга Світова, то, за даними Уест, участь в ній США була підпорядкована не національним, але радянським інтересам. В Америці вже діяла розгалужена шпигунська мережа, а наближені до Рузвельта (наприклад, генерал Джордж Маршалл) потім відкрито говорили, що радник президента Гаррі Гопкінс «представляв інтереси СРСР». Але до таких слів Маршалла поставилися якось спокійно. Президент нічого страшного в такому стані речей точно не бачив. А ось наслідки дій Гопкінса і менш відомих політиків були, як доводить Уест, вельми гнітючі.

Залишимо осторонь незрозумілу стурбованість Гопкінса діями ФБР по викриттю радянських шпигунів (якщо йому вдавалося дізнатися про новий об'єкт інтересу ФБР, він повідомляв про це в радянське посольство), хоча історія досить неприємна.

В діях американських політиків часів Другої Світової Уест знаходить дуже багато дивного. Той же ленд-ліз. Здавалося б - допомога союзникам, що такого? Але в рамках цієї допомоги до СРСР упливали стратегічно важливі матеріали, а усвоєму прагненні підтримати Сталіна американські чиновники не раз залишали без допомоги як британців (теж взагалі-то союзників), так і свої ж війська. Особливо, на Тихоокеанському фронті.

Багато незрозумілого Уест відзначає і в європейській стратегії. Перш за все небажання політиків активніше підтримувати італійсько-балканський фронт. Справа в тому, що існувала можливість посилити наступ з півдня Європи і, через Італію, Балкани і Грецію просуватися до Європи, звільняючи від нацистів територію, не даючи комуністичній армії отримати контроль над європейськими землями. Але від ідеї по не зовсім зрозумілим причинам відмовилися, дозволивши Сталіну отримати Східну Європу.

Уест явно права в критиці Нюрнберзького процесу. Відмова Заходу навіть згадати факти нацистсько-комуністичної передвоєнної змови і залучення радянських суддів-фахівців з репресій (на кшталт Іони Нікітченко) підірвало легітимність процесу. І, якщо подумати, дає привід якимось реваншистам при нагоді опротестувати його результати.

Уест пояснює, як пособництво американських властей сталінському режимові стало зрадою не тільки американського, але і російського народу. Захід заплющив очі на злочини комунізму та практично дозволив радянським диктаторам продовжувати в тому ж дусі. Більш того, Захід здав військовополонених, які були повернуті з концтаборів нацистських в концтабори комуністичні. І заодно вважав за краще забути про своїх військовослужбовців, які опинилися на радянській території і потрапили знову ж у табори.

Голлівуд взагалі не дуже опирався комунізму. Так, окремі фільми з'являлися, будуть вони і в 50-і, але в 30-40-і їхня кількість була зведена до мінімуму. Хто це зробив? Друзі СРСР, які ревно стежили, щоб ніхто не наважився знімати неправильні фільми і ніхто не наважився читати неправильні сценарії.

Всім відома історія про «голлівудську десятку», навколокомуністичну публіку, що отримала по заслугах в кінці 40-х. Але мало хто знає, що один з цієї десятки, Далтон Трамбо пишався не своїми кінозаслугами, але тим, що протидіяв виробництву «реакційних» фільмів (екранізації того ж Кравченка, наприклад). Тому співчувати «голлівудської десятці» особисто я не збираюся.

Миготять на сторінках книги Уест знайомі і по книжковим обкладинках імена. Наприклад, Франц Л. Нейман. Як вказує письменниця, співробітник КДБ і «провідний світоч так званої Франкфуртської школи - отруйного інкубатора мерзенних теорій на кшталт«культурного марксизму» або «політкоректності». До сих пір обожнюваний лівими Герберт Маркузе з тієї ж школи теж був об'єктом уваги радянських спецслужб, хоча навряд чи ризикнув би на пряме співробітництво. І так Франкфуртська школа стала успішним проектом по підриву західної цивілізації.

Що найгірше, зі смертю Рузвельта і Гопкінса, ситуація, може, і покращилася, але не особливо. І Уест не задовольняється історією з 30-50-х. Сьогодні, як вона переконливо показує в початкових і фінальних главах, місце комуністичної ідеології зайняв іслам. Для Уест іслам у всіх видах ворожий Заходу. Але чиновники і шоу-бізнес поводяться точно як в сталінські часи. Робиться все, щоб Ніяк не зазіхнути на інтереси мусульманської релігії, а критичний аналіз ісламу в міру сил замовчується. Більш того, в своєму прагненні «показати відкритість і заперечення ісламофобії» спецслужби проводять екскурсії по секретних об'єктах для представників палестинських терористичних об'єднань (випадок КІФи Мустафи).

Повсюдне потурання ісламу стосується і шкіл, і навіть дитячих садків. Що гірше, навіть консервативний рух не завжди активно противиться проникненню мусульманських активістів. На жаль, в Американському консервативному Союзі можна виявити Сухейль Хана. Того, який відомий висловами на кшталт «Ми готові пожертвувати життями для повної перемоги ісламу».

Продовжуючи ж паралелі з 30-40-ми, Уест знаходить місце і для Ізраїлю. За її зауваженням, Ізраїль грає роль Польщі: «Ми тільки накладаємо на цю країну обмеження. І це під час нашої власної капітуляції перед ісламом».

Проте позитивні герої в книзі Уест є. Люди, які ризикували багатьом, якщо не всім, щоб розповісти людям правду. Я вже згадував радянських дисидентів, але і в Америці завжди були і, впевнений, будуть сміливі люди. Уест пише про сенатора Джозефа Маккарті з захопленням: «Винятковий патріот, якщо завгодно, громовідвід, який витримував більше смертельних блискавок від лівих, ніж на це здатна людина ... Маккарті був патріотом і мучеником». Але визнає, що після книги М. Стентона Еванса «Обмовлений історією», була доведена правота демонізованого сенатора, і додати до портрета «стрілка Джо» щось нове вже важко.

Вона пише про інших діячів, що протистояли впливу ворожих ідеологій. Наприклад, про конгресмена Мартіна Дайса. Він очолював комітет Конгресу перед війною і боровся проти проникнення нацистів і комуністів у США. Правда, його боротьбу з комуністами припиняв особисто Рузвельт: «Серед моїх кращих друзів досить комуністів». Потім Дайс визнає: «Новий Курс був прикриттям для комуністичної ідеології».

Були й інші викривачі. Екс-комуністичні шпигуни Уіттакер Чемберс і Елізабет Бентлі, офіцер Джордж Рейсі Джордан, який бачив лендлізовске зловживання, конгресмен Мішель Бакманн, яка звертала увагу на зв'язок адміністрації з мусульманськими організаціями, сама Уест (за її антиісламську позицію письменниці закритий вхід на деякі телепрограми).

Так, на них кидалися і кидаються ліві зі спробами висміяти і знищити репутації (з Маккарті ж вийшло). Але викривачі нікуди не подінуться. Сам Маккарті сьогодні був би дуже доречним, але, гадаю, впораємося і без нього. Так як в питаннях пошуку правди і протистояння тоталітаризму американські сміливці - наші найкращі союзники. Тому читайте і обговорюйте «Американське зрада» і запам'ятайте фразу Роберта Стріплінга, слідчого Комітету з антиамериканської діяльності: «Спробувати розповісти про масштаби комуністичної змови проти народу США - накликати на себе звинувачення на кшталт «фашист»,«мисливець на відьом» та інше. Але промовчати - означає, здатися сильному ворогу. Ворогові, який боїться тільки одного - викриття » (Уест).

А ось що думає про книгу Володимир БУКОВСЬКИЙ - один із засновників дисидентського руху в СРСР, правозахисник, громадський діяч, письменник:

"Цю дуже цікаву книгу написала американська дослідниця Діана Уест, називається вона « Американське зрада». У ній розповідається про часи Рузвельта. Про те, як радянська агентура проникла в американський уряд і буквально заполонила його. Виявляється, там, в уряді США, під час війни було до двохсот радянських агентів! Дуже цікаво.

Рецензенти відносять нову книгу Діани Уест «Американська зрада» до так званої право-консервативної літератури. Її автор у нас не особливо відомий, зате на Заході про неї знають багато. Уест пише колонки, які користуються успіхом, однак, наважиться надрукувати не кожен журнал: автор стоїть на анти-ісламських позиціях. Саму теорію політкоректності Уест називає «брудною».

Отже, до війни в США стараннями деяких топ-політиків комунізм став легітимним. Червоні успішно зробили і під час війни розвинули свою таємну атаку. Після краху СРСР роль комунізму взяв на себе іслам, який хмарою насувається на Штати. При цьому в книзі немає того, що називають мракобіссям: Уест спирається виключно на реальні факти".