Афроамериканська спільнота не є монолітною, 41% чорношкірого населення схвалюють дії Президента Трампа

Наприкінці 1990-х років у мене був тривалий період, коли я мав час і можливість постійно читати свіжі випуски тижневика «The Economist».  Саме там десь у 1998 чи 1999 році я прочитав дані соціологічного дослідження різних категорій чорношкірого населення США. Хоча це й було вже достатньо давно, але я підозрюю, що тенденція залишається такою самою.

Там виділялися різні категорії чорношкірого населення – народжені в США, іммігранти із Африки, чорношкірі іммігранти з Карибських островів, чорношкірі латинос, чорношкірі іммігранти з тихоокеанських островів. І розглядались різні параметри – середній рівень освіти, середня зарплата тощо.

Що впадало в око: За більшістю параметрів найгірші показники були у чорношкірих, народжених в США, а найкращі  – в іммігрантів з Африки.

А в іншому досліджені я звернув увагу на те, що чорношкірі іммігранти різних категорій протягом двох-трьох  поколінь тримаються своїх іммігрантських земляцтв і по можливості намагаються уникати чорної громади США.  І найбільш сильно це виражено у нащадків іммігрантів з Карибських островів.

Чому ж так сталось?

Річ у тім, що і з Африки, і з інших районів приїжджають в більшості своєї мотивовані люди, які їдуть в Америку за можливостями, які збираються вперто вчитись, вперто працювати, створювати своє нове життя.

А у чорношкірих, народжених в США такої мотивації нема. Свого часу бажання швидко зробити рівність зіграло поганий жарт з американським суспільством. Створення системи «велферу» (державної допомоги) мало на меті допомогти бідним чорношкірим американцям піднятись із бідності, отримати освіту – для цього дати їм «підйомні» гроші для початку повноцінного життя. Але те, що отримується без зусиль – не цінується. Американські чорношкірі радісно сіли на голку «велфера» і значна їх частина замість того, щоб використовувати «велфер» для старту, стали просто на нього жити. Сьогодні в Америці є чорношкірі родини, де вже кілька поколінь ніхто не працює, але просто живуть на «велфер».

А це, природна річ, породжує заздрість до більш успішних громад і вимоги дати більше грошей, преференцій, квот тощо.  А оскільки білий  расизм зараз засуджується, то з’являється спокуса валити всі свої негаразди на «підступи білих». Замкнене коло.

Де факто, чорношкірі стали єдиною «привілейованою» меншиною в США. Бо мають багато квотних преференцій, користуються «велфером», масово не працюють, порушують закони. А будь-яка спроба відновити справедливість одразу отримує  звинувачення в «расизмі».

Чи є вихід з цього замкненого кола? Вихід може бути тільки в тому випадку, якщо чорна меншина буде поставлена в такі самі умови, як і всі інші громадяни США. Без всіляких преференцій. З жорсткими покараннями за «чорний расизм». Із законодавчою забороною звинувачувати «білих», «нащадків плантаторів», «капіталістичних експлуататорів», «євреїв», «азіатів», будь кого у всіх своїх бідах. Але саме цього і не бажають лідери чорної громади Америки. Бо їм дуже зручно продовжувати тримати чорну громаду на «велфері» та паразитувати на темі расизму. До речі, це нагадує наших політиків-популістів, які постійно паразитують на бюджетниках.

От тільки чи можливе таке у сучасних США? Здається неможливим. Але…

Часто те, що уявляється загальновідомим, є не зовсім таким, або взагалі не таким.

Чомусь вважається, що чорношкірі – це монолітна спільнота США. Яка страждає від расизму, яка підтримує демократичну партію США, яка влаштовує оці вибухи незадоволення після проявів расизму проти неї. Проте я на початку цього матеріалу вже зауважив, що насправді існує кілька різних чорних спільнот Америки. Тому я б умовно поділив чорношкіре населення США на дві групи:

• трудова чорношкіра Америка
• паразитична чорношкіра Америка

І ота трудова чорношкіра Америка насправді не така вже й мала. За час президентства Трампа в США спостерігається рекордно низький рівень безробіття серед чорношкірого населення. Тобто та частина чорношкірого населення, яка не шукала преференцій, а прагнула працювати – зуміла отримати роботу завдяки економічній політиці Президента.

Тому не є дивними результати опитування, проведеного нещодавно Rasmussen Reports: 41% чорношкірого населення схвалюють дії Президента Трампа. Не факт, що вони всі голосуватимуть за Трампа, але й їхня підтримка демократів під питанням. Отже, ставка демократів на чорні бунти як інструмент повалення Дональда Трампа може зазнати краху.

Між іншим, квоти для чорношкірих при отриманні освіти спочатку дали можливість чорношкірим з депресивної громади піднятись вгору. Але в подальшому вони ж стали гальмом соціальних ліфтів. Оскільки ті чорношкірі, які отримали дипломи завдяки своїй наполегливості в освіті – в очах навколишніх дорівнювались до тих, хто отримав свої дипломи завдяки квотам. Тобто ці квоти замість боротьби с дискримінацією, фактично стали дискримінувати тих чорношкірих, хто був розумнішим і наполегливішим за інших. І цю дискримінацію теж треба здолати.