Після Перемоги ми повинні будемо налагоджувати мирне життя. І думати про це треба вже зараз. А для цього треба знати сучасні тенденції, щоб при відродженні розореної війною країни одразу орієнтуватися на передові моделі.
Шкільна освіта в Україні зараз має великі проблеми. Частина учнів опинилася в окупації, ще частина зараз в евакуації у різних країнах, де шкільна програми часто не збігається з українською – у чомусь випереджає, у чомусь відстає. А в самій Україні нерідко доводиться переривати шкільні заняття через повітряні тривоги.
Але насправді проблеми зі шкільною освітою є і в інших розвинених країнах. Сучасна шкільна освіта побудована в індустріальному суспільстві й готує з учнів пересічних індустріальних гвинтиків. Проте людство переходить до постіндустріального суспільства, в якому потрібні інші навички, інший підхід до отримання та використання знань.
Тому в різних країнах шукають різні форми шкільної освіти. Хтось переходить до «домашньої освіти», хтось віддає дітей до приватних шкіл з різною спеціалізацією, хтось надає перевагу чартерним школам тощо.
Є ще така форма, як мікрошколи. Це така собі реінкарнація шкіл XIX століття, які існували у малозаселених місцевостях. Англійською мовою вони називаються «one-room school», а в українській вікіпедії їх називають «малокомплектними школами».
У такій школі мало учнів, вони мають різний вік та різний рівень підготовки. Учитель (або кілька учителів) викладає кілька різних предметів. Старші (і більш підготовані) учні допомагають молодшим. І таким чином навчання у такій школі стає практично індивідуальним.
Частина аналітиків критикують мікрошколи, мовляв, вони не можуть дати весь комплекс знань і тільки тягнуть гроші з батьків.
Проте інші фахівці навпаки відмічають, що учні мікрошкіл більш успішні та більш мотивовані на отримання знань.
Мікрошколи є гарним рішенням для учнів, які «не вписуються» у стандартні державні школи. Це обдаровані учні, які у стандартній школі можуть втратити свій потенціал і перетворитися на пересічного «середнячка». Натомість у мікрошколі вони можуть реалізувати свій потенціал. Також в мікрошколах набагато краще почуваються учні з різними дисфункціями – гіперактивні, зосереджені на якихось предметах і неуважні на інших тощо. У стандартних школах вони перетворюються на «двієчників», а тут навпаки гарно учаться та й ще допомагають іншим.
У США внаслідок ковідобожевілля відбувся справжній спалах, бум мікрошкіл. Точної статистики нема, проте зараз їх кількість оцінюють у 95 тисяч, в яких займається близько 1,5 мільйонів учнів – це співмірно з кількістю учнів так званих «католицьких шкіл».
Акредитацію навчального закладу мають тільки одиниці з цих мікрошкіл, а більшість маскується під «освітні центри» та «центри позакласної роботи», які не потребують спеціальної акредитації та сертифікації. Тож і вчителі у цих мікрошколах не зобов’язані мати сертифікати. Газета «The HILL» опитала кілька сотень мікрошкіл (менше одного процента від оцінюваної кількості) і з’ясувала, що тільки 16% з них мають акредитацію у своєму штаті. Решта маскуються під «освітні центри».
Цікаво, що Флорида (де зараз найбільше мікрошкіл) та Невада (де так само різко зростає кількість мікрошкіл) не вимагають від учителів приватних шкіл мати сертифікат викладача. Тому приватні школи та мікрошколи мають можливість залучати до навчального процесу людей з нестандартним підходом до викладання.
А ще минулого року в США відбулася доволі знакова подія: одразу 17 штатів ухвалили свої програми, які можна об'єднати такою фразою: «можливість вибору».
Тобто у цих 17 штатах батьки учня тепер мають можливість обирати, в якій саме школі учитися. Тобто учитися тепер можна не тільки в тій державній школі, до якої «приписаний», але й у будь-якій іншій, яка є більш привабливою.
Щобільше, в деяких штатах введена спеціальна система освітніх ваучерів. І тепер якщо учень хоче навчатися в іншій державній школі, то кошти на його навчання будуть спрямовані на ту школу. І ще більш цікаво – якщо учень захоче навчатися у приватній школі, то кошти будуть спрямовані на рахунок учня у тій приватній школі, яку він обрав (само собою, його батькам доведеться доплатити, бо навчання в приватній школі дорожче, ніж у державній – але те, що держава бере на себе частину витрат на навчання учня у приватній школі – то є великий прорив).
На мій погляд, досвід організації мікрошкіл може бути нам корисним при відродженні деокупованих територій. Мала щільність населення, мала кількість потенційних учнів, мала кількість потенційних вчителів – все це сприяє створенню мікрошкіл як такого собі перехідного етапу під час відродження цих територій.
Наші інтереси:
Після Перемоги треба буде влаштовувати мирне життя. Думати про це треба вже зараз.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
У США бум мікрошкіл. Чому цей процес є цікавим для України?
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Після Перемоги ми повинні будемо налагоджувати мирне життя. І думати про це треба вже зараз. А для цього треба знати сучасні тенденції, щоб при відродженні розореної війною країни одразу орієнтуватися на передові моделі.
20240407microschool.jpg
Шкільна освіта в Україні зараз має великі проблеми. Частина учнів опинилася в окупації, ще частина зараз в евакуації у різних країнах, де шкільна програми часто не збігається з українською – у чомусь випереджає, у чомусь відстає. А в самій Україні нерідко доводиться переривати шкільні заняття через повітряні тривоги.
Але насправді проблеми зі шкільною освітою є і в інших розвинених країнах. Сучасна шкільна освіта побудована в індустріальному суспільстві й готує з учнів пересічних індустріальних гвинтиків. Проте людство переходить до постіндустріального суспільства, в якому потрібні інші навички, інший підхід до отримання та використання знань.
Тому в різних країнах шукають різні форми шкільної освіти. Хтось переходить до «домашньої освіти», хтось віддає дітей до приватних шкіл з різною спеціалізацією, хтось надає перевагу чартерним школам тощо.
Є ще така форма, як мікрошколи. Це така собі реінкарнація шкіл XIX століття, які існували у малозаселених місцевостях. Англійською мовою вони називаються «one-room school», а в українській вікіпедії їх називають «малокомплектними школами».
У такій школі мало учнів, вони мають різний вік та різний рівень підготовки. Учитель (або кілька учителів) викладає кілька різних предметів. Старші (і більш підготовані) учні допомагають молодшим. І таким чином навчання у такій школі стає практично індивідуальним.
Частина аналітиків критикують мікрошколи, мовляв, вони не можуть дати весь комплекс знань і тільки тягнуть гроші з батьків.
Проте інші фахівці навпаки відмічають, що учні мікрошкіл більш успішні та більш мотивовані на отримання знань.
Мікрошколи є гарним рішенням для учнів, які «не вписуються» у стандартні державні школи. Це обдаровані учні, які у стандартній школі можуть втратити свій потенціал і перетворитися на пересічного «середнячка». Натомість у мікрошколі вони можуть реалізувати свій потенціал. Також в мікрошколах набагато краще почуваються учні з різними дисфункціями – гіперактивні, зосереджені на якихось предметах і неуважні на інших тощо. У стандартних школах вони перетворюються на «двієчників», а тут навпаки гарно учаться та й ще допомагають іншим.
У США внаслідок ковідобожевілля відбувся справжній спалах, бум мікрошкіл. Точної статистики нема, проте зараз їх кількість оцінюють у 95 тисяч, в яких займається близько 1,5 мільйонів учнів – це співмірно з кількістю учнів так званих «католицьких шкіл».
Акредитацію навчального закладу мають тільки одиниці з цих мікрошкіл, а більшість маскується під «освітні центри» та «центри позакласної роботи», які не потребують спеціальної акредитації та сертифікації. Тож і вчителі у цих мікрошколах не зобов’язані мати сертифікати. Газета «The HILL» опитала кілька сотень мікрошкіл (менше одного процента від оцінюваної кількості) і з’ясувала, що тільки 16% з них мають акредитацію у своєму штаті. Решта маскуються під «освітні центри».
Цікаво, що Флорида (де зараз найбільше мікрошкіл) та Невада (де так само різко зростає кількість мікрошкіл) не вимагають від учителів приватних шкіл мати сертифікат викладача. Тому приватні школи та мікрошколи мають можливість залучати до навчального процесу людей з нестандартним підходом до викладання.
А ще минулого року в США відбулася доволі знакова подія: одразу 17 штатів ухвалили свої програми, які можна об'єднати такою фразою: «можливість вибору».
Тобто у цих 17 штатах батьки учня тепер мають можливість обирати, в якій саме школі учитися. Тобто учитися тепер можна не тільки в тій державній школі, до якої «приписаний», але й у будь-якій іншій, яка є більш привабливою.
Щобільше, в деяких штатах введена спеціальна система освітніх ваучерів. І тепер якщо учень хоче навчатися в іншій державній школі, то кошти на його навчання будуть спрямовані на ту школу. І ще більш цікаво – якщо учень захоче навчатися у приватній школі, то кошти будуть спрямовані на рахунок учня у тій приватній школі, яку він обрав (само собою, його батькам доведеться доплатити, бо навчання в приватній школі дорожче, ніж у державній – але те, що держава бере на себе частину витрат на навчання учня у приватній школі – то є великий прорив).
На мій погляд, досвід організації мікрошкіл може бути нам корисним при відродженні деокупованих територій. Мала щільність населення, мала кількість потенційних учнів, мала кількість потенційних вчителів – все це сприяє створенню мікрошкіл як такого собі перехідного етапу під час відродження цих територій.
Після Перемоги треба буде влаштовувати мирне життя. Думати про це треба вже зараз.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта