Троїчність

Число три є поширеним у більшості релігій як сакральне. У індуїзмі: Брахма, Вішну, Шива; в Єгипті: Озірис, Ізіда, Гор. Відповідна троїчність присутня і у християнстві, у аріїв троїчність символізує собою три творчі сили, які лежать у основі поставання Світу; в індуїзмі – це три гуни. Наш символ тризуб теж відносять до троїчності, хоча якщо придивитись, то у тризубі є не три елементи, а чотири: три виступаючі частини і замкнутий еліпс.

Але існують і релігії, які притримуються двоїстості, нерідко поряд з троїчністю. Два присутні у Китаї – символ Інь-янь;  грецький бог Серапис тримає двозуб; у єгипетських богів знак два часто служить їм короною.

У нас, при традиційно прийнятому тризубі, у древні часи Русі використовували і символ – два. Це і старовинний герб Києва і печатка Святослава Ігоревича. Наш прапор теж відображає собою цей символ – два.

Виникає питання – з чим це пов’язано: три і два і яких глибинних знань  вони є відображенням. Не можна ж серйозно відноситись до троїчності, які постулюють сучасні і старі релігії які їх персоніфікували у Браму, Вішну і Шиву, чи Озіріса, Ізіду і Гора і слов’янським Триглавом богів: Сварогом, Перуном і Свентовитом.

Відповідь на це питання дають символи тільця і Інь-янь.

Символ тільця є універсальним. Він присутній у Індії, Єгипті, шумеро-аркадському пантеоні, Греції, скандинавській міфології і також у слов’ян – бог багатства і худоби Велес.

 «Священна корова» Индии – годувальниця, яка дає родючість і достаток (Притхиви, Адити). Притхиви – обожнена і персоніфікована земля, мати всіх істот.

Те саме значення має символ корови і у Єгипті.

Слов’янська Земун – богиня-корова, теж є велика прародителька всього сущого в нашому світі. Покликана відповідати за порядок в світі, організовуючи єдину гармонію неба і землі.

Отже, якщо щось має символізувати творчі сили, що відповідальні за появу Світу, то символ тільця-корови відповідає цьому найбільше.

Видається, що символ тільця-корови є персоніфікацією якогось древнього символу, і те, що символ перетворився у подібність тварини, означає втрату його філософського-релігійного значення, що і привело до переосмислення його у відповідності простій і повсякденній аналогії, яку він визивав. Але пам’ять про важливість даного символу лишилась. Боги Індії, Греції і Єгипту часто перевтілювались у образи биків,  корів, а сам символ був особливою відзнакою, як головний убір, яким прикрашали голови богів.

Символ тільця, як правило, супроводжується зображенням кола між рогами і у деяких зображеннях саме воно має окремо собі два елементи розташовані як щось протилежне одне одному.

Саме коло своїм існуванням заперечує примітивне трактування символу тільця-корови, тому завдяки йому і можна відродити істинне значення символу, бо у ньому смислове навантаження несе собою виключно воно, але не як голова тварини, бо сутність і філософське значення кола – це завершеність, досконалість і зібраність у собі.

Така філософська формула кола, як досконалої завершеності, своєю внутрішньою логікою означає автоматично існуванні двох протилежностей, так як довершеність чогось є – відсутність найменшого себе поза собою, а це неминуче приводить до присутності своєї протилежності, у області себе відсутності.

Таким чином кожна протилежність є відсутність одна одної, бо  досконалість і завершеність властива їм обом.   В силу цього вони протистоїть одна одній і обмежують одна одну.

Тому символ коло – як тілець – є оточений з кожної сторони елементами, які і є відображенням цих протилежностей – двох головних протилежностей – двох творчих сил, що лежать у основі поставання Світу.

Звідси така важливість даного символу, пам’ять про що ще лишилась у адептів релігій, бо це є те Єдине, що і є Світом. Але Єдине – це два і тільки два і воно не має у собі ніякого «творчого» третього.

Любе щось існуюче, має бути завершеним у собі – бути довершеним, тому все повторює  собою універсальну формулу Єдиного, тобто являє собою теж дві протилежності як щось одне. Таким чином існування незалежних трьох сил – троїчність – як це прийнято у багатьох релігіях, означало б існування шести сил по тій причині, що у проявленому Світі протилежності знаходяться поряд і проявляють себе як пари.

Але  з чим все-таки пов’язана, сама по собі, троїчність, бо вона таки має деяке підґрунтя під собою, хоч і не вірно інтерпретоване у силу вже втраченого знання про Єдине. Суть статусу третього випливає з положення протилежностей по відношенню одна до одної.

З формули завершеного досконалого випливає, що протилежності є межею одна одній. Межа ж має своєю властивістю бути складовою як внутрішнього, так і зовнішнього. Таким чином, межа протилежностей є спільною для них обох, у ній вони представлені обидві.

Кожна протилежність має її для себе як представництво себе і протилежного собі, тобто цих областей є дві, у відповідності з існуванням пари протилежних властивостей як двох полюсів.

Навіть так ми не можемо отримати чистих три, а маємо чотири: протилежність-межа – межа-протилежність. Скоріше за все, забуте знання, як неясний спомин, перетворило це на три: протилежність-межа-протилежність.

Очевидно, що «треті» елементи не беруть участь у «творчості» як третя сила, властивість, чи принцип. Вони є сцена розгортання двох у всіх їх варіаціях взаємоприсутності і взаємовідношення між собою. Це області поставання Буття, виразником яких є символ... Інь-янь. Це області протилежних  за знаком матерії і антиматерії.

Саме Інь-янь, як присутність поряд двох протилежностей( а така умова – поряд – є наслідком існування двох у межі)  і є цим  «третім».   

Тепер звернемо увагу на сам символ Інь-янь. Він теж може служити прообразом трьох. Символ всім відомий. Він являє собою дві протилежності, кожна з яких є у своїй області домінуючою, у максимумі, а протилежна у своєму мінімумі, що є відображенням умови довершеності з якої вони і виникають. Таким чином, будучи поряд, вони можуть поширювати всі варіації їх взаємовідношення між собою. Можна показати, як це проявляється.

У їх співвідношенні кожна з них представлена однаковою величиною, тобто взаємодія відбувається тільки з рівною  долею протилежного. Незадіяна величина є залишком. 1 і 2 взаємодіючі величини, 3 – залишок. Виникає ніби знову троїчність.

Але 1 і 2 являють собою – ціле, одне – свого роду міні Інь-янь, і тоді із залишком виходить – два.

У Євангелії від Луки 49 є висловлювання, досить своєрідне:

«…Ибо пятеро будут в доме: трое будут против двоих и двое против троих…»,

Воно є   завершеним у апокрифі від Фоми:

«17. …Ибо пятеро будут в доме: трое будут против двоих и двое против троих. …и они будут стоять как единственные.»

Саме так і виходить у Інь-янь: три частини-долі протилежностей протиставлені двом, або двом головним, або міні Інь-янь і ці двоє в подальшому розгортанні знову протистоять виникаючим трьом і кожне з них є одне – що два, що три.

На підрівні, що є між третім і четвертим планами, долі протилежностей є рівними, тобто залишок дорівнює іншим двом, що вступають у співвідношення між собою. Цей підрівень є межею, за якою починається проявлення «матеріального».

 Союз трьох переходить у конкретність-проявленість саме коли спільна величина двох стає рівною, а в подальшому вже більшою за залишок.

Таким чином на межі проявлення проявляється ніби знову умова троїчності: дві долі протилежностей і залишок – третій.

Але і тут сам залишок не є «творчою» силою, а є інертним елементом. Коли двоє, в силу саме поєднання двох в одне, являють собою ціле, а значить щось конкретне і визначене, то залишок, не маючи компенсуючої себе долі протилежного, виступає у ролі невизначеності і коли його доля є більшою за інших двох, то і вся трійця, як одне, знаходиться у області тіні – невизначеності. І тільки рівність всіх трьох доль переводить їх, як було вже сказано вище, у щось проявлене,  але наполовину конкретне в силу присутності все того ж залишку. 

І тільки  на лінії рівноваги залишок отримує свою компенсуючи долю і умовні три перетворюються у два. Це область чистої конкретики і визначеності, але це область тільки двох і ніякого третього.

Це грубий план, але очевидно є найбільш об’єктивний і об’єктний, а значить найбільш продуктивний у плані пізнання світу форм, у плані досвіду.

Отже наш герб не є ні соколом, ні лебедем, ні щастям, а також тризубом. Він є знання, виражені у символічній формі нашими предками для своїх правнуків, щоб ті не блукали у пітьмі незнання.

«Итак, мы приходим к тому, что Израиль принизил славу Невидимого, Вечного, Всемогущего Бога до уровня египетских богов, в чем и состоял грех. Получается, что Израиль, из того всего, Кем является Бог, и из того, что они на то время поняли (возможно, им еще предстояло разбираться в этом) — они взяли, воплотили в образ золотого тельца, лишь то, что нужно было им для земной жизни. То есть, они высокого Бога попытались опустить на земной уровень, до уровня египетских божеств, над которыми совсем недавно Всевышний Бог произвел суд.

Обратим внимание, что пишет ребе Шауль в послании к Римской общине:

и славу нетленного Бога изменили в образ, подобный тленному человеку, и птицам, и четвероногим, и пресмыкающимся (Рим.1:23)

Источник: ieshua.org — «777 секунд Торы» в тексте. Тиса