Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи

«Ти тільки не питай мене, друже, чому, але хтось там, нагорі, добре до нас ставиться»
(Курт Воннегут, «Сирени Титана»)

«Не давайте святого псам, і не кидайте перли ваші перед свинями»
(Ісус Хрестос, «Навчання на горі»)

Попередня стаття:

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

Розум та інтелект

«Розум» та «інтелект» – це засоби для вироблення рішень. Ці два слова часто застосовують як синоніми, проте засадничо вони позначають суттєво відмінні поняття.

Як ми вже знаємо, людина має плоть, психіку (душу), дух та божественне ядро. В езотеричній традиції для пояснення цієї істини застосовували таку метафору: є віз (плоть), якого тягне кінь (психіка, душа), конем керує кучер (дух), а накази віддає пан (внутрішній бог). Для сучасної людини ближча інша метафора: є комп’ютер з периферією (плоть), яким управляє софт (психіка), усім цим керує оператор (дух), який перебуває в єдності з творцем (внутрішнім богом).

Так от, розум – це «кучер» або «оператор» з духовного світу, спроможний бачити цілісну картину, орієнтуватися в нових обставинах і радісно творити нове. Що надійніший зв’язок людини з власним духом, то вищий її розумовий потенціал.

Натомість інтелект – це «кінь» або «софт», який діє на основі автоматичних програм (інстинктів) у стандартних ситуаціях і механічно генерує рішення на основі прописаних йому процедур без розуміння їх сенсу. Синонімами слову «інтелект» є «розсудок» і «глузд».

Отже, розум – це інструмент творчості, а інтелект – це автоматична система вироблення рішень. Розум – це прояв духу. Інтелект – це прояв душі (психіки). Розум творить нове, інтелект – перебирає комбінації.

Сапієнси (люди) мають розум та інтелект, інтеліси (людиноподібні тварини) та інші тварини – тільки інтелект. Це два інструменти вироблення рішень на двох різних рівнях буття: розум працює у світі духів, а інтелект – у світі психіки.

У світі духів на кілька порядків вища енергетика, швидкість та інформаційна ємність, тому розум потужніший ніж інтелект – подібно до того, як сучасний комп’ютер потужніший ніж калькулятор. Надійний зв’язок людини з власним духом дозволяє їй миттєво розрізняти добро і зло, істину й облуду, красу й потворність, щирість та лицемірство.

Мислення і думання

Слова «розум» та «інтелект» почали змішувати після того, як перестали розрізняти слова «дух» і «душа». Нинішня матеріалістична наука визнає існування душі (психіки), але не визнає існування духу, тобто індивідуальної духовної сутності. Це фундаментальна помилка, адже дух безсмертний і розвивається в реінкарнації, тобто шляхом багаторазових земних втілень, натомість душа – це програмне забезпечення з базою даних, яке керує плоттю і вмирає разом з нею.

Розрізнення «розуму» та «інтелекту» дозволяє розрізняти «мислення» і «думання». Мислення – це діяльність розуму, а думання – це діяльність інтелекту. Тому мислення завжди творить нове, а думання завжди оперує наявним. З цієї причини в нашій мові є «творче мислення», але нема «творчого думання». З другого боку, є «тугодум», але нема «тугомисла».

Як відомо, душа (психіка) має образно-емоційний та інтелектуальний складники. На роботі з емоціями та óбразами спеціалізується права півкуля головного мозку, на роботі з інтелектом – ліва півкуля. Відтак розрізняють образно-емоційне (правопівкульне, континуальне) думання і вербально-логічне (лівопівкульне, дискретне) думання.

Натомість складниками духу є розум і почуття. Образно кажучи, розум – це «духовний інтелект», а почуття – це «духовні емоції». Наприклад, любов – це почуття (прояв духу), а кохання – це емоції (прояв душі). У людей є любов і кохання, а в інтелісів – лише примітивний різновид кохання («ко» – спільний, взаємний; «хан, ган, гон» – потяг, рушійна сила, гін).

Розум та інтелект тісно пов’язані: розум посилює інтелект, а інтелект відкриває доступ до розуму. Розвинений інтелект краще сприймає голос розуму, а розум, щоб бути добре почутим, прагне розвивати свій інтелект. Якщо продовжити застосовані вище метафори, то кваліфікований оператор прагне потужнішого комп’ютера з передовим софтом. Зі свого боку, потужніший комп’ютер краще «чує» свого оператора і дає йому більший простір для творчості.

Важливо розуміти, що можливості розуму на багато порядків перевершують можливості інтелекту, проте у фізичному світі розум може себе повноцінно проявити лише разом з розвиненим інтелектом. Відтак обов’язковими умовами розумної поведінки людини є не лише її надійний зв’язок з власною духовною сутністю (духовність), а й постійний розвиток інтелекту, що виражається в підвищенні освіченості, ерудованості, культури логічного мислення.

Колективний інтелект

Як ми вже говорили, інтелект – це засіб вироблення рішень. Якщо індивідуальні носії інтелекту об’єднані в колективний організм, то засобом вироблення рішень у такому організмі є колективний інтелект. З другого боку, наявність колективного інтелекту свідчить про те, що ми маємо справу з колективним організмом. Такі організми нині заведено називати «соціальними організмами».

Наприклад, мурашник – це типовий соціальний організм. Він складається з тисяч мурах, жодна з яких не може вижити поза своїм мурашником. Кожна мурашка володіє індивідуальним інтелектом у вигляді системи рефлексів та поведінкових програм. Проте колективний інтелект мурашника далеко виходить за межі суми інтелектів його мурашок. Інтелект мурашника – це принципово нова системна якість.

Поява нової системної якості свідчить про появу нової системи. Наприклад, поєднання двох атомів водню з одним атомом кисню народжує молекулу води. Взаємодія кременя і кресала народжує вогонь. Взаємодія чоловіка і жінки народжує дитину. Подібно як наявність дитини свідчить про взаємодію чоловіка і жінки, так наявність колективного інтелекту свідчить про наявність соціального організму. Тут чіткий причинно-наслідковий зв’язок: якщо є колективний інтелект, значить точно є соціальний організм. Без соціального організму колективний інтелект неможливий.

Інтелект (індивідуальний і колективний, природний і штучний) – це автоматична система, що працює на основі чітко прописаних інструкцій, правил, алгоритмів, процедур. У комах і тварин – це вроджені та набуті інстинкти. У людських організаціях – це внутрішні процедури, статути, спеціальна термінологія, діловий стиль, професійний сленг тощо.

Інтелект неспроможний творити нове, результати його діяльності цілком прогнозовані та очікувані. Інша справа – розум, який нас постійно дивує творенням нового. А те, що спроможний робити колективний розум, взагалі нагадує чудеса.

Колективний розум

Розум – це засіб вироблення рішень духовною сутністю людини. Що сильніший зв’язок людини з власним духом, то вищий її розумовий потенціал. Тому розумна людина завжди є духовною. Духовність – це зв’язок з власним духом, а через нього – з усім духовним світом.

Колективний розум – це нова системна якість, яка виникає при об’єднанні духовних людей у соціальний організм. Тобто це не просто арифметична сума індивідуальних розумів, а надрозум (суперрозум) – розум нової соціальної істоти вищого рівня, яка складається з духовних людей. Якщо бачимо прояви колективного розуму, значить його джерелом є духовний соціальний організм. В езотеричній традиції спільноти з вираженим колективним розумом називаються «духовними групами».

Таким чином, є два типи соціальних організмів – інтелектуальні та розумові.

Інтелектуальні надорганізми управляються колективним інтелектом. До них належать вже згадані нами мурашники, а також організації інтелісів – людиноподібних тварин.

Розумові надорганізми також мають свій колективний інтелект, але ним керує колективний розум – надрозум. Такий надрозум виступає в ролі духовної надбудови над колективним інтелектом. Розумові надорганізми можуть сформувати тільки сапієнси, тобто люди. Інтелектуальний надорганізм перетворюється на розумовий надорганізм тоді, коли ним керує духовна група, тобто спільнота, що сформувала колективний розум.

Вживаючи термін «розумовий надорганізм», ми маємо на увазі людський соціальний організм, керований духовною групою.

Щоб краще зрозуміти відмінності між інтелектуальними та розумовими надорганізмами, звернімось до загальної ідеї соціального організму.

Єдність та множинність

У найбільш загальному сенсі надорганізм – це глибоке поєднання єдності та множинності. Людський надорганізм складається з множини людей, об’єднаних у цілісну систему.

З погляду езотеричної традиції, не множинність створює єдність, а навпаки – множинність витікає з єдності. Єдність – це теза, а множинність – це антитеза, яка поступово розкриває сенс тези та, еволюціонуючи, досягає досконалої організації в єдиному організмі. Хай там як, а організм людини розвивається з однієї заплідненої яйцеклітини, мурашник – з мурашиної королеви, а духовна група – з великої ідеї.

Єдність і множинність по-різному проявляються в інтелектуальних та розумових надорганізмах.

Іудаїзм і трансгуманізм – ідеологія інтелісів

Як ми вже знаємо, інтелектуальні надорганізми основані на правилах, командах, алгоритмах, нормах, інструкціях, стандартах, регламентах. Тому МНОЖИННІСТЬ у таких надорганізмах проявляється в застосуванні якомога більшої кількості правил. Що більше правил, які регламентують життя, то розвиненіший колективний інтелект.

Наприклад, в іудаїзмі, який з самого початку проектувався як система організації інтелісів, базовими є 613 заповідей, з яких 248 зобов’язуючих і 365 забороняючих. Сутність іудаїзму полягає в тому, щоб знати всі правила і ретельно їх виконувати. Оскільки цих правил дуже багато, то їх важко запам’ятати, а тому треба записати. З цієї причини євреї називають себе «народом Книги», де «Книга» – це Тора («вчення», «настанова» або «закон») – Закон Мойсея, або П’ятикнижжя Мойсеєве.

Сучасною ідеологією інтелісів і формованих ними інтелектуальних надорганізмів є трансгуманізм. Головним сенсом трансгуманізму є заперечення наявності в людині духовного і божественного початку. Згідно з цим ученням, люди – це особливий тип тварин серед інших тварин, їхнє існування не має сенсу, життя після смерті нема, буття безцільне, а магії не існує. Очевидно, що трансгуманізм – це природовідповідний світогляд інтелісів, тобто інтелектуальних людиноподібних тварин. У них справді нема духовного і божественного, а від решти тварин вони відрізняються лише людиноподібною формою та значно розвиненішим інтелектом. Трансгуманісти вважають себе окремим, передовим видом – справжніми людьми.

ЄДНІСТЬ в інтелектуальних надорганізмах забезпечується якомога ретельнішим виконанням усіх правил усіма членами спільноти. Відтак що вища дисципліна виконання системи правил, то розвиненіший колективний інтелект. Надінтелект не потребує усвідомлення сенсу проблеми – він найефективніший тоді, коли регламентовані дії виконуються механічно, на автоматі. Понад те, прагнення усвідомити сенс дії лише шкодить роботі надінтелекту, адже відхилення будь-якої його деталі від норми може зламати інтелектуальну машину.

Колективний інтелект дозволяє спільнотам діяти дуже ефективно – але лише у стандартних ситуаціях. У принципово нових ситуаціях надінтелект впадає у ступор або перетворюється на генератор випадкових, часто безглуздих рішень. Періодичне потрапляння у стан «ступору» є типовим для забюрократизованих організацій, коли розв’язання нестандартного завдання перетворюється на нескінченне блукання по колу. У сучасних системах штучного інтелекту такі неадекватні реакції позначають терміном «галюцинації» (hallucination, artificial hallucination).

У порівнянні з колективним інтелектом, колективний розум вимагає значно більше енергозатрат, проте тільки він спроможний успішно розв’язувати нові проблеми та ефективно діяти в нестандартних ситуаціях. Погляньмо, як проявляється множинність і єдність в розумових надорганізмах.

Аріянство – релігія людей

Множинність у розумовому надорганізмі проявляється в самостійному мисленні його учасників. Для розв’язання нестандартної проблеми члени духовної групи звертаються не до стандартних правил, де апріорі нема рішення, а до свого внутрішнього космосу і власного досвіду. Оскільки внутрішній космос кожної людини унікальний, то на виході отримуємо стільки незалежних думок, скільки членів духовної групи. У такий спосіб забезпечується множинність та похідна від неї різноманітність. Що стосується правил, то в аріянстві лише дві обов’язкові заповіді: 1. «Люби Господа, бога твого» (свого внутрішнього бога), 2) «Люби ближнього твого як себе самого».

Єдність розумового надорганізму забезпечується спільним усвідомленням проблеми. Що ясніше це усвідомлення, то вища єдність надорганізму, його згуртованість, синергія та творча продуктивність. Спільна свідомість називається «совість» («со» – спільна, «вість» – звістка, повідомлення). Слово «совість» близьке слову «свідомість» («спільна відомість», «спільне знання»), англійською «conscience» (спільна наука, спільне пізнання).

Характерно, що поняття совісті нема в Торі, адже цей проект засадничо призначений не для людей, а для інтелісів, в яких апріорі нема духовних якостей. «Тільки в XIX столітті письменники, що пишуть на івриті, ввели в обіг поняття «совість», використавши для його передачі рідкісне біблійне слово «мацпун»» (Арье Ольман. «Без зазрения совести»).

Ідеологією людей і творених ними розумових надорганізмів є аріянство. Це вчення є продовженням Гіперборійської традиції, яка існує з початків Трипільської цивілізації. Згідно з аріянством, найвищим завданням кожної людини є не виконання інтелектуальних правил, а відновлення зв’язку зі своїм внутрішнім богом, тобто релігія («ре» – відновлення, «лига» – зв’язок). Для здійснення релігії людина застосовує свій індивідуальний розум, а суттєвим посилювачем і прискорювачем на цьому шляху є колективний розум людського надорганізму.

Водночас для практичної реалізації розумових рішень, а також для автоматичного здійснення рутинних завдань людина застосовує індивідуальний та колективний інтелект (надінтелект). Розум керує надінтелектом, а робота цього надінтелекту забезпечується системою правил та базами знань, які постійно оновлюються та вдосконалюються дією колективного розуму.

З погляду іудаїзму та трансгуманізму аріянство є радикально помилковим і абсолютно неадекватним уявленням про життя, звідси відомий афоризм з іудейського Талмуду «Галілеянин любить честь, а іудей – гроші». Це критичний погляд іудеїв на світогляд галілеян, які були арійським народом. Сенс іудейської критики в тому, що честі, совісті та інших духовних якостей засадниче не існує, реальність є суто матеріальною, а галілеяни (арійці) є відірваними від реальності мрійниками, натомість іудеї є прагматичними реалістами.

Якщо використовувати метафору «людина-комп’ютер», то інтелектуальний надорганізм – це мережа комп’ютерів, а розумовий надорганізм – це команда операторів цих комп’ютерів. Для успішної роботи мережі необхідно, щоб її комп’ютери працювали за єдиним стандартом. Натомість для успішної роботи команди операторів необхідна духовна єдність та самостійне мислення кожного члена групи. При цьому комп’ютерна мережа виконує роль підсилювача людських спроможностей і слухняного інструменту в людських руках. Подібним чином надінтелект – це інструмент, що підсилює дію надрозуму в нашому фізичному світі.

А тепер саме час поглянути, як працює колективний розум. Для цього розгляньмо два дивовижні випадки, що їх описав американський журналіст-дослідник Джеймс Суровецький у книзі «Мудрість натовпів: Чому багато хто розумніший за небагатьох і як колективна мудрість формує бізнеси, економіки, суспільства та нації», оригінальна назва: Surowiecki, James. The Wisdom of Crowds: Why the Many Are Smarter Than the Few and How Collective Wisdom Shapes Business, Economies, Societies and Nations. New York: Doubleday (2004).

Казус Френсіса Гальтона

Перший випадок роботи колективного розуму в викладі Джеймса Суровецького з невеликими скороченнями виглядає так:

«В один з осінніх днів 1906 року британський вчений Френсіс Гальтон залишив свій будинок у місті Плімут і вирушив на сільський ярмарок. Він їхав на щорічну виставку тваринництва та птахівництва Західної Англії – регіональний захід, на який збиралися місцеві фермери й городяни, щоб оцінити досягнення селекції домашньої худоби та птиці – корів, овець, коней, свиней, курей.

Прогулюючись виставкою, Гальтон натрапив на стенд, біля якого проводилися змагання з угадування ваги. На загальний огляд було виставлено відгодованого бика, і натовп, що зібрався, мав на око визначити вагу цього бика після того, як його заб’ють і оббілують. За шість пенсів можна було купити проштампований і пронумерований квиток, у який треба було внести своє ім’я, адресу і прогноз. За найточніші відповіді були обіцяні призи.

Щастя спробували приблизно вісімсот осіб. Це була різношерста публіка – як м’ясники та фермери, явно досвідчені в оцінці ваги худоби, так і люди, далекі від тваринництва. «Участь взяли безліч непрофесіоналів», – писав згодом Гальтон у науковому журналі Nature.

Коли змагання закінчилося і призи були роздані, Гальтон позичив у його організаторів квитки, розсортував їх за зменшенням точності й побудував графік, щоб переконатися, що він являтиме собою дзвоноподібну, гауссову криву. Потім він склав усі оцінки учасників і вивів усереднений прогноз групи. Ця цифра являла собою, можна сказати, колективну мудрість плімутського натовпу. Якби натовп був однією людиною, саме так ця людина оцінила б вагу бика.

Натовп припустив, що вага бика, після того як його заб’ють і оббілують, становитиме 1197 фунтів (543,0 кг). Після того як його справді забили й оббілували, виявилося, що бик важив 1198 фунтів (543,4 кг). Іншими словами, оцінка натовпу виявилася дуже точною» – пише Джеймс Суровецький у книзі «Мудрість натовпів».

Одразу ж виникає запитання, наскільки коректно зібрання цих людей назвати «натовпом»? Згідно з визначенням, натовп – це скупчення неорганізованих людей, натомість тут люди були організовані керівництвом змагання і діяли згідно з його правилами. Окрім того, вони були об’єднані спільним інтересом, тобто це вже був не натовп, а спільнота. Кожен з них був зацікавлений випробувати себе, вгадати результат і одержати приз.

Це не були випадкові люди ще й тому, що вони спеціально прийшли на регіональну щорічну виставку тваринництва та птахівництва, подолавши для цього немалу відстань, а для участі у змаганні вони витратили власні гроші. Цікаво, що в англійській культурі монета вартістю 6 пенсів (Sixpence, 6d) символізує удачу. У часи Гальтона в цій монеті було майже 3 грами срібла. За шість пенсів у 1906 році можна було купити дюжину яєць, або дві буханки хліба, або три літри молока, або сходити в кіно.

Оскільки згадане зібрання було організоване керівниками змагання, то це була не просто тимчасова спільнота, а тимчасова організація з чітким розподілом функцій: вироблення квитків, продаж квитків, збирання та аналіз квитків, забій бика та оббілування його туші, контроль за зважуванням туші, незалежні судді для визначення переможців, вручення призів. Усе це принципово відрізняється від натовпу. Як відомо, поведінка натовпів визначається групою найменш розумних осіб, натомість в організації – керівною групою. Якщо ж організацією керують розумні люди, то вся організація поводиться розумно. Врешті-решт, точне визначення ваги є доказом того, що його здійснила розумна організація, а не тупий хаотичний натовп.

Цей випадок точного вгадування настільки вразив Френсіса Гальтона, що він описав його у статті з назвою «Vox Populi» («Голос народу») в журналі «Nature» («Природа») в 1907 році (стаття у текстовому форматі). У цій статті для розрахунку середнього значення вибірки з 787 прогнозів він застосував так звану «медіану», яка склала 1207 фунтів: калькуляторів тоді не було, тому Гальтон використав цей відносно легкий експрес-метод статистичної оцінки. Через тиждень на запит редакції він повідомив, що середнє арифметичне значення становило 1197 фунтів, тому саме це значення використав Джеймс Суровецький у своїй книзі. Отже, різниця між прогнозованою (1197 фунтів) та фактичною вагою (1198 фунтів) склала десяту частину відсотка. Це означає, що прогноз виявився абсолютно точним. Причому ще не відомо, хто точніше визначив вагу – колективний розум чи ті, що зважували бика.

Зауважимо, що Френсіс Гальтон (Francis Galton, 1822–1911) був дуже обдарованою людиною. Розповідають, що у віці двох років він уже читав, у п’ять років знав грецьку й латинську мови, а в шість років перейшов на дорослі книги. Багато його праць у царині антропології, географії, статистики, соціології та психології актуальні донині – і згадана стаття є тому підтвердженням. Але якщо описаний у ній випадок зацікавив Гальтона з погляду якості демократичного волевиявлення на політичних виборах, то нас він цікавить з погляду реалізації колективного розуму, або ж надрозуму.

Вісім умов проявлення надрозуму

Точне вгадування ваги – це, вочевидь, далеко не рутинне завдання, відтак отриманий абсолютно точний результат не може бути проявом колективного інтелекту – це прояв колективного розуму. Погляньмо, яка сукупність умов спричинила таке виразне виявлення його сили.

1. Люди зібрались добровільно, без жодного зовнішнього примусу.

2. Вони були об’єднані спільним інтересом, тому це був не випадковий натовп, а спільнота.

3. Вони діяли не хаотично, а згідно з чіткими правилами (придбання квитка, точний запис особистих даних та прогнозу, арбітри змагання, вручення призів).

4. Кожен з учасників мислив самостійно, без огляду на думку когось іншого.

5. Кожен з них, ймовірно, мав свою мотивацію: одних цікавив приз, інших – ігровий азарт і слава переможця, ще когось – бажання випробувати себе.

6. Учасників багато – було продано 800 квитків (13 виявились з невиразними записами, тож в обробку потрапили 787). Отже, в ході змагання було висловлено багато самостійних думок.

7. У цієї ситуативної спільноти був керівник – організатор змагання.

8. Був механізм агрегації (збору) та інтеграції (підсумовування, синтезу) даних – Гальтон впорядкував прогнози в таблиці, а для їх усереднення застосував спочатку «медіану» (середину вибірки у статистиці), а за тиждень розрахував середнє арифметичне значення. Як бачимо, засіб інтеграції прогнозів був чисто інтелектуальним.

Оцінка ваги бика – не дуже складна задача. Що вражає, то це абсолютна точність вгадування.

І все ж таки: А може це була випадковість? Дуже малоймовірна, але все ж таки випадковість? Наступний випадок, про який нам розповідає Джеймс Суровецький, виглядає ще неймовірніше, а тому виключає припущення щодо випадковості.

Пошук зниклої субмарини

Ось ця дивовижна історія з книги «Мудрість натовпів»:

«Американська субмарина "Скорпіон" зникла з екранів радарів у травні 1968 року, повертаючись на базу в Ньюпорт Ньюз після походу в Північну Атлантику. Останнє зафіксоване місце розташування субмарини було відоме командуванню, а потім слід "Скорпіона" загубився. Існувало тільки приблизне припущення про те, де міг перебувати підводний човен після останнього сеансу радіозв’язку. У підсумку ВМС розпочали пошуки в зоні радіусом у двадцять миль і глибиною в тисячі футів. Важко собі уявити безнадійніше завдання. Єдиним рішенням, яке спадало на думку, було знайти трьох-чотирьох провідних експертів із субмарин і океанічних течій, запитати, де, на їхню думку, може перебувати "Скорпіон", і шукати саме там. Але, як розповідають Шеррі Зонтаг і Крістофер Дрю у своїй книзі "Гра в піжмурки", у морського офіцера на ім’я Джон Крейвен визрів інший план.

Спочатку Крейвен розробив серію сценаріїв – варіантів пояснень того, що могло статися зі "Скорпіоном". Потім він зібрав групу людей із широким діапазоном знань, включно з математиками, фахівцями із субмарин, рятувальниками. Замість того, щоб влаштувати обговорення з їхньою участю і дійти рішення, він попросив кожного оцінити ступінь імовірності кожного з його сценаріїв. Щоб було цікавіше, ці прогнози мали форму парі, з пляшками "Чівас Регал" як призи. Отже, люди Крейвена стали сперечатися про те, чому субмарина потрапила в біду, про швидкість, з якою вона наближалася до океанського дна, про крутість спуску тощо.

Звичайно, вся ця інформація не могла вказати Крейвену місцеперебування "Скорпіона". Але Крейвен вважав, що якщо скласти всі відповіді докупи, вибудувати повну картину долі "Скорпіона", він отримає досить чітке уявлення про те, де в цей час знаходиться субмарина. Саме так він і вчинив. Сформувавши базу здогадок і припущень, він застосував формулу, звану теоремою Байєса, щоб обчислити остаточне місце розташування "Скорпіона". (Теорема Байєса – це спосіб обчислення того, як нова інформація про подію змінює ваші колишні очікування щодо ймовірності цієї події). Коли з цим було покінчено, у Крейвена виявилося на руках те, що, грубо кажучи, можна назвати колективним прогнозом групи щодо місця розташування субмарини.

Місцезнаходження, яке вивів Крейвен, не було пунктом, який вибрав хтось із окремих учасників групи. Іншими словами, жоден з учасників групи не мав у голові сценарію, що збігався з тим, який вибудував Крейвен на основі інформації, отриманої від них усіх. Остаточне припущення було справді колективним судженням, до якого дійшла вся група, але не являло собою судження найобізнаніших її учасників. Через п’ять місяців після зникнення "Скорпіона" підводний човен був виявлений кораблем ВМС США. Він перебував за 220 ярдів (200 метрів) від місця, зазначеного групою Крейвена.

У цій історії вражає те, що група не мала практично жодної певної інформації, а лише її фрагменти. Ніхто не знав, чому субмарина затонула, ніхто й гадки не мав, з якою швидкістю вона рухалася або з яким кутом крутизни вона йшла на океанське дно. І все ж, хоча ніхто в групі не знав нічого, група знала все» – розповідає Джеймс Суровецький.

Він посилається на книгу «Гра в піжмурки: Нерозказана історія американського підводного шпигунства» (Sontag, Sherry; Drew, Chrisopher; Drew, Annette Lawrence. Blind Man's Bluff: The Untold Story of American Submarine Espionage. Harper Collins Publishers, 1998). Книга розповідає про надсекретні операції американського підводного флоту під час драматичного протистояння США та СРСР під час холодної війни.

Дивовижно точне виявлення затонулого атомного підводного човна USS Scorpion, озброєного торпедами з ядерним зарядом, здійснив видатний американський вчений доктор Джон Крейвен (John Piña Craven, 1924 –2015). Завдання, що стояло перед його групою, було незрівнянно складнішим, ніж у попередній історії з Френсісом Гальтоном: там люди бачили бика і володіли навичками оцінювання ваги, а тут доводилось діяти в ситуації повної невизначеності. З усім тим, результат був не менш точним – відхилення розрахункового положення від фактичного склало всього 200 метрів при радіусі пошуків 37000 метрів (20 морських миль).

З книги «Гра в піжмурки» дізнаємось про найважливіше в цій історії пошуку. Джон Крейвен відійшов від звичаю спільного обговорення з експертами, як це роблять під час «мозкових штурмів». Натомість він організував справу так, щоб кожний з експертів представив виключно власний автономний погляд, звернувся до своєї інтуїції та висловив те, у що він особисто вірить. Цитата з книги:

«Коли Крейвен почав пояснювати, що він збирається скористатися системою ставок у стилі Лас-Вегаса, тобто включити значення "передчуття" у свої дані, в деяких слухачів виникло переконання, що у вченого "поїхав дах". Для них це звучало так, ніби він говорив про екстрасенсорику.

Тоді Крейвен пояснив, що Байєс спирався на приховані знання, які є в експертів, проте вони самі не усвідомлюють, що володіють ними. Але й після цього вони залишалися вкрай скептичними.

Проте Крейвен наполягав на своєму, попросивши групу експертів з підводних човнів і рятувальних робіт укласти парі на ймовірність кожного з представлених сценаріїв загибелі "Скорпіона". Експертів попросили зробити ставки на те, у що вони вірять. Щоб процес укладання парі був цікавішим, ставки обчислювалися в пляшках Chivas Regal – найдорожчого шотландського віскі» – розповідає книга «Гра в піжмурки».

Що відбулося? Доктор Крейвен перетворив пошуки субмарини на азартну гру, в якій кожен учасник звертався до прихованих знань власного духу і повідомляв про те, у що особисто вірив – незалежно від здогадок інших учасників гри.

Чим це відрізняється від історії з прогнозуванням ваги бика? По суті, маємо ту ж саму модель, проте тут зроблені деякі важливі наголоси.

Вища складність, цікавіша гра

В історії з Френсісом Гальтоном вгадування ваги бика було перетворено на ігрове змагання з призами. Доктор Крейвен ще більше посилив ігровий аспект, додавши до нього азарту «у стилі Лас-Вегаса». Навіщо він це зробив?

Джон Крейвен покладався на знання, заховані в царині духу, про що він прямо і сказав учасникам своєї групи. Для того, щоб дістатися до цих знань, він вирішив посилити зв’язок психіки експертів з їхніми духовними сутностями, відкрити їхній інтелект до сприйняття підказок розуму. Найкраще цього досягнути через гру, адже саме під час гри дух людини отримує вільний простір для самореалізації, коли можна проявити себе, показати свою перевагу перед іншими учасниками гри та здивувати їх. Окрім того, форма гри дозволяє стишити «інформаційний шум» зі сторони інтелекту, який оперує лише відомою інформацією та стереотипами. Кожен знає, що в ігрових ситуаціях люди менше переймаються тим, що про них подумають інші, адже це гра і тут можна діяти вільно.

Коли експерти засумнівалися, наскільки це науково – звертатися до ігор та духовної інтуїції, доктор Крейвен пояснив, що це і є наука. Врешті-решт, теорія ймовірностей починалася з прогнозування виграшу в азартних іграх, а англійський математик Томас Баєс (Thomas Bayes, 1702 – 1761), який здійснив видатний внесок у теорію ймовірностей та статистику, був протестантським теологом та священником.

Для вирішення складних творчих завдань велике значення має мотивація. У порівнянні з угадуванням ваги бика, яке було передусім розвагою, мотивація знаходження затонулої субмарини була значно серйознішою. Річ у тім, що на «Скорпіоні» загинуло 99 моряків, тож якби не вдалося з’ясувати причину цієї катастрофи, то вона могла б повторитися. Окрім того, знаходження місця вічного спочинку субмарини було актом милосердя щодо родин загиблих моряків, які прагли знати, що насправді відбулося з їхніми улюбленими синами, чоловіками та батьками.

Ще однією відмінністю стало те, що група Крейвена, яка активувала колективний розум для пошуку субмарини, була доволі компактною. Судячи з книжки, її чисельність не перевищувала двох-трьох десятків експертів, що значно менше, ніж 800 учасників змагання на вгадування ваги. Це свідчить про те, що за умови правильного добору колективний розум можуть формувати не лише надвеликі групи (понад 100 осіб), а й великі групи (від 21 до 100 осіб) і, можливо, навіть середні (від 6 до 20 осіб). Що стосується малих груп (від 3 до 5 осіб), то формування ними колективного розуму малоймовірне.

Одне слово, попри деякі відмінності, в обох випадках маємо ту ж саму модель, тобто ті ж самі 8 умов формування колективного розуму.

1. Люди добровільно погодились взяти участь у спільній роботі.

2. Це був не випадковий натовп, а цілеспрямована спільнота зацікавлених людей.

3. Це була організована спільнота, що діяла згідно з чіткими правилами, запропонованими Джоном Крейвеном.

4. Кожен з учасників мислив самостійно, а не повторював думки інших учасників.

5. Кожен з учасників мав потужну мотивацію: співчуття до загиблих моряків та їхніх сімей, недопущення нових подібних катастроф, прагнення показати себе.

6. Учасників було досить багато – два-три десятки.

7. Спільнота мала керівника, яким був доктор Крейвен.

8. Був механізм агрегації (збору) індивідуальних рішень та їх інтеграції (синтезу) за допомогою математичного методу, який згодом отримав назву «Теорія оптимального пошуку» (Theory of Optimal Search).

Осмислення наведених вище двох випадків прояву колективного розуму дозволяє увиразнити наші уявлення про соціальні організми.

Дистанційні суперорганізми

Як ми вже знаємо, загальна ідея організму полягає в поєднанні єдності та множинності. Єдність розумових організмів забезпечується спільною свідомістю, а множинність – зверненням його членів до власного мікрокосмосу.

При цьому постійний фізичний контакт між частинками організму – як між клітинами тіла – не є обов’язковим. Наприклад, кожен мурашник є очевидним надорганізмом, хоча в ньому нема постійного фізичного контакту між його мурашками.

Ідея дистанційного організму ще виразніше проявляється в людських спільнотах – громади та народи можуть являти собою цілісні соціальні організми навіть проживаючи на віддалених територіях. Цьому сприяють сучасні засоби комунікацій: люди можуть легко обмінюватися інформацією, фінансами та товарами навіть не виходячи з дому. Отже, людські соціальні організми не обмежуються територіальними громадами – вони можуть бути взагалі не прив’язаними до територій.

Як і будь-які організми, соціальні організми можуть бути короткоживучими та довгоживучими. В історії про вгадування ваги бика соціальний організм існував протягом дня, а соціальний організм Джона Крейвена – протягом кількох місяців.

Організм людини живе значно довше, ніж клітини її тіла. Подібним чином народи живуть значно довше в порівнянні зі спільнотами, які його складають. Це до того, що розумові організми можуть виникати ситуативно – за наявності чіткої цілі – й існувати стільки часу, скільки треба для її досягнення. Розумові організми є цілеспрямованими системами.

Отже, маємо дві яскраві історії застосування колективного розуму. Очевидно, що завдання пошуку субмарини було незмірно складнішим, масштабнішим та відповідальнішим, ніж вгадування ваги бика: якщо в першому випадку була розвага, то у другому йшлося про життя та смерть багатьох людей.

З усім тим, в обох випадках було зрозуміло, що шукаємо. Проте бувають ситуації, коли треба знайти невідомо що. Таке буває тоді, коли існує трудність, але не зрозуміла причина цієї трудності – коли просто погано, а чому – невідомо. Про це – третя історія.

Що не так з «канонічним текстом»

Після розпаду СРСР постало питання майбутнього України, конкретно – як поліпшити наше життя. Спочатку здавалося, що проблема в поганій економіці. Згодом з’ясували, що це через погану політику. Проте марні спроби вдосконалити політику переконали, що треба копати ще глибше і виходити на рівень світогляду. Врешті-решт, який у людей світогляд, така й поведінка.

Світоглядною основою сучасної європейської та американської цивілізації є християнство, а фундамент християнства – Євангеліє. Звідси логічний висновок: якщо цивілізація переживає занепад, то причина має бути в Євангелії або в нашому розумінні Євангелія.

Тривалий час я вважав, що в канонічному тексті Євангелія кожна буква, крапка і кома стоять точно там, де вони мають стояти. Так нас учили. Це Святе Письмо, отримане від Бога. Відтак навіть думка про те, що в канонічному тексті щось не так, виглядала як богохульство.

Але тут виникло одне «але». Коли працював над книгою «Арійський Стандарт» (2004), то мою увагу привернуло речення «Ви поклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покло­няємося тому, що знаємо, бо від іудеїв спасіння є» (Іван 4.22). Фокус у тому, що фраза «від іудеїв спасіння» в різних перекладах має дві протилежні інтерпретації: 1) іудеї несуть нам спасіння, бо вони є добро; 2) від іудеїв треба спасатися, бо вони є зло.

З цієї «дрібнички» почалася величезна дослідницька робота, в ході якої я зіткнувся з шокуючим відкриттям: виявилося, що в канонічному тексті Євангелія присутня величезна кількість чужорідних вставок, причому їх наявність офіційно визнано авторитетною церковною літературою – і православною, і католицькою, і протестантською. Проте ця проблема ігнорується церквами, так наче її взагалі не існує.

З цим треба було щось робити. Очищенню Доброї Новини від вставок було присвячено книгу «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» (2006). Але це був лише початок. Крок за кроком вдавалося виявляти нові вставки, проте не була зрозуміла природа цих вставок. Підозра впала на секту фарисеїв, проте зі вставок випливало, що вони – фарисеї – жорстко критикували самих себе. Така поведінка виглядала занадто безумно навіть для «дітей диявола».

Що стосується самого «канонічного тексту», то після ближчого знайомства з ним стало очевидним, що тут повний гармидер. Мало того, що текст було нашпиговано суперечливими вставками, – в багатьох місцях була порушена сама послідовність подій. Пояснення, що це хтось з переписувачів випадково розсипав сторінки Святого письма, а потім неправильно їх зібрав, виглядають, м’яко кажучи, дуже тупо.

Гра в пазли

Усі знають, що таке гра в пазли. Це така головоломка, коли цілісну картину спеціально розділено на фрагменти – пазли. Завдання полягає в тому, щоб, маючи перед очима зображення цілісної картинки, вручну зібрати її з перемішаних фрагментів. Справа полегшується тим, що є цілісний зразок для відтворення, а пазлів рівно стільки, скільки треба – не більше і не менше. Якщо в ігровому комплекті багато пазлів, наприклад, тисяча, то завдання доволі складне.

А що буде, якщо до початкового комплекту з тисячі пазлів досипати ще півтори тисячі пазлів з іншого комплекту? І при цьому не дати ні першої, ні другої картинки для зразка? І якщо друга картинка сама складається з суперечливих фрагментів?

Буде те, що називається «піди туди, не знаю куди», тобто ви взагалі не знатимете, що треба зібрати. Як вам така гра? Вочевидь, буде важкувато. Саме така суперечлива суміш пазлів нині називається «канонічним текстом» Євангелія.

Чи зможе таку головоломку розв’язати будь-який інтелект – індивідуальний, колективний чи штучний? Навряд чи. Це задача для колективного розуму – і саме так її було розв’язано.

Як шукали автентичну Добру Новину

Роботу з очищення Євангелія від вставок було виконано спільнотою «Народний Оглядач». Нині ця робота майже завершена – залишилося лише оформити остаточний звіт. Фінальна редакція Євангелія опублікована на сторінці «Добра Новина Ісуса Хреста: Євангеліє без вставок і спотворень». Якщо почати відлік з 2004 року, то на цю справу пішло два десятиліття цілеспрямованих зусиль. Погляньмо, як тут проявив себе колективний розум «Народного Оглядача» (НО). Для цього застосуємо стандартний перелік умов формування колективного розуму:

1. Спільнота НО створена добровільно й відкрита для всіх охочих. Такого роду спільноти, сформовані за власним бажанням (без зовнішнього тиску), називаються «природними», або «органічними групами».

2. Люди об’єднані спільним інтересом до Євангелія як боголюдського дороговказу відродження людини, України та світу.

3. Це самоорганізована спільнота, хоча й без формальних правил взаємодії.

4. Кожен учасник «духовної групи» (активного ядра спільноти) мислить самостійно та сміливо відстоює свої погляди.

5. Кожен учасник має мотивацію – від особистого вдосконалення до здобуття керованої молодості, від поліпшення свого найближчого соціального середовища до палінгенетичного відродження світу.

6. Чисельність активного ядра – два-три десятки (приблизно як у групі доктора Крейвена). Якщо ж долучити тих, які свого часу здійснили внесок у колективний розум, але потім відійшли від справи, то це до сотні людей.

7. Спільнота має керівника, точніше координатора – протягом усього часу функцію координації виконує автор цієї статті.

8. Існує механізм агрегації та інтеграції, тобто збирання даних та синтезу нових знань. Розгляньмо його докладніше.

Агрегація – накопичення даних

Що масштабніше завдання, то складніший механізм його виконання. Ось як зростало ускладнення агрегації в кожному з трьох описаних вище випадків.

1. Для вгадування ваги бика кожен учасник отримував ОДИН стандартний бланк (паперовий квиток) і записував у ньому одне число з прогнозованою вагою. Інформація збиралася від усіх учасників змагання протягом півгодини чи навіть менше.

2. Для визначення місця перебування загиблої субмарини кожен учасник отримував стандартний КОМПЛЕКТ з кількох десятків сценаріїв і до кожного з них записував число з імовірністю його здійснення. Інформація від учасників, запрошених керівником групи пошуку, могла збиратися протягом кількох днів або тижнів.

3. Для реконструкції автентичної Доброї Новини було написано ПОНАД СОТНЮ статей і опубліковано на сайті НО. Дія духовної групи проявлялась у тому, що її учасники висловлювали свої думки про кожну статтю, ставили запитання, пропонували відповіді, ділилися емоціями, надсилали кошти. Розумова робота відбувалася в коментарях до статей, а також у приватному спілкуванні. Інформація збиралася протягом 20 років, тобто операція з пошуку автентичного Євангелія тривала два десятиліття.

Інтеграція – синтез рішення

А тепер погляньмо, як у кожному з трьох випадків ускладнювалась інтеграція – механізм обробки агрегованих даних та видобування рішення.

1. Для точного прогнозування ваги бика достатньо було вирахувати середнє арифметичне.

2. Для визначення місця перебування субмарини була застосована формула Баєса. Розрахунки виявилися настільки складними, що довелося запросити групу математиків.

3. Для пошуку автентичного Євангелія була розроблена і застосована значно складніша система. Це була не формула і навіть не теорія, а ціла ідеологія та основана на ній стратегія. Йдеться про систему ідей, принципів, цінностей, переконань, правил, моделей та практик, спрямованих на досягнення мети. Серед іншого, система інтеграції охоплює усталені в біблеїстиці принципи текстологічного аналізу, три критерії істини (логічна цілісність, позитивні емоції, продуктивність), знання історичного контексту, актуальні практики духовного та фізичного самовдосконалення. Проте головним засобом інтеграції є СПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ надорганізму НО.

Наш надорганізм і наш надрозум

Спільнота «Народний Оглядач» є дистанційним колективним організмом, члени якого здійснюють духовну, енергетичну, інформаційну, фінансову та матеріальну взаємодію. Завдяки цьому спільнота має потужний фізичний сервер, світоглядно-стратегічний сайт AR25.org, фінансує власні дослідження та просуває їх у соцмережах, час від часу видає книги та журнали.

Належність до надорганізму «Народний Оглядач» допомагає його учасникам перебувати у позитивному просторі подій, поліпшувати якість свого життя, оздоровлюватись та омолоджуватись, гармонізувати стосунки з рідними та близькими.

Доказом того, що наша спільнота є надорганізмом, є прояви колективного розуму. Ці прояви неочікувані та непрогнозовані. Вони перевершують наші уявлення про людські можливості пізнання світу та самовдосконалення.

Головним результатом дії надрозуму НО стало очищення Євангелія від чужорідних вставок. Понад те, ми з’ясували природу цих вставок, хто їх здійснив, де і коли. Це все стало для нас великою несподіванкою.

Автором «канонічного Євангелія» виявився Філон Іудей з Александрії Єгипетської. Приблизно у 42 році н. е. він, перебуваючи в Александрії, ЗМАВПУВАВ чотири автентичні євангелія, густо доповнивши їх своїми графоманськими коментарями.

То ж це була не так фальсифікація, як тупий плагіат. Філон знайшов чотири євангелія в далекому Римі, а тому вважав, що в Александрії ніхто не розпізнає його крадіжки.

У нього не було глобального плану – він просто прагнув суспільного визнання та авторитету «як у Мойсея».

Понад те, цей Філон взагалі не був людиною – це була людиноподібна тварина, в сучасній термінології – високофункціональний корпоративний психопат. Тому його навіть не можна в чомусь звинувачувати, адже він, будучи несвідомою твариною, сам не розумів, що він робить. Ми ж не звинувачуємо тварин, коли вони займаються мавпуванням або роблять якісь пакості.

Уся ця детективна історія з Філоном описана в серії з трьох публікацій, починаючи від статті «Кукіль без пшениці: про що розповідають вставки в Євангеліє». Коли я перечитую ці статті, то мене не покидає відчуття, що їх справжній автор (надлюдський розум) значно розумніший за мене.

Проте надрозум спроможний не лише відкривати нові знання, а й безпосередньо втручатися в наше життя. Так, 25 жовтня 2016 року без людського втручання відбулося різке поліпшення роботи сайту AR25.org. Це був перший видимий прояв колективного розуму надорганізму «Народний Оглядач», адже саме цього дня в колективній молитві за Україну ми вперше застосували формулу «Спільнота НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ радісно творить процвітає у Просторі волі».

Спільна молитва настільки посилила егрегор НО, що її колективний розум зміг застосувати енергетику цього егрегора для самостійного вдосконалення програмного коду нашого сайту. За інших обставин, надрозум НО міг би обмежитись підказкою програмісту, що йому треба зробити. Проте, маючи доступ до егрегора, надрозум усе зробив самостійно.

На мою думку, головним засобом інтеграції (синтезу рішень) у нашому надрозумі є спільна свідомість, а саме цікавість членів нашої спільноти до вищих знань та прагнення застосувати їх для вдосконалення себе, України й усього світу. Центральну роль тут відіграє наша СПІЛЬНА УВАГА до питання чудесного перетворення людини та світу. Тобто сам факт зацікавленої уваги живить роботу колективного розуму. Навіть ті, які більше нічого не роблять окрім прояву зацікавлення, вже надають силу нашій справі.

Для того, щоб краще зрозуміти роботу цього розумового механізму, повернімось до метафори з грою в пазли.

Мисливці за перлами

«Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить
Дивнії перли виносить»
(Іван Франко, 1895).

Уявімо, що перед нами купа перемішаних пазлів з двох чи більше різних комплектів. Картинка, яку треба зібрати, для нас невідома, але її можна побачити на дні глибокого озера. Якщо потренуватися і пірнути на глибину, то можна побачити ЧАСТИНКУ загальної картини, намальованої на дні. Але щоб побачити ВСЮ картину, треба пірнати багато разів з різних берегів.

Одній людині таке зробити дуже важко, тому пірнанням займається група зацікавлених пірнальників-добровольців. До групи може приєднатися кожен охочий, проте глибина пірнання залежить від рівня тренованості – найвиразніше бачать найдосвідченіші, що пірнають найглибше. При цьому кожен бачить тільки фрагмент картини, тому пірнальники, коли підіймаються на поверхню, розповідають одне одному про те, що їм вдалося розгледіти на дні. Це допомагає тим, що на поверхні, вибрати з купи потрібні пазли й доєднати їх до цілісної картини, яка поступово складається.

Але цього недостатньо: для успіху справи замало самих пірнальників, тому їм на березі допомагають ще три групи.

Одна з них займається матеріально-технічним оснащенням плавців – забезпечує їх аквалангами, гідрокостюмами, їжею, водою, грошима та всім необхідним. Без такої матеріальної підтримки пірнальники довго не витримають.

Друга група – це ті, що ставлять запитання та висловлюють гіпотези, завдяки яким плавці знають, на що звернути увагу під час чергового занурення.

Третя група – це ті, які нічого не роблять, а лише зацікавлено спостерігають за роботою плавців і дружно радіють, коли ті видобувають з глибини чергову порцію нової інформації. Їхня радість подібна до того, як радіє екіпаж корабля, коли його пірнальники витягують з морського дна нові перлини й кладуть їх до спільного кошика.

Знання, видобуті з морського дна – це євангельські «перли», тобто вищі метафізичні знання, «паравіда», «правда». Їх не можна «розкидати перед свиньми» (інтелісами), тому що бездуховні істоти неспроможні їх зрозуміти й оцінити.

У нашій ситуації «група плавців» пірнає не в море, а у свій внутрішній мікрокосмос, у глибини власного духу. Це переважно ті, що роблять публікації своїх досліджень у вигляді статей та серйозних коментарів на НО.

«Група забезпечення» підтримує роботу нашого сайту роботою та грошима: це програмісти та меценати.

«Група коректувальників» ставить запитання та висуває гіпотези – у коментарях до статей і в приватному листуванні, письмово та усно. Це дуже важливо, адже сформульоване запитання вже містить у собі половину відповіді.

«Група ентузіастів» наснажує колективний розум своєю усвідомленою увагою. Це наче вболівальники на стадіоні, які енергетично підживлюють свою команду і надихають її на перемоги. Важливість цієї «фан-групи» в тому, що вона найчисельніша і формує потужний егрегор. Своєю радісною емоційною підтримкою група ентузіастів народжує психоенергетичну потугу, завдяки якій надлюдський розум може прямо втручатися в наші земні справи.

Згадані групи зазвичай перетинаються, але найголовніше, що є певна спеціалізація, а це ознака організованої діяльності. Як ми вже говорили, прояви надрозуму НО, особливо його пряме фізичне втручання, вказують на те, що у нас не просто неформальна організація, а дистанційний (екстериторіальний) соціальний організм. З цього випливають наші нові можливості та завдання.

Наші завдання

Головним нашим здобутком є володіння колективним розумом. Він уже сьогодні нам допомагає і допомагатиме ще більше, якщо ми його розвиватимемо. Тому перше завдання – розвиток надлюдського колективного розуму НО. Це можна робити шляхом підвищення якості публікацій на сайті та їх активнішого обговорення за допомогою коментарів, відгуків, критики, запитань, пропозицій. Важливо сміливіше ділитися власним досвідом, успіхами та чудесами.

Надрозум – це прояв творчої активності колективного організму, тому для вдосконалення надрозуму треба вдосконалювати наш колективний організм. Загальний напрямок – розширення кола однодумців, впорядкування сайту, формування правил та термінології, застосування мови «Сенсар» (окультуреної української мови), видання літератури.

Ключовим чинником удосконалення спільноти є правильне її структурування. Як ми вже з’ясували, найкращою формою структурування є творення демосів. Тому наше друге завдання – підготовка до формування двох пілотних демосів:

1) Aрiянська Вільна Церква (згідно з моделлю Галілейської церкви) – прискорений саморозвиток, практичне оздоровлення та омолодження;

2) Aryan Softwerk – розробка програмного забезпечення для аріянських громад та інших типів демосів.

Третє завдання – піднесення всієї мережі демосів у Простір волі за прикладом Галілейської церкви Ісуса Хреста.

Для успішного виконання цих трьох завдань у нас накопичено достатньо досвіду, тому це питання часу. Справжнім викликом є четверте завдання – досягнення режиму керованої молодості, в євангельських термінах – вічного життя, по-науковому – біологічного безсмертя.

На перший погляд, подібно до трьох розглянутих вище історій, це виглядає якось фантастично. Але якщо таку мету поставив Ісус Хрестос і спеціально розписав стратегію її досягнення, значить ця мета є досяжною.

Очевидно, що нашим головним інструментом виконання цього завдання є колективний розум. За його допомогою ми вже сформулювали сім обов’язкових умов вічного життя. Настав час перейти до найважливішого складника – вироблення ВІРИ у власне безсмертя. Про це – у наступній статті.

Висновки

1. Найпотужнішим засобом вироблення рішень є колективний розум, або надрозум (надлюдський розум).

2. Надрозум є проявом діяльності людського соціального організму, керованого духовною групою.

3. Головними умовами формування колективного розуму є:

• добровільно сформована цілеспрямована група зацікавлених людей – «органічна спільнота»;
• самостійність мислення кожного учасника спільноти та його зв’язок з власним духом;
• достатня кількість учасників – більше ніж 20;
• наявність механізму агрегації (збирання даних) та механізму інтеграції – синтезу нових рішень.

4. Спільнота «Народний Оглядач» є дистанційним соціальним організмом з власним колективним розумом.

5. Судячи з наявних результатів, надрозум «Народного Оглядача» спроможний не лише виробляти надлюдські рішення, а й безпосередньо змінювати фізичну реальність.

6. За допомогою надрозуму ми маємо сформувати Аріянську Вільну Церкву та опанувати режим керованої молодості, позначений Ісусом як «вічне життя».

7. Для розвитку нашого надрозуму необхідно підвищити якість дослідницьких статей на AR25.org та активізувати обговорення у формі коментарів, зауважень, запитань та пропозицій.

Руслана - Остання поема
Смерть подолає єдиний закон – вічна любов моя