Зелені свята знаменують остаточний прихід літа. Зелена неділя

В Зелену неділю завершувалися Зелені свята, які тривали цілий тиждень. Троїцькі розваги починалися з понеділка і зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. 

Напередодні Зеленої неділі була Клечальна субота, присвячена померлим предкам.

В Клечальній суботі відбився архаїчний культ предків, який прямо чи опосередковано дійшов до наших днів через народну традицію.

В Клечальну суботу хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою. А ввечері господар з зеленою гілкою, найчастіше з дубовою, ставав серед двору і промовляв:

Сонце ясне, Сонце праведне, святі наші діди-лада, духи лісів, вод і полів, зустрічаємо вас, вітаємо з літом, шануємо і запрошуємо!

В народі вірили, що в Клечальну суботу на землю приходили мерці. В Клечальну суботу кожна родина запрошувала своїх предків до хати, їм готувалася жертовна їжа – коливо – їжа Бога і духів померлих.

Пізніше в християнстві на Клечальну суботу церквою був введений поминальний день – батьківська субота.

У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.

Вранці у Зелену неділю дівчата брали харчі, закликали хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йшли у ліс чи в гай. Там грали, співали, хороводили, а потім сідали і разом їли все, що принесли.

Після цього шукали в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття, – і з того тонкого гілля на самій березі завивали вінки, співаючи відповідних пісень:

По саду ходжу, виноград саджу
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащіпаю,
Нащіпавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…

Ой, зав’ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники…
На всі святочки, на годовії і на роковії…

Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега тощо.

Якщо на Трійцю наречений засватається, а на Покров молоді одружаться - життя буде довгим і щасливим. Троїцький коровай засушували в сухарі і зберігали до весілля. А потім ці сухарі замішували у весільний коровай на щастя і любов молодих.