«Так» і «Ні» - як інструмент для зважування дії (просто думки)

У Василя Головачова є гарна книга "Чорна людина" ("Чорний чєловєк"), яку він поділив на розділи: "Людина «так»", "Людина «ні»", "Не людина"... В цих розділах - шлях окремих людей. Нам цікавий як... не приклад... а скоріше "віхи вздовж власного шляху".

Одного разу я звернув увагу на мудрість слів Джоша Біллінгса, який колись сказав: 

"Багато наших бід пояснюються тим, що ми занадто швидко говоримо «так» і не дуже швидко - «ні»." (Джош Біллінгс)

...і я дозволив собі усвідомити, що говорячи надто швидко «так», без обдумування, часто з бажання "допомогти ближньому" людина частіше всього створює собі "перешкоду, які потім треба героїчно долати"... Скажете, шлях до егоїзму? Скоріше «прагматизм». Без власних зайвих проблем більше допоможеш ближньому :)) Погодьтесь :).

Довго думав, "чому так?"... Потім, в одному школярському щоденнику довелося прочитати мудре, дотичне до цього вислову, продовження:

"...але слово «ні» має сусідити зі словом «вибачте»".

Ну, щось ніби на зразок "Звичайно ж, я це можу зробити... але, пробач, моя фізична оболонка не дозволяє вчасно виконати неочікувано-незаплановану дію, а мій Дух совіститься тим, що не зможе через цю незапланованість твою забаганку виконати якісно. Тому, я мушу сказати «ні»".

Пробач, друже Андрію, але вислів мудрої Зоріни таки точніший. )) Скажу так - він "незмушувальний", виражає повагу до такого ж як і сам втіленого Духу, його Шляху )).

Андрій Ясун сказав: "...Чарівне слово я б перефразував: "Вибачся... і твори разом зі мною.

Зоріна Небокрай сказала: "...сказати їм чарівне слово - "Пробач... і твори разом зі мною".

Моє внутрішнє відчуття підказує, що «Вибачся» - однозначно несе відтінок наказу, примусу... Саме з таким відтінком вірні РПЦ і УПЦ(МП) пропонують вірним УПЦ(КП) об'єднуватися сьогодні - "канонічна вимога", так би мовити, стає на заваді нормальному людському(національному) стремлінню.

Натомість «Пробач» - це, одночасно, заклик до дії пробачити, і комусь(когось), і саме головне(!) СОБІ (більше ТУТ). Адже, щоб "пробачити собі" (що, можливо, і можна тлумачити як "пробувати бачити"?!), треба пройти ланцюжком зовнішніх і внутрішніх змін - щоб хтось звернув увагу на об'єкт прискіпливого власного розгляду, після цього стає можливим дія над своїми вчинками, а далі - мудрість і відвага визнати доконаність факту потреби власних позитивних змін.

"Прощаймо і прощені будемо".

Так зрозумів, Зоріно? ))