Ця стаття написана завдяки Миколі Пономаренку, який відгукнувся на дослідження «Символ Святого духа: сокіл чи голуб?». У коментарі він написав: «Не сокіл, не голуб, і не тризуб, а ТРИСУТТЯ».

140404-sokil_voli.jpg

Сокіл Волі - герб нової Української держави
Сокіл Волі - герб нової Української держави

На своєму сайті пан Микола наводить рисунок Трисуття і пояснення до нього:

«Трисуття є знаменитим Українським знаком-символом, який несе глибокий закодований зміст. Це є Дерево Життя, в якому об'єднані Три Суті – Яв, Нав і Прав, міфологічні архетипи слов'янської мудрості.

Трисуття має горизонтальну лінію, яка символізує розділення світу на Явний (над Землею) і Навний (підземний, або захований) світи. Явний світ є життям людини на землі, а Навний світ є світом пращурів, померлих родичів.

Життя народжується із "зерна", яке посаджене у "землю" - змістовий розділ між живими і мертвими. Підземна частина зерна НАВ - дух предків, із якого виходить, родиться, явне життя – ЯВ – середній росток у Трисутті. Це Явне життя направляється з двох сторін складною структурою ПРАВ – законів, правди життя. ПРАВ є направляючою сутністю, яка викарбувана із досвіду і мудрості НАВ, і яка є непохитна, як два ножі (так і зображено), які направляють життя ЯВ-не».

Почнімо з назви «Трисуття». Це слово для позначення герба України з’явилося недавно і набуло поширення серед прихильників народних вірувань, по-старому – «язичників», буквально – «народників» («язики» значить «народи»). Причиною появи цього новотвору стало те, що термін «Тризуб» перестав задовольняти думаючу частину українців. Це сталося після з’ясування його походження.

Усе почалося зі слова «тризубець», яке для позначення «київського символу» ввів у науковий обіг на початку 19 ст. російський історик Микола Карамзін. Українцям не сподобався цей термін, бо він нагадував їм вила для розкидання гною. Для пом’якшення цієї неприємної ситуації у слові «тризубець» відкинули суфікс «-ець» і перенесли наголос на «три». Вийшов «Тризуб». Трохи краще, а все одно «не та хворма» :)

Для надання українському гербу більшої духовності, прихильники національного відродження почали його називати «Трійця». Цю назву популяризував видатний український філософ Олексій Братко-Кутинський у дослідженні «Нащадки Святої Трійці» (Київ: «Білий птах», 1992).

Недоліком цього терміну було те, що він викликав асоціації з іудохристиянською Трійцею. Для язичників-рідновірів це було неприпустимим, тому вони радо підхопили нове слово – «Трисуття». Що воно означає?

За великим рахунком, «трисуттям» можна назвати будь-який символ, що містить у собі три елементи, адже в символіці кожен з них обов’язково має щось означати – нести «суть» (сенс, зміст). Окрім того, символіка багатоаспектна, тож кожен у ній бачить те, що йому подобається, резонує з його світоглядом або є найзрозумілішим. Тобто така назва символу відкриває безмежний простір для фантазії.

Найпоширенішою інтерпретацією Трисуття є «ява-права-нава», яку й використовує пан Микола Пономаренко. Її популярність ґрунтується на тому, що вона відповідає нинішнім масовим народним уявленням про світоустрій:

1. Мертві поховані в землі, отже Нава (світ мертвих) знаходиться під землею. Відтак «дух предків», що дає життя, знаходиться у підземному світі.   

2. Ява розглядається як людське життя, що черпає силу із землі, де поховані предки.

3. Права – це закони, вироблені на основі людського досвіду, які з обох сторін обмежують людське життя і спрямовують його вгору.

Усе це разом пан Микола називає «Деревом Життя», хоча воно більше нагадує вазон, в якому росте якась рослина. Для дерева Життя, як ми знаємо, є інша виразна символіка, широко представлена українською вишиванкою і сакральним живописом.

Крім зазначеного пояснення пана Миколи Пономаренка, нині зустрічаються й інші народні інтерпретації Трисуття, наприклад, «зліва Нава, справа – Права, а в центрі – Ява». Або: «зліва батько, справа мама, в центрі – дитина». Усі вони більш-менш відповідають нинішньому масовому народному (язичницькому) світогляду. Що він собою являє, довго пояснювати не треба: це суміш давніх міфів, народної мудрості, казок, фантазій, забобонів, іудохристиянських впливів, московської пропаганди, відверто ворожих закладок тощо.   

Якщо ж зануритися у далеке минуле, то можна виявити, що для первинної арійської традиції властиві інші уявлення про природу Всесвіту:

1. Права – це божественні закони, принципи і правила, на яких тримається Всесвіт, сотворений його Творцем

2. Нава – це небесний світ духів, звідки духовні сутності приходять на землю для чергового втілення, а після смерті знову повертаються на небеса в очікуванні наступного втілення.

3. Ява – це фізичний світ, в якому живуть люди – втілені духовні сутності, які мають плоть, психіку (душу), духовну сутність і божественне ядро, яке єднає їх з Творцем Всесвіту (тобто людина в своїй основі є божественним сотворцем).

Тобто арійська модель є ієрархічною: на найвищому рівні (у найтоншому світі) розташована Права, нижче – Нава, а найнижче – Ява. Відповідно, духовні сутності померлих предків перебувають не під землею, а на небесах.

Як сталося, що в нинішніх народних уявленнях предків скинули з небес і зарили під землю, де вони живуть як якісь хробаки?

Відповідь проста: над народним світоглядом добряче попрацювало іудохристиянство і запровадило в нього фарисейську концепцію одноразового життя й «воскресіння мертвих». Згідно з нею, після смерті душа-психіка кожної людини потрапляє в «шеол» – своєрідний «накопичувач душ», «царство тіней», «ад». Там вони перебувають в якомусь напівсонному стані очікування воскресіння, яке відбудеться тоді, коли прийде месія  і відновить Іудейське царство. Тоді будуть створені копії тіл всіх померлих, в які повернуться їхні колишні душі-психіки, тобто будуть відновлені їхні земні особистості з усією пам’яттю, рисами характеру, здібностями тощо. Тут же відбудеться Страшний суд, після якого праведники будуть вічно блаженствувати в царстві месії, а грішники будуть зі своїми тілами вічно горіти в пеклі. Докладніше про це у книзі «Пшениця без куколю» (2006) в розділі 2.10.3. Воскресіння живих і «воскресіння мертвих».     

Як бачимо, концепція Трисуття має слабеньку основу: термін зовсім недавній, уявлення про світ наївні, концепція  життя і смерті – фарисейська. Зовсім інша справа з символом «Сокіл Волі».

Згідно з арійською міфологічною традицією, СОКІЛ — Першоптах і Першобог Світу, птиця-тотем у найдавніших українців. У цього птаха втілюється Творець Всесвіту – Род. Тому Сокіл – це символ Творця Всесвіту і символ Сили Творця – Святого духа.

Оскільки Сокіл є тотемним птахом арійства, то українці традиційно називали себе дітьми Сокола: соколятами, соколотами (сколотами), соколичами чи просто соколами, тобто "дітьми Божими".

Слово «Сокол» буквально означає «сонячний», від «со-коло» (поєднаний з «коло», тобто сонцем, латинською «sole»). Це повністю відповідає самоназві «арії», тобто сонячні, ярі, життєспроможні, енергійні, пасіонарні.   

Саме Сокіл зображений над Ісусом у сценах хрещення на Йордані, адже він є найбільш «вертикальним» птахом – на відміну від «горизонтального» голуба, неспроможного до атакуючого піке.  

Зліва: Срібленик Володимира Великого зі знаком Сокола на зворотній стороні. Справа: Цегла з Соколом князя Володимира, знайдена в 1908 році в руїнах Десятинної церкви.

Знак «Сокіл Волі» має оригінальний дизайн, адже його спеціально розробили для нової держави Володимира Великого, яка в 987 році утвердила аріянство державною релігією. До хрещення Русі знаку «Сокіл Волі» не існувало. Всілякі «Тризубці Поседона», «трішули», «трилисники» – це зовсім інші символи, хоча вони й  відбивають, кожен по-своєму, ідею трьох елементів (трисуття).

Таким чином, герб «Сокіл Волі» має тверду основу: міфологічну, метафізичну, історичну, етнографічну. 

«Сокіл Волі» Святого Володимира графічно відрізняється від сучасного державного «Тризуба»: перший має крила птаха, натомість другий – крила кажана (з перетинками).     

Звісно, кожен вірить у те, що йому подобається. Комусь подобається мати предків на небесах, а комусь – під землею. Хтось уособлює себе з соколом, а хтось – з голубом. Кожному своє.

Хай там що, а символом нової Української держави – засновника Співдружності Міжмор’я – має бути не «карамзінський» Тризуб-кажан, а арійський Сокіл Волі – герб  центрально-європейської держави Святого Володимира.     

Хай Буде!

Продовження у статті: Сокіл Род і Сокіл Волі

Гравець: 
Ігор Каганець
2159

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка