Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Голодомору 1932-33 років передували 5 тисяч селянських повстань

Спецтема:

Про це в ефірі Радіо Свобода заявив Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті. Голодомор був ударом Сталіна у відповідь на його страх втратити Україну.

vshanuvannyazhertvgolodomoru1932-33rokivkyyivlystopad2012roku.jpg

Вшанування жертв Голодомору 1932-33 років. Київ, листопад 2012 року
Вшанування жертв Голодомору 1932-33 років. Київ, листопад 2012 року

Українці ставили під загрозу плани Сталіна щодо побудови імперії. Він прекрасно розумів, що без України створити таку імперію неможливj, що головний чинник, який може цьому завадити, – це український національний рух і цей спротив. І через це було завдано такого страшного удару – Голодомор. Тобто вбивство Голодомором.

Про це він розповів на радіо Свобода в інтерв'ю Віталію Портникову.

– Цікаво, з точки зору нашого сприйняття радянської історії, початок 1930-х – це вже був такий час такий, я сказав би, усталеності більшовицького режиму, коли вже була диктатура, коли фактично все вже було вирішено...

– Насправді ні.

– А, виявляється, що Сталін жив думкою втрати України?

– Абсолютно. Він прекрасно розумів, що ситуацію станом вже на середину 1932-го він не контролює. Він втрачав контроль навіть над своєю Комуністичною партією, тому що тут місцеві комуністи часто були готові ставати в певну опозицію до тієї політики, яка проводилася у Москві.

– І він їй не довіряв, принаймні. Так?

– Власне, через це він їй і не довіряв.

Очевидно, що ця картина якогось повного контролю над суспільством на початку 1930 років абсолютно перебільшена. В інакшому випадку, справді, не були б можливі ці тисячі повстань, які сталися.

– Абсолютно. Він прекрасно розумів, що ситуацію станом вже на середину 1932-го він не контролює. Він втрачав контроль навіть над своєю Комуністичною партією, тому що тут місцеві комуністи часто були готові ставати в певну опозицію до тієї політики, яка проводилася у Москві.

– І він їй не довіряв, принаймні. Так?

– Власне, через це він їй і не довіряв.

Очевидно, що ця картина якогось повного контролю над суспільством на початку 1930 років абсолютно перебільшена. В інакшому випадку, справді, не були б можливі ці тисячі повстань, які сталися.

Відповідно Сталін отримував таку інформацію. Він знав, що справді він на межі того, що Україна може відірватися від СРСР.

– Давайте просто спробуємо зрозуміти, якою була ця атмосфера. Тому що, мені здається, що все ж таки в радянській Росії була справжня громадянська війна між прихильниками червоних, між прихильниками білих, монархістів, між прихильниками Установчих Зборів, можливо, якоїсь більш демократичної ідеї. Воювали різні армії. Більшовики виграли цю війну. Правда?

– А це була війна росіян між росіянами.

– Росіян між росіянами. Так.

– У нас інший характер. Треба розуміти, що все ж таки більшовизм, очевидно, попри те, що було чимало прихильників більшовизму і серед українців, був в першу чергу і головним чином привнесений ззовні. Тобто на багнетах з Росії.

І те, що зараз називають якимось новим видом війни, говорячи про гібридну війну, яку веде сучасна Росія, то це приблизно те ж саме, що робилося тоді у 1918 році, коли паралельно з легітимною владою створюються якісь місцеві «влади», які себе в Харкові оголошують «радянською республікою», які просять «на допомогу» більшовицький режим. Який приходить і відповідно силою багнетів намагається встановлювати на території України.

Але це протистояння між більшовизмом, який, я ще раз кажу, і мав певну підтримку в українському суспільстві, були й українські політики, які його підтримували, але здебільшого був привнесений ззовні, з українським національним рухом, призвело все ж таки до перемоги більшовизму. В силу різних причин – зовнішніх, внутрішніх, неготовності українського національного руху.

Але разом з тим український національний рух був настільки потужним, що змусив все-таки більшовиків теж піти на компроміс. І тим компромісом стало створення УРСР. Тому що Україна все ж таки набула бодай якоїсь суб’єктності.

Наступним компромісом стало те, що в Україні почала проводитися політика українізації. Так, це була загальносоюзна політика так званої коренізації, але її відображення в Україні було дуже особливим. І воно теж було виявом того, що більшовики намагалися, умовно кажучи, купити місцеве населення своєю «прихильністю» до української культури. І це, врешті, призвело до такого спалаху, вибуху культурного, який, на жаль, пізніше увійшов історію, як «Розстріляне Відродження».

– Якщо в Росії була виграна громадянська війна більшовиками, то фактично жертвами цієї громадянської війни (є ті, хто виграв, і ті, хто програв) стали прихильники всіх тих поглядів, які були або вбиті, або вичавлені з Росії. Вони просто їхали пароплавами. Пам’ятаєте, вся ця російська еліта, інтелігенція і просто люди, які не хотіли жити під більшовицьким режимом. І по суті Росія стала країною, яку контролювали переможці.

Але якщо Ви говорити, що до України прийшла чужа армія, то вона так чи інакше встановила свою владу. Але це було схоже на «ДНР». Все рівно як армія «ДНР» встановлює владу над Києвом чи над Львовом. Немає значення.

– Приблизно.

– То це означає, що величезна кількість населення, яке не було прихильником більшовизму, не було учасником, тому що це була не громадянська війна, залишилося на своїх місцях. Отому, можливо, йому й не довіряли, тому що воно було небезпечне по суті?

– Абсолютно. Це населення було спочатку тихо опозиційним, поки не втручалися в його життя. Абсолютна більшість українців на той момент були звичайними селянами. І до того моменту, поки більшовики не почали проводити цю політику колективізації, коли самі не влізли в це село, забираючи в селян землю, селяни були такі пасивно-відсторонені від цієї влади – ви не лізете в наші справи, а ми не рухаємо вас.

Головні ці антибільшовицькі селянські повстання, які мали місце на початку 1920 років, врешті-решт вигасли в силу того, що їх придушили, але також в силу того, що більшовики відмовилися від політики «воєнного комунізму». Тобто вони пішли на мирову, скажімо так, з селянами, вирішивши не проводити цю війну.

Так от, в кінці 1920-х років більшовики знову відчули себе на силі втрутитися в українське село, намагаючись його переламати. Якраз це і призвело до тих масових повстань 1929-го, 1930-го, 1931 років, про які я говорив на початку розмови.

– Які так налякали Сталіна.

– Які так налякали Сталіна. І які стали причиною зокрема того, що він вирішив вдатися до цього виду вбивства, яким стан Голодомор.

– А що було головним, з точки зору саме розправи з українським селянством? Це були шовіністичні настрої? Тому що ми тут маємо створити імперію раз і назавжди покінчити з самою ідеєю сецесії. А ідея сецесії коріниться в українському селі. Про це, до речі, Сталін по суті теж писав у своїх листах до партійних активістів, до своїх соратників. Або це все ж таки була ідея і більшовицької догми, коли от пролетаріат...?

– Я думаю, що було і одне, і друге насправді. І всі ці речі були дуже пов’язані. Очевидно, проводячи Голодомор, Сталін вбивав український національний рух. Але Сталін також руйнував якусь соціальну альтернативу до більшовицького ладу. Тому що заможний український селянин – це людина, яка ставала на заваді, власне, побудови радянського ладу, більшовицького, який справді мав би опиратися на пролетаріат. А що таке пролетаріат? Це людина без майна, людина, яка легко стає гвинтиком і в цій тоталітарній системі. Натомість заможний і самостійний господар, вільна людина, козак, кажучи такими більш давніми словами, не вмонтовується в цю систему.

Через це, вбиваючи українських селян, він по суті реалізував два своїх завдання – ліквідовував якусь соціальну небезпечну верству і національну – український національний рух, який стояв на заваді побудови радянської імперії.

Насправді російської імперії радянського зразка. Тому що на початок 1930-х років Сталін і радянська влада фактично вже відмовилися від всіх цих інтернаціональних догм, з яких починався більшовизм, і по суті знову ж таки взяв собі на озброєння російський шовінізм. Не дарма говорять про таку ідеологію теоретично націонал-більшовизму, яка на той момент стає основою для Сталіна.

Впродовж наступних 1930-х років ця ідеологія стає ще більш міцною. Більше того, вона вже апелює до якої пам’яті про царат, про князівські часи. І Сталін вже не бачив в тому якоїсь суперечності, що він, бачите, будує свою ідеологію, опираючись на інформацію чи на пам'ять про царів, князів. Іван Грозний стає одним його із улюблених персонажів (Сталіна – ред.). І так далі. Тобто він стає радше інструментом переформатування СРСР в оновлену форму тієї ж російської імперії. І в цьому контексті знову ж таки Україна і український національний рух – це конкретна завада для створення російської імперії.

Зараз ми маємо схожу ситуацію. Тому що зараз будь-які плани, які так чи інакше виношує сучасне російське керівництво в обличчі Путіна щодо відновлення в тій чи в іншій формі російської імперії розбиваються об український рух, об Україну. Тому що, зрозуміло, Російська імперія починалася з поглинення України. І зрозуміло, що без Україна будь-яка реконструкція російської імперії є неможливою.

– В підручниках історії Покровського, які були засуджені потім ЦК більшовицької партії, події в Україні, які призвели до Переяславської ради, були зображені як те, що українських селян обманули, що вони починали селянські повстання проти гнобителів, проти шляхти, проти всіх, хто не давав їм можливості нормально жити, а Богдан Хмельницький та верхівка козацтва приєднали їх до Московського царства, яке було ще більш жорстоким і реакційним гнобителем, ніж Річ Посполита.

– Такий суто класовий підхід себе вичерпав. Він став на заваді побудови імперії. Через це його залишили...

– Так. Селяни перестали бути такими героями.

– Абсолютно. Його залишили таким декоративним елементом в історії. А основою історії стає абсолютно російський національний наратив, імперський навіть наратив.

– А як змінилася Україна після Голодомору, з соціальної точки зору? Можна сказати, що це вже була інша країна, ніж та, яку ми бачили на початку 1930 років?

– Я думаю, що так. Було завдано досить серйозного удару. Мова йде про страшні демографічні втрати. Ще досі суперечка. Але в будь-якому випадку про кількість загиблих від Голодомору мова йде про мільйони вбитих. Очевидно, що найважливіше те, що було вбите те, що ми зараз називаємо середнім класом. Тобто про ту соціальну верству, на основі якої мало би розвиватися нормальне суспільство.

– Селянське.

– Селянський середній клас. Тобто заможний селянин як такий, який в принципі в перспективі міг би перерости у фермера, міг би бути, навпаки, елементом для української урбанізації. Тобто для українізації сіл.

Коли ми зараз говоримо про те, що чимало міст на півдні і сході України стали російськими, то за рахунок і зокрема того, що їх не було кому українізовувати, тому що українці були знищені в роки Голодомору. Відповідно урбанізація чи індустріалізація часто відбувалася справді за участі тих людей, яких привозили в якості спеціалістів силою чи не силою, по-різному було, з інших регіонів, зокрема з Російської Федерації. І, очевидно, що було знищено цілі пласти української національної селянської культури.

– І побутової культури насамперед.

– І побутової культури. Духовної культури так само за результатами. Тому що той же ж Рафаель Лемкін, який говорив про «Совєцький геноцид в Україні» (так називається одна із його статей), говорячи про геноцид, розглядає його ширше, ніж тільки Голодомор. Він говорить і про те, що елементами цього геноциду було і знищення селян голодом, елементом цього геноциду було знищення національної еліти, мова йде зокрема про «Розстріляне Відродження». Елементом цього геноциду було знищення національної церкви. Елементом цього геноциду було заміщення населення, яке відбувалося на території України.

І, власне, цього значною мірою вдалося досягнути Сталіну. І, здавалося, на той момент, до початку Другої світової війни, що Україна впокорена, Україна зламана. Але, на щастя, для України ще залишалася частина українського етносу на території Польщі, де теж, очевидно, було далеко не райське життя, де теж була доволі сильна дискримінація з боку польської влади...

– Але Голодомору не було!

– Але непорівняльна взагалі з комуністичним. Голодомору не було, репресій ніколи не набували такого значення.

Через це, власне, наступний етап національного відродження, який припадає на роки Другої світової війни, то спалахує тоді якраз західна Україна. А потім вже знову наступний етап – вже не збройної боротьби, а ненасильницького спротиву, дисидентський рух, який поступово починає проростає, знову стає загальнонаціональним. І ми маємо дисидентів з тієї ж Донеччини – Василь Стус, Олекса Тихий та інші. І національно-демократичний рух кінця 1980-х, який, врешті, й поставив крапку в існуванні радянської імперії. Його елементом були і соціальні рухи зокрема. Шахтарський протестний рух, який був на Донбасі.

Повне інтерв'ю:

 

Наші інтереси: 

Українці колись стануть народом-переможцем.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Чому у Портнікова на усяких ток-шоу так часто "підклинює" мову.Наче і інтелектуал.

Вірю в те, що розумію.

Коментарі

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Чому у Портнікова на усяких ток-шоу так часто "підклинює" мову.Наче і інтелектуал.

Вірю в те, що розумію.