Французький політолог: Для Європи Росія - головна загроза, а Україна – життєве питання

Визначення щодо Росії є вирішальною ставкою у виборі президента. Так як і вісь, довкола якої визначаються наші цінності. Вона не має залишати байдужу публічну думку : у грі – Європа, і міжнароднє право.

Російське питання вирішить волю, право, і нашу безпеку. 

У цьому питанні політична кляса ділиться на дві частини :

• з одного боку – крайні праві і крайні ліві підтримують політику Путіна, як і права фракція республіканців та деякі центристи і соціялісти ;
• з другого боку, поміркованіше праве крило і ліва більшість виявляють засудження політики Путіна.

Але багато з усіх тих зосереджується на питаннях внутрішньої політики : так, ніби цінності волі і права дезертирували зі суспільної арени.

У відсутності чіткої відповіді - цінності, які Франція і Європа прагнуть утілювати, і міжнародний порядок, будуть під загрозою.

Слід зрушити мур мовчання.

Дійсність така:

• війна в Україні (більше 10 000 загиблих і 1,6 мільйона переміщених осіб), яка вбиває щодня з підвищеною інтенсивністю,
• незаконна окупація Криму, пов'язана з придушенням татарської меншини,
• режим (Кремля – ЗВ), який пригнічує захисників свободи,
• політика (Кремля – ЗВ), яка не бореться з ісламським тероризмом, а воліє підтримувати геноцидний режим Асада - одну з причин (тероризму – ЗВ),
• держава (РФ – ЗВ) протистоїть усім міжнародним форумам, які намагаються підсилити захист прав людини і права.

Чому те, що так видно і обговорено на Сході і Півночі Європи, так рідко присутнє у французьких публічних дебатах, залишаючи цю можливість тим, хто імпортує пропаґанду того режиму?

Затінювати російський ризик

Ті, хто здалека спостерігає за висловлюваннями («різноколорових» - ЗВ) друзів Кремля здалека, відчуватимуть суттєві відмінності. Проте, їхня мета – одна : вимити Росію від її агресивної політики, і залишити вільне поле для експорту її неліберальних цінностей.

Найкрайніші явно захищають політику Путіна в Україні та Сирії :

• закриваючи очі на вбивства, скоєні Асадом,
• легітимізуючи вторгнення в Крим,
• не гребуючи дифірамбами на адресу того, кого вони представляють як нового лідера Європи,  
• і бачачи в «цінностях», висунутих Путіном, модель для загниваючого Заходу.

Другі - гаряче закликаючи скасувати проти Росії санкції :

• відтворюють фантасмагоричний дискурс про приниження і погане трактування Росії,
• і просять «вирозуміння».

Деякі, напівздібні, визнаючи, що російський режим – недосконалий:

• закликають до реалізму, який вимагатиме з ним возз'єднатися. Не можна, мовляв, постійно сваритися з Росією без шкоди для міжнародної безпеки.

Такий реалізм передбачає викинути права людини з корисних понять у міжнародних відносинах, і менше звертати увагу на малі держави-порушники порядку.

Кожна з цих поз повторює аргументарій Кремля, щоби :

• видати Росію за клясичну і нешкідливу потугу на міжнародному рівні,
• відвернути увагу від наслідків її ідеології,
• заставити забути російський ризик,
• переставити його на друге місце в порівнянні з терористичною небезпекою, звичайно, дійсною.

Ці пози сприяють розрядженню принципів, які протиставляються політиці Москви.

Вони й підкошують безпеку Європи.

Байдужість до прав людини дозволяє їм заодно:

• реабілітувати внутрішні й закордонні злочини російського режиму,  
• заглушувати виступи двох Росій : 1) Путіна і 2) правозахисників,
• «переглянути» фундаментальні цінності Європи - ще інша мета режиму.

Цей псевдо-реалізм допомагає­­:

• баналізувати політику Путіна,

• перекрутити поняття реалізму, незрозуміле, якщо воно непов'язане з нашою безпекою,
• виправдовувати порушення прав малих держав, тоді коли рівність націй, і їхнє рівне право на безпеку є основним правилом міжнародного порядку,
• нарешті, такий дискурс знову вводить позбавлену фактів винність,

яка заздалегідь сприяє  делегітимації будь-якої рішучої політики

щодо путінської Росії, зокрема, санкцій.

РОСӀЯ - ПЕРШОРЯДНА ЗАГРОЗА ДЛЯ ЄВРОПИ

Розпочати це обговорення слід негайно, тому що принципи, на яких заснована Європа, і умови нашої безпеки, можуть поступово ламатися.

Хоча вона відрізняється від терористичного ризику,

Росія становить головну загрозу для Європи.

Це глобальна і багатогранна, матеріальна й ідеологічна небезпека.

Слід би запитати підлабузників Кремля, які цінності вони насправді несуть :

не можна називати себе політично ліберальним

і виявляти доброзичливість до Росії.

Підтверджуймо наші принципи і діймо відповідним чином!

Повага прав людини і міжнародного права не є предметом переговорів.

Росія має віддати Крим і залишити Донбас.

Ми маємо говорити чітко на найвищому рівні держави

про порушення прав у самій Росії.

У цій боротьбі за свободу, Україні відводиться життєво важливу роль.  

За словами екс-міністра Чехії Кареля Шварценберґа,

« Доля Європи вирішується в Україні ».

Якщо ми покинемо її, через утому чи боягузтво, ми відмовимося від ідеалів Європи.

Далі маємо підтвердити наш проект для Європи, що містить геополітичне бачення

і захист цінностей, яким Росія оголосила війну.

Це означає нагадати принцип майбутніх розширень як ЄС, так і НАТО, навіть якщо вони довго триватимуть, а поза іншими розбіжностями, вказати життєво важливі альянси, особливо зі Сполученими Штатами Америки.

Нарешті, Захід зазнає невдачі, якщо не стоятиме на своїй політиці :

зняття санкцій було би стільки стратегічною, скільки моральною помилкою.

Проти ревізіоністського дискурсу, демократичні докази мають залишатися головними. Росія прагне знести Європу і розділити її народи : ми маємо стояти твердо.

У грі : вибір шляху суспільного розвитку - вирішальний вибір для Франції, Європи, і всього вільного світу.

* Nicolas Tenzer, засновник і президент Центру вивчення і міркування над політичною дією (Centre d’étude et de réflexion pour l’action politique), директор його видання « Le Banquet » автор, між іншим, футуристичної книги « Le monde à l’horizon de 2030 » («Світ на обрії 2030 року»). У ній, Тензер вимальовує нову картографію світових потуг (з яких Америка залишиться єдиною фіґурою універесалізму), описує послаблення влади міжнародних організацій, дипломатії й західних політиків. Натомість чільні гравці міжнародних зв’язків виростуть з оновлених народів, які, « парадоксально», гарантуватимуть мир.

(переклад з французької і підкреслення – З.В.)